Ухвала суду № 72789361, 01.03.2018, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/6802/18-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 березня 2018 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва Васильєва Н.П., при секретарі Кострійчук В.В., за участю прокурора Бороденка С.А., адвоката Лисака О.М., підозрюваної ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Печерського районного суду міста Києва скаргу адвоката Лисака О.М. в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 про повернення тимчасово вилученого майна,-

В С Т А Н О В И В :

07.02.2018 до Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга адвоката Лисака О.М. в інтересах підозрюваної ОСОБА_2, яка передана слідчому судді 08.02.2018, на бездіяльність старшого слідчого начальника слідчого відділу Управління особливо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України Бугайця А.В. яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна, що вилучено під час проведення особистого обшуку 29.01.2018 року ОСОБА_2

В обґрунтування доводів та вимог скарги зазначено, що слідчим відділом управління особливо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013220540000400 від 31.01.2013 за підозрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

29 січня 2018 року о 08 год. 52 хв. ОСОБА_2 затримано в порядку ст.. 208 КПК України, під час особистого обшуку вилучено наступне майно: два паспорти громадянина України для виїзду за кордон, а саме:паспорт НОМЕР_1 та паспорт НОМЕР_2; телефон марки айфон 8+ червоного кольору, пам'ять 254 Гб- одна штука; планшет IPAD міні одна штука.

Адвокат Лисак О.М. та підозрювана ОСОБА_2 в судовому засіданні скаргу підтримали та просили задовольнити, з підстав наведених у ній.

Прокурор в судовому засіданні щодо задоволення скарги заперечував, просив відмовити в її задоволення у повному обсязі.

Статтею 22 КПК України передбачено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.

Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, суд визнав можливим прийняти рішення по суті скарги у відсутність не з'явившихся осіб, на підставі наданих доказів.

Вивчивши скаргу заслухавши пояснення учасників процесу та дослідивши письмові докази, слідчий суддя приходить до наступного.

За своїм змістом подана скарга направлена на повернення вилученого майна у ході проведеного обшуку, через призму оскарження бездіяльності слідчого/прокурора.

Судовим розглядом встановлено, що слідчим відділом управління особливо важливих справ Департаменту міжнародно-правового співробітництва Генеральної прокуратури України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013220540000400 від 31.01.2013 за підозрою ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 за ч. 1 ст. 255, ч. 5 ст. 28 ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 28 ч. 3 ст. 209, ч. 4 ст. 28 ч. 1 ст. 366 КК України.

У межах вказаного кримінального провадження 29.01.2018 о 08 год. 52 хв. ОСОБА_2 затримано в порядку ст.. 208 КПК України та проведено особистий обшук, 30.01.2018 ОСОБА_2 повідомлено про підозру та 31.01.2018 обрано запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у нічний час доби.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб.

Частиною 2 ст. 168 КПК України визначено, що тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду.

Відповідно до ч. 1 ст. 167 КПК України тимчасовим вилученням майна є фактичне позбавлення підозрюваного або осіб, у володінні яких перебуває зазначене у частині другій цієї статті майно, можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення.

Згідно з ст. 303 КПК України, на досудовому провадженні можуть бути оскаржено неповернення тимчасово вилученого майна, згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу, а також у нездійсненні інших процесуальних дій, які слідчий, прокурор зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, володільцем тимчасово вилученого майна.

Відповідно до ст. 236 КПК України, вилучені речі та документи, які не входять до переліку, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукування в ухвалі про дозвіл на проведення обшуку, та не відносяться до предметів які вилучені законом з обігу, вважаються тимчасово вилученим майном.

Статтею 169 КПК України передбачено, що тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених ч. 5 ст. 171, ч. 6 ст. 173 цього Кодексу; у разі скасування арешту.

Згідно із ч. 1 ст. 100 КПК України, речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених ст. ст. 160-166, 170-174 цього Кодексу.

Обов'язковою обставиною, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину. Обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.

У разі відсутності підстав вважати вилучене майно таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні - вони мають бути повернуті власнику.

Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.

Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Разом з тим, слідчий суддя при вирішенні даної скарги, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Така позиція також узгоджується із частиною 5 статті 9 КПК України, відповідно до якої кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).

ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).

Так, у своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).

Так, судовим розглядом встановлено, що серед вилучених, під час проведення особистого обшуку 29.01.2018, речей були: два паспорти громадянина України для виїзду за кордон, а саме:паспорт НОМЕР_1 та паспорт НОМЕР_2; телефон марки айфон 8+ червоного кольору, пам'ять 254 Гб- одна штука; планшет IPAD міні одна штука.

Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.

Так, за встановлених обставин вбачається, що втручання органу досудового розслідування у право власності ОСОБА_2 носить не короткостроковий характер, а відтак з урахуванням усталеної практики Європейського суду з прав людини, слід дійти висновку, що відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.

Всупереч зазначеному, представник органу досудового розслідування в судове засідання з'явився, але станом на час розгляду скарги слідчому судді не надано докладних відомостей та документів, в яких наводилися б підстави для подальшого утримання майна ОСОБА_2 та його необхідність, як такого, що має значення для подальшого досудового розслідування, оскільки доказів, які б могли свідчити, що вилучене майно є таким, що містить інформацію про факти підготовки, координування спланованих дій та вчинення кримінальних правопорушень, тобто, що є предметом кваліфікації у кримінальному провадженні № 12013220540000400 від 31.01.2013 не надано.

Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, КПК України покладає на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в матеріалах судового провадження за скаргою даних, які б виправдовували подальше втручання держави у право на мирне володіння ОСОБА_2 належним йому майном.

За вказаних обставин позиція органу досудового розслідування щодо неповернення майна його законному володільцю спростовується, тобто вилучене майно не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 167 КПК України, що як наслідок свідчить про бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні майна, що вилучено під час проведення особистого обшуку 29.01.2018 ОСОБА_2, яку необхідно усунути шляхом зобов'язання останнього повернути вилучене майно власнику, відповідно до п. 4 ст. 169 КПК України.

Керуючись ст. ст. 100, 169-170, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,-

У Х В А Л И В :

Скаргу адвоката Лисака О.М., в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Печерського районного суду міста Києва скаргу адвоката Лисака О.М. в інтересах підозрюваної ОСОБА_2 про повернення тимчасово вилученого майна задовольнити.

Зобов'язати старшого слідчого начальника слідчого відділу Управління особливо важливих справ Департаменту міжнародного-правового співробітництва Генеральної прокуратури України Бугайця А.В. або інших слідчих, які здійснюють досудове розслідування у кримінальному провадженні номер 12013220540000400 від 31 січня 2013 року негайно повернути ОСОБА_2 майно, що вилучене під час особистого обшуку 29 січня 2018 року, а саме: два паспорти громадянина України для виїзду за кордон, а саме:паспорт НОМЕР_1 та паспорт НОМЕР_2; телефон марки айфон 8+ червоного кольору, пам'ять 254 Гб- одна штука; планшет IPAD міні одна штука.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Слідчий суддя