Постанова № 72788542, 16.03.2018, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 729/854/17 Провадження № 22-ц/795/271/2018 Головуючий у I інстанції - Кузюра В. О. Доповідач - Вінгаль В. М.Категорія - цивільна

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2018 року м. Чернігів

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

голова судового засідання: ВІНГАЛЬ В.М.,

суддів: ГУБАР В.С., ОНИЩЕНКО О.І.,

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»,

відповідач: ОСОБА_2,

особа, яка подала скаргу: Товариство з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»,

оскаржується рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» до ОСОБА_2 про стягнення збитків,

прізвище судді: Кузюра В.О.; місце ухвалення рішення: смт. Бобровиця;

дата складання повного тексту рішення:12 грудня 2017 року,

УСТАНОВИВ:

У серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю ТОВ «Орлан-Транс-Груп» (далі - ТОВ «Орлан-Транс-Груп») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просило стягнути з останнього на користь позивача заборгованість в розмірі 48901,07 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 09.06.2016 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу у Львівську філію ТОВ «Орлан-Транс-Груп». Відповідач, перебуваючи у службових відрядженнях в межах України та за кордоном здійснив перевитрату палива в сумі 30682,06 грн. Крім того, у період з 11 листопада 2016 року по 02 грудня 2016 року позивач був забезпечений грошовими коштами (авансом) на службові відрядження в межах України та за кордоном в розмірі 20200,00 грн. шляхом перерахування зазначеної суми на відповідний рахунок для використання із застосування платіжної картки, але ОСОБА_2 не подав звіт про використання коштів, наданих на відрядження в сумі 14939,59 грн., як передбачено Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордоном.

Оскільки відповідач не повернув надміру отримані кошти у встановлені законодавством терміни, то ТОВ «Орлан-Транс-Груп» перерахувало в дохід держави податок на доходи фізичних осіб в сумі 3279,42 грн.

05.04.2017 року відповідача було звільнено із займаної посади за угодою сторін на підставі ст.36 КЗпП України. Посилаючись на те, що відповідач не повернув позивачу кошти, завдані перевитратою палива в сумі 30682,06 грн., залишок коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження в сумі 14939,59 грн. та податок в сумі 3279,42 грн., ТОВ «Орлан-Транс-Груп» просило стягнути зазначені кошти з ОСОБА_2

Рішенням Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ТОВ «Орлан-Транс-Груп», вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

За доводами скаржника, суд першої інстанції не врахував, що відсутні підстави застосовувати до даних правовідносин п.1 ст.134 КЗпП України.

Скаржник звертає увагу, що наказом №45 від 11.08.2010 року визначений перелік витрат на кожен автомобіль, в тому числі і на ті автомобілі, яким керував відповідач, з урахуванням коефіцієнтів.

Скаржник наголошує на тому, що суд не врахував, що у подорожних листах стоїть відмітка механіка про виїзд транспортних засобів без зауважень, тому немає підстав брати до уваги твердження відповідача про несправність як автомобіля загалом, так і паливної системи.

Справу розглянуто судом апеляційної інстанції згідно ч.1 ст.368 ЦПК України за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Вислухавши голову судового засідання, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині стягнення з відповідача коштів наданих на відрядження з наступних підстав.

15 грудня 2017 року набрала чинності нова редакція ЦПК України, відповідно до п.9 ст.1 Перехідних положень вказаного Кодексу, справи у судах першої та апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції частково не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову ТОВ «Орлан-Транс-Груп», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів наявності вини та умисного заподіяння відповідачем матеріальної шкоди.

З таким висновком суду першої інстанції частково не погоджується апеляційний суд з наступних підстав.

Відповідно до ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

09.06.2016 року ОСОБА_2 було прийнято на роботу у Львівську філію ТОВ «Орлан-Транс-Груп» водієм автотранспортних засобів автомобільної колони №2.

Наказом Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» №33-кф від 05.04.2017 року ОСОБА_2 звільнено з роботи 05.04.2017 року за угодою сторін згідно п.1 ст.36 КЗпП України (а.с.11).

Відповідно до п.6 ст.134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадках, коли відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків.

Згідно до роз'яснень, викладених у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29 грудня 1992 року №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками», матеріальна відповідальність в повному розмірі на підставі п.6 ст.134 КЗпП України покладається на працівника у випадках, передбачених окремими законодавчими актами. За чинним законодавством така відповідальність може бути покладена, зокрема, за шкоду, заподіяну перевитратою пального на автомобільному транспорті.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР від 12 вересня 1991 №1545-XII, у зв'язку з Постановою Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" (1427-12) та прийняттям Акта проголошення незалежності України встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.

Так, відповідно до підпункту «в» пункту 14 Постанови ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР «Про підвищення ефективності використання автотранспортних засобів у народному господарстві, посилення боротьби з приписками при перевезенні вантажів автомобільним транспортом та забезпечення цілості паливно-мастильних матеріалів» від 5 серпня 1983 року №759, яка є чинною, за перевитрату палива понад затверджені норми з вини працівників автомобільного транспорту з них утримується 100 відсотків вартості перевитраченого автомобільного палива.

Згідно з пунктом 6.7 Інструкції з обліку надходження і витрачання пально-мастильних матеріалів і єдиних талонів на відпуск нафтопродуктів на підприємствах, в організаціях, колгоспах і радгоспах, затвердженої Державним комітетом СРСР по забезпеченню нафтопродуктами 3 лютого 1984 року №01/21-8-72, яка є чинною, на підставі прийнятого керівником підприємства рішення вартість перевитраченого палива понад затверджені норми підлягає стягненню з водіїв транспортних засобів.

Обов'язковою складовою відповідальності працівників автомобільного транспорту за перевитрату палива є наявність вини та умисного заподіяння працівником майнової шкоди підприємству.

Відповідно до ч.3 ст.10 ЦПК України (2004 р.) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

На підтвердження заподіяних ТОВ «Орлан-Транс-Груп» збитків, завданих перевитратою палива, позивач надав копії подорожніх листів та звітів до них.

При цьому, апеляційний суд враховує, що подорожні листи №641097 від 23.06.2016 року, №687304 від 06.10.2016 року, №807138 від 21.12.2016 року не підписані ОСОБА_2 Звіти до подорожніх листів №641097 від 23.06.2016 року не підписані особою, яка його обрахувала. Всі звіти до подорожніх листів, які додані позивачем до позовної заяви, не підписані відповідачем.

Матеріали справи не містять даних щодо закріплених за ОСОБА_2 автотранспортних засобів, а також даних про те, що останній був ознайомлений з наказом №45 від 11 серпня 2010 року «Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива» та наказом №29 від 08 червня 2015 року «Про впровадження єдиних правил заправки дизельним пальним при виконанні транспортного завдання», на які посилається позивач у своєму позові.

За доводами відповідача, викладеними в запереченнях на позовну заяву автомобіль, на якому він здійснював перевезення, експлуатується тривалий час, при здійсненні перевезень мали місце часті зупинки, для обігріву використовувалася робота двигуна, так як не працювала система обігріву. Після кожної поїздки позивач здавав звіт, зауважень та претензій до нього не було.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, в порушення наказу Міністерства транспорту України №143 від 10 лютого 1998 року «Про затвердження витрат і мастильних матеріалів на автомобільному транспорті» наказ Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» №45 від 11 серпня 2010 року «Про затвердження тимчасових базових лінійних норм витрат палива» не містить коригуючих коефіцієнтів, а також додаткові витрати пального на роботу автомобільного транспорту у холодну пору року, у гірській місцевості або на маршрутах з горбистим рельєфом, на роботу в міських умовах, занижено норму витрат дизельного пального на виконання транспортних робіт.

Доводи скаржника про те, що наказом №45 від 11.08.2010 року визначений перелік витрат на кожен автомобіль, в тому числі і на ті автомобілі, яким керував відповідач, з урахуванням коефіцієнтів спростовується наступним.

У нормах витрат палива на руховий склад до наказу №45 від 11 серпня 2010 року щодо автомобіля марки SCANIA R124GA (420), яким за звітами до подорожніх листів №641097 від 23.06.2016 року, №641138 від 09.08.2016 року, №687304 від 06.10.2016 року, №687340 від 09.11.2016 року, №703911 від 13.12.2016 року, №703835 від 06.02.2017 року керував ОСОБА_2 відсутній коефіцієнт на 100 т.км., до 15 тонн, на пробіг по Україні та країнам СНД.

Відносно автомобіля марки RENAULT Premium 410, яким за звітом до подорожнього листа №807138 від 21.12.2016 року керував ОСОБА_2 відсутня надбавка на роботу на території України та країнах СНД, л/100 км.

Посилання скаржника на подорожні листи, у яких стоїть відмітка механіка про виїзд транспортних засобів без зауважень, не підтверджує вину водія у перевитраті палива.

За таких обставин, позивач як роботодавець не довів підстав матеріальної відповідальності відповідача, зокрема, вини відповідача у перевитраті пального та умисного заподіяння відповідачем збитків в сумі 30682,06 грн., а тому рішення суду в цій частині є таким, що відповідає матеріалам справи і вимогам закону.

В той же час, апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду, яким відмовлено у задоволенні позову про стягнення надміру витрачених коштів, наданих на відрядження, підлягає скасуванню, з ухваленням в цій частині нового рішення про задоволення позову з наступних підстав.

За змістом п. 17 розділу III Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин), після повернення з відрядження працівник зобов'язаний до закінчення п'ятого банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у грошових одиницях, в яких було надано аванс, у встановленому законодавством порядку.

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів до закінчення третього банківського дня після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив 10 банківських днів, за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк до 20 банківських днів (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами).

Разом із звітом подаються документи (в оригіналі), що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат, із зазначенням форми їх оплати (готівкою, чеком, платіжною карткою, безготівковим перерахунком).

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 11.11.2016 року по 02.12.2016 року Львівська філія ТОВ «Орлан-Транс-Груп» перерахувала на карту НОМЕР_1 ОСОБА_2 20 200 грн., що підтверджується копіями платіжних доручень (а.с.50,51,52,53,54,55,56,57,58,59,60).

Згідно звіту про використання коштів, виданих на відрядження або під звіт №0/I 1125 від 09.12.2016 року, ОСОБА_2 витратив 5260,41 грн.

Матеріали справи не містять доказів подання відповідачем звіту про використання коштів, виданих на відрядження в сумі 14939,59 грн. і зазначеного належними доказами не спростовано відповідачем.

За таких обставин, позовні вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» заборгованості в сумі 14939,59 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Однак, апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення вимоги про стягнення із ОСОБА_2 суми податку, сплаченого підприємством в дохід держави з наступних підстав.

Відповідно до довідки Львівської філії ТОВ «Орлан-Транс-Груп» за вих. № 131 від 28.07.2017 року, платіжним дорученням №2 перераховано в бюджет Личаківського району м. Львова 24000,00 грн. податку на доходи фізичних осіб, в тому числі податок на доходи ОСОБА_2 в сумі 3279,42 грн. (а.с.65, 66).

Обґрунтовуючи позовні вимоги у вказаній частині позивач посилався на положення п. 167.1 ст. 167 Податкового Кодексу України, за якою ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 цієї статті) у тому числі, але не виключно у формі: заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами.

Зазначене положення не містить норм, що передбачали б право роботодавця на повернення працівником грошових коштів сплачених підприємством в рахунок держави, у зв'язку із звільненням робітника.

Отже, вимоги позивача в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача податку в сумі 3279,42 грн. є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд на підставі п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України скасовує рішення суду першої інстанції і ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову ТОВ «Орлан-Транс-Груп».

Оскільки позовні вимоги ТОВ «Орлан-Транс-Груп» підлягають частковому задоволенню на суму 14939,59 грн (14939,59 грн від 48901,07 грн становить 30,55%), у матеріалах справи наявні належні докази понесення позивачем витрат по сплаті судового збору за розгляд справи судом першої інстанції та апеляційний розгляд справи, то відповідно з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Орлан-Транс-Груп» підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1222,00 грн (488,80 грн. за розгляд справи судом першої інстанції + 733,20 грн за апеляційний розгляд справи).

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 382, 383, 384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» задовольнити частково.

Рішення Бобровицького районного суду Чернігівської області від 07 грудня 2017 року в частині відмови у стягненні заборгованості в сумі 14939,59 грн. скасувати. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» в цій частині задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» заборгованість в сумі 14939 (чотирнадцять тисяч дев'ятсот тридцять дев'ять) грн. 59 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп» 1222 (одна тисяча двісті двадцять два) грн. 00 коп. судового збору.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 16 березня 2018 року.

Голова судового засідання:Судді: