Рішення № 72785662, 14.03.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року № 826/14359/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., суддів: Добрівської Н.А., Маруліної Л.О., при секретарі Прокопенко О.П., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доКабінету Міністрів Українитретя особаФонд державного майна Українипро визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), третя особа - Фонд державного майна України (далі - третя особа), в якому просив визнати протиправною бездіяльність Кабінету Міністрів України, яка полягає у невжитті заходів для запобігання банкрутства та не визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності ВАТ «АК «Свема».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що процедура банкрутства щодо ВАТ «АК «Свема» розпочата у 2004 році, однак, не зважаючи на визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» вимоги, Кабінет Міністрів України не розпочав та не вживав жодних заходів щодо відновлення платоспроможності даного підприємства. На думку позивача, бездіяльність відповідача, що полягає у невжитті заходів, спрямованих на запобігання банкрутства ВАТ «АК «Свема» та погашення заборгованості зазначеного підприємства перед позивачем, призвела до триваючого порушення прав та інтересів позивача,.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 листопада 2017 року відкрито провадження у справі.

В судовому засіданні 01 лютого 2018 року представники позивача позов підтримали повністю та просили суд його задовольнити.

У відзиві на адміністративний позов представник відповідача зазначив, що Кабінет Міністрів України вжив необхідних заходів щодо запобігання банкрутства ВАТ «АК «Свема». При цьому, неможливість поновлення платоспроможності підприємства, що фактично визначено судовим рішення про визнання ВАТ «АК «Свема» банкрутом, сталося внаслідок того, що підприємство не змогло адаптуватися до нових умов господарювання та не має перспектив для відновлення виробничого потенціалу.

У відповідь на відзив відповідача представник позивача зазначив, що твердження відповідача щодо вжиття ним необхідних заходів щодо запобігання банкрутства ВАТ «АК «Свема» не відповідає дійсності.

Представник третьої особи в письмових поясненнях зазначив, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки станом на сьогодні тривають торги з продажу майна банкрута ВАТ «АК «Свема» та задоволення, визнаних у межах справи №7/136-04 господарським судом Сумської області, вимог кредиторів. Крім того, представник третьої особи звернув увагу, що позивач посилається на норми статей 85, 96 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які набрали чинності 19 січня 2013 року та не діяли на момент порушення справи про банкрутство ВАТ «АК «Свема».

Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у відповідному судовому засіданні судом, згідно з частини 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 29 жовтня 2004 року порушено провадження у справі №7/136-04 про банкрутство ВАТ «АК «Свема» (код ЄДРПОУ 05761318), корпоративними правами якого на 91,5955 % володіє держава Україна.

На підставі ухвали господарського суду Сумської області від 16 червня 2005 року введено процедуру санації.

Позивач, вважаючи, що відповідачем не вжито всіх необхідних та законодавчо передбачених заходів щодо запобігання банкрутства та не визначено оптимальних шляхів відновлення платоспроможності ВАТ «АК «Свема», звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначає Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ (далі - Закон України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ, в редакції станом на момент порушення провадження у справі про банкрутство).

Відповідно до статті 1 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ санація - система заходів, що здійснюються під час провадження у справі про банкрутство з метою запобігання визнання боржника банкрутом та його ліквідації, спрямована на оздоровлення фінансово-господарського становища боржника, а також задоволення в повному обсязі або частково вимог кредиторів шляхом кредитування, реструктуризації підприємства, боргів і капіталу та (або) зміну організаційно-правової та виробничої структури боржника.

Частиною 1 статті 17 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ передбачено, що санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців. За клопотанням комітету кредиторів чи керуючого санацією або інвесторів цей строк може бути продовжено ще до шести місяців або скорочено.

Як вбачається з тексту запиту на інформацію №73 від 14 червня 2011 року, в матеріалах господарської справи №7/136-04 про банкрутство міститься аналіз фінансово-господарського стану ВАТ «АК «Свема» від 18 червня 2015 року №120/02-01, з якого вбачається, що фінансовий стан боржника характеризується надкритичною неплатоспроможністю та задоволення вимог кредиторів можливе лише шляхом застосування ліквідаційної процедури.

Ухвалою господарського суду Сумської області від 27 вересня 2007 року затверджено погоджений в установленому порядку план санації ВАТ «АК «Свема». Даним планом санації передбачено відновлення і модернізація виробництва програмних стрічок магнітних та ПВБ плівок, а також перепрофілювання виробництва за участю інвесторів.

В подальшому, у зв'язку із відмовою ряду інвесторів, участь яких у відновленні платоспроможності боржника була зазначена у плані санації, керуючим санацією було розроблено зміни до плану санації, які передбачали доповнення переліку майна, що не задіяне у виробництві та може бути відчужено, залучення до участі у відновленні платоспроможності боржника інвесторів - ТОВ «Хемікал Інвест Лімітед» та ТОВ «ВАНТ» ЛТД.

Представник третьої особи зазначив, а позивач не заперечував, що відповідно до вимог частини 18 статті 11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» зміни до плану санації були погоджені Фондом державного майна України.

Також, у листі Фонду державного майна України №10-52-903 від 19 січня 2017 року зазначено, що зміни до плану санації ВАТ «АК «Свема» передбачали погодження центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об'єктами державної власності.

У зв'язку з тим, що Державним агентством України з управління державними корпоративними правами і майном було відмовлено у їх погодженні, постановою господарського суду Сумської області від 16 липня 2015 року №7/136-04 ВАТ «АК «Свема» визнано банкрутом та введено ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Солдаткіна І.В.

Крім того, Фонд державного майна України погодив в установленому порядку у 2016 році перелік ліквідаційної маси ВАТ «АК «Свема» та кандидатуру організатора аукціону з продажу майна боржника.

Як повідомив представник відповідача, Кабінет Міністрів України на підставі розпорядження №865-р від 14 вересня 2011 року схвалив Концепцію Державної цільової програми розвитку індустріального (промислового) парку «Свема» в м. Шостці Сумської області на 2012 - 2015 роки (далі - Програма).

При цьому, Сумську облдержадміністрацію визнано державним замовником Програми.

Зі змісту даної Програми вбачається, що планується створення на території ВАТ «Акціонерна компанія «Свема» в м. Шостці індустріального (промислового) парку шляхом розбудови та використання виробничих потужностей зазначеної компанії (адміністративні, складські та виробничі приміщення) з метою започаткування новими підприємствами господарської діяльності з виготовлення різнопрофільної товарної продукції.

В подальшому, 30 листопада 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова №1265, якою затверджено державну цільову програму розвитку індустріального (промислового) парку «Свема» в м. Шостці Сумської області на 2012 - 2015 роки. Вказаною Програмою визначено її керівника, виконавця, джерело та обсяги фінансування.

Наведене свідчить, що Кабінет Міністрів України вживав заходів з метою запобігання банкрутства ВАТ «АК «Свема». При цьому, неможливість адаптування до нових умов господарювання та відсутність перспектив для відновлення виробничого потенціалу, що в сукупності призвели до визнання ВАТ «АК «Свема» банкрутом, встановлені судовим рішенням.

Стосовно доводів позивача про порушення відповідачем вимог статей 85, 96 Закону №2343-ХІІ, суд зазначає наступне.

Статтею 85 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ врегульовано особливості банкрутства суб'єктів підприємницької діяльності, що мають суспільну, іншу цінність або особливий статус.

Частиною 1 наведеної статті передбачено, що під час розгляду справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності, що має суспільну або іншу цінність для Автономної Республіки Крим або територіальної громади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим або орган місцевого самоврядування може звернутися до господарського суду з клопотанням не застосовувати до такого суб'єкта передбачені цим Законом процедури та припинити провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до вимог частини 8 та 9 статті 85 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ, Кабінет Міністрів України або органи місцевого самоврядування в особі їх уповноважених органів мають право в будь-який час до закінчення процедури санації зазначених у цій статті суб'єктів підприємницької діяльності розрахуватися з усіма кредиторами в порядку, передбаченому цим Законом.

За зобов'язаннями боржника - суб'єкта підприємницької діяльності, що має суспільну цінність або особливий статус, може бути надана Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування, в особі їх уповноважених органів, порука в порядку і на умовах, передбачених законом.

Під порукою розуміється обов'язок особи, яка поручається за боржника, відповідати за виконання останнім усіх його грошових зобов'язань перед кредиторами.

Аналіз наведених норм свідчить, що звернення до господарського суду з клопотанням не застосовувати до такого суб'єкта передбачені цим Законом процедури та припинити провадження у справі про банкрутство є виключно правом, а не обов'язком органу місцевого самоврядування.

Крім того, суд звертає увагу, що застосування поруки також передбачено виключно як право, а не обов'язок відповідача.

Особливості банкрутства державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків також передбачені статтею 96 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ.

Так, частиною 2 статті 96 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ встановлено, що Кабінет Міністрів України вживає заходів для запобігання банкрутству державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує 50 відсотків, визначає оптимальні шляхи відновлення їх платоспроможності та координує дії відповідних органів виконавчої влади.

Органи виконавчої влади приймають рішення щодо: доцільності надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам; розроблення заходів, спрямованих на забезпечення захисту інтересів держави і вибору оптимальних шляхів реструктуризації та погашення боргових зобов'язань; проведення аналізу фінансового стану боржника, його санації та погодження плану санації; доцільності виключення відповідних суб'єктів господарювання з переліку підприємств, що є об'єктами права державної власності, які не підлягають приватизації та застосуванню до них процедури санації чи ліквідації (частина 3 статті 96 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ).

З метою запобігання банкрутству державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, може застосовуватися порука у порядку, визначеному частинами дев'ятою - тринадцятою статті 85 цього Закону.

Отже, вжиття таких заходів можливе виключно на стадії санації, оскільки спрямовуються вони на запобігання банкрутству державних підприємств та підприємств, у статутному капіталі яких частка державної власності.

При цьому, банкрутство - визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.

Постановою господарського суду Сумської області від 16 липня 2017 року встановлено, що провадження у справі №7/136-04 було порушено ухвалою господарського суду від 29 жовтня 2004 року за загальною процедурою банкрутства у відповідності до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, діючій до набрання чинності змінами, внесеними Законом України №4212-VI від 22 грудня 2011 року).

Водночас, суд звертає увагу, що статті 85 та 96 Закону України від 14 травня 1992 року №2343-ХІІ набрали чинності після порушення ухвалою господарського суду Сумської області від 29 жовтня 2004 року за загальною процедурою банкрутства ВАТ «АК «Свема» у відповідності до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції, що діяла до набрання чинності змінами, внесеними Законом України №4212-VI від 22 грудня 2011 року), а відтак не враховувались і не повинні були враховуватись судом при постановленні рішення про визнання ВАТ «АК «Свема» банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури строком на дванадцять місяців.

За таких обставин суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо допущення відповідачем бездіяльності щодо вжиття заходів по запобіганню банкрутству ВАТ «АК «Свема» є безпідставними, оскільки бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб, тобто відсутність дій, які повинен був вчинити суб'єкт владних повноважень, але не вчинив, що потягло за собою порушення прав чи інтересів фізичної чи юридичної особи.

В той же час, затвердження Кабінетом Міністрів України зазначеної вище Програми свідчить про намагання вчинити дії з метою визначення оптимальних шляхів відновлення платоспроможності та координації дії відповідних органів виконавчої влади. При цьому, на момент затвердження відповідної програми Кабінет Міністрів України прогнозує доцільність надання державної підтримки неплатоспроможним підприємствам та не може гарантувати ефективність та результативність наслідків впровадження такої Програми.

Додатково суд звертає увагу на те, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суд.

Частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси

Відтак завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Позивач у позові зазначив, що він є кредитором ВАТ «АК «Свема», однак на підтвердження наведеного не надав до суду жодних підтверджуючих документів.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 січня 2018 року №К/9901/1141/18.

Судом в межах даної справи не встановлено наявність оскаржуваної бездіяльності відповідача, як і не підтверджено достатніми та належними доказами порушення прав та законних інтересів позивача.

При цьому, права позивача як кредитора ВАТ «АК «Свема» можуть бути відновлені виключно в процесі задоволення вимог кредиторів даного товариства.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Вимогами статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем не підтверджено достатніми та належними доказами факту порушення його прав та охоронюваних інтересів в межах спірних правовідносин, в той час як відповідачем доведено відсутність бездіяльності, на яку вказує позивач, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог та відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи, що у задоволенні позову сторони відмовлено, а іншими учасниками справи про понесення судових витрат не зазначено, - судові витрати не підлягають розподілу відповідно до вказаної норми.

Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Головуюча суддя - А.І. Кузьменко

Судді: Н.А. Добрівська

Л.О. Маруліна