Рішення № 72784819, 15.03.2018, Звенигородський районний суд Черкаської області

Справа № 694/137/18

2/694/149/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

15.03.2018 р. м. Звенигородка

Звенигородський районний суд Черкаської області у складі:

головуючого судді Сакун Д. І.,

з секретарем судового засідання Матвієнко А. А..,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Звенигородка в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» про захист прав споживачів, визнання недійсним договору фінансового лізингу від 05.12.2017р. №01275 та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01275 від 05 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 17680 гривень, а також стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 05 грудня 2018 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг»(далі ТОВ Сігма Автолізинг» був укладений договір фінансового лізингу № 01275. Відповідно до умов договору лізингодавець (відповідач) взяв на себе зобов'язання придбати предмет лізингу у власність (автомобіль марки ZAZ Sens), вартістю 176800 гривень, та передати предмет лізингу у користування йому, як лізингоодержувачу, на строк та на умовах, передбачених договором. 05.12.2017р. позивачем було сплачено авансовий платіж на рахунок відповідача у сумі 17680грн.. Листом від 04.01.2018р. відповідач повідомив позивача, що для отримання автомобіля йому необхідно сплатити авансовий платіж в сумі 40664грн, і що сплачені до цього кошти зараховані як комісія за організацію договору, які в разі його розірвання не повертаються. По даний час позивач автомобіль не отримав. Вважає, що укладений договір є несправедливим відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» та таким, що обмежує права споживача. Також, у відповідача відсутня ліцензія для здійснення фінансових послуг, договір фінансового лізингу не був нотаріально посвідчений, тому з огляду на положення ст.ст.203, 215 ЦК України, є недійсним.

23 лютого 2018 року на адресу суду відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що на виконання договору фінансового лізингу позивач 05.12.2017 року сплатив 176800 гривень, які відповідно до ст.9 п.п.9.1, 9.6 договору зараховані як комісія за організацію договору. Договір фінансового лізингу № 01275 вчинений у письмовій формі відповідно до ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», підписаний позивачем добровільно, на кожному аркуші зазначеного договору, в якому передбачені всі істотні умови, а тому не може бути визнаний недійсним, оскільки відсутні підстави недійсності правочину, передбачені ст.215 ЦК України. Лізингоодержувач погодився з усіма умовами договору під час його підписання і здійснив оплату комісії за організацію саме послуг з організації та оформлення договору при його укладанні, що визначено умовами договору. Також позивач сплатив частину авансового платежу. Посилання позивача на те, що у відповідача відсутня довідка про взяття на облік юридичної особи і Ліцензія на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, не відповідає дійсності, є необґрунтованим та спростовується доданими до відзиву доказами. Крім того, відповідач не погоджується з доводами позивача щодо необхідності нотаріального посвідчення договору. Договір фінансового лізингу, укладений з позивачем, вчинений з дотриманням норм ЦК України, ЗУ «Про фінансовий лізинг», ЗУ «Про захист прав споживачів», містить основні істотні умови, встановлені законом, вчинений у письмовій формі, а тому не може бути визнаний судом недійсним у встановленому законом порядку.

Позивач у судове засідання не з’явився, подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, будучи належним чином повідомленим, причин неявки не повідомив.

У зв'язку з цим на підставі ст.ст. 223, 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення.

У відповідності до вимог ч. 2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи.

Вивчивши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши законодавчу та нормативно-правову базу з питань, що стосуються спірних правовідносин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову з таких підстав.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч.1 ст.13 ЦПК України).

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дослідивши та проаналізувавши докази, які містяться в матеріалах справи, суд встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

05 грудня 2017 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» в особі представника укладено договір № 01275 фінансового лізингу (а.с.7-14) строком на 60 місяців, за умовами якого відповідач повинен був передати ОСОБА_1 в лізинг (користування) автомобіль марки ZAZ Sens.

За користування автомобілем ОСОБА_1 зобовязався сплачувати щомісячні періодичні лізингові платежі, відповідно ст.10 Договору № 01275 фінансового лізингу.

Крім того, договір фінансового лізингу передбачав право ОСОБА_1 отримати автомобіль:

- у користування не пізніше 90 календарних днів з дати отримання на поточний рахунок Лізингодавця комісії за організацію договору, авансового платежу, комісії за передачу предмету лізингу, у разі наявності, оплатити різниці до вже сплаченого авансового платежу на умовах, викладених у п.9.4 ст.9 даного договору, з урахуванням умов, викладених у п.1.7 ст. 1 договору (п.4.1. ст.4 Договору),

- у власність за умови повної сплати його вартості та інших витрат (п.11.3 ст.11 Договору).

В день укладення договору фінансового лізингу ОСОБА_1 було перераховано на користь ТОВ «Сігма Автолізинг» 17680,00 гривень, що підтверджується відповідною квитанцією, у якій вказано призначення платежу: авансовий платіж згідно Договору Фінансового Лізингу № 01275 від 05.12.2017 року (а.с.15).

Предмет лізингу позивачу не було передано, а тому 15.12. 2017 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ «Сігма Автолізинг» із заявою про виконання умов договору та повідомлення про придбання вказаного автомобіля (а.с.16).

Станом на день звернення до суду автомобіль позивачу не наданий та кошти відповідачем не повернуті.

Відносини, що виникають із договору фінансового лізингу, регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж та положеннями Закону України «Про фінансовий лізинг».

Відповідно до частин першої та другої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобовязується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, повязаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

За своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу або договору поставки.

За договором найму (оренди) здійснюється передача майна наймачеві у користування.

Частинами першою та третьою статті 760 ЦК України передбачено, що предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.

Найм (оренда) транспортних засобів врегульовано параграфом 5 глави 58 ЦК України.

За загальним правилом, передбаченим частиною першою статті 799 ЦК України, договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.

Якщо стороною у цьому договорі виступає фізична особа, то згідно з частиною другою статті 799 ЦК України договір підлягає обовязковому нотаріальному посвідченню.

Згідно зі статтею 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Отже, договір фінансового лізингу № 01275, укладений 05.12.2017 року між сторонами, є змішаним договором, містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, і згідно зі статтею 799 ЦК України підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки однією зі сторін договору є фізична особа.

Однак, як зазначив позивач у своєму позові, і підтвердив відповідач у своєму відзиві, оспорюваний договір нотаріально не посвідчений, а отже, є нікчемним.

Крім того, згідно пункту 4 частини першої статті 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Відповідно до частини першої статті 227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Такої позиції додержується Верховний Суд України, і її викладено у правовому висновку у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року та підтверджено правовим висновком у справі № 6-648цс16 від 18 січня 2017 року.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

ТОВ «Сігма Автолізинг» надало суду копію розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, № 2993 від 27 червня 2017 року, згідно якого постановлено видати Товариству з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» ліцензію на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), а саме на надання послуг фінансового лізингу (а.с.34). Крім того, ТОВ «Сігма Автолізинг» надало суду копію довідки Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг про взяття на облік юридичної особи - ТОВ «Сігма Автолізинг» (а.с.48).

Разом з тим, суду не надано належним чином завіреної копії самої ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг, тобто, не доведено наявність у відповідача такої ліцензії.

Згідно ч. 2 ст. 627 ЦК України у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Стаття 18 Закону України "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом частини п'ятої цієї норми у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). Визначення поняття "несправедливі умови договору" закріплено в частині другій статті 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін; умови договору завдають шкоди споживачеві. Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2, 3 частини третьої статті 18 Закону "Про захист прав споживачів"); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Відповідно до умов, викладених у п. 12.1 Договору фінансового лізингу №01275 від 05.12.2017 року лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в 1.7. та 4.1., та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо наміру розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. У строк, встановлений чинним законодавством, лізингодавець розглядає заяву лізингоодержувача та надає письмову відповідь, в якій повідомляє про розірвання договору та про наслідки його розірвання. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого Авансового платежу та/або частини Авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію Договору в такому випадку поверненню не підлягає. Отже, в даному випадку лізингоодержувач сплатив 17680 грн. за договором, які як вказано відповідачем є комісією за організацію договору - згідно умов договору поверненню не підлягає, без виконання жодних дій зі сторони відповідача.

Суд приходить до висновку, що вказана норма договору суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 18 цього Закону, надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, є несправедливою умовою договору.

Таким чином, вбачається, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України "Про фінансовий лізинг", положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі належної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства. Отже, несправедливими є сплата Комісії за організацію Договору, так як в графі «Визначення термінів» договору визначено, що комісії за організацію договору - це першочерговий одноразовий платіж, який входить до складу обов'язкових платежів, що підлягає сплаті лізингоодержувачем на користь лізингодавця за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, незалежно від назви призначення платежу у квитанції на сплату.

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Таким чином, визначення умов договору приєднання за законом віднесено до питань внутрішньої діяльності відповідача, підготовка документів для укладення договору не може бути послугою в розумінні п. 17 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», а отже, відповідач не може безпосередньо включати витрати на них в ціну договору та зобов'язувати споживача їх оплатити.

Частиною 2 ст. 16 Закону України «Про фінансовий лізинг», визначено, що лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу. З наведеного вбачається, що законодавством не передбачено лізинговий платіж пов'язаний з укладенням самого Договору фінансового лізингу.

За змістом статті 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу. Однак, у договорі лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має завертатись споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару. По-друге: договір нотаріально не посвідчений. Загальні правові та економічні засади фінансового лізингу визначені Законом України «Про фінансовий лізинг». Відповідно до частини першої статті 1 названого вище Закону, фінансовий лізинг це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ч. 2 ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»).

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Таким чином, проаналізувавши вищенаведене, суд вважає, що позовні вимоги позивача є обгрунтованими та знайшли своє підтвердженя в судовому засіданні, тому позв підлягає до повного задоволення.

Також, відповідно до ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 77, 78, 81, 263, 265 ЦПК України, ст. ст. 11,16, 215, 216, 220, 227, 628, 799, 806 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів», Законом України від 22 вересня 2011 року №3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Законом України «Про фінансовий лізинг», Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року N9, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу № 01275 від 05 грудня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сігма Автолізинг» (код ЄДРПОУ 41298109, р/р 2600231365101 в ПАТ «ОСОБА_3 Дніпро», МФО 305749, юридична адреса: 02121, м.Київ, вул.Харківське шосе, буд.182) на користь ОСОБА_1, (РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серія НЕ №574414, виданий Звенигородським РВ УМВС України в Черкаській області 19.05.2009 року, адреса: Черкаська область, Звенигородський район, с. Хлипнівка, пров. Трояна, 24) суму платежу в розмірі 17680 гривень та судовий збір у сумі 1409,60грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Черкаської області протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Суддя: Д. І. Сакун