Рішення № 72784619, 07.03.2018, Городищенський районний суд Черкаської області

Справа № 691/162/16-ц

Провадження № 2/691/9/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року Городищенський районний суд Черкаської області

в складі :

судді Черненка В.О.

за участю секретаря Сидоренко О.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Городище цивільну справу за позовною заявою публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ :

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором кредиту у сумі 30880 гривень 05 копійок та судові витрати.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що відповідно до укладеного договору № б/н від 09.06.2009 року, ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 10600,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, встановленому кредитним договором.

Відповідач належним чином договір не виконувала, у зв’язку з чим, станом на 31.12.2015 року, має заборгованість у сумі 30880 гривень 05 копійок, яка складається з: 10591 гривня 62 копійки – заборгованість за кредитом; 17641 гривня 76 копійок – заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 гривень 00 копійок – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг: 500 гривень 00 копійок – штраф (фіксована частина) та 1446 гривень 67 копійок – штраф (процентна складова).

Враховуючи викладене, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за договором кредиту у сумі 30880 гривень 05 копійок та судові витрати у розмірі 1378 гривень 00 копійок.

В підтвердження своїх вимог, позивач додав до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором з 02.07.2009 року по 31.12.2015 року, нечитабельні копії заяви №0303060800108932928 та довідки №1312140000106600787 про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового кредиту», ОСОБА_2 і правила надання банківських послуг, ОСОБА_3 користування платіжною карткою, копію паспорта ОСОБА_1, копію доручення на представника, копії довідки з ЄДРПОУ, банківської ліцензії та свідоцтва про реєстрацію юридичної особи і витяг із статуту.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та її представник позов не визнали.

Суд, вислухавши представника позивача, відповідача та її представника, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, вважає наступне.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку, які виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України, в тому числі з договорів.

Згідно вимог ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

За ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити відсотки. Згідно цієї ж статті та ч. 2 ст. 1050 ЦК України, наслідками порушення боржником зобов'язання щодо повернення чергової частини суми кредиту є право заявника достроково вимагати повернення усієї суми кредиту.

Згідно до вимог ч.1 ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Шляхом витребування кредитної справи та дослідження в судовому засіданні оригіналів документів, встановлено, що відповідно до заяви №0303060800108932928, у якій вказано, що вона разом з Умовами, Правилами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та тарифами банку складає між сторонами договір, відповідач ОСОБА_1 уклала з ПАТ КБ «ПриватБанк» договір кредиту б/н від 09.06.2009 року у розмірі 250,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць, що становить 30,00% на рік, на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Згідно цієї ж заяви, відповідач, 02.07.2009 року отримала кредитну картку №54570829299567 та була ознайомлена з умовами кредитування з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового кредиту» про що свідчить підписана останньою довідка №1312140000106600787 від 19.06.2009 року.

Однак, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надання банківських послуг, ОСОБА_3 користування платіжною карткою, які представником позивача були долучені до справи та на які останній посилався при обґрунтуванні позову, не містять підпису відповідача, що, на думку суду, не є підставою для ствердження, що саме ці ОСОБА_2 є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці ОСОБА_2 мала на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника що повністю узгоджується з правовим висновком ВСУ викладеним в постанові від 22.03.2017 року в справі № 6-2320 цс16.

Згідно Анкети-Заяви №1401030900174356375 про приєднання до умов та ОСОБА_3 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року, відповідачу був збільшений кредитний ліміт до 3000 гривень 00 копійок і, відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 27.12.2010 року, борг становив уже 8112 гривень 00 копійок.

Проте, згідно висновку експертів за результатами проведення комплексної судово-технічної експертизи документів та судово-почеркознавчої експертизи від 25.01.2017 року №737/16-23, №22/17-23, підпис в графі «Клієнт Підпис» Анкети-Заяви №1401030900174356375 про приєднання до умов та ОСОБА_3 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року, виконаний не ОСОБА_1

В судовому засіданні відповідач, не заперечуючи факт укладення 09.06.2009 року договору кредиту у розмірі 250,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» та отримання, в зв’язку з цим, однієї кредитної картки, категорично заперечувала факт підписання нею особисто чи вповноваженою нею особою 23.09.2010 року вищезазначеної Анкети-Заяви.

Згідно довідки без номера та дати, наданої представником позивача, клієнт ОСОБА_1 отримала наступні картки: №26253616196921, яка мала термін дії до 09/10, тобто, до 30 вересня 2010 року та №54570829299567, яка мала термін дії до 05/15, тобто, до 31 травня 2015 року. Відповідно до виписки по лицьовому рахунку, наданої представником позивача, у відповідача, окрім зазначених вище, в межах даного договору, була в користуванні іще одна картка за №2222221315745265, без зазначення терміну її дії.

На час розгляду справи, ніяких кредитних карток у відповідача в наявності не було, відповідач не могла визначитися, - карткою з яким саме номером вона користувалася, а представник позивача не надав жодного належного доказу, який підтверджував би факт видачі та користування відповідачем карткою з конкретним номером та строком дії. При цьому, суд, беручи до уваги особу відповідача, яка тривалий час хворіє на тяжке захворювання та, в зв’язку з цим, постійно проявляє неуважність та розгубленість, не вважає безсумнівним та достатнім доказом підпис останньої в заяві №0303060800108932928 від 09.06.2009 року, у якій вказано, що 02.07.2009 року вона отримала кредитну картку саме з №54570829299567.

Окрім того, за наявності трьох кредитних карток, виданих в межах отриманого відповідачем кредиту та за відсутності належних доказів про те, що всі ці картки були видані саме відповідачу ОСОБА_1, суд не виключає можливості користування кредитними коштами в межах укладеного договору, іншими невстановленими особами.

За таких обставин, суд не може зробити однозначного висновку про те, що в період з 23.09.2010 року по день звернення позивача з позовом до суду, саме відповідач ОСОБА_1 користувалася кредитними коштами в межах укладеного нею з позивачем договору кредиту б/н від 09.06.2009 року.

Таким чином, беручи до уваги те, що Анкету-Заяву №1401030900174356375 про приєднання до умов та ОСОБА_3 надання банківських послуг у ПриватБанку від 23.09.2010 року відповідач не підписувала та за відсутності в наявності, жодної з вказаних вище банківських карт та інших належних, достовірних та достатніх доказів (окрім заяви №0303060800108932928 від 09.06.2009 року, у якій вказано, що відповідач 02.07.2009 року отримала кредитну картку з №54570829299567), які б підтверджували факт отримання відповідачем кредитних карт із зазначенням строку їх дії, суд вважає, що між позивачем та відповідачем, дійсно був укладений договір кредиту на суму 250 гривень, який діяв до 23.09.2010 року.

При цьому, суд критично оцінює надану представником позивача довідку без номера та дати про кількість отриманих саме відповідачем ОСОБА_1Г кредитних карт із зазначенням строку їх дії, оскільки ніякими іншими доказами зазначені обставини не підтверджуються і наведену інформацію у вказаній довідці, суд позбавлений можливості перевірити.

Згідно ж позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у сумі 30880 гривень 05 копійок, яка утворилася станом на 31.12.2015 року та складається з: 10591 гривня 62 копійки – заборгованість за кредитом; 17641 гривня 76 копійок – заборгованість по процентам за користування кредитом; 700 гривень 00 копійок – заборгованість за пенею та комісією; а також штрафи відповідно до п. 8.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг: 500 гривень 00 копійок – штраф (фіксована частина) та 1446 гривень 67 копійок – штраф (процентна складова).

Розрахунки щодо нарахування процентів за користування кредитом, пені та комісії, а також штрафів, позивач обґрунтовує умовами, викладеними в ОСОБА_2 і ОСОБА_3 надання банківських послуг, ОСОБА_3 користування платіжною карткою та тарифами банку, проте зазначені умови і правила всупереч вимогам ст.ст. 207, 1055 ЦК України та ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», позичальником не підписані й оригінали цих документів кредитором відповідачеві передані не були, у зв'язку з чим їх, на думку суду, і з цих підстав також, не можна вважати складовою частиною укладеного сторонами кредитного договору, що повністю узгоджується з правовими висновками ВС України, наведеними в постановах при розгляді справ № 6-16цс15 від 11.03.2015 року, № 6-240цс14 від 11.02.2015 року, № 6-698цс15 від 10.06.2015 року та № 6-757цс 15 від 01.07.2015 року.

Враховуючи вищенаведене, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача заборгованості за пенею та комісією в розмірі 700 гривень 00 копійок та штрафів відповідно до п. 8.6 ОСОБА_2 та правил надання банківських послуг в розмірі 500 гривень 00 копійок (фіксована частина) та 1446 гривень 67 копійок (процентна складова), до задоволення не підлягають.

Окрім того, окремою підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення пені та комісії є те, що позивач, не зважаючи на їх різну правову природу, тобто, підстави та порядок нарахування, визначив їх однією сумою, що позбавляє суд перевірити правильність та законність обрахунків.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафів (фіксованої частини та процентної складової), то враховуючи приписи ст. 549 ЦК України, згідно яких штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, суд вважає, що їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором свідчить про недотримання позивачем положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення, що повністю узгоджується з правовим висновком, наведеним ВС України у постанові по справі № 6-2003цс 15 від 21.10.2015 року, та є окремою підставою для відмови в даній вимозі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по процентам за користування кредитом в розмірі 17641 гривня 76 копійок, то суд вважає наступне.

Відповідно до вимог ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов’язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Зазначена правова позиція висловлена ВС України у справі №6-1412цс16.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку, що кредитний договір між сторонами був укладений 09.06.2009 року та діяв до 23.09.2010 року без підписання відповідачем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надання банківських послуг та ОСОБА_3 користування платіжною карткою, то у зв'язку з викладеним та відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України, відповідач зобов’язана була б сплатити позивачу відсотки за користування кредитом у розмірі визначеному відповідно до ч. 1 ст. 1048, ч. 2 ст. 1054 ЦК України, тобто на рівні облікової ставки Національного банку України.

Проте, згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, відповідач, станом на 23.09.2010 року заборгованості по сплаті кредитних коштів та процентів за користування ними, не мала, а тому в цій вимозі, також слід відмовити.

Щодо можливого користування відповідачем кредитними грошовими коштами із збільшеним кредитним лімітом після 23.09.2010 року (зарахування на картку №54570829299567 матеріальної допомоги виділеної відповідачу згідно рішення Городищенської міської ради, внесення грошових коштів відповідачем на зазначений рахунок в сумі 8500 гривень, операцій по поповненню картки, перерахування коштів з картки на картку через ПК Приват-24), на що посилався представник позивача у своїх письмових запереченнях на висновки проведеної експертизи та в судовому засіданні, то суд, враховуючи наведене вище, не вбачає правових підстав нарахування та стягнення з відповідача якихось сум за користування цими грошовими коштами та штрафних санкцій за невиконання, на думку позивача, взятих на себе зобов’язань відповідачем, оскільки ніяких угод щодо кредитування одним другого між позивачем та відповідачем після 23.09.2010 року, укладено не було.

Згідно вимог ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, суд не вважає належними та допустимими доказами, надані представником позивача зображенням скріншотів монітору комп'ютера, на яких зображено вікна браузера, в яких, в свою чергу, містяться скріншоти вікон невідомої комп’ютерної програми, в якій містяться відомості про ОСОБА_1 та її чоловіка ОСОБА_4 з зазначенням їх домашньої адреси та належних їм номерів мобільних телефонів, оскільки, згідно пояснень представника, ця програма перебуває в користуванні позивача і, на думку суду, знаходиться відповідно під його контролем, що дає змогу останньому вносити до неї будь-які відомості та зміни. Крім того, зазначені докази, подані представником позивача в порушення вимог діючої на час звернення з позовом до суду ст. 131 ЦПК України та останнім не доведено, що докази подано несвоєчасно з поважних причин, що повністю узгоджується з приписами ст.83 ЦПК України, чинної на час розгляду справи по суті.

Щодо заяв представника відповідача про застосування при вирішенні даного спору строків позовної давності, то, керуючись роз’ясненнями, наведеними в п.11 Постанови ПВС України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», згідно яких, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього, суд вважає, що при вирішенні даного спору правових підстав застосовувати строки позовної давності немає, а в позові слід відмовити в зв’язку з його недоведеністю.

На підставі ч.1 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 4236 гривень 80 копійок.

На підставі наведеного та керуючись ст. 61 Конституції України, ст.ст. 11, 207, 256, 509, 526, 530, 549, 610, 612, 626, 628, 634, 638, 1048, 1054, 1055 ЦК України, ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 4, 5, 9, 10, 12,13, 17, 18, 76 – 81, 83, 89, 141, 258, 259, 263-265 ЦПК України

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовної заяви публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, відмовити в повному обсязі.

Стягнути з публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50, код ЄДРПОУ 14360570, рах. № 29092829003111, МФО № 305299) на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 4236 (чотири тисячі двісті тридцять шість) гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Черкаської області, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-ти денний строк, з дня проголошення рішення.

Повний текст рішення виготовлений 16.03.2018 року.

Суддя ОСОБА_5