Постанова № 72783736, 28.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 641/8190/16-ц Головуючий І інстанції: Колодяжна І.М.

Провадження № 22-ц-/790/138/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Категорія: відшкодування шкоди

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_2.

- ОСОБА_3,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Харківської міської ради Харківської області на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2017 року (суддя Колодяжна І.М.) у цивільній справі № 641/8190/16-ц за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради про відшкодування шкоди, завданої органами місцевого самоврядування,-

встановив:

10.05.2017 року представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_5, діючи за довіреністю від її імені та в її інтересах, звернувся у суд з позовом до Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, в якому просив стягнути з відповідачів в солідарному порядку за рахунок коштів місцевого бюджету грошові кошти у розмірі 581 656,00 грн. в якості відшкодування майнової шкоди у вигляді прямих збитків та 707 000,00 грн. в якості відшкодування майнової шкоди у вигляді неодержаних доходів (упущеної вигоди), а також відшкодувати судові витрати.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача вказував, що 02 жовтня 2013 року виконавчим комітетом Харківської міської ради (далі – ХМР) було прийнято рішення №605 «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» за змістом якого Департаменту комунального господарства міста Харкова було доручено забезпечити звільнення території від безхазяйного майна, самовільно розміщених об’єктів, тимчасових будівель торгівельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення у відповідності з Додатком до вказаного вище рішення, в пункті 7 якого була також зазначена і будівля, належна на праві приватної власності позивачу ОСОБА_4, а 3 жовтня 2013 року Департаментом комунального господарства ХМР було знесено належну їй будівлю, про що складено Акт №582/13, де зазначено, що відповідачем здійснено демонтаж будівлі, а рештки транспортовано для зберігання на полігон в с.м.т. Дергачі.

Посилаючись на положення ст.ст.19, 41, 55 Конституції України, ст.ст. 22, 179, 181, 328, 376, 1166, 1173, 1190 ЦК України, ст.ст.11, 24, 74, 77 Закону України «Про місцеве самоврядування», на вказані обставини демонтажу будівлі, яка була власністю ОСОБА_4, а також на преюдиційне значення судових рішень у адміністративній справі №641/3200/14-а Комінтернівського районного суду м.Харкова в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 до виконавчого комітету ХМР про скасування рішення №605 від 02.10.2013 року в частині пункту 7 Додатку та на судові рішення у адміністративній справі №641/3961/15-а Комінтернівського районного суду м.Харкова в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_4 та визнання протиправними дії Департаменту комунального господарства ХМР щодо знесення нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв.м. по вул. Героїв Сталінграду 134-Г в м.Харкові, яка належала ОСОБА_4, представник позивача просив стягнути солідарно з відповідачів 561656 грн. у якості відшкодування реальних збитків, заподіяних внаслідок незаконного знищення приватної власності ОСОБА_4, а також 707000 грн. у якості відшкодування упущеної вигоди, яку ОСОБА_4 могла би отримати у виді орендної плати на підставі договору оренди, укладеного 01.03.2013 року між нею та приватним підприємством «Темп 2011» строком до 31.01.2016 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача вказував, що постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 8 липня 2014 року в адміністративній справі №641/3200/14-а частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_4, скасовано рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №605 від 02 жовтня 2013 року «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» в частині пункту 7 Додатку до вказаного рішення «Перелік самовільно розміщених об’єктів, від яких звільняється територія м. Харкові з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний для використання територіальною громадою міста стан».

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду (далі – ХААС) від 01 жовтня 2014 року вищевказану Постанову Комінтернівського районного суду міста Харкова залишено без змін та вказано, що оспорюване рішення виконавчого комітету Харківської міської ради є протиправним.

Крім того, постановою Комінтернівського районного суду міста Харкова від 04.12.2015 року в адміністративній справі №641/3961/15-а визнано протиправними дії Департаменту комунального господарства ХМР щодо знесення нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв. м, розташованої за адресою: м. Харків, пр-т Героїв Сталінграду, 134-Г, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Вказану постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова в частині визнання дій Департаменту протиправними залишено без змін постановою ХААС від 06.04.2016 року.

Таким чином, зазначав представник ОСОБА_4, згідно із судовими рішеннями, що набрали законної сили, позивачу заподіяно матеріальну шкоду шляхом прийняття органами місцевого самоврядування незаконних рішень та вчинення протиправних дій, що мало своїм наслідком знищення нерухомого майна, яке належало позивачу.

Придбана позивачем будівля (на підставі договору купівлі-продажу - нежитлової будівлі від 07 серпня 2008 року, укладеного між Приватним підприємством фірмою «НОРК» та ОСОБА_4С.) є нерухомим майном, знесення якого відповідачем завдало позивачці майнової шкоди у вигляді реальних збитків у розмірі вартості цього майна. Згідно з висновком про визначення ринкової вартості нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А-1», розташованої за адресою: м. Харків, проспект Героїв Сталінграда, 134-Г, складеним професійним оцінювачем ОСОБА_6, ринкова вартість станом на 17 вересня 2012 року становила 581656,00 грн.

Крім того, ОСОБА_4 є фізичною особою-підприємцем та здійснювала підприємницьку діяльність, що полягала у тому числі в передачі належного їй нерухомого майна в оренду з метою отримання прибутку.

01 березня 2013 року між позивачкою та приватним підприємством «Темп 2011» укладено договір оренди нежитлового приміщення, відповідно до умов якого ОСОБА_4 надала в оренду нежитлове приміщення - будівлю за орендну плату в розмірі 25250 гривень на місяць строком до 31 січня 2016 року включно. До моменту знесення відповідачем будівлі, ОСОБА_4 отримувала стабільний дохід від оренди в розмірі щомісячних платежів, що підтверджується даними її бухгалтерського обліку, а також деклараціями податкової звітності, однак, була позбавлена можливості отримувати ці доходи в подальшому внаслідок вчинення відповідачем незаконних дій.

Представники Харківської міської ради і Департаменту комунального господарства Харківської міської ради проти позову заперечували, посилаючись на те: що доводи представника позивача про заподіяння шкоди саме цими органами не відповідають дійсності; що стороною позивача не надано належних доказів демонтажу будівлі працівниками ХМР, Департаменту та підпорядкованих ним комунальних служб; що будівля є об’єктом самочинного будівництва; що відсутні належні докази зазначеного в позовній заяві розміру шкоди; що позивачем невірно визначено коло осіб, які мають нести відповідальність за пошкодження майна ОСОБА_4

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Суд вирішив: стягнути в солідарному порядку за рахунок коштів місцевого бюджету з Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради майнову шкоду у розмірі 581656 грн..

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_4 суд відмовив.

Додатковим рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року суд вирішив: стягнути в рівних частках за рахунок коштів місцевого бюджету з Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 5816 грн. 56 коп.

Рішення суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_4 про відшкодування упущеної вигоди не оскаржене, а відтак апеляційним судом, згідно ч.1 ст.367 ЦПК України, не перглядається.

В апеляційній скарзі представник Харківської міської рада, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення змінити, скасувавши його в частині задоволення позовних вимог про стягнення в солідарному порядку за рахунок коштів місцевого бюджету з Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради майнову шкоду у розмірі 581656 грн у якості прямих збитків, а в іншій частині рішення залишити без змін.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник Харківської міської ради вказує на таке:

Харківська міська рада вважає рішення таким, що ухвалене суддею, якому було заявлено відвід на підставі обставин, що викликали сумнів у неупередженості судді, на основі неповно з’ясованих та недоведених обставин, які суд вважав встановленими, що мають значення для справи, з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а отже таким, що підлягає зміні, виходячи з наступного.

Судом невірно застосовані норми матеріального права, зокрема не застосовано ст.ст.22, 1166, 1173 ЦК України, ст. 77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», які підлягали застосуванню. Так, згідно з ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. При цьому, особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

При вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.

При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність завдавача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.

З огляду на положення ст.ст. 22, 1166, 1173 ЦК України, у відповідностідо п. 2 постанови Пленуму ВСУ від 27.03.1992 № 6, для застосування такої міривідповідальності як стягнення збитків рішеннями, дією чи бездіяльністю органумісцевого самоврядування, потрібна наявність усіх елементів складу цивільногоправопорушення,а саме: а) протиправної поведінки особи, що спричинила збитки; б)матеріальної шкоди (збитків); в)причинного зв’язку між протиправною поведінкою особи, що спричинила збитки та збитками.

За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правовавідповідальність не настає. Вказаний припис є спеціальною нормою, тобто передбачає особливості відшкодування шкоди, яка відрізняється від загальних правил деліктної відповідальності.

Також судом не було враховано, що в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди (її розмір), протиправність (незаконність) поведінки органу місцевого самоврядування та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.

При задоволенні позовних вимог судом не було обґрунтовано наявностіжодного з елементів складу цивільного правопорушення, а отже, не булозастосовано ст.ст. 22, 1166, 1173 ЦК України, що є необхідним для застосуваннятакої міри відповідальності як стягнення шкоди.

Харківською міською радою допустимими доказами було доведено обставини, щодо відсутності з боку відповідача кожного з елементів цивільно-правової відповідальності, передбачених ст.ст. 22, 1166, 1173 ЦК України, а саме:

а) щодо відсутності протиправної поведінки з боку Харківської міської ради, яка є відповідачем у справі.

Як на підставу задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди до Харківської міської ради суд у рішенні посилається виключно на прийняття виконавчим комітетом Харківської міської ради рішення від 02.10.2013 № 605 «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою стан», яке постановою Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08.07.2014 скасовано в частині п. 7 Додатку до рішення та посилаючись на ст. 1173 ЦК України, не встановлюючи жодного з елементів цивільного правопорушення, дійшов висновку про те, що заподіяна позивачу шкода має відшкодовуватися за рахунок коштів місцевого бюджету м. Харкова.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року у справі № 1-6/2010 територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, безпосередньо або через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи; органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території (частина третя статті 140, частина перша статті 144 Основного Закону України).

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницьким органом місцевого самоврядування - є виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Частиною 3 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

На відміну від Харківської міської ради виконавчий комітет Харківської міської ради відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» є виконавчим органом Харківської міської ради - органом, який відповідно до Конституції України та цього Закону створюється сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Повноваження Харківської міської ради визначені статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», в той час як повноваження виконавчого комітету Харківська міської ради передбачені ст. 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні». Зі змісту цих статей вбачається, що повноваження Харківської міської ради та виконавчого комітету Харківської міської ради не співпадають.

Харківською міською радою не приймалося жодних рішеньта не вчинялося жодних дій, якими б було спричинено шкоду позивачеві, а відтак судом не обґрунтовано факту спричинення матеріальної шкоди саме Харківською міською радою, яка визначена в якості одного з відповідачів.

Посилаючись на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 08.07.2014, залишену без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду (далі по тексту ХААС) від 01.10.2014 в адміністративній справі №641/3200/14-а, суд залишив поза увагою той факт, що зазначеними рішеннями не тільки визнано частково незаконним рішення виконавчого комітету Харківської міської ради, а й відмовлено в задоволенні позовних вимог про визнання незаконним дій Харківської міської ради щодо знесення нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв.м., розташованою за адресою: місто Харків, проспект Героїв Сталінграду, 134-Г.

Більш того, зазначеними рішеннями встановлено, що жодних дій щодо знесення нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв.м. розташованої за адресою: м. Харків, проспект Героїв Сталінграда, 134-Г Харківська міська рада не вчиняла (ухвала ХААС від 01.10.2014 у справі № 641/3200/14-а).

Вказує, що суд першої інстанції помилково дійшов до висновку про доведеність факту неправомірності дій Департаменту комунального господарства Харківської міської ради, посилаючись на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2015р. в адміністративній справі, та безпідставно, посилаючись на ст. 1173 ЦК України, усунувся від обов’язку встановлення елементів заподіяння шкоди.

Апелянт вважає, що за будь-яких обставин, навіть з урахуванням особливостей застосування ст.1173 ЦК України, вимога про відшкодування шкоди за рахунок місцевого бюджету.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ організаційна-правова форма Департаменту комунального господарства визначена як «орган місцевого самоврядування» (ідентифікаційний код 34393088).

Згідно з Положенням про Департамент комунального господарства Харківської міської ради, затвердженим рішенням Харківської міської ради від 24.11.2010 № 07/10, Департамент є юридичною особою, веде самостійний баланс, має право відкривати рахунки в органах Державної казначейської служби України, рахунки в установах банків, у межах своїх повноважень підписувати від свого імені угоди, бути позивачем і відповідачем та третьою особою у судах всіх інстанцій.

Також при ухваленні рішення суд посилався на Акт № 582/13 від 03.10.2013, який начебто підтверджує залучення до демонтажу технічних засобів адміністрацією Комінтернівського району Харківської міської ради.

Пунктом 5.10.12. Правил благоустрою території міста Харкова встановлено, що організацію та координацію робіт по звільненню території від зазначених у п. 5.10.2. цього параграфа об’єктів здійснює Адміністрація району Харківської міської ради, на території якого розміщено вказані об’єкти.

Пунктом 3 рішення виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан» від 18.04.2013 № 605 на Адміністрацію Комінтернівського району Харківської міської ради покладено обов’язок щодо забезпечення організації та виконання робіт по звільненню території районів міста Харкова від самовільно побудованих та розміщених об’єктів за адресами згідно додатку до рішення з залученням комунальних підприємств та інших організацій.

Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ організаційна-правова форма Адміністрації Слобідського району Харківської міської ради визначена як «орган місцевого самоврядування» (ідентифікаційний код 37459125).

Рішенням 1 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 24.11.2010 №07/10 «Про затвердження Положень виконавчих органів Харківської міської ради 6 скликання» (зі змінами і доповненнями) вирішено затвердити положення про адміністрації районів, департаменти, управління, відділи та інші виконавчі органи Харківської міської ради.

Додатком 87 рішення Харківської міської ради від 24.11.2010 № 07/10 затверджено Положення про Адміністрацію Комінтернівського району Харківської міської ради (далі-Положення).

Пунктом 1.1. вказаного рішення встановлено, що Адміністрація Комінтернівського району Харківської міської ради є виконавчим органом Харківської міської ради і діє на правах самостійного департаменту.

Згідно з пунктом 1.6. Положення Адміністрація є юридичною особою, має самостійний баланс, має право відкривати рахунки в органах Державного казначейства України та відповідно до чинного законодавства України рахунки в установах банків, має гербову печатку, штампи, бланк встановленого зразка.

Таким чином, враховуючи те, що Департамент комунального господарства Харківської міської ради та Адміністрація Слобідського району Харківської міської ради, дії яких начебто завдали шкоду позивачу, мають статус юридичних осіб, самостійний баланс, власні рахунки в органах Державної казначейської служби України, висновок суду про задоволення позову за рахунок місцевого бюджету м. Харкова є необґрунтованим.

Зазначена правова позиція також відображається у постанові Вищого господарського суду України від 02.03.2017 у справі №910/32221/15 з аналогічним предметом позову.

Отже, вважає представник ХМР, позовні вимоги щодо відшкодування шкоди, спричиненої діями органу місцевого самоврядування ОСОБА_4 пред’явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, а отже позовні вимоги ОСОБА_4 щодо Харківської міської ради по зазначеній справі задоволено безпідставно.

Судом також не було надано належної оцінки листу Департаменту комунального господарства від 11.11.2016 № 4866/0/16-16, що виконавчим комітетом Харківської міської ради з 03.06.2009 по 06.07.2016 прийнято 96 рішень «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою стан». На підставі вищезазначених рішень 3518 об’єктів увійшли у перелік об’єктів від яких звільняється територія міста Харкова. На підставі вищезазначених рішень територія міста Харкова була звільнена від 2168 об’єктів і тільки 229 об’єктів з залученням комунальних підприємств.

Таким чином, прийняття рішення виконавчим комітетом Харківської міської ради само по собі не тягне за собою спричинення шкоди позивачу.

Посилання суду на рішення Європейського суду з прав людини в обґрунтування задоволення позовних вимог щодо стягнення з Харківською міської ради матеріальної шкоди за начебто спричинену шкоду позивачеві є безпідставним оскільки Харківська міська рада не приймала жодних рішень та не вчиняла жодних дій, якими б було спричинено шкоду позивачеві.

Судом в порушення ст.ст. 22, 1166, 1173 ЦК України взагалі не було встановлено ані особи, якою було здійснено знесення вказаної будівлі, ані протиправність поведінки саме відповідача - Харківської міської ради.

Апелянт стверджує, що місцевий суд, пославшись на судові рішення, якими скасовано рішеннявиконавчого комітету та визнано протиправними дії Департаментукомунального господарства Харківської міської ради, фактично усунувсявід встановлення наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення,що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у зв’язкуз рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування,є обов’язковим, а обґрунтовував його виключно приюдиційністю фактів,встановлених цими рішеннями.

Про хибність такого способу вирішення спору свідчить і практика суду касаційної інстанції в подібних справах.

Так, постановляючи 23.09.2015р. ухвалу про скасування рішення судів першої та апеляційної інстанції, якими було задоволено позов до Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області про відшкодування майнової та моральної шкоди завданої діями органу місцевого самоврядування шляхом демонтажу самовільно розміщених тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності, суд касаційної інстанції (ВССУ), вказував, що суди першої та апеляційної інстанцій лише послались на приюдиційність інших рішень і самостійно не встановили наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у зв’язку з рішеннями, дією чи бездіяльністю органу місцевого самоврядування, є обов’язковим. (т.1 а.с.217-221)

В Ухвалі від 15.08.2016 року (справа К/800/37663/15) Вищий адміністративний суд України (далі –ВАСУ) дійшов висновку, що приюдиція встановлення судом в одній справі не є абсолютом і може бути спростовано доказами та обставинами в іншій справі. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядаються, є інакшими ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішувати відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.(том 1 а.с.209-216).

При ухваленні рішення судом не було враховано, що в діях Харківськоїміської ради відсутня протиправна поведінка, тобто протиправний руйнуючийвплив на нежитлову будівлю внаслідок чого вона перестала існувати, а отже,діями Харківської міської ради, яка є одним з відповідачів у справі, матеріальноїшкоди позивачеві спричинено не було.

Також, на думку представника ХМР, увалюючи рішення про задоволення позову, суд без достатніх підстав обмежився посиланням на постанову Комінтернівського районного суду м. Харкова від 04.12.2015 року в адміністративній справі, не встановлюючи жодного з елементів цивільного правопорушення, залишивши поза увагою ту обставину, що відповідно до ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування діють в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник ХМР також вказує, що Акт № 582/13 від 03.10.2013 року, на який посилається позивач та суд в своєму рішенні, не можна вважати достатнім та належним доказом, так як він складений за ініціативою працівників Департаменту та Інспекції не у відповідності до встановленого Правилами порядку, і за своїм змістом не відображає дійсних обставин знесення будівлі аптеки.

Порядок звільнення території міста Харкова від безхазяйного майна, самовільно розміщених об’єктів, тимчасових споруд торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення для здійснення підприємницької діяльності, малих архітектурних форм, покинутих будівельних матеріалів і конструкцій, транспортних засобів, механізмів передбачений параграфом 5.10 Правил благоустрою території міста Харкова, затверджених рішенням 11 сесії Харківської міської ради 6 скликання «Про встановлення Правил благоустрою території міста Харкова» від 16.11.2011 № 504/11 (в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03.07.2013 № 1189/13) (далі - Правила).

Пунктами 5.10.15.- 5.10.17 Правил передбачено, що звільнення території міста Харкова від майна (об’єктів) здійснюється шляхом демонтажу таких об’єктів, їх транспортування до місця зберігання чи утилізації, передачі відповідальній особі комунального підприємства (зазначеного в рішенні міськвиконкому) під розпис.

Демонтаж самочинного будівництва і звільнення території від майна (об’єктів) мають певні відмінності.

Так, з метою технічного забезпечення демонтажу майна (об’єкта) залучаються працівники відповідних комунальних підприємств, служб, координацію їх роботи здійснюють представники департаментів міської ради, в оперативному підпорядкуванні яких знаходяться відповідні комунальні підприємства.

Разом з тим, комунальними підприємствами, підпорядкованими Департаменту комунального господарства, роботи по звільненню вказаної земельної ділянки від вищевказаного об’єкта не проводились, демонтовану споруду та інші матеріальні цінності на зберігання не приймалися.

Вказане свідчить про те, що Департамент комунального господарства, виходячи із рішення виконавчого комітету міської ради від 02.10.2013 №605 та Правил благоустрою міста Харкова (параграф 5.10) не мав права за таких обставин складати спірний Акт на його виконання.

Адміністрацією Комінтернівського району Харківської міської ради фактично було організовано роботи щодо вивезення будівельного сміття з території міста Харкова по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г.

Крім того, в ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду, від 06.04.2016 у справі № 641/3961/15-а про визнання протиправними дій Департаменту комунального господарству Харківської міської ради, розглядаючи вимогу про відшкодування матеріальної шкоди суд дійшов висновку про те, що Департамент комунального господарства, не є заподіювачем цієї шкоди.

За таких умов, в діях Департаменту комунального господарстваХарківської міської ради відсутня протиправна поведінка, тобто протиправнийруйнуючий вплив на нежитлову будівлю внаслідок чого вона пересталаіснувати, а отже, діями Департаменту комунального господарства, яка є однимз відповідачів у справі, матеріальної шкоди позивачеві спричинено не було.

Обґрунтовуючи доводи про відсутність даних про заподіяння позивачу майнової шкоди, представник ХМР посилався на те, що рішенням Харківської міської ради від 28.04.2004 № 66/04 приватному підприємству фірма «Норк» було надано в оренду земельну ділянку по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г, площею 0,0090 для будівництва тимчасового торгівельного павільйону, оскільки вказана земельна ділянка знаходиться в межах «червоних ліній» та має обмеження містобудівного характеру, визначені Генеральним планом м.Харкова, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 23.06.2004 № 89/04

Незважаючи на цю обставину та усупереч вимог п.14 ст.1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст.18 Закону України «Про автомобільні дороги», пункту 1.3 ДБН України В.2.3-5-2001 «ВУЛИЦІ ТА ДОРОГИ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ» приватне підприємство фірма «Норк» на наданій їй в оренду земельній ділянці по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г було самовільно побудувала не тимчасову споруду, а побудувала нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 61,8 кв.м.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29.05.2008 у справі № 2-2163/2008 було визнано право власності ПП фірма «Норк» на вказане самовільно побудоване майно, а вже 07.08.2008 року приватне підприємство фірма «Норк» за договором купівлі-продажу здійснила відчуження самочинно збудованої нежитлової будівлюі літ. «А-1» площею, 61,8 кв.м. на користь ОСОБА_4

В рішенні Харківської міської ради від 25.11.2009 № 281/09 про надання ФО-П ОСОБА_4 в оренду строком до 01.11.2014 земельної ділянки площею 0,0090 га за рахунок земель житлової та громадської забудови, земель транспорту по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, також в пункті 8.4. було попереджено ОСОБА_4, що земельна ділянка розташована в межах «червоних ліній» проспекту ОСОБА_7 і в разі початку реконструкції проспекту повинна бути звільнена при першій вимозі міської ради без компенсації витрат.

Перехід права власності на нежитлову будівлю літ. «А-1» площею 61,8 кв.м. по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г від ПП фірми «Норк» до ОСОБА_4 на підставі відповідного договору купівлі-продажу не позбавив цю нежитлову будівлю статусу самочинно побудованої.

Розташування нежитлової будівлі літ. «А-1» за адресою: м. Харків, проспект Героїв Сталінграду, 134-Г було здійснено:

-без відведення земельної ділянки для будівництва нежитлової будівлі;

-без реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт;

-без отримання дозволу на виконання будівельних робіт;

-без реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю декларації про готовність об’єкта до експлуатації.

Таким чином, до відносин щодо звільнення території від самовільно розміщених об’єктів, в тому числі право власності на які визнано в судовому порядку, розповсюджуються норми параграфу 5.10 Порядку звільнення території.

Пунктом 5.10.3 Порядку звільнення території передбачено, що звільнення території міста Харкова від зазначених об’єктів відбувається у випадку самовільного розміщення цих об’єктів без передбаченого чинним законодавством дозволу.

Виконавчими органами міської ради ОСОБА_4 неодноразово попереджувалася про необхідність звільнення вказаної земельної ділянки шляхом демонтажу будівлі (приписи від 27.01.2012 б/н, від 01.10.2013 №1025/13, від 03.10.2013 №1027/13).

За таких умов відсутні підстави вважати, що наслідки самочинної забудови земельної ділянки по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г є майновою шкодою для Позивача, оскільки він сам повинен був користуватись своїми правами таким чином, щоб не порушити при цьому прав інших осіб, всупереч діючому законодавству. Більш того, Позивач повинен був розуміти наявність ризиків щодо володіння зазначеним майном придбаючи самовільно побудовану нежитлову будівлю у зоні реконструкції, при наявності застережень про необхідність звільнити земельну ділянку при першій вимозі, міської ради без компенсації витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, представник ХМР вказує, що відсутність належних доказів про існування безпосереднього причинного зв’язку між діями та рішеннями Харківської міської ради і заподіяною позивачу матеріальною шкодою позивача у чітко визначеному розмірі є підставою для відмови у задоволенні позову.

Крім того, вказує апелянт, відповідно ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

В супереч зазначеній нормі суд посилався виключно на Постанову Пленуму Верховного Суду України № 7 від 08.07.1994 року та на «Отчет о независимой оценке нежилого строения, расположенного по адресу: г. Харьков, просп. Героев Стапинграда, 134-А» (далі - Звіт), складеного ПП ОСОБА_8 17.09.2012 року з метою визначення ринкової вартості об’єкту для відчуження.

Суд залишив поза увагою ту обставину, що переліком обмежень для застосування результатів Звіту, зокрема визначено, що він достовірний виключено у разі використання в цілях визначених Звітом, що в обмеженнях до Звіту зазначено, що думка Оцінщика відносно вартості об’єкту є діючою виключно на дату оговорену в Звіті, тобто 17.09.2012 року, у той час як знищення майна відбулось в жовтні 2013 року. Таким, чином з дати здійснення Звіту пройшло більше року до знищення майна, яке було об’єктом оцінки, та більше ніж 4 роки до початку розгляду справи щодо відшкодування шкоди гр. ОСОБА_4, що суперечить вимогам ст. 1192 ЦК України.

Крім того, вартість спірного майна здійсненна на підставі визначення вартості 1 кв.м. будівлі з розрахунку середнього розміру між ринковими пропозиціями об’єктів нерухомого майна в різних районах міста Харкова як об’єктів господарської діяльності. При цьому висновки оцінювання не містять відомостей щодо самої споруди , матеріалів з яких вона зроблена, її стану.

Разом з тим, згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 71851712 від 31.10.2016 року загальна вартість нерухомого майна нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 61,8 м.кв. складає 30495,01 грн. відповідно до договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27 серпня 2008 року.

Звіт не відображає підстави зміни вартості майна з часу її придбання ОСОБА_4 до часу оцінки, тоді як ця різниця є більшою ніж у 19 разів, а відтак не є належним доказом розміру спричиненої шкоди, в розумінні ст. 1192 ЦК України.

Також в апеляційній скарзі представник ХМР посилається на порушення норм процесуального права, передбачених ст.ст. 1, 10, 20, 27, 33, 35, 36, 57, 60, 63, 137, 179, 201, 203, 212, 213 ЦПК України, а також норм ст.ст. 2, 7, 9 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та ст.ст.6, 129 Конституції України, вказуючи, що головуючим суду першої інстанції безпідставно відмовлялося у задоволення заяви про виклик у якості свідків посадових осіб, які склали та підписали акт про проведене звільнення території від самовільно розміщених об’єктів, а також про виклик для допиту у якості свідків власників нежитлових будівель літ. «А-1», «Б-1», «В-1», «Г-1» та земельних ділянок по проспекту Героїв Сталінграду, 136-К, які могли бути зацікавлені та могли повідомити про обставини знесення нежитлової будівлі літ.«А-1» по проспекту Героїв Сталінграду, 134-Г, про причетність до цього певних осіб.

Крім того, вказує апелянт, намагаючись довести у передбаченому законом порядку доводи щодо незаконності набуття у власність нерухомого майна - нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 61,8 м.кв., розташованої по просп. Героїв Сталінграду 134-Г в м.Харкові, як об’єкта самочинного будівництва, представники відповідачів зверталися до суду з заявою про зупинення провадження до вирішення судом апеляційної інстанції справи за апеляційною скаргою на незаконне, на думку ХМР, рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29.05.2008 року про визнання права власності ПП фірми «Норк» на самочинно збудоване нежитлове приміщення літ «А-1» по просп. Г.Сталінграду 134-Г, однак суд безпідставно залишив цю заяву без задоволення.

Також суд безпідставно відхилив заяву представника про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог, ОСОБА_9, який, протягом жовтня-грудня 2013 року на земельній ділянці, переданій ОСОБА_4 для обслуговування нежитлової будівлі, самовільно побудував нежитлову будівлю площею 283,50 кв. м., а Комінтернівський районний суд м.Харкова рішенням від 22.01.2014 року визнав за ним право власності на самочинну будівлю.

Представник ХМР також вказує на те, що суд першої інстанції, всупереч вимог діючого цивільного процесуального законодавства, не вжив за її заявою заходи з метою заміни первісного відповідача – Харківської міської ради, належним відповідачем, яким є Адміністрація Слобідського району м.Харкова, на території обслуговування якої знаходилась спірна будівля ОСОБА_4

Як на доказ порушення норм процесуального права, представник ХМР посилалася в апеляційній скарзі на те, що при розгляді справи № 641/8190/16-ц суддя Комінтернівського районного суду м. Харкова Колодяжна І.М. порушила засади судочинства щодо рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відмовляючи у задоволенні поданих стороною відповідача заяв та клопотань, спрямованих на з’ясування обставин, які мають значення для справи, що викликає сумнів в її об’єктивності та неупередженості.

В суді апеляційної інстанції представник Харківської міської ради апеляційну скаргу підтримала і просила задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи, а також просила врахувати рішення Апеляційного суду Харківської області від 10.05.2017 року, яким рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29.05.2008 року у цивільній справі № 2-2163/08 в частині визнання за ППФ «Норк» права власності на новостворене нерухоме майно – нежитлову будівлю літ. «А-1» (торгівельний павільйон) площею 61,8 кв.м., розташовану по пр-ту Героїв Сталінграду 134-Г в м.Харкові, скасовано і ухвалено нове про відмову у задоволенні цих вимог.

Також представник ХМР просила суд апеляційної інстанції врахувати рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.10.2017р., залишене без змін апеляційним судом, у цивільній справі №641/4254/17 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі літ «А-1», загальною площею 61,8 кв.м. по просп. Героїв Сталінграду 134-Г в м.Харкові, укладеного 07.08.2008 року між ППФ «Норк» і ОСОБА_4, та про скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно щодо реєстрації права власності ОСОБА_4 на вказану будівлю, вказуючи, що цими рішеннями додатково підтверджено їх доводи щодо вимог позивач на відшкодування за рахунок бюджету органу місцевого самоврядування за демонтаж нежитлової будівлі, яка є самочинним будівництвом.

Представник Департаменту комунального господарства апеляційну скаргу визнав у повному обсязі у також просив задовольнити.

Позивач ОСОБА_4 в судові засідання апеляційного суду не з’являлася, про причину неявки та відношення до апеляційної скарги не повідомила.

Представник позивача ОСОБА_4 – ОСОБА_10 письмові заперечення на апеляційну скаргу не подав, обмежившись наданням усних пояснень, аналогічними доводам позовної заяви, в ході яких апеляційну скаргу не визнав і просив відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи сторін, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скаргу підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 07 серпня 2008 року ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу придбала у приватну власність нежитлову будівлю літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв. м., розташовану за адресою: місто Харків, проспекту Героїв Сталінграда, 134-Г. З метою належного оформлення земельних відносин, позивачкою 10 березня 2011 року було укладено із Харківською міською радою Договір оренди землі, відповідно до умов якого їй було надано в строкове платне користування земельну ділянку загальною площею 0,0090 га для обслуговування вищевказаної будівлі. Договір оренди було укладено строком до 1 листопада 2014 року із переважним правом орендаря на поновлення його на новий строк. Передача земельної ділянки в оренду позивачці відбулася на підставі рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25 листопада 2009 року №281/09 «Про надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд».

02 жовтня 2013 року виконавчим комітетом Харківської міської ради прийнято рішення №605 «Про відновлення, належне утримання та приведення міської території у придатний для використання територіальною громадою міста стан», згідно з яким Департаменту комунального господарства міста Харкова було доручено забезпечити звільнення території від безхазяйного майна, самовільно розміщених об’єктів, тимчасових будівель торговельного, побутового, соціально-культурного та іншого призначення у відповідності з додатком. Пунктом 7 Додатку до вказаного рішення («Перелік самовільно розміщених об’єктів, від яких звільняється територія м. Харкові з метою відновлення, належного утримання та приведення у придатний для використання територіальною громадою міста стан») було визначено будівлю, що належала ОСОБА_4 на праві приватної власності.

03 жовтня 2013 року працівниками Управління екології та благоустрою, Інспекції з благоустрою та екології м. Харкова Департаменту комунального господарства ХМР представником Адміністрації Комінтернівського району ХМР та представником юридичного департаменту з використанням не нумерованого бланку без захисних позначок складено акт №582/13 про звільнення території від самовільно розміщених об’єктів, (ФОП ОСОБА_4С.), в якому зазначено, що на підставі рішення виконавчого комітету ХМР від 02.10.2013р. №605 здійснено звільнення території від самовільно розміщеного майна (об’єкту) за адресою просп. Героїв Сталінграду 134-Г. В графі під назвою «адрес (місце) транспортування майна (об’єкта) для зберігання» мається рукописний запис « полігон (Дергачі)». (т.1 а.с.105)

Задовольняючи позов ОСОБА_4 в частині вимог про стягнення в солідарному порядку за рахунок коштів місцевого бюджету з Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради 581656 грн. у якості відшкодування майнової шкоди, суд першої інстанції вважав доведеними у повному обсязі обставини, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог.

Однак з таким рішенням колегія суддів погодитися не може у зв’язку з неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, та порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно ст.10 ЦПК України (в редакції на час розгляду і вирішення справи судом першої інстанції) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності.

Статтею 60 ЦПК передбачено, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України передбачено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 26.04.2017 року не можна вважати таким, що в повній мірі відповідає зазначеним вимогам, зважуючи на таке.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції правильно вказував на правові норми, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Дійсно, як вказував в своєму рішенні суд першої інстанції, відповідно до змісту статті 1173 ЦК України, на яку посилався і позивач, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Згідно ст.56 Конституція України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 1173 ЦК України, є спеціальною, тобто у ній передбачені особливості відшкодування шкоди, які відрізняють її від загальних правил деліктної відповідальності.

Такими особливостями є:

суб’єктний склад завдавачів шкоди, до яких відносяться органи державної влади, органи влади Автономної Республіки Крим (АРК) та органи місцевого самоврядування, якими відповідно до положень ст. 140 Конституції України є сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи;

завдання шкоди при здійсненні владно-адміністративних повноважень органів державної влади, органів влади АРК та органів місцевого самоврядування;

завдання шкоди незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю. Незаконними діяннями органів державної влади, органів влади АРК, органів місцевого самоврядування вважаються діяння, які суперечать приписам законів та інших нормативних актів або здійснені поза межами компетенції зазначених органів.

Разом з тим, кожна з обставин, передбачених у якості складових диспозиції ст.1173 ЦК України, повинна бути встановленою при розгляду справи.

З огляду на приписи ст.ст.10,60 ЦПК України та особливості змісту ст.1173 ЦК України, позивач має довести, шляхом надання суду належних та допустимих доказів, що незаконними діями та рішеннями саме тих осіб, до яких він позивається, йому заподіяна шкода і сам в тому обсязі, який він вказує, а відповідач, з огляду на приписи ст.19 Конституції України, має таким же чином, у разі невизнання позову, зобов’язаний доводити, що він, його посадові особи, діяли лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Доказування стороною позивача доводів про незаконність рішень та дій відповідачів обмежене наданням суду копій судових рішень у двох справах за адміністративними позовами ОСОБА_4, а саме:

копії постанови Комінтернівського районного суду м.Харкова від 08.07.2014 року, залишеною 01.10.2014 року без змін Харківським апеляційним адміністративним судом, у справі №641/3200/14-а за адміністративним позовом ОСОБА_4 до виконавчого комітету ХМР та Харківської міської ради, яким позов задоволено частково. При цьому суд, задовольняючи позов лише до виконавчого комітету ХМР, визнав необґрунтованим його висновок щодо віднесення нежитлової будівлі літ. «А-1» загальною площею 61,8 кв.м. по ОСОБА_7 134-Г в м.Харкові, до об’єктів самочинного будівництва і, як наслідок, розповсюдження на неї приписів п.5.10 Правил благоустрою з огляду на ту обставину, що знесення самочинно збудованих об’єктів (будівель) відповідно до ст.38 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про виконавче провадження», здійснюється за рішенням суду, а не виконавчого комітету ХМР; у задоволенні позовних вимог до ХМР суд відмовив;

копії постанови Комінтернівського районного суду м.Харкова від 04.12.2015 року у справі №641/3961/15-а за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Департаменту комунального господарства ХМР, третя особа Виконавчий комітет ХМР, в якій суд позов задовольнив частково, визнавши протиправними дії Департаменту комунального господарства ХМР щодо знесення нежитлової будівлі літ. «А-1», загальною площею 61,8 кв.м. по пр-ту. ОСОБА_7 134-Г в м.Харкові, яка належала ОСОБА_4 на праві приватної власності. Задовольняючи ці вимоги ОСОБА_4, суд виходив з того, що з боку відповідача не надано достатніх доказів на підтвердження правомірності його дій. Висновок суду в цій частині постановою ХААС від 06.04.2016 року залишено без змін. (т.1, а.с. 11-36);

фотокопії фрагментів звіту ПП ОСОБА_11 від 17.09.2012р. про визначення ринкової вартості нежитлової будівлі «А-1» за вказаною вище адресою, в якій порівняльним методом, шляхом співставлення з двома іншими оголошенням продажу приміщень аптек в різних районах міста Харкова, встановлена можлива вартість продажу об’єкту у розмірі 581656 грн. без врахування ПДВ, та з використанням доходного підходу встановлена вартість об’єкту – на рівні 35789 грн. без врахування ПДВ, виходячи з курсу долара США на рівні 8,02 грн. за 1 долар.(т.1 а.с. 37-51)

Разом з тим, при вирішенні справи №641/8190/16-ц в порядку цивільного судочинства за позовом ОСОБА_4 до Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства про відшкодування шкоди, позивачем та її представником не надано, а матеріали справи не містять даних про фактичні обставини демонтажу будівлі, яка, згідно наданих сторонами письмових доказів, не була легкою тимчасовою спорудою, а становила цегляну конструкцію з залізобетонним перекриттям, яка пов’язана фундаментом з землею (т.1 а.с.105, 229-232, т.2 а.с.12-13 ).

Демонтаж такої будівлі не може здійснюватися не поміченим та безслідно.

Крім того, за пошкодження такого майна (знесення будівлі), яке, як стверджує представник позивач, має значну вартість, передбачена кримінальна відповідальність за ст.194 КК України, однак а ні позивач, а ні інші особи з відповідними заявами про умисне пошкодження майна до правоохоронних органів не зверталися.

З наданих відповідачами доказів, які не спростовані стороною позивача, вбачається, що дійсно, нежитлова будівля літ. «А-1» площею 61,8 кв.м. по ОСОБА_7 134-Г в м.Харкові є об’єктом самочинного будівництва.

Так, рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29.05.2008 року у справі №2-2163 за позовом ОСОБА_12 визнано недійсним договір позички нежитлової будівлі, укладеного 10.01.2008 р. між ОСОБА_12 і ППФ «Норк»; визнано за ППФ «Норк» право власності на новостворене нерухоме майно – нежитлову будівлю літ «А-1» (торговельний павільйон) площею 61,8 м.кв. по ОСОБА_7 134-Г в м.Харкові, а вже 07.08.2008 року, тобто через два місяці, ПП Фірма «Норк» у особі директора ОСОБА_13, продала вказану нежитлову будівлю ОСОБА_4 за 30495 грн. (т.1 а.с.229-232, т.2 а.с.12-14) .

І хоча у подальшому рішення Комінтернівського районного суду м.Харкова від 29.05.2008 року в частині визнання за ППФ «Норк» права власності на нежитлову будівлю «А-1» по просп. Героїв Сталінграду 134-Г в м.Харкові скасоване рішенням Апеляційного суду Харківської області з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог (т.3 а.с.91-97), а укладений 07.08.2008р. між ППФ «Норк» і ОСОБА_4 договір купівлі-продажу нежитлової будівлі рішенням Комінтернівського районного суду м.Харкова від 09.10.2017 року визнано недійсним (т.3 а.с.135-141), однак станом на 03.10.2013 року ОСОБА_4 формально була власником вказаної нежитлової будівлі і за будь-яких обставин, навіть у разі доведеності відповідачами недобросовісності ОСОБА_4 в схемі набуття права власності на самочинно збудоване приміщення, щонайменше мала право на власний розсуд розпорядитися будівельним матеріалом, з якого складалася самочинно зведена нежитлова будівля торговельного павільйону літ «А-1» площею 61,8 кв.м. за умов дотримання органами місцевого самоврядування встановленого законом способу реалізації прав на забезпечення забудови міста, згідно Генерального плану, та визначеного законом порядку демонтажу самочинно зведених будівель, проте з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 у передбаченому законом порядку не змогла реалізувати таке право.

З огляду на викладене апеляційний суд відхиляє доводи представників відповідачів в тій частині, що вони діяли виключно в межах повноважень і у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про автомобільні дороги».

Разом з тим, позивачем ОСОБА_4 та її представником не надано, а матеріали справи не містять належних та допустимих доказів визначення вартості заподіяної їй шкоди внаслідок демонтажу нежитлової будівлі літ «А-1» площею 61,8 м.кв. по ОСОБА_7 134-Г в м.Харкові, зареєстрованого станом на 03.10.2013 року на праві приватної власності.

Звіт ПП ОСОБА_14 не може визнаватися таким доказом, оскільки складений 17.09.2013 року, тобто більше року до події 03.10.2013 року, визначеної як датою знищення нежитлової будівлі, за своїм призначенням та Методикою оцінки не відповідає вимогам ст.1192 ЦК України.

Не відповідає вказаним критеріям і оцінка будівлі, здійснена при укладенні директором ППФ «Норк» ОСОБА_13 і ОСОБА_4 договору купівлі-продажу нежитлової будівлі 07.08.2008 року, у зв’язку зі значною різницею в часі між цими подіями.

При розгляді справи в суді першої інстанції позивач ОСОБА_4 та її представник не надали інших доказів, які б спростовували доводи відповідачів щодо причетності ОСОБА_4 до схем здійснення самочинного будівництва та набуття права власності на самочинно збудовані об’єкти, у спосіб, який суперечить вимогам закону, не скористались здійсненого судом у порядку ч.4 ст.10 ЦПК України роз’яснення прав, обов’язків, та наслідків не вчинення певних процесуальних дій, відмовившись від з’ясування питання про коло осіб, причетних до демонтажу будівлі та проведення експертизи для визначення розміру заподіяних збитків. (т.2 а.с.161-163).

Сторона позивача обмежилася посиланням на обставини, встановлені судом при вирішенні справ за адміністративними позовами, під час розгляду яких поза увагою суду залишилися обставини набуття права власності ОСОБА_4 на самочинно збудоване приміщення аптеки, а вирішення позовів здійснювалося з притаманним цьому виду судочинства аналізом наданих доказів прав власності на будівлю станом на 03.10.2013року.

При вирішенні питання про обставини знищення майна позивача ОСОБА_4 не з’ясовано коло осіб, причетних до цих дій, визнаних судом адміністративної юрисдикції неправомірним, дійсний розмір шкоди, яка підлягає відшкодуванню.

Так, в Акті №582/13 від 03.10.2013р., на який посилався представник позивача обґрунтовуючи адміністративні позови, а також позов у даній справі, та який складено за участю представника Адміністрації Комінтернівського району Харківської міської ради, зазначено про здійснення звільнення території від самовільно розміщеного майна (об’єкту) за адресою пр-ту Героїв Сталінграду 134-Г в м. Харкові шляхом залучення технічних засобів демонтажу, завантаження адміністрацією Комінтернівського (району), транспортування.

Якщо визнавати цей Акт належним доказом, як це стверджує представник позивача і випливає з судових рішень у адміністративних справах, то обґрунтованим є здійснена в суді першої інстанції заява представника Харківської міської ради про заміну первісного відповідача (чи залучення за ініціативою сторони позивача відповідно до вимог ст.ст.11, 32,33 ЦПК України в редакцій на час вирішення справи місцевим судом) – Адміністрацію Комінтернівського (нині Слобідського) району, яка є юридичною особою і відповідальною за виконання рішення виконавчого комітету Харківської міської ради №605 від 02.10.2013 року.

Однак сторона позивача і ці обставини та роз’яснення суду залишила поза увагою, обмежившись посиланням на постанови суду у справах за адміністративними позовами та рішення ЄСПЛ, в яких не враховані обставини спірних правовідносин саме в цій справі.

За таких обставин рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2017 року в частині задоволення позову та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року про розподіл судових витрат підлягають скасуванню з постановленням нового про відмову у задоволенні позову за недоведеністю обставин, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє у відповідності до вимог ст.ст.142, 265, 382 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст.374, п.п.2,4 ст.376, ст.ст.381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Харківської міської ради Харківської області задовольнити.

Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 26 квітня 2017 року та додаткове рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 12 червня 2017 року скасувати та ухвалити нове.

У задоволені позову ОСОБА_4 до Харківської міської ради та Департаменту комунального господарства Харківської міської ради про відшкодування шкоди, завданої органами місцевого самоврядування відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4(РНОКПП – НОМЕР_1) на користь Держави6 890 грн. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_4 (РНОКПП – НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (код ЄДРПОУ № 04059243)7 579 грн. у якості відшкодування судових витрат по оплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Зобов`язати УДКСУ у Основ’янському районі м. Харкова повернути на розрахунковий рахунок Харківської міської ради № 35417005032986, Банк платника ГУДКСУ у Харківській області, код банку: 851011, код ЄДРПОУ № 04059243, суму сплаченого на рахунок № 31211206780011, код отримувача № 37999628 банк отримувача ГУ ДКСУ у Харківській області, код банку отримувача № 851011, надмірно сплачений судовий збір у розмірі 6 596 грн 22 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: О.А. Кружиліна

ОСОБА_3