Рішення № 72772986, 13.03.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

13 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/351/18

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом адвоката Грінченка Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити дії,-

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Грінченко Володимир Миколайович звернувся до Луганського окружного адміністративного суду в інтересах ОСОБА_2 (далі - позивач) із позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо зупинення нарахування та виплати позивачу пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача поновити та здійснити на поточний рахунок № НОМЕР_2 у ТВБВ 10020/011 ОПЧ Харків, МФО 351823, виплату усієї суми пенсії за віком у період з березня 2016 року по січень 2018 року;

- стягнути з відповідача компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків виплати пенсії за віком за цей період (а.с.4-9).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2015 році у зв'язку з проведенням антитерористичної операції на території м. Кіровськ, позивач був вимушений покинути м. Кіровськ та зареєструватись в Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради як тимчасово переміщена особа. З метою отримання пенсії позивач став на облік в УПФУ м. Сєвєродонецька Луганської області, на якому перебуває по теперішній час.

З березня 2016 року по теперішній час нарахування та виплата пенсії не відбувалась. Листом від 07.12.2017 № 411/Я-4 УПФУ в м. Сєвєродонецьку повідомило, що виплата пенсії за віком на користь позивача зупинена з підстави тривалої відсутності за місцем проживання. Відповідач не сповістив позивача про прийняття рішення щодо припинення нарахування та виплати пенсії за віком, не обґрунтував його, чим порушив вимоги Конституції України, статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Позивач вважає, що припинення виплати пенсії було здійснено відповідачем поза процедурою встановленою законом, у зв'язку з чим є протиправною. На підставі викладеного просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву від 28.02.2018 №4126/07-19 (а.с.29-32), в якому заперечував проти задоволення позову. В обґрунтування зазначив, що з 01.03.2016 було припинено виплату пенсії, яку позивач отримував через ПАТ «Креді Агріколь Банк», оскільки відповідач діяв на виконання вимог постанов КМУ від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та від 30.08.1999 № 1596 «Про затвердження Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках», а отже можливість одержання пенсії на особові рахунки відкриті в інших банківських установах не передбачена. Крім того, з метою посилення контролю в системі обліку внутрішньо переміщених осіб та на підставі інформації, яка надійшла від Служби Безпеки України про можливо безпідставну виплату пенсій внутрішньо переміщеним особам, щодо яких потребується перевірка обгрунтованості продовження виплати пенсії на підконтрольній Україні території, виплата пенсії з 01.03.2016 була припинена. У тому числі і позивачу. Позивач по теперішній час не звертався до відповідача з особистою заявою про поновлення пенсійних витрат. Крім цього, відповідач зазначив, що ним не було порушено п.5 ч.1 ст.49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки відповідач, припиняючи виплату пенсії позивачу, керувався положеннями Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам". На підставі викладеного, відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за відсутності учасників справи, які до судового засідання не прибули, просили суд розглянути справу за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 72-77 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 (а.с.11, 12-16).

Відповідно до інформації зазначеної у посвідченні НОМЕР_3 позивачу призначено пенсію за віком з 09.07.2012 довічно (а.с.17).

Відповідно до довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції від 12.12.2014 року № 6903, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Новікова, будинок 5, квартира (арк. спр.35).

За заявою позивача від 25.12.2014 року про взяття на облік до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та заявою від 22.12.2014 року про перерахування належних сум пенсії на поточний рахунок, відкритий у Сєвєродонецькому відділенні ПАТ «Креді Агріколь Банк», розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 09 лютого 2015 року № 80373 пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу пенсію за віком довічно у розмірі 3658,33 грн щомісячно. Згідно з копією довідки від 12.12.2014 № 6903 позивач взятий на облік як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, в Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області. Тимчасова адреса місця проживання позивача: АДРЕСА_2, що підтверджується матеріалами з пенсійної справи ОСОБА_2 (арк. спр. 33-37).

З довідки, наданої відповідачем, вбачається, що ОСОБА_2 пенсія виплачена по 29.02.2016 (а.с.37).

07.12.2017 за №411/Я-4 Управління пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області надало відповідь на запит, в якому зазначив, що ОСОБА_2 призупинено виплату пенсії з 01.03.2016 з урахуванням тривалої відсутності за місцем проживання, поновлення виплати пенсії відбудеться після особистого звернення до Управління пенсійного Фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області та надання документів, а саме: оригінал паспорта, оригінал ідентифікаційного коду, оригінал та копію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, фото 3х2,5 см для виготовлення електронного пенсійного посвідчення (а.с.10).

На виконання ухвали суду від 16.02.2018 Управління праці та соціального захисту населення Лисичанської міської ради Луганської області листом надало інформацію, що станом на 26.02.2018 ОСОБА_2 перебуває на обліку в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб в УПСЗН м.Сєвєродонецьк з 22.04.2015 (а.с.27).

Отже, рішення щодо скасування дії довідки позивача як внутрішньо переміщеної особи органом УПСЗН не приймалося.

Крім того, будь-яке рішення відповідача про припинення виплати позивачу пенсії в матеріалах пенсійної справи відсутнє, про наявність такого рішення, його номер та дату прийняття відповідач у запереченнях на позов суду не повідомив (а.с. 39-40).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Законом, що регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) з відповідними змінами, що є чинними на час виникнених між сторонами спірних правовідносин.

Саме цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, а також підстави припинення виплати пенсії.

Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до статті 47 Закону № 1058-IV пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеними у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

У статті 49 Закону № 1058-IV зазначені підстави припинення та поновлення виплати пенсії. У частині 1 цієї статті визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Отже, статтею 49 Закону № 1058-IV чітко встановлено, що виплата пенсії припиняється тільки за рішеннями двох суб'єктів: територіального органу ПФУ або суду, - та лише з підстав, визначених у цій статті.

Тобто вказана норма окрім виключних підстав передбачає ще й наявність рішення уповноваженого законом органу про припинення виплати пенсії.

Однак, як встановлено судом з наданих сторонами доказів, відповідачем не приймалось будь-якого рішення про припинення виплати пенсії позивачу.

Щодо підстав припинення виплати пенсії позивачу - тривала відсутність за місцем проживання, то суд зазначає, що при наявності відповідних доказів вказана обставина може бути підставою лише для скасування дії довідки внутрішньо переміщеної особи, органом який видав цю довідку.

Так, відповідно ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII) підставою для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб є обставини, за яких внутрішньо переміщена особа:

1) подала заяву про відмову від довідки;

2) скоїла злочин: дії, спрямовані на насильницьку зміну чи повалення конституційного ладу або на захоплення державної влади; посягання на територіальну цілісність і недоторканність України; терористичний акт; втягнення у вчинення терористичного акту; публічні заклики до вчинення терористичного акту; створення терористичної групи чи терористичної організації; сприяння вчиненню терористичного акту; фінансування тероризму; здійснення геноциду, злочину проти людяності або військового злочину;

3) повернулася до покинутого місця постійного проживання;

4) виїхала на постійне місце проживання за кордон;

5) подала завідомо недостовірні відомості.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення.

Однак, як встановлено судом, рішення щодо скасування дії довідки позивача як внутрішньо переміщеної особи відповідно до ст.12 Закону № 1706-VII повноважним органом не приймалося.

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058, не маючи законних підстав для припинення пенсії, зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату з 01.03.2016 без прийнятя відповідного рішення, чим порушив передбачений законом порядок припинення виплати пенсії.

В зв'язку з чим суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу належної йому пенсії з 01.03.2016 за відсутності відповідного рішення територіального органу Пенсійного фонду про припинення виплати пенсії - є протиправною, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а також від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки вказанні нормативно правові акти є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження прав громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Враховуючи те, що позивач є громадянином України, а держава гарантує своїм громадянам право на одержання пенсії у старості; єдиним законом, який регулює відносини щодо призначення пенсій в Україні, як вже зазначалось раніше є Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV, в який не вносились жодні зміни щодо особливості виплати пенсії особам, що перемістились з непідконтрольної Україні території, у зв'язку з цим суд при вирішенні справи по суті керується саме нормами вказаному Закону № 1058-IV.

Крім того, суд ще раз звертає увагу на те, що в установленому Законом № 1706-VII порядку дія довідки внутрішньо переміщеної особи не скасована.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки судом встановлено, що невиплата пенсії відповідачем позивачу з 01.03.2016 є протиправною, тому слід задовольнити вимоги позивача про зобов'язання відповідача поновити нарахування та виплату пенсії позивачу з 01.03.2016 із зобов'язанням відповідача виплатити нараховані позивачу суми пенсії за минулий час без обмежень будь-яким строком.

Що стосується позовних вимог про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01.03.2016 по день стягнення компенсації, то вони задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Тобто право на компенсацію позивач набуває з моменту отримання доходу.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно на майбутнє, а тому задоволенню не підлягають.

Суд критично ставиться до посилань відповідача на порушення позивачем строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 КАС України, оскільки по-перше, письмового рішення про припинення виплати пенсії позивачу відповідач не приймав, жодних офіційних повідомлень з цього приводу на адресу позивача не надсилав, що підтверджується копією пенсійної справи ОСОБА_2 (а.с.33-38), про підстави припинення позивач дізнався лише 07.12.2017, отримавши від відповідача відповідь на своє звернення (а.с.10), отже немає підстав вважати, що позивач дізнався про порушення своїх прав за межами 6-місячного строку звернення до суду, по-друге, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка є триваючим у часі порушенням.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача протягом тридцяти днів з моменту ухвалення рішення у справі подати до суду звіт про виконання судового рішення суд зазначає таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення

Отже, слід зазначити, що вказаною статтею КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, щодо зобов'язання суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Суд зазначає, що позивач не вказав жодних обставин, які б вказували на те, що Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області уникатиме від виконання рішення суду та причин, які б свідчили про необхідність подання звіту про виконання судового рішення.

Таким чином, суд вважає безпідставною та необґрунтованою вимогу позивача щодо подання звіту про виконання судового рішення, а тому в її задоволенні слід відмовити.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі вищевикладеного позовні вимоги суд задовільняє частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Квитанцією від 06.02.2018 позивачем сплачено судовий збір у сумі 704,80 грн. (а.с.3).

Зважаючи, що позов є обґрунтованим та підлягає частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору у сумі 352,40 грн.

Викладені з цього приводу заперечення відповідача суд вважає неприйнятними, оскільки відшкодування понесених судових витрат не ставиться в залежність наявності або відсутності на це коштів у сторони, з якої присуджується таке відшкодування.

Однак, враховуючи те, що органи Пенсійного фонду України не отримують бюджетних асигнувань щодо сплати судового збору, відшкодування понесених позивачем судових витрат підлягає в загальному порядку.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються постанови суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів у межах суми стягнення за один місяць.

Оскільки, присуджені позивачу виплати є періодичними та здійснюються з Державного бюджету, суд вважає необхідним допустити цю постанову до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3658,33 грн, який визначено судом на підставі розпорядження 80373 від 09.02.2015 (а.с.34).

Позивач просить суд зобов'язати відповідача поновити та здійснити на поточний рахунок № НОМЕР_2 у ТВБВ 10020/011 ОПЧ Харків, МФО 351823, виплату усієї суми пенсії за віком у період з березня 2016 року по січень 2018 року, однак жодних доказів на підтвердження того, що вказаний рахунок належить позивачу, а ні сам позивач, а ні його представник суду не надали. Тому в задоволенні позовних вимог в частині перерахування пенсійних виплат саме на цей рахунок суд відмовляє позивачу.

Суд звертає увагу позивача на те, що здійснити виплату пенсії відповідач зможе лише при наявності у нього інформації про відкритий на ім'я ОСОБА_2 рахунок в АТ «Ощадбанк» відповідно до вимог Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 № 1596 та Порядку оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою КМУ від 01.10.2014 №509.

Оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відкриття ним рахунку в АТ "Ощадбанк", суд позбавлений можливості зобов'язувати відповідача перераховувати пенсію на зазначений в позовній заяві рахунок.

У зв'язку з цим позивачу ОСОБА_2 для забезпечення можливості належного виконання рішення суду відповідачем необхідно надати Управлінню Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області інформацію про відкритий ним рахунок в АТ "Ощадбанк" для нарахування виплат пенсії.

Керуючись статтями 2, 7-9, 19, 20, 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 295, пунктом 15.5 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов адвоката Грінченка Володимира Миколайовича в інтересах ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язати вчинити дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення ОСОБА_2 нарахування та виплати пенсії з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) поновити з 01 жовтня 2016 року виплату призначеної пенсії за віком ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) на користь ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 352,40 грн (триста п'ятдесят дві гривні 40 коп.).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 3658,33 грн (три тисячі шістсот п'ятдесят вісім гривень 33 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано у повному обсязі 16 березня 2018 року.

Суддя В.С. Шембелян