Постанова № 72772745, 16.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

16 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 397/1339/17

провадження № 22-ц/781/595/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

Головуючого судді: Голованя А.М.,

Суддів: Карпенка О.Л., Мурашка С.І.,

за участю секретаря Діманової Н.І.,

учасники справи: позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Міністерство юстиції України,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державне підприємство «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)»,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)» на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області у складі судді Пляки С.Л. від 21 листопада 2017 року та апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення цього ж суду від 07 грудня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом у якому зазначив, що 01 вересня 2015 року між Державною пенітенціарною службою України та ним було укладено контракт №48-15, за умовами якого його було прийнято (призначено) на посаду Директора Державного підприємства "Підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)"- заступника начальника державної установи "Устинівський виправний центр №37" з виробництва.

Згідно контракту термін його дії було визначено в один рік, а за умови, якщо за місяць до закінчення терміну дії контракту одна із сторін не повідомить іншу про намір припинення дії контракту, то його дія продовжується на аналогічний строк.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції від 29.08.2017 року №3321/к його звільнено з посади з 31.08.2017 року у зв'язку з закінченням терміну дії контракту.

Вважає наказ міністерства постановленим з порушенням норм чинного законодавства, оскільки відповідач не повідомив його про намір припинення дії контракту у визначений ним спосіб.

У зв’язку з викладеним просить поновити його на посаді, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу починаючи з 31.08.2017 року по дату поновлення на роботі та визнати контракт продовженим на новий термін.

Рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року позов задоволено. Поновлено позивача на роботі та визнано контракт № 48-15 від 01.09.2015 року продовженим на новий термін до 31.08.2018 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Додатковим рішенням Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 07 грудня 2017 року ухвалено про те, що рішення суду в частині поновлення позивача на роботі підлягає негайному виконанню.

Додатковим рішенням зазначеного суду від 05 лютого 2017 року позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду.

В поданих апеляційних скаргах, Міністерство юстиції України та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)» просять скасувати рішення суду першої інстанції від 21 листопада 2017 року з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Зазначають, що згідно п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, натомість, вирішуючи спір суд першої інстанції не встановив обставин з якими законодавець пов’язує укладення з працівником строкового трудового договору. Крім того, суд не звернув уваги й на те, що припинення трудового договору у зв’язку з закінченням його строку можливе в тому випадку, коли його укладення відповідало нормам закону. Закінчення строку дії контракту було достатньою умовою для звільнення директора та відповідало вимогам закону та контракту.

Також, суд дійшов помилкового висновку, що контракт був продовжений, а тому вважається укладеним на невизначений строк

Щодо неповідомлення позивача про припинення контракту то вказаний факт спростовується умовами самого контракту, адже лише у разі невиконання або неналежного виконання сторонами зобов’язань, передбачених ним, відповідно до п.22 Положення про порядок укладення контрактів відповідної сторони при прийнятті (найманні) на роботу працівників контракт може бути достроково розірваним з попередженням відповідної сторони, Проте в даному випадку мова не йде про розірвання контракту достроково, а тому у сторони не виникає обов’язку повідомлення про намір припинення контракту.

Ухвалене судом додаткове рішення від 07 грудня 2017 року Міністерство юстиції України просить скасувати з підстав порушення судом процесуального права.

Зокрема, вказує, що суд першої інстанції порушив строки розгляду заяви позивача про ухвалення додаткового рішення, розглянув справу за відсутністю відповідача не повідомленого належним чином про час та місце розгляду справи та не звернув уваги на те, що рішення суду перебуває на стадії оскарження.

Відповідно до положень ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. В порядку ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу третьої особи просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що його звільнення з роботи було здійснено з порушенням як умов контракту так і вимог чинного законодавства.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що укладений в 2015 році трудовий контракт строком на один рік було продовжено в 2016 році ще на один рік, а в 2017 році відповідач, в порушення п.7.2 контракту, не повідомив позивача про припинення його дії за один місяць у зв’язку з чим він був продовженим, і тому згідно ч.2 ст. 39-1 КЗпП України трудовий договір вважається таким, що укладений на невизначений строк.

Проте повністю погодитися з таким висновком суду першої інстанції не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково у випадку порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Судом першої інстанції встановлені та неоспорені наступні обставини.

01 вересня 2015 року між Державною пенітенціарною службою України в особі голови Державної пенітенціарної служби України ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено контракт №48-15 за умовами якого позивача було прийнято (призначено) на посаду Директора Державного підприємства "Підприємство Устинівського виправного центру управління Державної пенітенціарної служби України в Кіровоградській області (№37)". (а.с.17-24).

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №3590/5 від 06.12.2016 року згадане підприємство було перейменовано в Державне підприємство «Сільсько-господарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№37)».(а.с.13-16).

У зв’язку з цим було видано наказ №333/к від 27.01.2017 року, згідно якого ОСОБА_1 вважається таким, що з 31.01.2017 року обіймає посаду директора Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№37) – заступника начальника державної установи «Устинівський виправний центр (№37) з виробництва. (а.с.13-16, 55)

Відповідно до п.1.2, п.2,7 контракту №48-15 від 01.09.2015 року на підставі контракту виникають трудові відносини між керівником підприємства та Органом управління цього підприємства. Орган управління звільняє керівника у разі закінчення контракту, достроково за вимогою керівника, а також у випадку порушень законодавства та умов контракту.

Відповідно до п.5.2 контракту він припиняється: за заявою однієї із сторін; за згодою сторін; а у випадках передбачених п.5.3 та п.5.4 контракту з інших підстав, передбачених законодавством України та контрактом.

Відповідно до умов контракту він діє один рік з 01.09.2015 року до 31.08.2016 року (п.7.1). Якщо одна із Сторін виявить бажання припинити дію цього Контракту, вона зобов’язана письмово повідомити про це іншу Сторону не пізніше, ніж за один місяць до дати припинення дії цього Контракту. В протилежному випадку дія цього Контракту продовжується на аналогічний строк (п.7.2,). Усі повідомлення за цим Контрактом будуть вважатися зробленими належним чином, у разі якщо вони здійснені у письмовій формі та надіслані рекомендованим листом, кур’єром, телеграфом, або за допомогою вручення особисто за зазначеними адресами Сторін п.7.4. (а.с.17-24)

Отже, відповідно п.7.2 контракту обов’язковою умовою звільнення позивача з підстав закінчення строку трудового договору є письмове повідомлення його про це, зроблене, за один місяць до дати припинення дії контракту, оскільки у протилежному випадку дія цього контракту продовжується на аналогічний строк.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України №3328/к від 29.08.2017 року позивача звільнено з посади директора з 31.08.2017 року у зв’язку із закінченням терміну дії контракту, на підставі п.2 ст.36 КЗпП України. (а.с.10, 13-16)

При цьому відповідачем не оспорюється обставина, що позивач не був ним письмово повідомлений за один місяць до дати припинення дії контракту про наміри відповідача припинити дію цього Контракту.

Згідно п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», вирішуючи позови про поновлення на роботі, осіб, звільнених за п.2 ст.36 КЗпП, суди повинні мати на увазі, що на пiдставi цієї норми припиняється трудовий договір при наявності умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання.

Ураховуючи, що відповідач не повідомив позивача, у порядку визначеному контрактом, про наступне припинення трудового договору, тому вважається, що його дію продовжено до 31.08.2018 року.

Відтак не ґрунтуються на законі та доказах доводи апеляційних скарг щодо того, що закінчення строку дії контракту було достатньою умовою для звільнення директора і не потребувало додаткового повідомлення позивача про наступне його припинення.

Слід звернути увагу на те, що дія зазначеного контракту закінчилася 31 серпня 2016 року і, оскільки відповідач не повідомив позивача про наступне звільнення в порядку передбаченому п.7.2 контракту трудовий договір було вже продовжено ще на один рік до 31 серпня 2017 року.

Натомість у справі відсутні відомості, що між сторонами було укладено інший контракт за умовами якого строк його дії визначався з 01 вересня 2016 року по 31 серпня 2017 року.

Разом з тим, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку, що, оскільки укладений з позивачем контракт був продовжений, то з урахуванням приписів ч.2 ст. 39-1 КЗпП України, трудовий договір, укладений з позивачем вважається таким, що укладений на невизначений строк.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 23 КЗпП України строковий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Відповідно до п.4 ч.1 ст.6 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» уповноважені органи управління призначають на посаду та звільняють з посади керівників державних підприємств, установ, організацій та господарських структур, укладають і розривають з ними контракти, здійснюють контроль за дотриманням їх вимог.

Отже, оскільки між сторонами було укладено трудовий договір (контракт) на визначений строк, встановлений за їхнім погодженням, який міг бути продовжений лише якщо трудові відносини тривали й жодна із сторін не вимагала їх припинення, то у такому разі у суду не було підстав вважати укладеним його на невизначений строк.

Тому, слід вважати аргументованими доводи апеляційних скарг щодо неправильності висновку суду першої інстанції в частині застосування до спірних правовідносин ч.2 ст. 39-1 КЗпП України.

Також заслуговують на увагу посилання, викладені у апеляційній скарзі Міністерства юстиції України про те, що додаткове рішення було ухвалено судом за відсутності його як відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце розгляду справи, що згідно п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов’язковою підставою для скасування рішення.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з підстав передбачених п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України з ухваленням нового рішення про задоволення позову зважаючи на те, що у відповідача були відсутні правові підстави для звільнення позивача на підставі п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України.

Відповідно до ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, підлягає негайному виконанню (ч. 6 ст. 235 КЗпП).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд Кіровоградської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Міністерства юстиції України, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору – Державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)» на рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області у складі судді Пляки С.Л. від 21 листопада 2017 року та апеляційну скаргу Міністерства юстиції України на додаткове рішення цього ж суду від 07 грудня 2017 року задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 21 листопада 2017 року та додаткове рішення цього ж суду від 07 грудня 2017 року скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 на посаді директора державного підприємства «Сільськогосподарське підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№ 37)» - заступника начальника державної установи «Устинівський виправний центр (№ 37)» з виробництва.

Визнати контракт № 48-15 від 01.09.2015 року, укладений між Державною пенітенціарною службою України в особі голови Державної пенітенціарної служби України ОСОБА_2 та ОСОБА_1 продовжений на новий термін, тобто до 31.08.2018 року.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі підлягає негайному виконанню.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання її повного тексту у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 16 березня 2018 року.

Головуючий суддя:

Судді: