Вирок № 72772721, 16.03.2018, Арбузинський районний суд Миколаївської області

Справа № 468/378/17-к

1-кп/467/21/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Кологривої Т.М.,

суддів - Кірімової О.М., Явіци І.В.,

за участю секретаря судового засідання Романенко Т.І.,

прокурорів Єгорова І.М., Богданова І.В.

обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4

захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8,

потерпілого ОСОБА_9

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Арбузинка кримінальне провадження № 12017150140000059 по обвинуваченню

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, без постійного місця проживання, не судимого в силу ст. 89 КК України;

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, без постійного місця проживання, раніше судимого:

-31 серпня 2006 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.1 ст. 309 КК України до обмеження волі з іспитовим строком 1 рік;

-26 листопада 2007 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.2 ст. 263 КК України з застосуванням ст. 71 КК України до 2 років 1 місяця обмеження волі, звільнився 5 грудня 2008 року за постановою Новобугського районного суду Миколаївської області від 27 листопада 2008 року умовно-достроково на підставі ст. 81 КК України на 11 місяців 17 днів;

-22 липня 2009 року Ленінським районним судом м. Миколаєва за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 289 КК України з застосуванням ст. ст. 70, 71 КК України до 5 років 9 місяців позбавлення волі; звільнився 6.09.2013 року за постановою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 29 серпня 2013 року умовно-достроково на підставі ст. 81 КК України на 1 рік 4 місяці 5 днів;

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_6, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, без постійного місця проживання, раніше судимого:

-03.10.2014 року Очаківським міськрайонним судом Миколаївської області за ч.1 ст. 185 КК України до 1 року позбавлення волі з іспитовим строком на підставі ст. 75 КК України 1 рік, ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року звільнення від відбування покарання скасовано та направлено для відбування покарання у виді позбавлення волі;

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_8, громадянина України, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, без постійного місця проживання, раніше судимого:

- 14 грудня 2010 року Суворовським районним судом м.Херсона за ч.1 ст. 121 КК України до 5 років позбавлення волі, звільнений 10 червня 2014 року від відбуття покарання на підставі п. «а» ст. 4 Закону України «Про амністію» від 8.04.2014 року

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України

В С Т А Н О В И В :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 за попередньою змовою групою осіб скоїли напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров’я особи, а також незаконно заволоділи транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров’я потерпілого за наступних обставин.

ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, працюючи на фермі, яка розташована біля с.Кашперо - Миколаївка Баштанського району Миколаївської області та будучи невдоволеними умовами проживання на ній та оплати їхньої праці, у вечірній час 4 лютого 2017 року під час спільного вживання спиртних напоїв вирішили з»ясувати у свого роботодавця фермера ОСОБА_9 питання щодо строків та розміру оплати їх роботи.

З цією метою 5 лютого 2017 року близько 01 години ночі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 шляхом вільного доступу, відкривши вхідні двері, зайшли до житлового приміщення, яке знаходиться поряд з приміщенням ферми, розташованої біля с.Кашперо - Миколаївка Баштанського району Миколаївської області та у якому проживав потерпілий ОСОБА_9. Побачивши, що останній спить, у них виник злочинний умисел на незаконне заволодіння майном фермера ОСОБА_9 та його транспортним засобом.

Реалізуючи спільний злочинний умисел, направлений на здійснення нападу, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, за попередньою змовою між собою, діючи спільно, підійшли до ліжка, де спав ОСОБА_9. Знаходячись біля ліжка, ОСОБА_1 за допомогою ножа, якого взяв зі столу у кімнаті потерпілого з метою вираження погроз його застосування, тримаючи у правій руці ніж, приставив його до шиї потерпілого ОСОБА_9 та висловив погрозу застосування насильства у разі невиконання поставлених йому умов, здійснивши поріз над його лівою вушною раковиною. В цей час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за допомогою мотузки, яку взяли у кімнаті потерпілого, почали зв'язувати руки та ноги потерпілому ОСОБА_9, який лежав на ліжку, при цьому ОСОБА_4 допомагав їм зв'язувати руки та ноги потерпілому.

Після цього ОСОБА_1 дістав з кишені штанів потерпілого гроші в сумі 487 грн., забрав з підлоги мобільний телефон марки "Lenovo А 5000" вартістю 2639 грн. 20 к., а ОСОБА_2 взяв зі столу ключі від автомобіля марки "Mersedes" моделі "С-180", державний номер НОМЕР_1, який перебував у користуванні потерпілого.

У подальшому ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, взявши свої речі та поклавши їх до багажника вказаного автомобіля, за кермом якого перебував ОСОБА_2, сіли в нього та поїхали в бік м.Миколаєва, тим самим розпорядившись вказаним автомобілем та майном потерпілого на власний розсуд, чим заподіяли потерпілому ОСОБА_9 матеріальну шкоду на загальну суму 3126 грн.20 к.

Викладене обвинувачення підтверджується сукупністю доказів, досліджених судом.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_1 визнав свою провину частково та суду показав, що він та ОСОБА_2 на вокзалі познайомилися з потерпілим, який йому запропонував роботу по годуванню баранів за 1000 грн. на місяць заробітної плати з наданням житла і їжі, на що вони погодилися та почали працювати у нього. Коли їм стало відомо, що потерпілий сказав ОСОБА_3, що грошей за роботу не дасть, то біля 23 години 4 лютого 2017 року вони всі спонтанно вирішили піти до потерпілого з’ясувати питання щодо оплати праці. Коли вони зайшли, то потерпілий дивився телевізор. Потерпілий кинувся до нього, коли вони спитали за зароблені гроші. Після цього він його скрутив і для того, щоб налякати, взяв з столу ніж і приставив його до горла потерпілого, при цьому трохи розрізав. ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зв’язали потерпілого мотузкою, яку взяли у кімнаті останнього, та положили потерпілого на ліжко. Він запитав: «Де гроші?» На що потерпілий відповів, що у штанах. У кишені штанів було біля 500 грн. і він забрав їх собі як частину невиплаченої зарплати. Він особисто взяв телефон і зарядний пристрій потерпілого, а ОСОБА_2 - ключі від автомобіля на тумбочці, в цей час ОСОБА_3 почав збирати свої речі. ОСОБА_4 зайшов разом з ними до потерпілого, але злякався і вийшов. З приміщення потерпілого вони пішли до своєї кімнати, де був ОСОБА_4 і сказали збирати йому речі. Потім вони всі на автомобілі, яким керував ОСОБА_2, поїхали до м.Миколаїв.

Обвинувачений ОСОБА_2 визнав свою провину частково та суду показав, що він та ОСОБА_1 познайомилися з потерпілим, який запропонував їм роботу по випасу баранів на фермі, за яку обіцяв надати житло, продукти харчування, ковдри, матраци та 1000 грн. заробітної плати щомісячно. Після приїзду на ферму йому відразу не сподобалося надане житло, поскільки це була сторожка, де був диван, зламаний холодильник, шафа, а туалет та вода були на вулиці. Окрім випасу баранів, необхідно їх було ще й годувати. Однак він погодився працювати в таких умовах. Там вже були ОСОБА_3 та ОСОБА_4 При цьому ОСОБА_3 проживав разом з потерпілим та готував їм їжу. Грошей потерпілий їм не платив, ОСОБА_3 попрохав гроші на лікарню, однак потерпілий йому відмовив. ОСОБА_1 їм не пропонував здійснити напад на потерпілого. Ввечері 4 лютого після 22 години вони всі вечеряли та вживали алкогольні напої у своїй сторожці та вирішили зайти до потерпілого біля 23 години 30 хвилин спитати коли буде розрахунок. У цей час потерпілий сидів на дивані та дивився телевізор, відмовився давати їм гроші, зіславшись на те, що він їм і так горілку дає та скочив з дивана у їх сторону. Обурившись від такої поведінки, ОСОБА_1 схватив кухонний ніж зі столу та повалив потерпілого на диван. Він з ОСОБА_3 стали його зв’язувати мотузкою, яка була біля пічки, а ОСОБА_4 включив світло та вийшов, коли розпочалася колотнеча. Умисел на зв’язування потерпілого виник тоді, коли вони прийшли до його кімнати та зрозуміли, що нічого не отримають. ОСОБА_1 спитав потерпілого: «Де гроші?», але чи відібрав він їх у потерпілого особисто не бачив, потім дізнався, що там було біля 480 грн. Він взяв ключі від автомобіля на столі. В цей час ОСОБА_3 почав збирати свої речі, а ОСОБА_4 взагалі вийшов відразу. Він не пам’ятає чи накривали потерпілого подушкою та ковдрою, однак його точно ніхто не бив. Після цього вони вирішили поїхати до м.Миколаєва. Зайшли до своєї кімнати, де забрали особисті речі, ОСОБА_4 був вже там, вони йому сказали, що будуть виїжджати, тому він теж зібрав речі. Далі всі сіли у автомобіль потерпілого, який знаходився на вулиці, і поїхали у напрямку м.Миколаєва по Кіровоградському шляху, але на Варварівському мосту в м.Миколаїв були затримані працівниками ППС. Він особисто керував автомобілем.

Обвинувачений ОСОБА_4 визнав свою провину частково та показав суду, що з потерпілим він познайомився на вокзалі. Потерпілий запропонував заробити і обіцяв заплатити 1000 грн. на місяць, а також надавати їду та житло. За два місяці його праці він йому коштів не платив. Ввечері 4 лютого 2017 року, коли вони готували вечерю, то прийшов ОСОБА_3 і повідомив, що потерпілий не дає йому гроші на лікування, тоді вони вирішили піти з’ясувати це питання. Коли зайшли у будинок, то потерпілий лежав на дивані, дивився телевізор. ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 спитали про зароблені гроші, на що потерпілий обурився і сказав: «Куди ви попали і яка зарплата», при цьому він скочив з дивана. Тому він зрозумів, що розмови не буде і вирішив вийти. Що робили інші обвинувачені, він не бачив. Коли він виходив, то за чиєюсь вказівкою ввімкнув світло і відразу вийшов. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повернулися через хвилин 20 і сказали, що всі виїжджають до м.Миколаїв на «Мерседесі» потерпілого. Він зібрав свої речі за 5-10 хвилин. У автомобілі почув розмову, що потерпілого зв’язали з метою, щоб взяти автомобіль.

Обвинувачений ОСОБА_3 визнав свою провину частково та показав суду, що у потерпілого він працював одним з перших, познайомився він з ним на вокзалі. Потерпілий обіцяв 1000 грн. заробітної плати за місяць, продукти, одяг, житло. Однак зароблених грошей не платив. Він проживав у одній кімнаті разом з потерпілим. 4 лютого останній був у лікарні, приїхав ввечері на ферму. Він прохав у нього грошей на лікування, однак потерпілий йому у цьому відмовив. Він та інші обвинувачені вечеряли біля 23 години, вживали алкогольні напої у приміщенні біля баранів і він повідомив іншим, що йому заробітної плати не буде, а тому має намір залишити ферму. Інших обвинувачених це обурило. Вони ще раніше запитували потерпілого про гроші, однак той говорив, що потрібно почекати. Тому вони пішли уточнити чи буде він взагалі їм платити, на що потерпілий у грубій формі відмовив і почав сваритися. ОСОБА_1 взяв ніж зі столу та пригрозив ним потерпілому, скрутивши його, а він з ОСОБА_2 зв’язали потерпілого мотузкою, яку знайшли у приміщенні останнього. Коли вони прийшли, то ОСОБА_9лежав на дивані та дивився телевізор. ОСОБА_4 включив світло і відразу вийшов. На потерпілого ніхто ковдру не накидав. Хто взяв телефон, ключі від авто, які були на тумбочці, і гроші, він не пам’ятає, оскільки взяв тільки свої речі. Потім ОСОБА_1 та ОСОБА_2 пішли у приміщення біля баранів, де був ОСОБА_4, кожен взяв свої речі і вони всі поїхали на автомобілі, за кермом якого був ОСОБА_2, їх зупинили на Варваровському мосту працівники поліції.

Потерпілий ОСОБА_9суду показав, що у листопаді 2016 року на залізно-дорожньому вокзалі м.Миколаєва він познайомився спочатку з ОСОБА_3, а потім через 10-12 днів з ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та запропонував їм роботу на фермі по догляду за баранами, а за це він їм зобов’язався надати житло та їжу. При цьому ОСОБА_3 проживав разом з ним у кімнаті будинку, а інші жили у приміщенні ферми, поряд з баранами. Ввечері 4 лютого 2017 року він повернувся з лікарні та розмовляв з обвинуваченими у будинку. Потім ОСОБА_3 залишився, а ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 пішли до себе. Згодом до них пішов і ОСОБА_3, але повернувшись біля 23 години 30 хвилин, попрохав горілки. Коли він відмовив, то ОСОБА_3 сказав, що хоче спати та ліг. Він теж лежав, дивився телевізор, поки не заснув біля 24 години. Коли він вночі прокинувся, то побачив, що світло вимкнене, ОСОБА_1 тримає ніж з ручкою, обмотаною чорною ізолентою довжиною близько 20 см, ОСОБА_3 його тримав за руки, ОСОБА_4 сидів на ногах, а Наумов – на животі. ОСОБА_1 наказав йому мовчати, погрожуючи вбивством, при цьому порізав лезом ножа йому ліве вухо. Руки і ноги йому зв’язали мотузкою ОСОБА_3 і ОСОБА_2, ОСОБА_1 перевернув його на дивані і запитав: «Де гроші?». Він відповів, що гроші у кишені штанів. При цьому ОСОБА_1 дістав з кишені штанів 3500 грн. На вулиці в цей час горіло світло і було видно, що хтось, наче ОСОБА_2, взяв ключі від автомобіля, які лежали біля телевізора. ОСОБА_3, коли він лежав обличчям донизу зв’язаний, накрив його ковдрою та подушкою зверху. Вони всі вийшли на вулицю, про щось там говорили, а потім зайшли і ніби ОСОБА_1 ввімкнув світло та зібрав його речі. Інші, зібравши продукти, вийшли на вулицю. Коли він залишився сам, то впав на підлогу. В цей час до будинку знову зайшли ОСОБА_4 та ОСОБА_3, при цьому ОСОБА_4 вдарив його ногою в спину, а ОСОБА_3 ударив відкритою долонею. Після цього вони пішли з будинку та він почув, що завівся автомобіль і кудись поїхав. Через півгодини він звільнився від мотузки, побіг до знайомого, заявив про злочин до поліції. Також обвинувачені забрали у нього телефон, який йому повернуто.

Показання потерпілого є послідовними, логічними, узгоджуються з іншими доказами по справі, тому сумніву у їх достовірності у суду не викликають.

Провина обвинувачених також підтверджується наданими стороною обвинувачення письмовими доказами:

-протоколом огляду місця події від 5 лютого 2017 року, відповідно до якого за місцем проживання потерпілого ОСОБА_9 виявлено та вилучено простирадла та чоловічу сорочку зі слідами бурої речовини, два фрагменти капронової мотузки синього кольору, на підлозі виявлено дві плями речовини бурого кольору, 6 слідів папілярних узорів;

-протоколом обшуку ОСОБА_1, у ході якого вилучено мобільний телефон марки "Lenovo А 5000" чорного кольору, сім-картку оператора «Лайф», зарядний пристрій до мобільного телефону, гроші в сумі 487 грн.;

-протоколом огляду місця події від 5 лютого 2017 року, відповідно до якого на Варваровському мосту м.Миколаїв на узбіччі автодороги в напрямку с.Варварівка виявлено автомобіль марки «Mersedes» моделі "С-180", державний номер НОМЕР_1, який має зовнішні пошкодження у виді вм’ятини на капоті багажника та на задній частині, пошкодження також має задня ліва фара, перед автомобілем масляниста пляма, автомобіль вилучено до Баштанського ВП ГУ НП у Миколаївській області;

-протоколом огляду місця події від 5 лютого 2017 року, відповідно до якого вилучено пакети з речами обвинувачених та пакет з речами обвинуваченого ОСОБА_1, серед яких були і два ножі, рукоятка одного з яких була обклеєна ізолентою чорного кольору;

-висновком експерта від 10 березня 2017 року, відповідно до якого залишкова середня вартість дослідженого мобільного телефону "Lenovo А 5000"могла становити 2639 грн. 20 к.;

-висновком експерта від 14 березня 2017 року, відповідно до якого два предмети (ножі), надані на експертизу, до холодної зброї не належать;

-висновком експерта від 3 березня 2017 року, згідно якого у ОСОБА_9 виявлені пошкодження у виді рани в області вушної раковини, гематоми в області правого плечового суглоба, яка відноситься до легких тілесних ушкоджень.

Доводи захисника ОСОБА_5 про те, що вказаний висновок є недопустимий з тих підстав, що у його вступній частині вказано, що експертиза проводиться на підставі постанови слідчого від 21 січня 2017 року, а злочин вчинено 5 лютого 2017 року, тобто експертиза була призначена до вчинення злочину, не заслуговують уваги, оскільки є опискою, так як стороною обвинувачення надано постанову слідчого про призначення судово-медичної експертизи від 3 березня 2017 року;

-висновком експерта від 17 лютого 2017 року, згідно якого кров ОСОБА_9 відноситься до групи О з ізогемаглютинінами анти-А, анти-В ізосерологічної системи АВО;

-висновком експерта № 86 від 24 лютого – 2 березня 2017 року, згідно якого на двох фрагментах марлі із змивами, представлених на експертизу, знайдена кров людини, при серологічному дослідженні якої виявлений антиген Н ізосерологічної системи АВО. Результати серологічного дослідження не виключають можливості походження крові від особи(осіб) групи О з ізогемаглютинінами анти-А, анти-В, в т.ч. і від ОСОБА_10;

-висновком експерта № 88 від 24 лютого – 2 березня 2017 року, згідно якого на фрагменті тканини, чоловічій сорочці, представлених на експертизу, знайдена кров людини, при серологічному дослідженні якої виявлений антиген Н ізосерологічної системи АВО. Результати серологічного дослідження не виключають можливості походження крові від особи(осіб) групи О з ізогемаглютинінами анти-А, анти-В, в т.ч. і від ОСОБА_10 та речовими доказами по справі.

Твердження захисників про те, що шість слідів папілярних узорів, які перенесені до таблиці протоколу ОМП, є недопустимими доказами, поскільки вступна частина постанови слідчого про призначення експертизи містить вказівку на те, що кримінальне провадження внесено до ЄРДР 5.11.2016 року і також у протоколі огляду місця події не зазначено до якого саме спецпакету вилучені речові докази, не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки як у вступній частині, так і у резолютивній частині постанови слідчого про визнання предметів речовими доказами від 15 березня 2017 року зазначено, що докази вилучалися по кримінальному провадженню № 12017150140000059, порушеному за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України. Крім того, протокол огляду місця події містить вказівку на те, що шість слідів папілярних узорів упаковано в спецпакет експертної служби.

Разом з тим, є слушними доводи захисту про визнання недопустимими як речових доказів по справі п’яти дактилоскопічних карт ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_10. Вказані карти суд вважає за необхідне визнати недопустимими доказами у зв’язку з відсутністю процесуального документа, на підставі якого вони були вилучені.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне відстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами передбаченими цим Кодексом.

Згідно ст. 23 КПК України не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду.

Відповідно до ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом процесуальному порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

З наведеного випливає, що рапорт інспектора 4 роти 2 батальону УПП в Миколаївської області від 5 лютого 2017 року ОСОБА_11 про затримання обвинувачених, тобто про виявлення кримінального правопорушення не є доказом у справі і відповідно до пункту 14 Інструкції про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 6 листопада 2015 року за № 1377, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01 грудня 2015 р. за N 1498/27943 може бути лише підставою для внесення вказаних відомостей до ЄРДР з метою їх перевірки шляхом збирання доказів під час досудового розслідування.

Тому суд погоджується з твердженням захисника ОСОБА_5 про визнання цього доказу недопустимим.

Надаючи оцінку протоколам огляду місця події та слідчих експериментів, суд прийшов до наступного.

Відповідно до статті 30 Конституції України передбачено, що кожному гарантується недоторканість житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду. Лише у невідкладних випадках, пов’язаних із врятуванням життя людей та майна, чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку.

Ці конституційні норми, що охороняють права і свободи людини, знайшли закріплення в Кримінальному процесуальному кодексі України як засади кримінального судочинства (статті 7, 13 КПК), за якими не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Так, згідно з частиною другою статті 233 КПК під житлом особи розуміється будь-яке приміщення, яке знаходиться в постійному чи тимчасовому володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу, та пристосоване для постійного або тимчасового проживання в ньому фізичних осіб, а також всі складові частини такого приміщення. Не є житлом приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом. До іншого володіння особи належать транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи.

При цьому кримінальним і кримінальним процесуальним законом не встановлено обов’язковості такої ознаки житла особи чи її іншого володіння, як належність їх особі на праві власності (що включає право володіння, користування і розпорядження майном) чи на праві володіння як одного з елементів юридично забезпеченого права власності і як вид права на чужі речі (статті 317, 395 ЦК).

Виходячи з принципу недоторканості житла та іншого володіння особи та з огляду на визначення поняття іншого володіння особи, наданого в частині другій статті 233 КПК, під ним розуміються предмети матеріального світу, які перебувають законно або незаконно у фактичному стабільному (тривалому) і безперервному володінні фізичної особи та призначені, пристосовані чи спеціально обладнані для розміщення або зберігання її майна, вирощування чи виробництва продукції, забезпечення побутових та інших потреб особи, а також оснащені будь-якими пристосуваннями (огорожею, запорами, сигналізацією, охороною тощо), які роблять неможливими або ускладнюють проникнення до них. При цьому зазначення про законне чи незаконне володіння як житлом, так і «іншим володінням» особи вказує на будь-які підстави набуття особою фактичного права володіння цим майном (права мати річ), яке може бути як пов’язаним, так і не пов’язаним з юридичною фіксацією цього факту (отриманням права на річ).

Такої позиції дотримується і Європейський суд з прав людини, який у своїх рішеннях, визначаючи, зокрема поняття «житло», тлумачить його як місце (помешкання), де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання, утримує і облаштовує його, навіть якщо це здійснено з порушенням національного законодавства (справа «Барклі проти Сполученого Королівства» 1996 року).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що приміщення, у якому проживав потерпілий ОСОБА_9 і у якому було скоєно напад на нього, є житлом, оскільки він там тривалий час проживав, зберігав свої речі, мав меблі, телевізор, побутові предмети. Незважаючи на те, що ні сторона обвинувачення, ні сторона захисту не надала суду доказів про належність іншій фізичній чи юридичній особі вказаного приміщення на праві власності чи користування, суд вважає, що вказане приміщення перебувало у «іншому володінні» потерпілого ОСОБА_9.

На думку захисника ОСОБА_5 протокол огляду місця події від 5 лютого 2017 року є недопустимим доказом, оскільки огляд місця події проводився з порушенням вимог ст. ст. 234, 237 КПК України без відповідної ухвали слідчого судді та без дозволу власника житла.

Відповідно до положень ст. 237 КПК України з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчій, прокурор проводять огляд місцевості, приміщення, речей та документів. Огляд житла чи іншого володіння особи здійснюється згідно з правилами цього Кодексу, передбаченими для обшуку житла чи іншого володіння особи.

Згідно до вимог ст. 233 КПК України ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якої метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді.

В матеріалах кримінального провадження міститься заява потерпілого від 5 лютого 2017 року, який висловив добровільну згоду на проведення працівниками поліції огляду території ферми, розташованої в с. К. - Миколаївка Баштанського району, тобто особи, яка володіє житлом.

Отже, доводи захисника про порушення вимог закону під час огляду місця вчинення злочину є неспроможними, а тому відсутні підстави вважати протокол огляду місця події від 5 лютого 2017 року недопустимим доказом.

Частиною 5 ст. 240 КПК України передбачено, що слідчий експеримент, що проводиться в житлі чи іншому володінні особи, здійснюється лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором, або прокурора, яке розглядається в порядку, передбаченому цим Кодексом, для розгляду клопотань про проведення обшуку в житлі чи іншому володінні особи.

Про відсутність добровільної згоди потерпілого на проведення слідчих експериментів у його житлі зазначали захисники обвинувачених та прохали визнати ці докази недопустимими.

Як вбачається зі сталої практики ЄСПЛ щодо дії принципу верховенства права, «обвинувачений не розплачується своєю долею за помилки або зловживання органів кримінального переслідування, а також захисників та інших осіб, які стоять на його стороні. Тягар доведення хибності матеріалу покладено на сторону, яка вказує на його хибність. Якщо ця сторона продемонструє його хибність, тягар доведення допустимості матеріалу як доказу покладається на протилежну сторону».

Враховуючи цей принцип, суд вважає, що сторона захисту продемонструвала хибність цих доказів, однак сторона обвинувачення не довела ніяким способом у межах та у спосіб, передбачений КПК України, суду наявність згоди потерпілого на проведення слідчих експериментів у його житлі, тому приходить до висновку про визнання недопустимими доказами протоколів слідчих експериментів від 10.02.2017 року з обвинуваченими ОСОБА_2, ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з відеозаписами їх проведення.

Окрім того, суд не погоджується з доводами обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про застосування щодо них незаконних методів досудового слідства перед проведенням слідчих експериментів, внаслідок яких вони надали зізнавальні показання під час цієї слідчої дії, оскільки спростовуються результатами проведеної перевірки за ухвалою суду від 12 січня 2018 року та винесеною на підставі цієї ухвали постановою про закриття кримінального провадження від 29 січня 2018 року, яка у встановленому законом порядку не була оскаржена.

Разом з тим виходячи із принципу безпосередності дослідження показань, речей і документів, закріпленого у ст.23 КПК України, показання обвинувачених в ході слідчого експерименту, не можуть бути визнані допустимими доказами в розумінні ст. 86 КПК України, оскільки вони безпосередньо не сприймались судом. До того ж обвинувачені в ході судового розгляду категорично заперечили вказані показання.

Органами досудового слідства дії обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 кваліфіковані за ч. 3 ст. 187 КК України як розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров"я особи, поєднаний з проникненням у житло, вчинений за попередньою змовою групою осіб та за ч.3 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров"я потерпілого.

Доводи захисників про відсутність у діях обвинувачених складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 187 КК України та наявність іншого складу злочину у певній мірі заслуговують увагу з огляду на таке.

Відповідно до п.п. 6, 9 Постанови Пленуму Верховного суду України № 10 «Про судову практику у справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 року розбій як злочин проти власності (стаття 187 КК) - це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Під нападом за статтею 187 КК слід розуміти умисні дії, спрямовані на негайне вилучення чужого майна шляхом застосування фізичного або психічного насильства, зазначеного в частині першій цієї статті. Розбій вважається закінченим з моменту нападу, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, або з погрозою застосування такого насильства, незалежно від того, заволоділа винна особа майном потерпілого чи ні. Небезпечне для життя чи здоров'я насильство (стаття 187, частина третя статті 189 КК) - це умисне заподіяння потерпілому легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжке тілесне ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров'я в момент їх вчинення. До них слід відносити, зокрема, і насильство, що призвело до втрати свідомості чи мало характер мордування, придушення за шию, скидання з висоти, застосування електроструму, зброї, спеціальних знарядь тощо.

У судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_1, продемонструвавши та приставивши до шиї потерпілого ОСОБА_9 ножа, висловив погрозу застосування насильства у разі невиконання поставлених йому умов, здійснивши поріз над його лівою вушною раковиною. В цей час ОСОБА_2 та ОСОБА_3 за допомогою ОСОБА_4 з використанням мотузки почали зв'язувати руки та ноги потерпілому, який лежав на ліжку. Такі дії потерпілий сприйняв як дійсну і реальну погрозу для життя і здоров’я, що підтвердив своїми показаннями в суді.

За такого суд вважає, що в діях обвинувачених наявна кваліфікуюча ознака «з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров"я особи».

Однак суд не вважає доведеним обвинувачення у частині спричинення потерпілому ОСОБА_9 гематоми в області правого плечового суглобу, яка відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень та яка утворилася від стягування останнього з ліжка обвинуваченими, оскільки з показань потерпілого у судовому засіданні вбачається, що він сам собі заподіяв ці тілесні ушкодження при падінні з ліжка.

Згідно з роз’ясненнями, які містяться в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти власності» учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен з них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому, можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Узгоджені дії обвинуваченихОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 щодо нападу на потерпілого (демонстрація ножа ОСОБА_1, зв’язування потерпілого ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, збирання речей потерпілого та своїх після вилучення коштів та телефону у потерпілого), спрямовані на досягнення єдиного результату, свідчать про існування домовленості про спільне вчинення діяння, що утворює об’єктивну сторону складу злочину, передбаченого ст. 187 КК України з наявністю такої кваліфікуючої ознаки злочину як вчинення розбою за попередньою змовою групою осіб.

Відповідно до п. 22 вказаної вище Постанови Пленуму Верховного суду України під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище слід розуміти незаконне вторгнення у них з метою вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Таке вторгнення може здійснюватися будь яким способом: таємно або відкрито, як з подоланням перешкод або опору людей, так і безперешкодно, шляхом обману, з використанням підроблених документів тощо, а також за допомогою різних знарядь, які дають змогу винній особі викрадати майно із житла, іншого приміщення або сховища без входу до нього.

Вирішуючи питання про наявність в діях винної особи названої кваліфікуючої ознаки, суди повинні з’ясувати, з якою метою особа опинилась в житлі, іншому приміщенні чи сховищі та коли саме у неї виник умисел на вчинення крадіжки, грабежу чи розбою. Проникнення до вказаних об’єктів має місце тоді, коли протиправне вторгнення до них здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.

Така позиція також висвітлена у Постанові Верховного Суду від 8 вересня 2016 року по справі № 5-213кс(15)16.

На підставі викладеного суд вважає, що доводи обвинувачених та їх захисників про наявність у обвинувачених вільного доступу до житла потерпілого для визначення наявності кваліфікуючої ознаки розбою «проникнення до житла» значення не мають.

Твердження сторони обвинувачення про застосуванням обвинуваченими заздалегідь приготовлених ножа та мотузки не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку про відсутність доказів наявності у обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4 заздалегідь сформованого умислу на вчинення розбою, який виник ще до їх потрапляння у приміщення, де проживав потерпілий, та кваліфікуючої ознаки цього злочину – проникнення у приміщення.

У зв’язку з чим суд вважає за необхідне перекваліфікувати дії обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3Оз ч.3 ст. 187 КК України на ч.2 ст. 187 КК України - розбій, тобто напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров"я особи, вчинений за попередньою змовою групою осіб.

Доводи захисників про відсутність у діях обвинувачених складу злочину, передбаченого ч.3 ст. 289 КК України суд не приймає до уваги з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 15, 16 Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» під незаконним заволодінням транспортним засобом (ст. 289 КК України) слід розуміти як умисне, протиправне вилучення його з будь-якою метою у власника або законного користувача всупереч їх

волі (з місця стоянки чи під час руху) шляхом запуску двигуна, буксирування, завантажування на інший транспортний засіб, примусового відсторонення зазначених осіб від керування, примушування їх до початку чи продовження руху тощо. Таке заволодіння може бути вчинене таємно або відкрито, шляхом обману чи зловживання довірою, із застосуванням насильства або погроз. Цей злочин визнають закінченим з моменту, коли транспортний засіб почав рухатись унаслідок запуску двигуна чи буксирування, а якщо заволодіння відбувається під час руху транспортного засобу, - з моменту встановлення контролю над ним.

Заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб має місце у випадках, коли дві особи і більше заздалегідь, тобто до початку виконання дій, які становлять об'єктивну сторону злочину, домовилися про спільне його вчинення,

незалежно від того, хто з них керував цим засобом. Проте не підлягають кримінальній відповідальності за ст. 289 КК України особи, які не брали участі у вилученні транспортного засобу, але після заволодіння ним винною особою здійснили поїздку на ньому.

У судовому засіданні встановлено, що подолання опору з боку потерпілого обвинуваченими при заволодінні транспортним засобом відбулося шляхом погрози застосування насильства, небезпечного для життя та здоров"я потерпілого, яке супроводжувалося приставленням ножа до горла, здійсненням порізу вушної раковини і зв’язуванням потерпілого. Вказані дії потерпілий сприйняв як дійсну і реальну погрозу для свого життя чи здоров’я.

Оскільки всі обвинувачені одночасно сіли до автомобіля, в той час як ОСОБА_2 сів за його кермо, та зрушили автомобіль з його місця стоянки біля будинку шляхом запуску двигуна за допомогою ключів, відібраних у потерпілого під час розбійного нападу, поклавши перед цим туди свої і викрадені у потерпілого речі, суд вважає, що обвинувачені діяли за попередньою змовою групою осіб.

За такого, суд вважає вірною кваліфікацію дій обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 органами досудового слідства за ч.3 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, поєднане з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя та здоров"я потерпілого.

Обставин, які пом’якшують або обтяжують провину обвинувачених ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3 суд не вбачає.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_1суд враховує те, що він скоїв особливо тяжкий та тяжкий злочини, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не одружений, без постійного місця проживання, має погашену судимість, згідно висновку судово-психіатричної експертизи психічним захворюванням на теперішній час не страждає і не страждав у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння; у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, міг розуміти свої дії та керувати ними, у теперішній час може розуміти свої дії та керувати ними, характеризується за місцем утримання в СІЗО задовільно, дільничним інспектором за останнім місцем проживання негативно, має залишкові зміни туберкульозу легень та вважає достатнім і доцільним для виправлення і перевиховання призначити покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 70 КК України та конфіскацією всього його майна.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_2 суд враховує те, що він скоїв особливо тяжкий та тяжкий злочини, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не одружений, без постійного місця проживання, має непогашену судимість, згідно висновку судово-психіатричної експертизи психічним захворюванням на теперішній час не страждає і не страждав у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, страждає розладом психіки і поведінки в результаті вживання алкоголю, синдром залежності від алкоголю, в теперішній час утримання, але в умовах, що виключають вживання, у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, міг розуміти свої значення своїх дій та керувати ними, у теперішній час може розуміти свої дії та керувати ними, характеризується за місцем утримання в СІЗО задовільно, дільничним інспектором за останнім місцем проживання негативно та вважає достатнім і доцільним для виправлення і перевиховання призначити покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 70 КК України та конфіскацією всього його майна.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд враховує те, що він скоїв особливо тяжкий та тяжкий злочини, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не одружений, без постійного місця проживання, має непогашену судимість, згідно висновку судово-психіатричної експертизи психічним захворюванням на теперішній час не страждає і не страждав у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння; у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, міг розуміти свої дії та керувати ними, у теперішній час може розуміти свої дії та керувати ними, характеризується за місцем утримання в СІЗО задовільно, дільничним інспектором за останнім місцем проживання негативно та вважає достатнім і доцільним для виправлення і перевиховання призначити покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст. 70 КК України та конфіскацією всього його майна.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд враховує те, що останній є раніше судимий та скоїв особливо тяжкий та тяжкий злочинипід час ухилення від відбування покарання у виді позбавлення волі за вироком суду, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не працює, не одружений, без постійного місця проживання та згідно висновку судово-психіатричної експертизи психічним захворюванням на теперішній час не страждає і не страждав у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння; у період часу, до якого відноситься інкриміноване діяння, міг розуміти свої дії та керувати ними, у теперішній час може розуміти свої дії та керувати ними характеризується за місцем утримання в СІЗО задовільно, дільничним інспектором за останнім місцем проживання негативно та вважає достатнім і доцільним для виправлення і перевиховання призначити покарання у виді позбавлення волі з застосуванням ст.ст. 70, 71 КК України та конфіскацією всього його майна.

Обраний запобіжний захід по справі щодо обвинувачених у виді тримання під вартою підлягає залишенню до вступу вироку у законну силу.

Питання про речові докази підлягає вирішенню на підставі ст. 100 КПК України.

Судові витрати у розмірі 1672 грн. 04 к. підлягають стягненню з обвинувачених на користь держави як документально підтверджені у судовому засіданні.

Цивільний позов по справі не заявлявся.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 370, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України і призначити покарання:

- за ч.2 ст. 187 КК України - у виді 7 (семи) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч.3 ст. 289 КК України - у виді 7 (семи) років 6 (шести)місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_2 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України і призначити покарання:

- за ч.2 ст. 187 КК України - у виді 7 (семи) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч.3 ст. 289 КК України - у виді 7 (семи) років 6 (шести)місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_3 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України і призначити покарання:

- за ч.2 ст. 187 КК України - у виді 7 (семи) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч.3 ст. 289 КК України - у виді 7 (семи) років 6 (шести)місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 03.10.2014 року іза сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді 7 (семи) років 9 (дев’яти) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

ОСОБА_4 визнати винним у скоєнні злочинів, передбачених ч.3 ст. 187, ч.3 ст. 289 КК України і призначити покарання:

- за ч.2 ст. 187 КК України - у виді 7 (семи) років 3 (трьох) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого;

- за ч.3 ст. 289 КК України - у виді 7 (семи) років 6 (шести)місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим призначити остаточне покарання у виді 7 (семи) років 6 (шести) місяців позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є власністю засудженого.

Запобіжний захід до вступу вироку у законну силу обвинуваченому ОСОБА_1 залишити попереднім - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_1 рахувати з моменту його затримання, тобто з 5 лютого 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_1 зарахувати строк попереднього ув'язнення в період з 5 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по 16 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід до вступу вироку у законну силу обвинуваченому ОСОБА_3 залишити попереднім - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_3 рахувати з моменту його затримання, тобто з 5 лютого 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_3 зарахувати строк попереднього ув'язнення в період з 5 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по 16 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід до вступу вироку у законну силу обвинуваченому ОСОБА_2 залишити попереднім - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_2 рахувати з моменту його затримання, тобто з 5 лютого 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_2 зарахувати строк попереднього ув'язнення в період з 5 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по 16 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Запобіжний захід до вступу вироку у законну силу обвинуваченому ОСОБА_4 залишити попереднім - тримання під вартою.

Строк відбування покарання ОСОБА_4 рахувати з моменту його затримання, тобто з 5 лютого 2017 року.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України в строк відбування покарання ОСОБА_4 зарахувати строк попереднього ув'язнення в період з 5 лютого 2017 року по 20 червня 2017 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі, а з 21 червня 2017 року по 16 березня 2018 року з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.

Стягнути з ОСОБА_1на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 01 к.

Стягнути з ОСОБА_3на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 01 к.

Стягнути з ОСОБА_2на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 01 к.

Стягнути з ОСОБА_4на користь держави витрати за проведення судових експертиз у розмірі 418 (чотириста вісімнадцять) грн. 01 к.

Речові докази по справі: мобільний телефон "Lenovo А 5000", зарядний пристрій до нього, жилетку червоного кольору, куртку темно-синього кольору, гроші в сумі 487 грн., автомобіль марки «Mersedes» моделі "С-180", державний номер НОМЕР_1, які передані на зберігання потерпілому ОСОБА_10 – залишити йому як законному власнику; два змиви речовини бурого кольору з підлоги, фрагмент простирадла з плямами бурого кольору та сорочку потерпілого ОСОБА_10, марлевий тампон зі зразками крові потерпілого ОСОБА_10, два кухонні ножі, шість слідів папілярних узорів, п’ять дактилоскопічних карт ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_10, два фрагменти мотузки синього кольору, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Баштанського ВП ГУ НП в Миколаївській області – знищити; сумку та полімерний пакет з особистим одягом ОСОБА_3, в якому знаходилось: троє штанів, дві сорочки, два светра, жилетка та спідня білизна, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Баштанського ВП ГУ НП в Миколаївській області – повернути обвинуваченому ОСОБА_3; полімерний пакет з особистим одягом ОСОБА_1, в якому знаходились: червона панама, гель для душу, одеколон та полімерний лоток, які передані на зберігання до камери зберігання речових доказів Баштанського ВП ГУ НП в Миколаївській області – повернути обвинуваченому ОСОБА_1

Учасниками процесу на вирок може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня його проголошення до апеляційного суду Миколаївської області через Арбузинський районний суд Миколаївської області, а обвинуваченими в такий же строк з дня отримання копії вироку.

Головуючий: суддя Т.М.Кологрива

Судді О.М.Кірімова

ОСОБА_12