Постанова № 72772547, 07.03.2018, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 2-56/11 Головуючий у 1 інстанції: Нагірна О.Б.

Провадження № 22-ц/783/5059/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 Я. А.

Категорія:81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 березня 2018 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді: Левика Я.А.,

суддів: Струс Л.Б., Шандри М.М.,

секретар: Симець В.І.,

за участі в судовому засіданні державного виконавця ВДВС Дрогобицього МУЮ у Львівській області Фурдиги В.О., що представляє також інтереси ВДВС Дрогобицього МУЮ у Львівській області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року до якої приєднався Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області у справі за скаргою ОСОБА_3 на дії державного виконавця ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_4, заінтересовані особи ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій та скасування постанов, -

в с т а н о в и л а :

ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року скаргу задоволено частково.Поновлено ОСОБА_3 строк на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця, як такий, що пропущений з поважних причин.Визнано дії державного виконавця ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції ОСОБА_4 у виконавчому провадженні ВП №45219434 та ВП №45219680 – неправомірними.Скасовано постанову про відкриття виконавчого провадження №45219434 від 24.10.2014 року та ВП №45219680 від 24.10.2014 року, які винесені ст.державним виконавцем Фурдигою В.О. ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції про примусове виконання ухвали №1306/56/2011, виданої 28.12.2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом, про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо сплати ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_2 15000 дол.США в гривневому еквіваленті – по 7500 дол. США кожній.Скасовано постанову від 15.01.2015 року про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №45219434.В решті вимог відмовлено.

Вказану ухвалу оскаржила ОСОБА_2 до якої приєднався Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області.

В своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою в задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовити повністю. Зазначає, що 28.12.2012р. у цивільній справі №1306/56/2011р. було укладено мирову угоду, яка затверджена ухвалою суду, що вступила в законну силу 13.01.2013р. Дана мирова угода та ухвала суду про її затвердження є чинними до цього часу. Вказує на те, що відповідач у регламентований мировою угодою строк не виконала пункт 2.1 мирової угоди в повному обсязі. ОСОБА_3 провела частково оплату, а саме 28.12.2012р. – 1000 доларів США, 04.07.2013р. – 1400 доларів США. Вважає, що ОСОБА_3 провела часткову оплати, тому строки пред’явлення до виконання ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 28.12.2012 року не пропущені. Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області в своїй заяві про приєднання до апеляційної скарги зазначає, що повністю приєднується до апеляційної скарги ОСОБА_2 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року.

В судове засідання, окрім державного виконавця, рішення якого оскаржуються, що також представляв орган ДВС, яким подано заяву про приєднання до апеляційної скарги, – решта учасників справи (їх представники) не з’явилися, однак суд вважав за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності (відсутності їх представників), зважаючи на те, що такі повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи від них до суду не надходило, доказів поважності причин неявки (неявки представників) суду представлено не було, зважаючи на вимоги ч.2 ст. 372 ЦПК України, а також те, що від особи, яка подала апеляційну скаргу до суду надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, старшого державного виконавця Фурдиги В.О., що також представляв інтереси ВДВС Дрогобицького МУЮ у Львівській області – на підтримання апеляційної скарги, до якої приєднався ВДВС Дрогобицького МУЮ у Львівській області, що аналогічні доводам апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд першої інстанції, посилаючись, зокрема, на ст.ст. 383, 385, 368, 175, 368 ЦПК України, ст.ст. 1, 17 , п.1 ч.2 ст. 11, п. 5 ст.3 ЗУ «Про виконавче провадження» та задовольняючи скаргу частково, виходив з того, що з матеріалів виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_3 отримала копії постанов про відкриття провадження 17.05.2017року на її заяву від 15.05.2017року. Інших підтверджуючих документів про отримання таких виконавчих документів в матеріалах виконавчих проваджень немає, що свідчить про те, що скаржниця не була повідомлена про існування таких належним чином. Твердження державного виконавця про те, що скаржниця була повідомлена про дії, що вчиняються виконавцем, так як була присутня при складанні акту опису майна, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи. Таким чином суд вважає, що строк звернення до суду зі скаргою пропущено з поважних причин та підлягає поновленню. Матеріалами справи встановлено, що ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду по справі №1-306/56/2011 про закриття провадження у справі у зв’язку з визнанням мирової угоди за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб: Дрогобицької державної нотаріальної контори №1 та Дережицької сільської ради про визнання заповіту недійсним на підставі п. 4 ч. 1ст. 205, ч.6 ст. 154 ЦПК України Дрогобицький міськрайонний суд ухвалив визнати мирову угоду, укладену між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3. 07.10.2016р. у ВДВС Дрогобицького МРУЮ надійшли заяви стягувачів ОСОБА_2 та ОСОБА_5 про прийняття до виконання ухвали Дрогобицького міськрайонного суду від 28.12.2012 року про визнання мирової угоди, оскільки така мирова угода виконана лише частково. Державним виконавцем на підставі статей 17, 19, 20, 25 Закону України „Про виконавче провадження” 24.10.2014 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та надано добровільний термін виконання до 30.10.2014 року. Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» у редакції від 21 квітня 1999 року передбачалося, що мирові угоди, затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Положення п.5 ст. 3 цього Закону виключено Законом України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який набрав чинності 1 січня 2004 року. На час постановлення судом ухвали про визнання мирової угоди (22 червня 2009 року) зазначена мирова угода не відносилася до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою. Отже, ухвала Дрогобицького міськрайонного суду по справі №1306/56/2011 від 28.12.2012 року про закриття провадження у справі у зв’язку з визнанням мирової угоди за позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третіх осіб: Дрогобицької державної нотаріальної контори №1 та Дережицької сільської ради про визнання заповіту недійсним не є виконавчим документом у розумінні ст.17 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на момент винесення постанов про відкриття виконавчих проваджень, вона не відповідає обов’язковим вимогам до виконавчого документу, які були визначені ст. 18 вказаного Закону. Треті особи у відповідності до ст.368 ЦПК України зобов’язані були звернутися до суду із заявою про видачу виконавчого листа. Виконавчий лист на виконання вказаної ухвали суду Дрогобицьким міськрайонним судом не видавався. Також у разі невиконання однією зі сторін зобов’язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди. Крім того, державний виконавець у порушення вимог ст.22 Закону України «Про виконавче провадження», який діяв на час спірних правовідносин, прийняв до виконання ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду від 28.12.2012 року після закінчення строку пред’явлення до виконання виконавчого документу, постанови про відкриття виконавчих проваджень винесені 24.10.2014 року при встановленому терміні – один рік з дня набрання рішенням законної сили. Вказані обставини є підставою для визнання дій державного виконавця неправомірними та скасування постанов про відкриття виконавчих проваджень, накладення арешту на майно. Щодо визнання незаконною постанови про призначення експерта, то суд в задоволенні такої вимог відмовляє, оскільки така постанова відсутня в матеріалах виконавчого провадження.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду обставинам, що мають значення не відповідають, частина обставин, які суд вважав встановленими не доведена та судом не дотримано вимог закону.

Відповідно до вимог ст. 383 ЦПК України (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією чи бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Згідно вимог ст.385 ЦПК України (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій. Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Також, відповідно до ст. 67 ЦПК України (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо не визначені законом, - встановлюються судом.

Окрім цього згідно ст. 68 Кодексу (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

За ст. 69 цього ж Кодексу (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Та за ст. 72 ЦПК України (чинної на момент винесення оскаржуваної ухвали), право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд за клопотанням особи, що їх подала, не знайде підстав для поновлення або продовження строку.

Як вбачається із матеріалів справи заявник ОСОБА_3 22.05.2017 року подано скаргу на дії державного виконавця, у якій вона просила визнати неправомірними дії старшого державного виконавця Дрогобицького міськрайонного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області ОСОБА_4 щодо винесення постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №45219434 від 24.10.2014 року та ВП №45219680 від 24.10.2014 року, які винесені старшим державним виконавцем Фурдигою В.О. про примусове виконання ухвали №1306/56/2011, виданої 28.12.2012 року Дрогобицьким міськрайонним судом про визнання мирової угоди, укладеної між ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 щодо сплати ОСОБА_3 ОСОБА_6 ОСОБА_7, ОСОБА_2 1500 дол. США в гривневому еквіваленті – по 7500 дол. США кожній; щодо винесення постанов від 15.01.2015 року про накладення арешту на майно; від 22.03.2016 року та 29.09.2016 року призначення експерта у виконавчому провадженні та скасувати ці постанови.

Також, як вбачається із матеріалів справи, а також оглянутих судом апеляційної інстанції виконавчих проваджень ВП № 45219434 та № 45219680, які об’єднані в одне, – 24.10.2014 року старшим державним виконавцем були відкриті вказані виконавчі провадження шляхом винесення відповідних постанов (а.с. 8, 12).

Дійсно, у матеріалах справи та виконавчих проваджень, відсутні дані про отримання копій таких постанов про відкриття виконавчих проваджень боржником за виконавчими провадженням ОСОБА_3 (заявницею по справі).

Однак, як вбачається із матеріалів справи та виконавчих проваджень та визнано самою заявницею 11.06.2015 року старшим державним виконавцем Фурдигою В.О. в присутності понятих та працівника ОВС в рамках здійснення виконавчих дій за виконавчими провадженнями було проведено опис та арешт майна боржника за виконавчими провадженнями ОСОБА_3 за місцем її проживання в ІНФОРМАЦІЯ_1, про що складено відповідний акт. При проведенні вказаної виконавчої дії була присутня ОСОБА_3, яка отримала відповідний акт, про що розписалась. Вказане визнала і сама заявник в судовому засіданні суду першої інстанції при розгляді скарги, однак заперечивши отримання будь-якого документу від виконавця.

Відповідно до змісту ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов’язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Також, Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує виконання остаточних, обов’язкових судових рішень. Право на виконання рішень, винесених судом, є невід'ємною частиною «права на суд». У іншому випадку, положення статті 6 будуть позбавлені ефекту корисної дії.

Крім цього, що стосується дотримання процесуальних строків, то, слід вважати, що сторони повинні таких дотримуватись та пропуск таких, за загальним правилом, призводить до втрати права особою на вчинення певної процесуальної дії у даному випадку на подання скарги.

Дійсно, у певних випадках про що йдеться у ч.2 ст. 72 та ч.2 ст. 385 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи судом першої інстанції) пропущений з поважних причин строк може бути поновлено судом.

Відповідно до вказаних вище норм закону, суду слід з’ясовувати чи пропущено особою строк на подання скарги та у випадку якщо так чи є підстави для поновлення такого строку. Вказане стосується в особливому порядку випадків коли рішення, дії чи бездіяльність оспорюються через значні проміжки часу, що має місце і у даному випадку.

Як вказано вище особа має право на оскарження дії, рішення чи бездіяльності державного виконавця у стислий десятиденний строк з дня коди вона дізналась або повинна була дізнатись про порушення її прав чи свобод.

Відповідно слід з’ясувати коли заявник дізналась або могла дізнатись про оскаржувані нею рішення державного виконавця від 24.10.2014 року, 15.01.2015 року, 22.03.2016 року та 29.09.2016 року, оскільки у випадку коли особа не дізналась або не могла дізнатись про такі, строк про який йдеться не слід вважати пропущеним.

Із матеріалів справи вбачається, що достовірних даних про вручення копій оскаржуваних рішень державного виконавця заявнику немає, як і даних про її ознайомлення з такими. Доказів цього заінтересованими особами чи державним виконавцем не представлено.

Однак, як визнано заявником та, про що йшлося вище, заявниці достеменно було відомо про проведення виконавчих дій 11.06.2015 року державним виконавцем. Також, вона отримала акт опису та арешту майна від 11.06.2015 року, що хоч і заперечується нею, однак підтверджується її підписом у акті про отримання копії такого.

Відповідно, слід вважати, що з того часу заявник могла (скориставшись за необхідності правовою допомогою) дізнатись про відкриті виконавчі провадження, рішення у яких вона оскаржує та відповідно про винесені, оскаржувані нею постанови про відкриття виконавчих проваджень від 24.10.2014 року та про накладення арешту на майно від 15.01.2015 року, як сторона виконавчих проваджень реалізовуючи свої права при здійсненні виконавчого провадження та маючи можливість знайомитись з матеріалами таких.

Вказане нею і вчинено, однак після спливу майже двох років з дня вчинення згаданих виконавчих дій, за допомогою представника.

Жодних доводів про будь-які перешкоди, наявність об’єктивних, непереборних обставин, що перешкоджали заявниці вчинити вказане протягом майже двох років, – нею не наведено та доказів цього не представлено.

Що стосується постанов, що винесені у 2016 році, то знаючи про вчинення виконавчих дій стосовно неї у 2015 році заявник, відповідно могла дізнатись про хід здійснення виконавчого провадження та відповідно про всі рішення, що ухвалюються в рамках виконання судового рішення, вчинені дії чи проявлену бездіяльність та оскаржити такі.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що подана заявницею скарга по спливу значного строку після винесення оскаржуваних рішень та після значного періоду коли вона могла дізнатись про виконавче провадження та рішення, що винесені в його рамках (11.06.2015 року), що значно перевищує десятиденний, встановлений законом строк на оскарження рішень державного виконавця, а також відсутність будь-яких доводів з приводу поважності причин пропуску такого значного строку, – підлягала залишенню без розгляду.

Відповідно ухвала суду, якою такий строк поновлено та скарга розглянута по суті підлягає скасуванню з ухваленням нової ухвали, якою скаргу слід залишити без розгляду.

Посилання суду першої інстанції на те, що «Твердження державного виконавця про те, що скаржниця була повідомлена про дії, що вчиняються виконавцем, так як була присутня при складанні акту опису майна, не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи» слід вважати такими, що не ґрунтуються на обставинах справи, оскільки заявник, як розважлива особа, усвідомлює вчинення за її присутності дій офіційними особами державних органів та повинна адекватно оцінювати такі дії та відповідно на них реагувати за необхідності користуючись правовою допомогою, про що йшлося.

Твердження суду про те, що заявник не була повідомлена про існування постанов про відкриття виконавчих проваджень до отримання їх 15.05.2017 року, жодним чином не свідчить про неможливість її дізнатись про такі, про що йшлося вище.

Крім цього, наведене судом могло б свідчити про не пропущення строку для подання скарги а не пропуск такого з поважних причин.

Причин ж, які б свідчити про поважність пропуску строку для подання скарги не наводилось та відповідно судом таких не встановлено.

Відповідно доводи скарги, до якої приєднався МВДВС Дрогобицького МУЮ слід вважати частково обґрунтованими та таку слід задовольнити частково.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 ч.1 п.2, 376 ч. 1 п.2-4, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

п о с т а н о в и л а :

апеляційну скаргу ОСОБА_2 до якої приєднався Дрогобицький міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області – задовольнити частково.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 27 червня 2017 року – скасувати та постановити нову ухвалу, якою скаргу ОСОБА_3 на дії державного виконавця ВДВС Дрогобицького міськрайонного управління юстиції у Львівській області ОСОБА_4, заінтересовані особи ОСОБА_5, ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій та скасування постанов – залишити без розгляду.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 320 грн. сплаченого нею судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Головного територіального управління юстиції у Львівській області 1600 грн. сплаченого ними судового збору за подання заяви про приєднання до апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 15 березня 2018 року.

Головуючий : Я.А. Левик

Судді: Л.Б. Струс

ОСОБА_8