Ухвала суду № 72772488, 06.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 11-кп/781/181/18 Головуючий у суді І-ї інстанції ОСОБА_1

Категорія 122 (102) Доповідач в колегії апеляційного суду ОСОБА_2 П. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2018 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Кіровоградської області у складі:

головуючого судді - Ремеза П.М.,

суддів: Бондарчука Р.А., Онуфрієва В.М.,

при секретарі – Верещагіній В.В.,

з участю прокурора - Добрової Н.І.,

захисника – адвоката ОСОБА_3,

обвинуваченого - ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні у м. Кропивницькому матеріали кримінального провадження № 12017120290000125 по обвинуваченню ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 122 КК України заапеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні та захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3, на вирок Устинівського районного суду Кіровоградської області від 22.12.2017 року, яким

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, раніше не судимого, не одруженого, оператора заправної станції ТОВ "Еліт Стійл", жителя ІНФОРМАЦІЯ_4

визнано винним та засуджено:за ч.1 ст.122 КК України до позбавлення волі на один рік, із застосуванням ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на один рік шість місяців.

Відповідно до п.п.3, 4 ч.1 ст. 76 КК України покладено на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: повідомляти органи пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання, періодично з’являтися для реєстрації в органи пробації.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь Кіровоградської обласної лікарні (р/р №35419001027932 в ГУ ДКСУ в Кіровоградській області, МФО 823016, код ЄДРПОУ 01994942) витрати, понесені на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину в сумі 9754 (дев’ять тисяч сімсот п’ятдесят чотири) грн. 08 коп.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 кошти на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 16600 (шістнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп. та на відшкодування моральної шкоди в сумі 15000 (п’ятнадцять тисяч) грн. 00 коп., а також процесуальні витрати потерпілого на правову допомогу в сумі 4000 (чотири тисячі) грн. 00 коп.

Згідно вироку суду, обвинувачений ОСОБА_4 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я за наступних обставин.

Так, 11 червня 2017 року близько 19.00 години, ОСОБА_4 на вулиці Івана Франка в смт. Устинівка Кіровоградської області, під час сварки на побутовому ґрунті зі ОСОБА_5, умисно, рукою наніс останньому руками удари в область обличчя, голови, тулуба, коліном ноги в область грудної клітки зліва, спричинивши потерпілому ОСОБА_5 згідно висновку судово-медичної експертизи № 134 від 24 липня 2017 року тілесні ушкодження у вигляді: перелому 7,8,9 ребер зліва по задньо - підпаховій лінії, лівосторонній пневмогематоракс, які мають ознаки середньої тяжкості тілесного ушкодження, як такі, що викликали тривалий розлад здоров’я більше ніж на 21 один день.

В апеляційній скарзі прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи фактичних обставин справи та юридичну кваліфікацію дій обвинуваченого, просить вказаний вирок суду змінити та виключити з резолютивної частини вироку посилання про стягнення з ОСОБА_4 на користь потерпілого процесуальних витрат на правову допомогу в сумі 4 тис. грн. та у резолютивній частині вироку замінити слова «п.п.3, 4 ч.1 ст.76 КК України» на «п.п. 1,2 ч.1 ст.76 КК України», а в решті вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

При цьому вказує на те, що вважає даний вирок незаконним та таким, що підлягає зміні у зв'язку із неправильним застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до резолютивної частини вироку суд стягнув із обвинуваченого на користь потерпілого процесуальні витрати на правову допомогу в сумі 4000 грн. Однак у позовній заяві потерпілого не зазначено вимогу про стягнення із обвинуваченого вказаних процесуальних витрат, а тому вважає, що суд перевищив свої повноваження та без відповідної заяви потерпілого чи його представника безпідставно вийшов за межі позовної заяви та стягнув із обвинуваченого 4000 грн. процесуальних витрат на правову допомогу.

Вказує і на те, що частина 1 ст. 76 КК України містить лише 2 пункти, а саме згідно п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки:

1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Водночас у резолютивній частині вироку суду помилково зазначено, що відповідно до п.п.3,4 частини 1 ст. 76 КК України на ОСОБА_4 покладено вищевказані обов'язки. Таким чином, суд не правильно вказав пункти, передбачені ч.1 ст.76 КК України.

У своїй апеляційній скарзі захисник - адвокат ОСОБА_3в інтересах обвинуваченого ОСОБА_4, не оспорюючи юридичну кваліфікацію дій свого підзахисного, просить вказаний вирок суду змінити в частині призначеного покарання та в частині вирішення цивільного позову потерпілого, і визнати ОСОБА_4 винним за ч.1 ст. 122 КК України і призначити йому покарання у виді одного року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 10% із суми його заробітку. Також, просить стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 матеріальну шкоду в сумі 7705.46 грн., моральну шкоду в сумі 1000 грн. та відмовити потерпілому у стягненні з ОСОБА_4 витрат на правову допомогу в сумі 4000 грн., а в іншій частині вирок суду - залишити без змін.

При цьому вказує на те, що згідно до висунутого обвинувачення та оскаржуваного вироку, ОСОБА_4 умисно наніс своєю рукою ОСОБА_5, удар в область голови, обличчя та тулуба. Але, на його думку вказані обставини в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження, оскільки відсутні відомості про наявність виявлених зазначених тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 134 від 24.07.2017 року, а тому вони підлягають виключенню з оскаржуваного вироку.

Вказує і на те, що відповідно до п.12 постанови Пленуму Верховного суду України Про практику призначення судами кримінального покарання від 24.10.2003 року №7, виправні роботи можуть бути призначені, як правило, особам, котрі вчинили менш небезпечні злочини і не потребують ізоляції від суспільства. Виправні роботи призначаються тільки працюючим і відбуваються за місцем роботи засуджених.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 за місцем свого проживання працює молодшим оператором у ТОВ "Еліт Стайл", а тому сторона захисту просила суд призначити йому покарання у виді виправних робіт з визначенням розміру відрахувань із заробітку, однак суд у вироку не мотивував і не обґрунтував, чому покарання за вказаних обставин справи повинно бути призначене лише у виді позбавлення волі, що свідчить про неповноту судового розгляду, яка істотно впливає на висновки суду щодо призначення покарання, а саме його виду та розміру, оскільки на думку захисника необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів ОСОБА_4 буде покарання у виді одного року виправних робіт з відрахуванням в дохід держави 10% із суми його заробітку.

Також вважає, що судом безпідставно стягнуто на користь потерпілого ОСОБА_5 сплачені ним добровільні благодійні внески в сумі 1691 грн., витрати на придбання ПММ на суму 600 грн., витрати в сумі 50 грн. на проведення УЗІ та витрати на томографію головного мозку в сумі 750 грн., які лікарем не призначались, а також медичні послуги в сумі 5490 грн., оскільки у

розумінні вимог ст.ст. 22 та 1166 ЦК України, вказані витрати потерпілого не можуть вважатись збитками та майновою шкодою, яка підлягає відшкодуванню винною особою, з огляду на те, що благодійні внески сплачено потерпілим добровільно на матеріально-технічне забезпечення лікувального закладу де він перебував на стаціонарному лікуванні.

Також вважає, що ОСОБА_5 з власної ініціативи поніс витрати на придбання паливно-мастильних матеріалів, оскільки ніяких застережень чи інших обмежень, що потерпілого необхідно транспортувати окремим легковим транспортом останній суду не надав. Тому до лікувального закладу потерпілий за станом свого здоров'я мав можливість доїхати автобусним чи маршрутним сполученням і не нести вказані витрати.

Також, з власної ініціативи здійснені потерпілим і витрати на медичні послуги в сумі 5490 грн. у реабілітаційному центрі "Априка", оскільки зроблено це без призначення лікаря, оскільки після стаціонарного лікування у Кіровоградській обласній лікарні протягом з 13.06 по 03.07.2017 року потерпілий виписаний у задовільному стані і не потребував лікування згідно рекомендацій зазначених у виписному епікризі №10322 від 03.07.2017 року.

Крім того вважає, що не можуть бути задоволені і витрати потерпілого на суму 269,25 грн., оскільки на чеку не видно дати, тому його не можна ідентифікувати коли саме ці витрати були здійсненні потерпілим.

Тому вважає, що позовні вимоги потерпілого майнового характеру підлягають задоволенню частково на суму 7705.46 грн., які понесені ним у період лікування в Кіровоградській обласній лікарні протягом з 13.06 по 03.07.2017 року, і ним здійснені за призначенням лікаря на відновлення здоров'я.

Також, захисник вважає, що діями ОСОБА_4 хоч і завдано потерпілому ОСОБА_5 моральних страждань, проте їх розмір, який стягнуто судом не відповідає вимогам ч. 3 ст. 23 ЦК України, якою встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх розумності і справедливості, характер порушення прав потерпілого, глибини фізичних та душевних страждань, а також ступінь вини особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди, а тому повинен бути зменшений до 1000 грн.

Крім того, на думку захисника витрати, пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, відповідно до положень ч.2 ст. 120 КПК України, повинні бути включені до позовних вимог і лише тоді стягуватись, однак у зв’язку з тим, що позов потерпілого не містить вимог про такі витрати, тому вони не підлягають задоволенню.

Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_3, які підтримали апеляційну скаргу захисника і просили її задовольнити, але залишили на розсуд суду розгляд апеляційної скарги прокурора, думку прокурора, яка частково підтримала апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні, а саме в частині зміни вироку через неправильне застосування судомп.п.3,4 ч.1 ст. 76 КК України та повністю заперечила задоволення апеляційної скарги захисника, дослідивши матеріали кримінального провадження та зваживши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а апеляційна скарга захисника обвинуваченого задоволенню не підлягає, зтаких підстав.

Доведеність вини ОСОБА_4 у вчиненні злочину, за який його засуджено, ґрунтується на доказах, достовірність і достатність яких не ставилася під сумнів сторонами кримінального провадження під час судового розгляду і ніким із учасників судового розгляду не оскаржується.

Тому, суд першої інстанції провівши судове слідство у відповідності до вимог кримінального процесуального закону, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_4 вчинив умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження, яке не є небезпечним для життя, але таке, що спричинило тривалий розлад здоров’я, та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст. 122 КК України.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_4, суд першої інстанції відповідно до вимог ст. 65 КК України, правильно врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії злочинів середньої тяжкості, особу обвинуваченого, який за місцем проживання характеризується посередньо, не одружений, на обліку в лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, осудний, раніше не судимий.

Також, правильно врахував і наявність обставини, що пом’якшує покарання - щире каяття обвинуваченого у скоєному, та відсутність обставин, що обтяжують покарання, передбачених ст. 67 КК України.

За таких обставин районний суд правильно дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення ОСОБА_4 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання у виді позбавлення волі, обґрунтовано призначивши йому таке покарання строком на один рік, тобто правильно визначив вид та розмір покарання.

Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином врахувавши фактичні обставини кримінального правопорушення та дані про особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, має постійне місце проживання та роботи, характеризується посередньо, а тому правильно дійшов висновку про можливість призначення ОСОБА_4 покарання не пов’язаного з ізолюванням від суспільства, а саме із застосуванням ст. 75 КК України звільнивши його від відбування покарання з іспитовим строком.

Доводи захисника про те, що згідно до висунутого обвинувачення та оскаржуваного вироку, ОСОБА_4 умисно наніс рукою ОСОБА_5, удар в область голови, обличчя та тулуба, однак вказані обставини в ході розгляду справи не знайшли свого підтвердження, оскільки відсутні відомості про наявність зазначених тілесних ушкоджень у ОСОБА_5 відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 134 від 24.07.2017 року, а тому вони підлягають виключенню з оскаржуваного вироку колегія суддів вважає такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, а тому не підлягають задоволенню, оскільки сам обвинувачений в суді першої інстанції підтвердив, що наніс потерпілому удари коліном правої ноги та два удари рукою в область обличчя та голови, а також наявність ушкоджень в області голови, обличчя та тулуба потерпілого підтверджуються випискою з історії хвороби № 963 з Устинівської ЦРЛ, з якої видно, що ОСОБА_5 звернувся до лікарні 11.06.2017 року о 20.00 год. зі скаргами на біль та рану носа та біль у грудній клітці зліва, повідомивши що був побитий знайомим, при цьому лікарем зафіксовано рану носа, яка покрита кров'ю та біль по задній підмишечній лінії на рівні 7,8,9 ребер зліва, що також підтвердив у місцевому суді і сам потерпілий (т.2 а.к.п.87,161).

Що стосується апеляційних доводів захисника з приводу зміни вироку в частині призначеного покарання та зміну ОСОБА_4 покарання на один рік виправних робіт, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки, як вбачається з матеріалів кримінального провадження під час досудового слідства та судового розгляду даного кримінального провадження в суді першої інстанції, обвинуваченим ОСОБА_4 не вжито будь-яких дій щодо відшкодування потерпілому ОСОБА_5 матеріальної шкоди пов’язаної з понесеними потерпілим значних витрат на лікування, чи надання йому іншої будь-якої допомоги для його лікування, що вказує на відсутність у обвинуваченого бажання на добровільне відшкодування потерпілому заподіяних злочином збитків.

Також, під час апеляційного розгляду справи, обвинувачений ОСОБА_4, не зміг пояснити суду, чому до теперішнього часу він, працюючи оператором заправної станції та отримуючи середню заробітну плату у розмірі близько 3 000 грн., не вжив хоч будь-яких заходів навіть для часткового відшкодування завданої матеріальної шкоди потерпілому. Крім того, призначення обвинуваченому такого покарання, як просить його захисник буде перешкоджати своєчасному стягненню з нього на користь потерпілого, визначених за даним вироком суду сум матеріальної та моральної шкоди.

Крім того, колегія суддів вважає безпідставними і доводи захисника про те, що не підлягають стягненню витрати здійснені потерпілим ОСОБА_5 на оплату медичних послуг в сумі 5490 грн. у реабілітаційному центрі "Априка", які начеб то сплачені ним з власної ініціативи та без призначення лікаря, оскільки вони спростовуються долученою до матеріалів кримінального провадження довідкою головного лікаря Кіровоградської обласної лікарні від 12.12.2017 року № 5631/01-16/15, з якої вбачається що хворому ОСОБА_5 03.07.2017 року видане направлення для проходження реабілітації у реабілітаційному центрі "Априка" (т.2 а.к.п.101).

Що стосується посилань захисника на те, що благодійні внески на матеріально-технічне забезпечення лікувального закладу потерпілим ОСОБА_5 сплачені добровільно і тому не підлягають стягненню, колегія суддів також вважає безпідставними оскільки, як пояснив апеляційному суду сам потерпілий, що без внесення цих коштів його взагалі б не прийняли на стаціонарне лікування у Кіровоградську обласну лікарню, при цьому його стан здоров`я на той час потребував негайного хірургічного втручання, яке згідно виписки з історії хвороби з Устинівської ЦРЛ можливо було провести лише торакальним хірургом обласної лікарні, про що потерпілому і видано було відповідне направлення (т.2 а.к.п.87).

Також, колегія суддів вважає безпідставними і доводи захисника про те, що не підлягають стягненню і витрати потерпілого на придбання паливно-мастильних матеріалів для транспортування його окремим легковим транспортом до лікувального закладу, оскільки на його думку потерпілий за станом свого здоров`я мав можливість доїхати до обласної лікарні автобусним чи маршрутним сполученням, оскільки згідно виписки з медичної карти хворого ОСОБА_5 від 14.06.2017 року, останньому проведена операція ВТС зліва, видалення згорнутого гемотораксу, зварювання пошкодженої долі лівої легені (т.2 а.п.102), що вказує на те, що з урахуванням зазначеного вище стану здоров'я потерпілого, він не міг на той час добиратися громадським транспортом до обласної лікарні, яка розташована на значній відстані від місця його проживання (майже 100 км.).

Інші доводи захисника про безпідставне стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого витрат в сумі 50 грн. на проведення УЗІ та в сумі 750 грн. на томографію головного мозку, які лікарем не призначались, а також в сумі 269.25 грн. на чеку яких не видно дати, колегія суддів також не приймає до уваги так як вказані витрати хоч і не вказані лікарем, однак для проведення вказаної вище хірургічної операції є об’єктивно необхідними та сплачені перед проведенням та в день проведення потерпілому вказаної операції, та вказані оплати здійснено в аптечних пунктах ПП ПВФ «Ацінус», які знаходиться всі за одною адресою по пр-ту Університетському, 2/5 у м. Кропивницький, тобто по місцю розташування обласної лікарні, де і проводилось лікування потерпілого (т.2 а.к.п.19-20).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що районним судом обґрунтовано стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 кошти на відшкодування матеріальної шкоди в сумі 16600 грн., оскільки вказаний розмір шкоди заподіяної потерпілому з вини обвинуваченого та його повністю підтверджено долученими до матеріалів кримінального провадження відповідними чеками та квитанціями (т.2 а.к.п.16-21).

Також, колегія суддів вважає безпідставними і доводи захисника про те, що діями ОСОБА_4 хоч і завдано потерпілому ОСОБА_5 моральних страждань, але їх розмір повинен бути зменшений до 1000 грн., оскільки зазначена захисником сума моральної шкоди є надто заниженою з урахуванням характеру порушення прав потерпілого, понесених ним глибини фізичних та моральних страждань, пов’язаних з його тривалим стаціонарним лікуванням, спочатку в районній, а потім і в обласній лікарні, а також амбулаторним лікуванням у реабілітаційному центрі "Априка", яке продовжувалось загалом більше одного місяця, а саме з 11.06.2017 року по 14.07.2017 року, а тому на переконання колегії суддів за вказаних обставин справи районним судом розмір моральної шкоди правильно зменшено до суми 15000 грн., при цьому судом належним чином враховано і матеріальне становище та розмір доходів самого обвинуваченого.

При вирішенні цивільного позову, місцевий суд також врахував і положення ч.3 ст. 23 ЦК України, якою встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх розумності і справедливості, характер порушення прав потерпілого, глибини фізичних та душевних страждань, а також ступінь вини особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди.

А також, і роз'яснення, що містяться у п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно якого при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд приймає до уваги стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його житті, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити з засад розумності, виваженості та справедливості. Та що моральна шкода у кримінальному проваджені може полягати, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків, приниженні честі, гідності.

Крім того, як вбачається з апеляційних скарг як захисника так і прокурора, однією з підстав порушення вимог кримінально - процесуального закону, вони вважають незаконне стягнення з обвинуваченого на користь потерпілого процесуальних витрат на правову допомогу у сумі 4 000 грн., тому що у позовній заяві потерпілого не зазначено вимогу про стягнення з обвинуваченого процесуальних витрат на правову допомогу.

Вказані доводи прокурора та захисника колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки вони не відповідають вимогам чинного Кримінально-процесуального закону України.

Так, відповідно до ст. 120 КПК України, витрати пов'язані з оплатою допомоги представника потерпілого, який надає правову допомогу за договором, несе потерпілий.

Разом з тим, як передбачено вимогами ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

Як вбачається з долученого до матеріалів кримінального провадження договору про надання юридичних послуг потерпілому ОСОБА_5, останнім 11.08.2017 року укладено такий договір з адвокатом ОСОБА_6, який у подальшому і представляв його інтереси в суді першої інстанції, що підтверджується відповідними документами (т.2 а.п.34-36), а згідно з квитанцією, яку надано суду першої інстанції перед початком судового розгляду, потерпілий ОСОБА_7В сплатив у цей же день, тобто 11.08.2017 року, адвокату ОСОБА_6 за надання юридичних послуг та представництво його інтересів у кримінальному провадженні в суді першої інстанції кошти в сумі 4000 грн.і сторони кримінального провадження не заперечували про приєднання вказаної квитанції до матеріалів кримінального провадження (т.2 а.п.33). Оскільки потерпілий документально підтвердив у суді здійснені ним процесуальні витрати у розмірі 4000 грн., тому районний суд обґрунтовано повністю стягнув їх з обвинуваченого, правильно пославшись при цьому на положення ст. 124 КПК України.

Що ж стосується апеляційних доводів прокурора про те, що районний суд у резолютивній частині вироку не правильно вказав пункти, передбачені ч.1 ст. 76 КК України, то вони заслуговують на увагу, оскільки частина 1 ст. 76 КК України дійсно має лише 2 пункти, а саме згідно п.п. 1,2 ч.1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого такі обов'язки:

1)періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2)повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.

Проте, районний суд в резолютивній частині помилково зазначив пункти 3 та 4, замість правильно пункти 1 та 2 ч.1 ст. 76 КК України, а тому апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, саме в цій частині, апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає, а вирок районного суду на підставі п.4 ч.1 ст. 408 КПК України, а саме через неправильне застосування кримінального закону, в частині призначеного обвинуваченому покарання - підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 408, 418, 419 КПК України, колегія суддів, –

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні -задовольнити частково, апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_4 – адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Устинівського районного суду Кіровоградської області від 22.12.2017 року, стосовно ОСОБА_4 – змінити.

Вважати засудженим ОСОБА_4 за ч.1 ст. 122 КК України до позбавлення волі на 1 (один) рік, із застосуванням ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком на 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

На підставі п.п.1, 2 ч.1 ст. 76 КК України покласти на засудженого ОСОБА_4 обов'язки: повідомляти органи пробації про зміну місця проживання, роботи, навчання та періодично з’являтися для реєстрації в органи пробації.

У решті даний вирок суду залишити без змін

Ухвала набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, як до суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_8 ОСОБА_9

Згідно з оригіналом:

Суддя Апеляційного суду

Кіровоградської області ОСОБА_2