Рішення № 72769779, 06.03.2018, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 березня 2018 року Справа № П/811/115/18

Кіровоградський окружний адміністративний суд, у складі судді Хилько Л.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЛС» (код ЄДРПОУ 38572311; адреса: вул.Павлика Морозова, 3, м. Світловодськ, Кіровоградська область, 27500)

до відповідача:

Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39393501, вул. Велика Перспективна, 55, м. Кропивницький, 25006)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЛС» (далі – позивач, ТОВ «СІДВЕЛС») звернулось до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (далі – відповідач, ГУ ДФС у Кіровоградській області), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 04.10.2017 року №00000321411, в частині визначення суми завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 170 000,00 грн.;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Кіровоградській області від 04.10.2017 року №00000341411, в частині збільшення суми грошового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 183 600,00 грн. основного платежу; та 91800,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями).

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними, необґрунтованим та безпідставним, а також таким, що винесені з порушенням норм чинного законодавства України.

Зокрема, позивач послався на протиправність висновків відповідача в акті перевірки щодо безпідставного включення позивачем до податкового кредиту суми ПДВ по господарським операціям з його контрагентами, в рамках укладених угод, які є нікчемними. Оскільки правочин, за наслідками укладення якого, позивачем було сформовано валові витрати та податковий кредит з податку на додану вартість, спрямований на реальне настання правових наслідків, обумовлений ними.

Відповідач адміністративний позов не визнав у повному обсязі, свої мотиви виклав у письмовому відзиві на адміністративний позов, в якому, зокрема, вказав, що податковим органом прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення у відповідності до норм чинного законодавства України, оскільки позивачем порушено вимоги пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України, тому донараховано податок на додану вартість та податок на прибуток (а.с.205-212).

Фіксування судового засідання відповідно до статті 229 КАС України не здійснювалося, що відображено у відповідному протоколі судового засідання від 02.03.2018 року (т.2,а.с.13).

02.03.2018 року відповідною ухвалою суду керуючись приписами статті 183 КАС України подальший розгляд справи судом вирішено здійснити у порядку письмового провадження на підставі відповідного клопотання сторін.

Письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (пункт 10 частини першої статті 4 КАС України).

Дослідивши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Предметом спору в даній справі є встановлення правомірності дії посадових осіб Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області при винесенні спірних податкових повідомлень-рішень від 04.10.2017 року: №00000321411, в частині визначення суми завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 170 000,00 грн.; №00000341411, в частині збільшення суми грошового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 183 600,00 грн. основного платежу; та 91800,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями).

При вирішенні даного спору суд враховує наступні фактичні обставини справи.

З відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЛС» зареєстроване як юридична особа 18.02.2013 року, з того часу перебуває на обліку в податковому органі як платник податків, з 01.07.2013 року є платником податку на додану вартість, що посвідчується відповідним свідоцтвом податкового органу (а.с.191-192).

На підставі направлень від 06.09.2017 року №1173, 1174, 1172, відповідного наказу від 06.09.2017 року №1143 посадовими особами Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області у період з 07.09.2017р. по 13.09.2017 р. проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «СІДВЕЛС» з питань правильності визначення податку на додану вартість, по взаємовідносинах з ТОВ «Зернотрейд Експрес» за листопад 2016 року, що відображені в податкових деклараціях з ПДВ за листопад 2016 року, ТОВ «Строй комплекс групп» за червень, серпень, жовтень, 2015 року, ТОВ «Ентерс» за травень 2016 року, що містяться у податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2016 року, та з питань правильності нарахування податку на прибуток при відображенні обсягів зазначених взаємовідносин в податкових деклараціях з податку на прибуток за 2015, 2016 роки; результати якої відображені у відповідному акті податкового органу від 15.09.2017 року №337/11-28-14-11/38572311 (а.с.24-64).

В акті перевірки від 15.09.2017 року №337/11-28-14-11/38572311 податковим органом зафіксовано наступні порушення позивачем податкового законодавства, а саме:

- пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, п.5, п.21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», п.5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 р.№20, в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток всього на суму 263583,00 грн., у т.ч. за 2106 рік на суму 185 381,00 грн., за 2015 рік на суму 78 202, 00 грн., внаслідок не включення доходу від вартості безоплатно одержаних активів невідомого походження по взаємовідносинах з ТОВ «Зернотрейд Експрес», ТОВ «Строй комплекс групп», ТОВ «ЕНТЕРЕС»;

- п.44.1, п.44.6 ст.44, п.п.198.1, 198.2, 198.3 ст.198 Податкового кодексу України встановлено завищення від’ємного значення різниці між сумою податкового зобов’язання та сумою податкового кредиту на суму 171 649,00 грн. (у т.ч. за травень 2016 року – на суму 1649,00 грн., за листопад 2016 року на суму – 170 000,00 грн.) та заниження податку на додану вартість на загальну суму 72 409,00 грн. (у т.ч. за червень 2015 року – на суму 69 176,00 грн., за серпень 2015 року – на суму 1608,00 грн., за жовтень 2015 року – на суму 1625,00 грн.) у зв’язку із проведенням нереальної (безтоварної) господарської операції з придбання ідентифікованого товару у ТОВ «Зернотрейд Експрес», ТОВ «Строй комплекс групп», ТОВ «ЕНТЕРЕС», ведення в обіг якого (первинний продаж) не підтверджується фактом (законним джерелом) реального походження цих товарів (відсутнє дійсне формування активу) у попередніх ланках ланцюга його продажу.

За результатами такої перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у Кіровоградській області на підставі вказаного акту перевірки винесено податкові повідомлення-рішення від 04.10.2017 року:

- №00000341411, яким ТОВ «СІДВЕЛС» збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток в загальному розмірі 356 274,00 грн. (із них 263 583,00 грн. – основного платежу, 92691,00 грн. – штрафних (фінансових) санкцій);

- №00000321411, яким визначено суму завищення ТОВ «СІДВЕЛС» від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду з податку на додану вартість у загальному розмірі 171 649,00 грн. за червень, листопад 2016 року (1649,00 грн. – за травень 2016 року, 170 000,00 грн. – за листопад 2016 року (а.с.15-16).

Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення базуються на висновках акту перевірки про неможливість здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами - ТОВ «Зернотрейд Експрес», ТОВ «Строй комплекс групп», ТОВ «ЕНТЕРЕС», оскільки діяльність вказаних контрагентів спрямована на надання податкової вигоди третім особам, а тому такі взаємовідносини позивача з даними контрагентами, були такими, які на думку податкового органу, не мали реального характеру та не були спрямовані на реальне настання правових наслідків.

Не погоджуючись із винесенням вказаних податкових повідомлень-рішень, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи суд виходить з наступного.

Водночас, суд зауважує, що позивачем оскаржуються спірні податкові повідомлення-рішення в частині нарахованих податковим органом грошових зобов’язань з податку на прибуток на податку на додану вартість в частині взаємовідносин позивача із його контрагентом - ТОВ «Зернотрейд Експрес».

За змістом положень статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права в зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав. Порушення вимог Закону рішенням чи діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (ч.1 ст. 5 КАС України).

Тобто, виходячи з аналізу вищезазначеної правової норми, суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Визнання протиправними дій суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або законний інтерес якої порушені цією дією.

Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти повинні відповідати їй (ст. 8). На ці обставини неодноразово вказував Конституційний Суд України у своїх рішеннях, зокрема, рішенні №7-рп/2003 від 10.04.2003 року, рішенні №9-рп/2004 від 07.04.2004 року, рішенні №1-рп/2007, рішенні №19-рп/2008 від 02.10.2008 року.

Як зазначив Вищий адміністративний суд України в листі від 02.06.2011 року №742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції та установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

За таких підстав, в межах предмета доказування по даній справі належить встановити факт здійснення та реальність господарських операцій між позивачем та його вищевказаним контрагентом обставини придбання, використання придбаних послуг у власній господарській діяльності позивача, встановити спеціальну податкову правосуб’єктність учасників господарської операції.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Необхідно перевірити фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як то: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

Також, Верховним Судом України у справі № 21-737во09 (постанова від 08.09.2009 року) зазначено: "здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік, а відтак суду слід звернути увагу і дати належну оцінку доводам податкового органу щодо відсутності таких документів у платника податку під час його перевірки, оскільки таке може свідчити і про нездійснення самих господарських операцій".

Приписами п. 1.1 ст. 1 Податкового кодексу України визначено, що Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

У відповідності до змісту п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України ( у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, зокрема, собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інших витрат.

Згідно з п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов’язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

За змістом пункту 200.3. статті 200 Податкового кодексу України, при від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу – зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України (підпункт 14.1.181. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, чинного на час виникнення спірних правовідносин).

Крім того, відповідно до п. 198.1. ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту, зокрема, виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3. ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6. ст.198 цього Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

У разі звільнення від оподаткування у випадках, передбачених статтею 197 цього розділу, у податковій накладній робиться запис “Без ПДВ” з посиланням на відповідний пункт та/або підпункт статті 197 цього Кодексу.

Податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг. Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної фіскальної за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу. Податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Виходячи зі змісту наведених вище норм, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Отже, наявність податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку на додану вартість, не є єдиною умовою формування податкового кредиту. При цьому будь-які документи, складені на підтвердження факту здійснення окремої господарської операції, набувають статусу документа за своїм суттєвим навантаженням лише у разі фактичності здійснення господарської операції, з приводу якої складається відповідний документ, тобто, зміст господарської операції превалює над її формою.

Статтею 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Так, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1, 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до підпункту 2.4 пункту 2 Положення “Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку”, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 168/704 від 05.06.1995 року, первинні документи (на паперових і машинозчитувальних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійсненні господарської операції і складання первинного документа.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

У той же час, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування податкового кредиту з ПДВ виникають за наявності сукупності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов'язують можливість формування спірних сум податкового кредиту та які є передумовою їх формування.

Зокрема, такі правові наслідки наступають у разі: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду (в залежності від характеру певних операцій) та які містять інформацію про зміст та обсяг операції, підписані уповноваженими особами; придбання товарів/робіт/послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності; наявності розумних економічних причин (ділової мети) для здійснення господарських операцій.

Недоведеність наявності цих чинників, з якими наведені вище норми законодавства пов'язують можливість формування платником податків податкового кредиту, зокрема, недоведеність здійснення певних операцій (нездійснення операцій), позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на формування цих податкових вигод, навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв'язку з цим юридично дефектних первинних документів.

З аналізу наведених правових норм у їх системному зв’язку, суд дійшов висновку, що необхідною умовою правомірності формування податкового кредиту та валових витрат є фактичне здійснення господарської операції платником податків.

При цьому, за змістом п.44.1. ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, суд звертає увагу, що фактичне здійснення господарської операції платником податків посвідчується, зокрема, належно оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Виходячи з викладеного, суд вважає за необхідне дослідити правомірність формування податкового кредиту ТОВ «СІДВЕЛС» з його контрагентом у перевіреному періоді у розрізі фактичного здійснення відповідних господарських операцій та відповідне його відображення у податковій звітності за господарськими операціями з його контрагентом – ТОВ «Зернотрейд Експрес» і дослідити наявні у матеріалах справи первинні бухгалтерські документи на відповідність положенням Податкового кодексу України, вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень – рішень є, на думку податкового органу, нікчемність правочинів, укладених позивачем з ТОВ «Зернотрейд Експрес».

При цьому, податковий орган звертає увагу, що у позивача було недостатньо власних основних засобів, необхідних для виконання господарської діяльності (а.с.206-212).

З матеріалів справи вбачається, що основними видом господарської діяльності ТОВ«Зернотрейд Експрес» за КВЕД серед іншого, зокрема є, оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин (46.21), надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у. (77.39), неспеціалізована оптова торгівля (46.90), надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна (08.20), консультування з питань комерційної діяльності й керування (70.22) (а.с.190).

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «СІДВЕЛС» має достатньо основних засобів для провадження своєї підприємницької діяльності, зокрема, за договором оренди №12 укладеним з ТОВСУПП «Ай.Ті.Джі.-Інвест» складський комплекс «Елеватор» та інше обладнання та устаткування (а.с.161-168).

При цьому, у власності підприємства перебувають також власний транспортні засоби: вантажний автомобіль марки SCANIA модель R420 вантажний фургон, державний номер НОМЕР_1; причіп-ПР-платформа-Е, марки KRONE AZW 18, державний номерний знак НОМЕР_2 (а.с.170-171).

Судом встановлено, що 03.11.2016 року між ТОВ «СІДВЕЛС» (покупець) та ТОВ «Зернотрейд Експрес» (продавець), було укладено договір купівлі-продажу №154/1-П, за змістом якого продавець зобов’язується поставити і передати у власність покупцю насіння соняшнику урожаю 2016 року, за ціною, якістю, кількістю та на умовах вказаних у даному договорі та додатків до нього (а.с.70-72).

На виконання договірних зобов'язань за вказаним договором у листопаді 2016 року було здійснено придбання товару обумовленого вищевказаним договором на загальну суму 1 020 000,00 грн. (із них ПДВ – 170 000,00 грн.).

Факт придбання насіння соняшнику посвідчується наявними у матеріалах справи податковою накладною (а.с.78-80), видатковими накладними (а.с.73).

Оплату вартості придбаного товару позивачем здійснено в повному обсязі безготівковим шляхом, що підтверджується випискою з банківського рахунку (а.с.86).

Транспортування придбаного товару здійснювалось автомобільним транспортом ТО“ѲДВЕЛС”, що підтверджено відповідними товарно-транспортними накладними (а.с.74-77), витягом із журналу обліку вантажів (а.с.107).

При цьому, суд критично оцінює посилання відповідача на те, що вказані товарно-транспортні накладні не відповідають вимогам, які висуваються до таких документів положеннями Закону України “Про автомобільний транспорт” та Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, а відтак – не можуть бути прийняті як доказ перевезення вантажу, оскільки, не мають всіх необхідних реквізитів передбачених чинним законодавством для оформлення такого роду документів.

Суд зазначає, що Закон України “Про автомобільний транспорт” та Правила перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363, визначають товарно-транспортні накладні обов'язковим документом, що повинен оформлюватися при перевезенні вантажів автомобільним транспортом.

Відповідно до пункту 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні товарно-транспортні накладні та дорожні листи ватажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їхнього переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи (пункт 1 Правил).

При оформленні товарно-транспортних накладних необхідно дотримуватися загальних вимог щодо змісту первинних документів. Такі вимоги містяться у пункті 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та частині 2 статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

Принагідно, суд зазначає, що законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість. При цьому умовами вищевказаного договору купівлі-продажу передбачене постачання товару за власний рахунок (власним транспортом) продавця до місцезнаходження ТОВ “СІДВЕЛС”.

Тому, за наявності у ТОВ “СІДВЕЛС” передбачених Податковим кодексом України та Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” належно оформлених первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, окремі помилки допущені при оформленні товарно-транспортних накладних, суд не розглядає як доказ безтоварності господарських операції позивача.

Судом встановлено, що товар було придбано з метою використання у власній господарській діяльності, що посвідчується оборотно-сальдовими відомостями по рахунку, накладними на переміщення та накладними-відпуск на відпуск, лімітно-забірними картками, свідоцтвом про атестацію виробничої лабораторії позивача, матеріальними звітами, витягами з книги обліку довіреностей (а.с.80-106,144-145).

Придбане насіння соняшнику в подальшому, з метою здійснення власної господарської діяльності, було оброблене та реалізовано позивачем наступним контрагентам: ТОВ «Кондитерська фабрика «Східні Ласощі» за договором купівлі-продажу №113 від 11.01.2016р., ТОВ «САЛЕК АБСОЛЮТ» за договором купівлі-продажу №59 від 19.02.2015 року, ПП «Виробничо-торгова компанія «Лукас» за договором поставки №2 від 13.08.2014 року, ТОВ «ТД КОРМА УКРАЇНИ» за договором купівлі-продажу №110 від 11.01.2016 року, (а.с.108-143).

Судом встановлено, що позивачем до складу податкового кредиту у листопаді 2016 року віднесено відповідну суму ПДВ та валових витрат, за податковими накладними, виданими вищевказаним контрагентом (а.с.146-160).

Долучені до матеріалів справи вищевказані копії первинних документів, свідчать про фактичне виконання сторонами умов вказаних договорів.

Всі документи підписані відповідальними особами та скріплені печатками як позивача так і контрагента.

При цьому, накладні, якими оформлювався факт прийняття позивачем товару, містить всі обов'язкові реквізити, що передбачені для оформлення первинних документів: назву товару, його вартісне вираження, одиницю виміру, місце та дату складання, підписи уповноважених осіб.

Дослідивши надані до суду первинні документи, суд встановив, що вони складені відповідно до вимог ч. 2 ст. 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”.

За таких обставин, факт здійснення господарських операцій підтверджується позивачем належним чином оформленими первинними та розрахунковими документами, що згідно з ст.198 Податкового кодексу України свідчить про належне формування позивачем на підставі цих первинних документів податкового кредиту з податку на додану вартість.

Поряд з тим, суд зауважує, що сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Вищого адміністративного суду України викладеною в ухвалах від 27.09.2016 року у справі №К/800/8123/16, від 06.07.2016 року у справі №К/800/35291/15, від 25.08.2016 року №К/800/7417/16.

Разом з тим, Податковий кодексу України не ставить право на податковий кредит в залежність від обов’язкового підтвердження декларування відповідної суми податкових зобов’язань контрагентом. Податок на додану вартість є непрямим податком і сплачується при придбання товару (послуги) не безпосередньо до бюджету, а постачальнику товарів (послуг). І лише у такого постачальника товару (послуг), який у складі вартості придбаного товару (послуги) отримав податок на додану вартість, виникають зобов’язання стосовно сплати податку до бюджету. При цьому, покупець товарів (послуг) не може нести відповідальність за постачальника.

Дана позиція відповідає практиці Верховного Суду України у подібних правовідносинах (постанова від 11.12.2007 р., справа № 21-137во06), де ВСУ дійшов висновку про те, що у разі невиконання контрагентом зобов’язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника ПДВ права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Разом з тим, під час розгляду даної справи суд враховує положення статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Нормами частини 1 статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006р. № 3477-IV визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, при розгляді Європейським судом з прав людини податкових спорів в мотивувальній частині рішення найчастіше застосовується стаття 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року. Даною статтею гарантується право на мирне володіння своїм майном. У ній, зокрема, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У контексті податкових спорів (в т.ч. даного конкретного спору) позбавлення права отримати податкову вигоду (податковий кредит) розглядається як позбавлення власності.

Так, у своєму Рішенні від 09 січня 2007 року у справі “Інтерсплав проти України” Європейський суд з прав людини зазначає, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку.

У Рішенні цього ж суду у справі “Булвес” АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом права платників податків ПДВ на податковий кредит/бюджетне відшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників є порушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Адже немає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чи доказів того, що йому було відомо/повинно було відомо про таку діяльність його постачальників. В цьому випадку недотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу між вимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації яких здійснюється втручання держави.

Доказів на підтвердження того, що контрагент позивача не мав адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям, та доказів відсутності фактичних дій, спрямованих на виконання взятих зобов'язань, відповідачем до суду не надано.

Судом відхиляються посилання відповідача на інформацію податкового органу про неможливість підтвердження реальності господарських операцій вищевказаного контрагенту, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер, тому позивач не може нести відповідальність за можливі протиправні дії інших юридичних осіб.

Окрім того, суд зауважує, що податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентами податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей. При цьому питання віднесення певних сум до податкового кредиту не залежить від розрахунків з бюджетом третіх осіб. Натомість, у разі, якщо такі особи не виконали свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо таких осіб.

Положеннями статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 73 КАС України).

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У відповідності до зазначеної норми, при розгляді судом спору щодо правомірності рішення податкового органу, яким платнику податків визначені податкові зобов’язання, резюмується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Головним управлінням ДФС у Кіровоградській області не доведено фактів відсутності реального характеру господарських операцій позивача з його контрагентом. Суду не були надані докази про встановлення таких фактів у рішеннях інших судів.

З огляду на зміст доказів у їх сукупності, а також на відсутність з боку відповідача додаткових аргументів в обґрунтування своєї позиції, у процесі розгляду справи знайшов підтвердження факт реальності господарських операцій між ТОВ «СІДВЕЛС» і ТОВ “Зернотрейд Експрес”, разом з тим, в процесі розгляду справи відповідачем не доведено суду правомірність оскаржуваних рішень, а відтак позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

За змістом частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем фактично був сплачений судовий збір у розмірі 6681,00 грн. (а.с.14), тому вказана сума судового збору, у відповідності з ч. 1 ст. 139 КАС України підлягає присудженню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області, як суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем по справі.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 90, 139, 242 – 246, 250, 251, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЛС» до Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області про скасування податкових повідомлень-рішень - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 04.10.2017 року №00000321411, в частині визначення суми завищення від’ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду в розмірі 170 000,00 грн.;

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області від 04.10.2017 року №00000341411, в частині збільшення суми грошового зобов’язання по податку на прибуток в розмірі 183 600,00 грн. основного платежу; та 91800,00 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями).

Присудити на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СІДВЕЛС» (код ЄДРПОУ 38572311) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у Кіровоградській області (код ЄДРПОУ 39393501) судовий збір в сумі 6681,00 гривень (шість тисяч шістсот вісімдесят одна гривня нуль копійок).

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтями 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції в 30-денний строк з дня отримання його копії.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Кіровоградський окружний адміністративний суд.

Суддя Кіровоградського окружного

адміністративного суду ОСОБА_1