Рішення № 72769714, 12.03.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/214/18

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Борзаниці С.В.,

при секретарі судового засідання: Лященку А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо припинення виплати пенсії;

- зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області поновити виплату пенсії за віком позивачу з квітня 2017 року та сплатити виниклу заборгованість з квітня 2017 року на рахунок в уповноваженому банку, обраному раніше позивачем, - АТ «Ощадбанк».

- стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 квітня 2017 року по день стягнення компенсації.

Також просить допустити негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць та зобов'язати відповідача подати до суду звіт щодо виконання судового рішення.

В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач є пенсіонером за віком. З 2014 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області. До березня місяця 2017 року включно отримував пенсію, яка є єдиним джерелом існування, шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий у AT «Ощадбанк». Однак, з квітня 2017 року відповідач перестав виплачувати Позивачу належну їй пенсію без повідомлення причин. Позивач зареєстрований за місцем проживання в районі, в якому органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, тому позивач отримав статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою, строк дії якої не обмежений.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати пенсії протиправною та такою, що порушує його конституційні права, а тому звернувся з цим позовом до суду та вважає, що є підстави для його задоволення.

Відповідач позов не визнав, подав відзив на позовну заяву, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю з таких підстав (арк. спр. 45-46).

ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою та з 01.08.2014 року перебуває на обліку у відповідача. Пенсія позивачу виплачувалась по 31.03.2017 року (остання виплата пенсії за березень 2017 року - 1347,00 грн.). З 01 квітня 2017 року була припинена виплата пенсії з таких підстав.

Відповідно до підпунктів 4, 5 пункту 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365, соціальні виплати припиняються у разі скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та у разі отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідач отримав інформацію з головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (лист від 27.03.2017 року № 3147/02) про відсутність за місцем проживання одержувачів пенсій з числа внутрішньо переміщених осіб та про призупинення з 01 квітня 2017 року виплати пенсій вказаним особам, до яких також віднесений позивач.

Також згідно витягу з протоколу засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 13.06.2017 року № 45 за наслідками розгляду подання про призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, вирішено соціальні виплати позивачу не призначати.

За таких обставин відповідач вважає, що ним правомірно було прийнято рішення про припинення виплати пенсії позивачу, оформлене розпорядженням від 04.07.2017.

Згідно пункту 5 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365, для призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщена особа, а у визначених законодавством випадках - її законний представник подає відповідну заяву до органу, що здійснює соціальні виплати на території, де зазначена особа перебуває на обліку за місцем її фактичного проживання, незалежно від факту реєстрації місця проживання.

До заяви додається копія довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та пред'являється оригінал такої довідки.

Відповідно до пункту 7 вказаного Порядку, для призначення (відновлення) соціальних виплат структурний підрозділ з питань соціального захисту населення за зверненням органів, що здійснюють соціальні виплати, протягом 15 робочих днів з дня надходження звернення від органів, що здійснюють соціальні виплати, проводить перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи.

Згідно пункту 13 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утворені районними, районними у мм. Києві і Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі утворення) рад, крім підстав відмови у призначенні (відновленні) соціальної виплати, передбачених законодавством, можуть відмовити заявникові у призначенні (відновленні) такої виплати в разі його відсутності за фактичним місцем проживання/перебування, зазначеним у заяві про призначення (відновлення) соціальної виплати.

Згідно пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок 22-1), орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Згідно до ст.68 Конституції України, кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та Законів України.

З відповідною заявою про поновлення виплати пенсії згідно Порядку 22-1, позивач до управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області не звертався.

Тому відповідач вважає, що не мав правових підстав вирішувати питання про поновлення чи відмову у поновленні виплати пенсії позивача та жодного рішення з цього приводу відповідачем прийнято не було.

Щодо вимоги про поновлення нарахування та виплати пенсії з 01.04.2017 року без зазначення кінцевої дати.

Як вбачається з судової практики Європейського суду з прав людини (рішення від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України»), законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому. Суд у цьому ж рішенні також констатував, що подальша дія судового рішення закінчилася, коли у законодавство, яке регулювало пенсійні виплати, були внесені зміни.

З огляду на наведене, покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.

Тому, управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області вважає, що позовні вимоги повинні містити чітко визначений період (із зазначенням кінцевої дати), у який, як вважає позивач, були порушені його права.

Щодо звернення рішення до негайного виконання слід зазначити, що відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 371 КАСУ вказаний пункт стосується випадків прийняття судом рішення про стягнення певних конкретно визначених в грошовому розмірі платежів, в той час як позовними вимогами у цій справі є вимоги про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

За таких обставин, не має правових підстав для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

Щодо вимоги зобов'язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, слід зазначити, що згідно ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч. 1 ст. 370 КАСУ, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

За таких обставин, управління вважає, що немає необхідності зобов'язувати відповідача надавати звіт про виконання судового рішення.

Щодо вимоги про компенсацію втрати частини грошових доходів з 01.04.2017 року.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 цього ж Закону встановлює, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата та інші.

Згідно ч. 2 ст. 46 Закону України „Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Отже, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання такої умови як нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії).

З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків їх виплати", Кабінетом Міністрів України 21.02.2001 року було прийнято постанову № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.

Пунктом 2 Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.

Отже, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, які вже були нараховані.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області нарахування пенсії позивачу з 01.04.2017 року не проводилось.

Тому вимога про компенсацію втрати частини доходів є безпідставною.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 07.07.2016 року у справі № 607/6259/15-а.

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2018 року відкрито провадження у справі, справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін (арк. спр. 1-3).

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 березня 2018 року визнаний не пропущеним строк звернення позивача до адміністративного суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Лисичанську Луганської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, зобов'язання вчинити певні дії (арк. спр. 55-56).

У судове засідання позивач не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. спр. 41), просив розглянути справу за відсутності позивача (арк. спр. 6).

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 є пенсіонером та отримує пенсію по інвалідності довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 23.07.2008 року, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 12).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 20.11.2014 року № 5222, виданої управлінням соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання/перебування позивача є - АДРЕСА_1 (арк. спр. 13).

За інформацією Управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради станом на 06.03.2018 довідка від 20.11.2014 року № 5222, видана на ім'я позивача, є чинною (арк. спр. 54).

Згідно наданих відповідачем документів судом встановлено таке.

Позивач 08.10.2014 звернувся до відповідача із заявою про взяття на облік своєї пенсійної справи, яка була розглянута та прийняте відповідачем розпорядження 4035 від 27.10.2014 про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії по інвалідності (арк. спр. 47).

Розпорядженням УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 04.07.2017 припинена виплата пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.08.2017. Пенсія в сумі 1347,00 грн. виплачена по 31.03.2017 (арк. спр. 50).

Вказане розпорядження прийняте на виконання постанови КМУ України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 45 від 13.06.2017 (арк. спр. 48-49).

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Суд зазначає, що положення загального Закону №1058 підлягають застосуванню з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка тимчасово не контролюється українською владою.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України «Про боротьбу з тероризмом», Закону № 1706-VII та інших законів.

В запереченнях відповідач з посиланням на рішення Європейського суду з прав людини від 03.06.2014 у справі «Валентина Ніканорівна Великода проти України» зазначив про необхідність зазначення кінцевої дати періоду порушення прав позивача, оскільки покладення на майбутнє зобов'язань діючим законодавством не передбачено.

Така позиція відповідача з урахуванням обставин по даній справі є хибною, оскільки адміністративний позов не містить вимог про зобов'язання відповідача вчинити певні дії в майбутньому. Предметом позову є бездіяльність відповідача, яка має місце з квітня 2017 по теперішній час. В разі задоволення позову відповідач не зобов'язується виконувати дії на майбутнє, а спонукається до дій, які він повинен був вчинити в період протиправної бездіяльності та вчиняти дії, які повинні бути виконані станом на момент виплати позивачу пенсії відповідно до норм чинного законодавства.

У зв'язку з чим зазначення кінцевої дати протиправної бездіяльності при даних спірних правовідносинах є недоцільним. Крім того, відповідач заперечує проти позову та продовжує допускати протиправну бездіяльність, що автоматично подовжує її строк.

Позиція відповідача щодо неможливості звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі є хибною, оскільки п. 1 ч. 1 ст. 371 КАСУ прямо передбачено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій - у межах суми стягнення за один місяць.

Тобто, вказаною нормою прямо визначена форма рішення суду - «про присудження виплати пенсій». Предметом даного позову є саме зобов'язання відновити виплату пенсії, що безпосередньо відповідає положенням п. 1 ч. 1 ст. 371 КАСУ. Зобов'язання відновити виплати пенсії є формою стягнення заборгованості в сумі, яка утворилася за період з квітня 2017 року.

Як наслідок, в наявності законодавчо визначені підстави для звернення до негайного виконання судового рішення у даній справі.

Відповідач в запереченнях пояснив, що ним було прийнято розпорядження від 04.07.2017 про припинення виплати пенсії позивачу на виконання постанови КМУ України від 08.06.2016 № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 45 від 13.06.2017. Однак як в самому протоколі засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 45, так і в самому розпорядженні від 04.07.2017 не зазначені конкретні причини прийнятого рішення, визначені законом.

Після цього відповідач з посиланням на положення Закону № 1706-VІІ робить висновок стосовно того, що позивач фактично не мешкає за адресою реєстрації як внутрішньо переміщеної особи, що є на думку відповідача законодавчою підставою для припинення виплати пенсії.

Така позиція відповідача є хибною з огляду на те, що відповідно до положень спеціального Закону № 1706-VІІ, а саме: статті 12, питання щодо позбавлення особи статусу внутрішньо переміщеної внаслідок зміни фактичного місця проживання віднесені до повноважень не органу Пенсійного фонду України, а до повноважень структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи.

Як наслідок, відповідач не є тим органом, який відповідно до законодавства уповноважений надавати юридичну оцінку щодо місця проживання внутрішньо переміщеної особи.

В свою чергу, судом встановлено, що позивач перебуває на обліку у підрозділі з питань соціального захисту населення та не знятий з обліку як внутрішньо переміщена особа.

Судом не виявлені колізії між положеннями ст. 7 Закону № 1706-VІІ та ст. 49 Закону №1058, оскільки як ст. 7 Закону № 1706-VІІ, так й інші статті цього Закону не регламентують порядок припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі, що б суперечило положенням Закону №1058.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення положень ч. 3 ст. 4 та ст. 5 Закону №1058 прийняв розпорядження від 04.07.2017 про припинення виплати пенсії позивачу не на підставі норм законів, а на підставі підзаконних нормативних актів. Аналіз застосованих відповідачем підзаконних нормативно-правових актів свідчить, що вони суперечать положенням норм діючих законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача, та безпідставно були прийняті до уваги відповідачем при вирішенні питання щодо припинення пенсійних виплат.

Як наслідок, в наявності підстави для прийняття судом рішення стосовно прийнятого відповідачем розпорядження від 04.07.2017

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких він просить, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд на підставі ч. 2 ст. 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, у зв'язку з чим визнати протиправним та скасувати розпорядження УПФУ в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 04.07.2017 про припинення виплат пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.08.2017.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 квітня 2017 року по день стягнення компенсації, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Згідно ст. 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Таким чином, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.

Як вбачається з позовної заяви, звертаючись до суду, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми доходу, що не відповідає вимогам закону. Фактично вимоги позивача з цього приводу заявлені передчасно, а тому не підлягають задоволенню.

Що стосується клопотання позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, суд зауважує на таке.

Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.

За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України.

Як встановлено судом, відповідач діяв всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, та зовсім не мав підстав для припинення виплати пенсії.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що припинення з 01 квітня 2017 року виплат позивачу раніше призначеної пенсії по інвалідності є протиправним.

Оскільки судом встановлено, що невиплата пенсії відповідачем позивачу з 01 квітня 2017 року є протиправною, в наявності підстави зобов'язати відповідача поновити виплату пенсії позивачу саме з 01 квітня 2017 року.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір".

У даній справі відмовляється у задоволені позовних вимог щодо стягнення з відповідача компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати з 01 квітня 2017 року по день стягнення компенсації, суму судового збору за майнову вимогу щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати не можливо обчислити, тому судовий збір за вищевказану вимогу не стягується.

Оскільки у даній справі позовні вимоги щодо зобов'язання вчинити певні дії (вимоги немайнового характеру) задовольняються, а згідно ч. 1 ст. 139 КАС України судові витрати підлягали оплаті, судовий збір у розмірі 704,80 грн. належить стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1347,00 грн.

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати пенсії, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 раніше призначеної пенсії по інвалідності з квітня 2017 року .

Визнати протиправним та скасувати розпорядження Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області від 04.07.2017 про припинення виплат пенсії по особовому рахунку № НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 01.08.2017.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) поновити ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання: 93412, АДРЕСА_1) з 01 квітня 2017 року виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України".

В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1347,00 грн (одна тисяча триста сорок сім гривень 00 коп.).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93400, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, 9) до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 704,80 грн (сімсот чотири гривні 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення складено та підписано у повному обсязі 16 березня 2018 року.

Суддя С.В. Борзаниця