Рішення № 72769688, 12.03.2018, Луганський окружний адміністративний суд

10.2.4

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

12 березня 2018 рокуСєвєродонецькСправа № 812/2080/17

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Шембелян В.С., розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 25 січня 2018 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області (далі - відповідач), в якому позивач просить:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо невиплати позивачу з 01 березня 2016 року пенсії за віком;

- зобов'язати відповідача з 1 березня 2016 року відновити виплату пенсії за віком позивачу шляхом перерахунку на поточний рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що вона перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області, отримує пенсію за віком.

З 24 червня 2016 року взята на облік в управлінні праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області як внутрішньо переміщена особа. До лютого 2016 року включно отримувала пенсію за віком шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в АТ "Ощадбанк", яка призначена позивачу довічно. З 01 березня 2016 року відповідач припинив виплачувати позивачу пенсію, про що останній стало відомо у серпні 2017 року після дзвінка на "гарячу лінію" ПАТ "Ощадбанк". При цьому, відповідачем жодним чином не було повідомлено позивача про причини припинення виплати пенсії. Позивач вважає дії щодо припинення виплати пенсії за віком протиправними і такими, що порушують її конституційні права.

Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області позов не визнало, про що через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 06 лютого 2018 року за вхідним реєстраційним № 3312/2018 подало відзив на позовну заяву від 05 лютого 2018 року за № 2354/07-19, в якому у задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю (арк. спр. 34-35).

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивач, має статус особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції. На підставі особистої заяви від 04 липня 2016 року пенсійну справу позивача як особи, переміщеної з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, взято на облік з 01 березня 2016 року. Розпорядженням відповідача від 13 жовтня 2016 року № 83756 позивачу призначено пенсію за віком з 01 березня 2016 року довічно. Позивач надав заяву про перерахування суми пенсії на поточний рахунок, відкритий в ТВБВ № 10012/07 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк". Комісією з питань призначення (відновлення/відмови) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам на підставі акта обстеження матеріально-побутових умов сім'ї, складеного управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради 17 серпня 2016 року, яким встановлено, що позивач за вказаною в заяві адресою не мешкає, прийнято рішення про відмову в соціальних виплатах позивачу. За таких обставин, управління вважає, що підстави для поновлення виплати пенсії позивачу відсутні.

Також відповідач вказав, що позивач про порушення свого права, якщо він вважав його порушеним, повинен був дізнатись з березня 2016 року, з моменту припинення пенсійних виплат. З позовом позивач звернувся 26 грудня 2017 року, тобто з пропуском шестимісячного строку звернення до суду, встановленого частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), внаслідок чого суд має залишити позовну заяву без розгляду на підставі вимог частини четвертої статті 123 КАС України.

У судове засідання позивач не прибула, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином (арк. спр. 51-52). Поясненням від 22 лютого 2018 року б/н, яке надійшло через відділ діловодства та обліку звернень громадян (канцелярію) 23 лютого 2018 року за вхідним реєстраційним № 4662/2018, позивач просить розглянути справу за її відсутності, задовольнивши позовні вимоги повністю (арк. спр. 47-48).

У судове засідання представник відповідача не прибув, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином (арк. спр. 49). У відзиві на позовну заяву від 05 лютого 2018 року за № 3312/08 відповідач просив розглянути справу за відсутності його представника (арк. спр. 35 зв.бік).

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін за відсутності учасників справи, які до судового засідання не прибули, просили суд розглянути справу за їх відсутності.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статті 90 КАС України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2; фактичне місце проживання: АДРЕСА_1) є пенсіонером та отримує пенсію за віком довічно, про що свідчить пенсійне посвідчення від 20 вересня 2012 року № НОМЕР_1, видане Пенсійним фондом України (арк. спр. 10 зв.бік).

Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24 червня 2016 року № 919056380, виданої управлінням праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області, фактичним місцем проживання позивача є АДРЕСА_1 (арк. спр. 10 зв.бік).

Згідно з листом від 06 березня 2018 року за вх.№ 5552/2018 управління праці та соціального захисту населення Сєвєродонецької міської ради Луганської області повідомило суду, що 25.08.2016 скасовано дію довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 24 червня 2016 року № 919056380, виданої на ім'я ОСОБА_1, на підставі пункту 5 частини першої статті 12 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" у зв'язку з наявністю інформації про надання заявником недостовірних відомостей про місце фактичного проживання (арк. спр. 53).

За даними матеріалів пенсійної справи позивача, копію якої надано відповідачем (арк. спр. 36-39), судом встановлено такі факти:

- за заявою від 04 липня 2016 року пенсійну справу ОСОБА_1 взято на облік до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області;

- заявою від 24 червня 2016 року позивач просила належні їй суми пенсії перераховувати на поточний рахунок, відкритий у ТВБВ № 10012/07 філії Луганського обласного управління АТ "Ощадбанк";

- згідно з витягом з протоколу від 17.08.2016 № 6 комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам вирішено не призначати виплату пенсії позивачу;

- розпорядженням Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області від 13 жовтня 2016 року № 83756 пенсійну справу взято на облік, призначено позивачу пенсію за віком довічно з 01.03.2016 у розмірі 1238,68 грн щомісячно.

Будь-яке рішення відповідача про припинення виплати позивачу пенсії в матеріалах пенсійної справи відсутнє, про наявність такого рішення, його номер та дату прийняття відповідач у запереченнях на позов суду не повідомив.

Вирішуючи адміністративний позов по суті заявлених позовних вимог та оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, суд виходить з такого.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

З 22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.

Відповідно до статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Статтею 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абзац сьомий частини першої статті 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абзац частини першої статті 12 цього Закону).

Згідно статті 14 Закону № 1706-VII (Заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Стаття 4 Закону №1058 визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.

Частиною третьою статті 4 Закону №1058 регламентовано, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема: види пенсійного забезпечення, умови участі в пенсійній системі чи їх рівнях, пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат, джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення, організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону №1058 передбачено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Згідно з частиною першою статті 47 Закону №1058 пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Питання щодо припинення та поновлення виплати пенсії врегульовані у статті 49 Закону №1058.

Частиною першою статті 49 Закону №1058 передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Зазначений у частині першій статті 49 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" перелік підстав для припинення виплати пенсії підлягає розширеному тлумаченню лише у випадках, передбачених виключно законом.

Скасування довідки внутрішньо переміщеної особи, зміна місця проживання тощо не визначені законами як підстави для припинення виплати пенсії.

Згідно з частиною другою статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" реєстрація місця проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Таким чином, держава зобов'язана гарантувати громадянам право на соціальний захист, а обмеження цього права можливо лише на підставі законів, що приймаються Верховною Радою України.

Верховний Суд України у своєму рішенні від 06 жовтня 2015 року у справі № 608/1189/14-а прийшов до аналогічних висновків та зазначив, що держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати право на отримання пенсії незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 53026124).

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 "Про облік внутрішньо переміщених осіб", від 05 листопада 2014 року № 637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам" та від 08 червня 2016 року № 365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", не є законами, а тому ці підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Позиція відповідача стосовно того, що положення загального Закону №1058 повинні застосовуватись з врахуванням спеціального законодавства, яке регулює здійснення соціальних виплат щодо осіб, які мешкали на території, яка не контролюється українською владою, є слушною та підлягає застосуванню.

Як наслідок, суд аналізує спірні правовідносини з урахуванням положень як Закону №1058, так і Закону України "Про боротьбу з тероризмом", Закону № 1706-VII та інших законів.

Відповідач в запереченнях пояснив, що за період з 01.03.2016 по 31.10.2016 нарахована пенсія у розмірі 9909,44 грн, але не виплачена позивачу, у зв'язку із рішенням комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 17.08.2016 №6. Самого рішення про припинення виплати пенсії позивачу управлінням не приймалось.

Однак такої підстави припинення виплати пенсії не передбачено як загальним Законом № 1058, так не передбачено й Законом № 1706-VІІ або іншими законами.

Натомість, судом встановлено, що відповідач в порушення ч. 1 ст. 49 Закону №1058 зовсім не виносив рішення про припинення виплати пенсії позивачу, фактично припинивши її виплату.

Також судом встановлено, що засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам відбулось 17.08.2016, на якому прийнято рішення про непризначення соціальних виплат позивачу як внутрішньо переміщеній особі. Які саме види соціальних виплат комісія вирішила не призначати позивачу (адресна допомога чи пенсія) у вказаному протоколі не зазначено, так само, як і підстави прийняття такого рішення (а.с.38-39).

За даними УПСЗН Сєвєродонецької міської ради, про що зазначено в листі на адресу суду від 06.03.2018 № 1796/03, довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, видану на ім'я позивача, скасовано 25.08.2016 у зв'язку з непідтвердженням фактичного місця проживання (а.с.53).

Розпорядження №83786 про призначення позивачу пенсії з 01.03.2016 прийнято відповідачем 13.10.2016, тобто після прийняття рішення про скасування довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, виданої на ім'я позивача.

Згідно з відгуком відповідача пенсія позивачу за період з 01.03.2016 по 31.10.2016 нарахована в розмірі 9909,44 грн, однак не виплачена у зв'язку з вищевказаним рішенням комісії. А з 01.11.2016 пенсія позивачу не нараховувалася (а.с.35).

Разом з тим, виплату пенсії позивачу фактично припинено з березня 2016 року до скасування довідки (25.08.2016).

Таким чином, відповідач всупереч вимогам Законів, які регламентують пенсійне забезпечення позивача як внутрішньо переміщеної особи, не маючи передбачених законом підстав для припинення виплати пенсії, не виплачує її з 01 березня 2016 року без прийняття відповідного рішення, чим порушив в тому числі й передбачений законом порядок припинення виплати пенсії.

Суд вважає безпідставними посилання відповідача на постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №637 "Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", а також від 08.06.2016 №365 "Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам", оскільки вказанні нормативно правові акти є підзаконними, а тому не можуть змінювати в бік звуження прав громадян, які встановлені нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що невиплата відповідачем раніше призначеної пенсії за віком позивачу є його протиправною бездіяльністю.

Надаючи оцінку обраному позивачем способу захисту, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Частиною першою статті 5 КАС України визначені конкретні способи судового захисту.

Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

В межах адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто, бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Як вже вище вказано, судом встановлено, що позивачеві припинена з 01 березня 2016 року виплата пенсії без прийняття будь-якого рішення та за відсутності підстав, визначених законами. Відповідно, судом встановлено, що відповідачем у даному випадку допущена протиправна бездіяльність.

Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З метою ефективного захисту прав позивача суд на підставі частини другої статті 9 КАС України вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об'єкту порушеного права, та у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним (ефективним).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, були порушені, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Враховуючи вище викладене, суд вважає за необхідне обрати такий спосіб захисту порушеного права позивача як прийняття рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання його вчинити певні дії.

Відповідно до частини другої статті 49 Закону № 1058 поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною другою статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.

Оскільки судом встановлено, що невиплата пенсії відповідачем позивачу з 01 березня 2016 року є протиправною, в наявності підстави для зобов'язання відповідача в здійсненні поновлення її виплати з 01 березня 2016 року.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає таке.

Спір у цій справі пов'язаний з невиплатою пенсійним органом вже нарахованих сум пенсійного забезпечення ОСОБА_1, які є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним статтею 1 Першого протоколу до Конвенції). Цей довід випливає з наступних положень законодавства, і відповідно строк звернення до адміністративного суду за відновленням порушених пенсійних прав може обмежуватися лише спеціальною нормою Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", що не суперечить положенням частини першої статті 122 КАС України, яка не виключає можливості розгляду спорів у справах, пов'язаних з пенсійними виплатами за минулий час поза межами шестимісячного строку.

З врахуванням вказаних норм Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" без обмеження будь-яким строком мають виплачуватися лише нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію.

Оскільки позивач не отримував від відповідача жодного рішення про припинення виплати пенсії з 01 березня 2016 року, з якого було б можливим встановити підстави такого припинення, а відповідачем допущено протиправну бездіяльність, яка є триваючим у часі порушенням, суд не має правових підстав для відмови в судовому захисті пенсійних прав позивача та вважає за необхідне визнати причини пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними та поновити позивачу строк звернення до адміністративного суду.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з такого.

Ухвалою суду від 25 січня 2018 року про відкриття провадження у справі відстрочено позивачу сплату судового збору у розмірі 640,00 гривень до ухвалення судового рішення у справі.

Оскільки у даній справі позов задовольняється, відповідно до приписів частини другої статті 133 та частини першої статті 139 КАС України судовий збір у розмірі 640,00 грн до Державного бюджету України належить стягнути з Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку в Луганській області.

На підставі пункту 1 частини першої статті 371 КАС України, яким закріплено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць, рішення суду слід звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1238,68 грн, який визначено в розпорядженні відповідача № 83756 від 13.10.2016 про призначення пенсії (а.с.36 зв.бік).

Керуючись статтями 2, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 133, 139, 241-246, 250, 255, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в м.Сєвєродонецьку Луганської області щодо не виплати ОСОБА_1 призначеної пенсії за віком з 01 березня 2016 року.

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області (ідентифікаційний код 21792459, місцезнаходження: 93404, Луганська область, місто Сєвєродонецьк, вулиця Шевченка, будинок 9) поновити з 01 березня 2016 року виплату призначеної пенсії за віком шляхом перерахування коштів на поточний рахунок, відкритий у Публічному акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3).

Стягнути Управління Пенсійного фонду України в м. Сєвєродонецьку Луганської області до Державного бюджету України (за банківськими реквізитами: отримувач коштів ГУК у м. Києві/м.Київ/22030106, код за ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача 820019, рахунок отримувача 31215256700001, код класифікації доходів бюджету 22030106) судовий збір в сумі 640,00 грн (шістсот сорок гривень).

Рішення суду звернути до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 1238,68 грн (одна тисяча двісті тридцять вісім гривень 68 коп.).

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або справа розглянута в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною третьою статті 243 КАС України повне рішення суду складено 16 березня 2018 року.

Суддя В.С. Шембелян