Рішення № 72769003, 14.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 р. Справа№805/693/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Логойди Т.В.,

секретар судового засідання Синкова А.О.,

з участю представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» до Головного управління ДФС у Донецькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в:

У січні 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (далі – ТОВ «ЕТС») звернулося до суду з вказаним адміністративним позовом, в якому зазначало, зокрема, що Головним управлінням ДФС у Донецькій області на підставі акту перевірки від 18.12.2017 року № 834/05-99-14-11/24308872 прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.01.2018 року № НОМЕР_1, яким позивачу за порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. п. 201.10 Податкового кодексу України зменшено податковий кредит на суму 1810600 грн.

Податкове повідомлення-рішення позивач вважав неправомірним, оскільки воно ґрунтується на висновках акту перевірки про відсутність реальності господарських операцій по угодам, що укладені між позивачем та контрагентами, які вважав необґрунтованими, оскільки первинними документами бухгалтерського та податкового обліку підтверджений факт їх дійсності.

Також зазначав, що правомірність включення сум податку на додану вартість (далі – ПДВ) до складу податкового кредиту позивачем підтверджена фактичним отриманням товарів (робіт, послуг), наявністю у платника податку належним чином оформлених податкових накладних та інших документів, передбачених законодавством.

Позивач просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 10.01.2018 року № НОМЕР_1.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому зазначав, зокрема, що під час перевірки податковим органом встановлений факт здійснення між позивачем та його контрагентами-постачальниками фінансово-господарської діяльності без спричинення реального настання юридичних наслідків, що позбавляло позивача права на формування податкового кредиту та витрат по операціям з вказаними контрагентами. На думку відповідача, позивачем не доведено факт придбання, постачання та переміщення товарів від контрагентів-постачальників, оскільки деякі документи, а саме сертифікати якості товару, не були надані до перевірки. Крім того, контрагентами позивача порушені норми податкового законодавства щодо подання звітності. За даними податкового органу поставлявся інший товар, ніж той, що передбачений договорами. Висновки про нереальність здійснення господарських операцій підтверджені даними, що містяться в АІС «Податковий блок» щодо контрагентів позивача. У зв’язку з порушенням Податкового кодексу України щодо позивача контролюючим органом правомірно в межах повноважень та у спосіб, визначений законодавством з питань оподаткування, прийнято податкове повідомлення-рішення. Просив в задоволенні позову відмовити.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, які викладені в позові. Також пояснив, що підприємство надало відповідачу усі документи, які він вимагав по господарським операціям стосовно періоду, що перевірявся. Просив задовольнити позов.

Представник відповідача підтримав відзив на позовну заяву. Пояснив, що висновки, які викладені в акті перевірки, зроблені на підставі аналізу інформації, яка міститься в аналітичній інформаційній системі контролюючого органу - АІС «Податковий блок». Просив в задоволенні позову відмовити.

Судом встановлено, що ТОВ «ЕТС» протягом спірного періоду як платник податків перебував на обліку в Головному управлінні ДФС у Донецькій області. Є платником, зокрема, податку на додану вартість.

Головним управлінням ДФС у Донецькій області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «ЕТС» (код ЄДРПОУ 24308872) з питань достовірності формування та віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту в декларації з податку на додану вартість ТОВ «ЕТС» за період з 01.01.2017 року по 28.02.2017 року по взаємовідносинам з ТОВ «Маерс», яке змінило назву на ТОВ «Віза Енерджи» (код ЄДРПОУ 40953447), за період з 01.02.2017 року по 31.03.2017 року по взаємовідносинам з контрагентом-постачальником ТОВ «Альтос Груп» (код ЄДРПОУ 41041216), за результатами якої складено акт від 18.12.2017 року № 834/05-99-14-11/24308872, яким встановлені порушення податкового законодавства, а саме порушення п. 198.1, п. 198.2, п. 198.3. ст. 198, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено податковий кредит всього у розмірі 1810600 грн. (по господарським операціям з вказаними підприємствами-контрагентами), в тому числі: січень 2017 року - на 457901 грн.; лютий 2017 року - на 282341 грн.; березень 2017 року - на 1070358 грн. В результаті цього встановлено завищення від'ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду всього у сумі 1810600 грн., у т.ч. в деклараціях за: січень 2017 року - на 457901 грн.; лютий 2017 року - на 282341 грн.; березень 2017 року - на 1070358 грн.

Контролюючий орган виходив з того, що господарські операції по договорам, що укладені між позивачем та контрагентами, протягом періоду, що перевірявся, не мали реального характеру і не здійснювалися.

На підставі вказаного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 10.01.2018 року № НОМЕР_1, яким за порушення п. 198.1, п.198.2, п. 198.3. ст. 198, п. 201.10 ст. 201 на підставі п.121.3 ст. 121 Податкового кодексу України підприємству зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 1810600 грн.

Судом також встановлено, що згідно з довідкою з ЄДРПОУ основними видами діяльності ТОВ «ЕТС» є, зокрема торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; торгівля іншими автотранспортними засобами; технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів (основний); оптова торгівля машинами й устаткованням для добувної промисловості та будівництва; надання в оренду сільськогосподарських машин і устатковання; надання в оренду будівельних машин і устатковання; надання в оренду інших машин, устатковання та товарів; інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; вантажний автомобільний транспорт; ремонт і технічне обслуговування машин і устатковання промислового призначення; ремонт і технічне обслуговування інших транспортних засобів.

Протягом періоду, що перевірявся, між ТОВ «ЕТС» та контрагентами були укладені наступні договори.

22.12.2016 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Маєрс» (змінило назву на ТОВ «Віза Енерджи» (код ЄДРПОУ 40953447)) як постачальником укладено договір поставки №M-22012, згідно з яким постачальник зобов’язався поставляти та передавати у власність покупцю товар, а покупець – оплачувати та приймати товар на умовах, визначених в договорі. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначаються у видаткових накладних. Товар поставляється на умовах самовивозу зі складу постачальника. Ціна товару вказується у видаткових накладних на кожну партію товару. Покупець здійснює оплату вартості продукції шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару.

На підставі вказаного договору протягом січня - лютого 2017 року позивач отримав від постачальника товарно-матеріальні цінності (запчастини, комплектуючі та витратні матеріали) на загальну суму 4142415,63 грн. (в т.ч. ПДВ на загальну суму 690402,61 грн.), які були перевезені зі складу постачальника на склад позивача власним транспортом ТОВ «ЕТС». Розрахунок за товар проведено в повному обсязі.

В подальшому отримані позивачем за вказаним договором товарно-матеріальні цінності були використані у господарській діяльності, реалізовані третім особам, що відображено в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «ЕТС».

Документальним підтвердженням факту виконання господарських операцій за вказаним договором є наступні докази: видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; подорожні листи вантажного автомобіля; свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів; накази про прийняття водіїв на роботу; платіжні доручення та договір про відступлення права вимоги; документи, що підтверджують факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності, його продаж третім особам (видаткові накладні; акти виконаних робіт, списання запчастин і експлуатації матеріалів; акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих, модернізованих об’єктів); оборотно-сальдові відомості по рахунках 631 і 281; податкові накладні на відповідну суму податку на додану вартість з витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

02.02.2017 року між позивачем як покупцем та ТОВ «Альтос Груп» як постачальником укладено договір поставки № аl-0102, згідно з яким постачальник зобов’язався поставляти та передавати у власність покупцю товар, а покупець – оплачувати та приймати товар на умовах, визначених в договорі. Найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом договору, визначаються у видаткових накладних. Товар поставляється на умовах самовивозу зі складу постачальника. Ціна товару вказується у видаткових накладних на кожну партію товару. Покупець здійснює оплату вартості продукції шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 15 календарних днів з моменту поставки товару.

На підставі вказаного договору протягом лютого-березня 2017 року позивач отримав від постачальника товарно-матеріальні цінності на загальну суму 6721181,65 грн. (у т.ч. ПДВ на загальну суму 1120196,95 грн.), які були перевезені зі складу постачальника на склад позивача власним транспортом ТОВ «ЕТС». Розрахунок за товар проведено частково (залишок заборгованості ТОВ «ЕТС» перед постачальником складав 2922667,58 грн.).

В подальшому, товарно-матеріальні цінності отримані позивачем, за вказаним договором, були використані у господарській діяльності, реалізовані третім особам, що відображено в бухгалтерському та податковому обліку ТОВ «ЕТС».

Документальним підтвердженням факту виконання господарських операцій за вказаним договором є наступні докази: видаткові накладні; товарно-транспортні накладні; подорожні листи вантажного автомобіля; свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів; накази про прийняття водіїв на роботу; платіжні доручення; документи, що підтверджують факт використання придбаного товару у власній господарській діяльності, його продаж третім особам (видаткові накладні; акти виконаних робіт, списання запчастин і експлуатації матеріалів; акти приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих, модернізованих об’єктів); оборотно-сальдові відомості по рахунках 631 і 281; податкові накладні на відповідну суму податку на додану вартість з витягами про реєстрацію в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, суд приходить до висновку про те, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (п.1.1. ст. 1 Податкового кодексу України).

Підпунктами 16.1.2 й 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 вказаного Кодексу встановлено, що платник податків зобов'язаний вести в установленому порядку облік доходів і витрат, складати звітність, що стосується обчислення і сплати податків; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Податковим обов'язком є обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 вказаного Кодексу).

Таким чином, на позивача у справі покладений обов'язок щодо складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків.

Суд вважає помилковим висновок податкового органу про порушення позивачем вимог законодавства з питань оподаткування з наступних підстав.

Відповідно до пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п. п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 вказаного Кодексу податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Розділ V Податкового кодексу України (ст.ст. 180-211) регулює порядок нарахування та сплати податку на додану вартість, визначає платників податку, встановлює порядок реєстрації в якості платників ПДВ, визначає об'єкти оподаткування та розміри ставок податку, операції, які звільнені від оподаткування, а також, правила віднесення сум до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 цього Кодексу об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 вказаного Кодексу датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

База оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (п. 188.1 ст. 188 Податкового кодексу України).

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків визначені ст. 200 вказаного Кодексу.

Відповідно до п.п. 200.1 - 200.4 ст. 200 вказаного Кодексу сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від’ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу -

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов’язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету;

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 вказаного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 вказаного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до абз. 1 та 2 п. 201.10 ст. 201 вказаного Кодексу при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов’язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Тобто, з фактом реєстрації контрагентами (продавцями товарів/послуг) податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних у позивача виникло право на включення сум ПДВ до складу податкового кредиту.

Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, визначені ст. 44 Податкового кодексу України, відповідно до п.п. 44.1 та 44.2 якої для цілей оподатковування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів (документи, створені в письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозвіл адміністрації (власника) на їхнє проведення); регістрів бухгалтерського обліку (носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм і т.п., призначені для хронологічного, систематичного або комбінованого нагромадження, групування й узагальнення інформації з первинних документів, прийнятих до обліку); фінансової звітності (бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період); інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених вищевказаними документами.

Для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

На підтвердження здійснення господарських операцій по договорам, що укладені між позивачем та його контрагентами, надані первинні документи.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні, визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 вказаного Закону бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати обов'язкові реквізити, перелік яких визначений ч. 2 ст. 9 цього Закону.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, яке містить аналогічні норми.

Питання договору поставки врегульовано Цивільним кодексом України та ст.ст. 265 - 271 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи і не спростовано відповідачем, в підтвердження реальності господарських операцій та правомірності включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ по укладеним договорам позивачем надані відповідні документи бухгалтерського та податкового обліку.

Надані документи підтверджують факт здійснення господарських операцій та правомірність включення сум до складу податкового кредиту з ПДВ.

Посилання відповідача на певне недотримання податкового законодавства контрагентами позивача є неприйнятними.

Так, законодавством України, зокрема Податковим кодексом України, на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладений обов'язок здійснювати контроль за дотриманням постачальником вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, подання звітності, сплати податків до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника. Не передбачено ні право, ні зобов'язання будь-якої із сторін правочину здійснювати контроль щодо показників податкової звітності однієї сторони правочину над показниками податкової звітності, що подана іншою стороною правочину. При цьому відповідно до законодавства кожний платник податків несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, яка стосується кожного окремого платника податків і не може автоматично поширюватися на інших осіб, у тому числі на його контрагентів.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, відповідно до якого до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник. Притягнення ж до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та вимогам законодавства.

В рішеннях Європейського суду з прав людини, що прийняті в справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03), Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03) наголошено на індивідуальному характері відповідальності особи та відсутності підстав для притягнення платника податків до відповідальності у зв'язку з порушенням податкової дисципліни його контрагентами. Зокрема, зазначено, що платник податку на додану вартість не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо такий платник не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу баз даних АІС «Податковий блок» щодо контрагентів є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу як етапу контроль-перевірочної роботи не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відноситься. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі №К/800/39786/15.

Посилання відповідача на те, що позивач не надав належних документів про якість поставленого товару, є також неприйнятним, оскільки такі документи не є документами первинного бухгалтерського або податкового обліку, а тому їх наявність чи відсутність (в тому числі недоліки при складанні) не мають вирішального значення для встановлення фактичного руху активів.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 01.06.2016 року в справі №К/800/51127/15.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб’єктом владних повноважень доказів правомірності висновків про порушення позивачем норм законодавства з питань оподаткування не надано.

Вказане свідчить про необґрунтованість його висновків.

Отже, контролюючий орган прийшов до помилкового висновку про те, що господарські операції по договорам, що укладені між позивачем та контрагентами, не мали реального характеру, і про порушення позивачем податкового законодавства в частині декларування податку на додану вартість.

Вказане призвело до помилкового винесення податкового повідомлення-рішення, яким протиправно зменшено позивачу розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за відповідний період.

З огляду на наведене прийняте контролюючим органом податкове повідомлення-рішення не можна вважати законними і обґрунтованими, у зв’язку з чим воно підлягає визнанню протиправним і скасуванню.

Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Енгельса, 108/21, код ЄДРПОУ 24308872) до Головного управління ДФС у Донецькій області (Донецька обл., м.Маріуполь, вул. 130 Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Донецькій області від 10.01.2018 року № НОМЕР_1.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Донецькій області (87526, Донецька обл., м. Маріуполь, вул. 130-ї Таганрозької дивізії, 114, код ЄДРПОУ 39406028) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «ЕТС» (Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Енгельса, 108/21, код ЄДРПОУ 24308872) здійснені ним документально підтверджені судові витрати в розмірі 28921 (двадцять вісім тисяч дев’ятсот двадцять одна) грн.

Рішення набирає законної сили у строк та у порядку, що визначені статтею 255 КАС України, і може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення судом складено 16 березня 2018 року.

Суддя Логойда Т. В.