Рішення № 72765587, 13.03.2018, Воловецький районний суд Закарпатської області

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 300/956/17

Провадження № 2/300/21/2018

13.03.2018 року смт. Воловець

Воловецький районний суд Закарпатської області в особі: головуючого судді Вотьканича В.А., за участю секретаря судового засідання Іванової Н.Я., розглянувши цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк (далі – ПАТ КБ «Приватбанк») до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, встановив:

Позивач ПАТ КБ Приватбанк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1, в якому просив стягнути заборгованість за кредитним договором № б/н від 13.09.2006 року в сумі 30 864 грн. 88 копійок та судові витрати по справі в сумі сплаченого судового збору розміром 1600 гривень 00 копійок.

Позов мотивовано тим, що між ПАТ КБ "Приватбанк" та ОСОБА_1, 13.09.2006 року був укладений кредитний договір № б/н, згідно з яким відповідачу був виданий кредит в розмірі 5000,00 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 36,00 відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитним договором з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. За умовами договору відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти в обумовлені у Звіті та Умовах про надання споживчого кредиту фізичним особам строки.

Оскільки відповідач не виконав своїх зобов’язань, позивач просить стягнути з ОСОБА_1 на його користь заборгованість за кредитом та відсотками за договором №б/н від 13.09.2006 року, нарахованих на прострочену заборгованість по кредиту яка станом на 30.09.2017 року складає 30 864,88 гривень та судовий збір у сумі 1600 гривень.

В судове засідання позивач не з'явився, але надіслав суду заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, просить їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_1 в судове засідання не з’явилася, проте 28.02.2018 року подала до суду заяву про розгляд справи без її участі та просила під час вирішення справи застосувати строки позовної давності та відмовити в задоволенні позовних вимог. Виходячи з вищевикладеного, а також положень ч. 3 ст. 211, ст. 233 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), суд вважає, що судовий розгляд справи можливий за відсутності осіб, які беруть участь у справі.

У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що позов задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до укладеного договору № б/н від 13.09.2006 року ОСОБА_1 13.09.2006 року отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку у розмірі 5000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Згідно розрахунку заборгованості за договором №б/н, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1, станом на 30.09.2017 року у зв’язку із невиконанням останнім заборгованості за кредитним договором утворилась заборгованість в сумі 30 864,88 грн., яка складається з: 3298,87 грн. - заборгованість за кредитом; 25 620,06 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1445,95 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.4-7).

Пунктом 9.12 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє на протязі 12 місяців з моменту підписання. Якщо на протязі цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.

Пунктами 3.1.1., 5.4 Умов та правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).

Відповідачка ОСОБА_1, 28.02.2018 р. звернулася до суду із заявою про відмову в задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк до неї про стягнення заборгованості, у зв’язку із спливом позовної давності (а.с.42-43).

Як вбачається з матеріалів справи строк дії картки закінчився у вересні 2015 року, що стверджується копією платіжної кредитної картки (а.с.44), останній платіж здійснено відповідачем 2014 року, що стверджується розрахунком заборгованості по вищевказаному кредитному договору станом на 30.09.2017 року (а.с.4-7).

По закінченню строку дії платіжної кредитної картки її дія не продовжувалась, нова картка не перевипускалась.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, яка міститься в рішенні "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" від 22 жовтня 1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийняті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми.

Крім того, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яку суди застосовують при розгляді справ як джерело права, позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Боржник має певні матеріально-правові права, які безпосередньо пов'язані з позовною давністю. Будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду (рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року у справі "ВАТ "Нафтова компанія "ЮКОС" проти Росії").

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, якщо за умовами договорів погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов'язань.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16, які згідно з ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права для спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права , викладені в постановах Верховного Суду.

У Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року №6-2891цс16 зазначено, якщо виконання зобов’язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою.

Не можуть вважатися добровільним погашенням боргу, що перериває перебіг позовної давності, будь-які дії кредитора, спрямовані на погашення заборгованості, зокрема списання коштів з рахунків боржника без волевиявлення останнього, або без його схвалення.

З розрахунку заборгованості по кредитному договору (а.с.4-7) вбачається, що починаючи з 26.09.2006 року відповідач ОСОБА_1 систематично не виконувала свої зобовязання щодо погашення за наданим кредитом коштів. Платежі списувалися позивачем з кредитної картки частинами, що не може розцінюватися, як переривання позовної давності. Починаючи з грудня 2014 року погашення кредиту не проводилося, а стягувані позивачем суми 25.12.2014 р. – 86, 55 грн., 26.01.2015 р. – 43,28 грн., 27.01.2015 р. – 21, 64 грн, 29.01.2015 р. – 10,82 грн., 31.01.2015 р. – 5,41 грн. не свідчать про визнання відповідачем позову і не є підставою для переривання позовної давност.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок. За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила; за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебігу позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.1, ч.5 ст.261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.3 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, суд дійшов висновку, що за договором про надання банківських послуг при отриманні відповідачкою кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, яким встановлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності стосовно щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту.

Відповідно до умов договору, укладеного між ПАТ КБ "Приват банк" і відповідачем кінцевий термін виконання кредитного зобов’язання відповідає строку дії картки. Строк дії картки в договорі закінчився у вересні 2015 року, а останній платіж тобто більш як три роки тому.

Автоматичне неодноразове продовження дії картки не змінює терміну виконання кредитного зобов’язання, отже, продовження дії картки для настання кінцевого терміну повернення заборгованості значення немає. Подальше продовження дії картки є способом виконання зобов’язання щодо повернення простроченого кредиту, процентів і неустойки. Згідно зі статтею 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, оскільки позивачу відмовлено в позові, то судові витрати не відшкодовуються.

Враховуючи, що позивач пропустив строк звернення до суду за захистом своїх порушених прав, і відповідач просить застосувати наслідки спливу такого строку, тому незважаючи на наявність порушень умов договору відповідачем, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 141, 211, 233, 247 ЦПК України, статтями 253, 256, 258, 261, 266, 267, суд вирішив:

У позові Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення до апеляційного суду Закарпатської області.

Головуючий В.А. Вотьканич