Постанова № 72764404, 21.02.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2018 р. Справа№ 925/587/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тарасенко К.В.

суддів: Іоннікової І.А.

Тищенко О.В.

при секретарі судового засідання: Подоляк Р.Ю.

За участі представників: згідно з протоколом судового засідання від 21.02.2018

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 року у справі № 925/587/17 (суддя: Скиби Г.М.)

за позовом Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури

Черкаської області в інтересах держави в особі:

1 - Міністерства освіти і науки України

2 - Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області

до 1- фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича

2- Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів»

про визнання недійсними договору оренди землі та визнання удаваним договору про надання послуг,

ВСТАНОВИВ:

Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся в господарський суд Черкаської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України, Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області та державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», з позовом до Фізичної особи-підприємця Матвієнка Романа Миколайовича та Державного навчального закладу «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», в якому просив суд:

- визнати удаваним договір надання послуг №1 від 21.03.2016р., укладений між державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та фізичною особою-підприємцем Матвієнко Романом Миколайовичем, як такий, що укладений з метою приховання договору оренди;

- визнати недійсним договір оренди, укладений між державним навчальним закладом «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та фізичною особою-підприємцем Матвієнко Романом Миколайовичем 21.03.2016р.

Рішенням Господарського суду Черкаської області 26.10.2017 року у справі № 925/587/17 в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області відмовлено в повному обсязі.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, Заступник керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області звернувся до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 року у справі № 925/587/17 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а висновки, викладені в ньому, не відповідають обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.11.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 13.12.2017.

Представник відповідача-2 11.12.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечував проти доводів апеляційної скарги заступника прокурора, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Крім того, 11.12.2017 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній заперечував проти доводів апеляційної скарги заступника прокурора, просив залишити її без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

13.12.2017 розгляд справи відкладено на 17.01.2018.

17.01.2018 розгляд справи відкладено на 31.01.2018.

Судове засідання 31.01.2018 не відбулось з технічних причин.

Ухвалою від 31.01.2018 розгляд справи призначено на 21.02.2018.

Представники позивачів у судове засідання 21.02.2018 не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Заслухавши думку присутніх представників прокуратури та відповідачів, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представників позивачів.

Дослідивши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, заслухавши пояснення представників прокуратури, відповідача-1 та відповідача-2, перевіривши матеріали справи, наявні в ній докази та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та Фізична особа-підприємець Матвієнко Р.М. 21.03.2016р. уклали договір №1 про надання послуг, що охоплює виконання підприємцем циклу сільськогосподарських робіт з обробітку землі, збиранню врожаю, внесення добрив, ЗЗР з застосуванням власного пального (надалі - Договір).

На думку прокурора сторони даним правочином приховують інший правочин та відповідно до приписів ст. 235 Цивільного кодексу України сторонами оформлено правочин, що не відповідає суті реальних господарських відносин та має на меті приховування іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Предметом спірного договору відповідно до диспозиції п. 1.1 Договору є виконання ФОП Матвієнко Р.М. (виконавець) на землях ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (замовник) сільськогосподарських робіт по обробітку землі та збиранню врожаю за рахунок власного пального, ЗЗР, добрив. Замовник зобов'язався приймати та оплачувати виконані роботи.

Види робіт та послуг сторони передбачили у п. 1.2 Договору. Перелік не є вичерпним.

Сторони домовились, що у випадку заборгованості замовника за виконані роботи виконавець набуває права на купівлю зібраного врожаю - п. 1.4.

Роботи мають виконуватись технікою виконавця в режимі, який прийнятний для обох сторін.

Ціна на роботу визначається за домовленістю сторін. Загальна вартість виконаних робіт визначається за актами приймання-передачі виконаних робіт.

Оплата проводиться протягом 5 робочих днів з моменту підписання акту виконаних робіт - п.п. 3.1-3.4 Договору.

Замовник зобов'язався надати поля для роботи та своєчасно оплатити виконані роботи відповідно до умов договору - п. 4.1.1., 4.1.3 Договору.

Виконавець зобов'язався виконати обумовлені роботи якісно та своєчасно з урахуванням характеристики техніки та технології вирощування сільгоспкультур, забезпечити дотримання технологічної та трудової дисципліни, протипожежних норм, норм безпеки, утримання техніки та обладнання в робочому стані.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами виконання умов Договору між сторонами 02.08.2016р. підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню ярого ячменю, озимої пшениці, вартість зібраної продукції, порядок перерахування різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

15.12.2016р. між сторонами підписано акт розподілу прибутку, яким посвідчено факт виконання циклу сільгоспробіт по вирощуванню кукурудзи, вартість зібраної продукції, порядок перерахування різниці вартості зібраного врожаю та наданих виконавцем послуг.

Прокурор вказує, що спірні відносини відповідачів є відносинами оренди землі, направлені на платне володіння та користування земельними ділянками ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» підприємцем Матвієнком Р.М., що спричинило державному навчальному закладу збитки, а відповідно Договір від 21.03.2016р. має бути визнаний удаваним та недійсним.

Прокурор вважає, що сторонами фактично виконувались умови договору найму земельної ділянки відповідно до приписів ст. 792 Цивільного кодексу України та положень Земельного кодексу України, де наймодавець передав земельну ділянку наймачеві у встановлений строк у володіння та користування за плату.

Згідно ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Прокурор вказує, що ч.1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 Цивільного кодексу України передбачає головну вимогу для правочину - вільне волевиявлення сторони та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних юридичних наслідків. Основним юридичним фактом для визнання правочину удаваним - є встановлення дійсної спрямованості волі сторін при укладенні договору надання послуг, а також з'ясування питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший, зокрема - оренди землі.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Прокурор стверджує, що у спірному договорі мова йде про фактичну передачу у користування суб'єкту господарювання Замовником земельної ділянки, що перебуває у володінні навчального закладу, (п. 4.1.1. Договору: Замовник зобов'язаний якісно та належним чином надати поля для виконання роботи).

На думку прокурора, зміст умов спірного договору свідчить, що взявши на себе зобов'язання забезпечити ФОП Матвієнко P.M. земельною ділянкою, заклад освіти фактично усунувся від права самостійного господарювання на земельній ділянці та надав право приватному підприємцю обробки землі, збору врожаю.

Нормами ст. 13 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Прокурор зазначає, що при оренді землі здійснюється обробіток ґрунту, що становить собою користування земельною ділянкою, внаслідок якого вирощується натуральна сільськогосподарська продукція.

На відміну від договору надання послуг, договір оренди землі передбачає користування земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі.

Правовими наслідками договору оренди землі є для однієї сторони (орендодавця) отримання плати за надане в користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки).

Згідно п. 3.2 Договору загальна вартість виконаних робіт (сума до сплати) обчислюється виходячи з актів передачі-приймання виконаних робіт, що підписані Сторонами.

За твердженням прокурора, спірний Договір за своєю суттю є договором оренди землі державної власності. При укладенні спірного правочину волевиявлення учасників - на думку прокурора - не відповідало їх внутрішній волі, оскільки ФОП Матвієнко Р.М. користувався землею та вилучав корисні властивості землі шляхом вирощування врожаю за рахунок титульного землекористувача. Крім того, результати роботи не передавались в ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (замовнику).

Згідно приписів ст. 235 Цивільного кодексу України якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Пунктом 3.11 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначено, що суд встановивши у розгляді справи, що певний правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), на підставі ч. 2 ст. 235 Цивільного кодексу України має виходити з того, що сторонами вчинено саме той правочин, який вони мали на увазі, і розглянути справу по суті із застосуванням правил, що регулюють останній правочин. Якщо він суперечить закону, суд має прийняти рішення про визнання його недійсним із застосуванням, за необхідності, відповідних правових наслідків.

Пунктом 1 ст. 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно із вимогами п.п. 1, 4, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Норми ч. 1 ст. 124 Земельного кодексу України визначають, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України закріплено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування є одним з двох можливих титулів, що надає право користування землею. Глава 15 ЗК України «Право користування землею» передбачає користування землею на праві постійного користування та на праві оренди землі.

Права землекористувачів визначені ст. 95 ЗК України. Відповідно до ч. 1 ст. 95 ЗК України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право:

а) самостійно господарювати на землі;

б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію;

в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;

г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів», як землекористувач, наділений передбаченими правами щодо земельної ділянки, належної йому на праві постійного користування. Закон не передбачає винятків щодо можливості реалізації прав землекористувача на праві постійного користування, зокрема, і в частині самостійного господарювання на землі. Договором щодо права постійного користування такі винятки не можуть бути передбачені, оскільки відповідне право (право постійного користування) не може виникати на договірних підставах.

На думку прокурора, Договір про надання послуг від 21.03.2016 не відповідає вимогам ст.ст. 92, 95 Земельного кодексу України.

Відповідно до п. а ч. 1 ст. 96 ЗК України землекористувачі зобов'язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Згідно з приписами ч. 3 ст. 22 ЗК України, землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, сільськогосподарським навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства.

Обов'язок землекористувачів використовувати землю за цільовим призначенням, визначений ст. 96 Земельного кодексу України, означає як обов'язок використання землі в межах основного цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення), так і в межах цільового призначення (для ведення дослідних та навчальних цілей).

Крім того, ДНЗ «Звенигородський ЦППРК» є професійно - технічним навчальним закладом. Враховуючи особливість суб'єкта користування земельною ділянкою - як навчального закладу, спірне майно, як його складова, пов'язана із освітнім процесом, набуває властивості об'єкта освіти.

Так, відповідно ст. 63 Закону України «Про освіту» до майна закладу освіти відносяться будівлі, споруди, землі, комунікації, обладнання та інші цінності підприємств системи освіти. Об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

Згідно довідки Держгеокадастру у Звенигородському районі за відомостями форми « 6-зем» ДНЗ «Звенигородський ЦППРК» на праві постійного користування належать 69,1 га ріллі в адміністративних межах Козацької сільської ради Звенигородського району (які раніше рахувалися за ПТУ №37 с Козацьке), із цільовим призначенням - для ведення дослідних і навчальних цілей. Отже, земельна ділянка повинна використовуватися виключно для вказаних цілей.

Прокурор вважає, що ділянка фактично використовується ФОП Матвієнко P.M. для вирощування сільськогосподарської продукції, тому спірний Договір проїдання послуг суперечить положенням п. «а» ч. 1 ст. 96 ЗК України, ст. 63 Закону України «Про освіту» у зв'язку з використанням земельної ділянки не за цільовим призначенням

Статтею 15 Закону України «Про оренду землі» встановлено істотні умови договору оренди землі та зазначено, що відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для визнання договору оренди недійсним відповідно до закону.

До істотних умов договору оренди відноситься визначення об'єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки).

Водночас спірний договір не містить жодних даних щодо ідентифікації земельної ділянки, крім приналежності її Замовнику.

Відтак, відсутність однієї з істотних умов договору оренди землі є підставою для визнання спірного договору недійсним.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є акт прийому - передачі об'єкта оренди (ч. 4 ст. 15 Закону України «Про оренду землі»).

Статтею 17 вказаного Закону встановлено, що передача об'єкта оренди орендарю здійснюється орендодавцем у строки та на умовах, що визначені у договорі оренди землі, за актом приймання - передачі.

З матеріалів справи вбачається, що акт прийому - передачі об'єкта оренди відсутній.

Земельні ділянки, що за спірним договором передавалися у володіння та користування ФОП Матвієнко P.M., розташовані на території Козацької сільської ради Звенигородського району (за межами населеного пункту), є державною власністю. Отже, передача земельної ділянки в оренду повинна здійснюватись, відповідно до ч. 4 ст. 122 Земельного кодексу України, виключно за згодою територіального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та при умові проведення державної реєстрації договору оренди.

На думку прокурора, порушення інтересів держави полягає в не дотриманні сторонами договору нормативно визначеної процедури укладення договорів оренди землі; заключенням договору про надання послуг з метою ухилення від укладання договору оренди землі; фактичним переданням вказаної земельної ділянки, якою на законних підставах користується ДНЗ «Звенигородський ЦТТПРК», в оренду суб'єкту господарювання без згоди Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в Черкаській області.

Дослідивши обставини справи у їх сукупності та доводи учасників судового процесу, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання повинні здійснювати свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства.

Згідно Статуту відповідач є державним професійно-навчальним закладом, що реалізує право громадян на здобуття професійно-технічної та повної загальної середньої освіти.

Головним завданням ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (п. 1.2. Статуту) є забезпечення права громадян України на професійне навчання відповідно до їх покликань, інтересів і здібностей з метою задоволення потреб економіки країни у кваліфікованих і конкурентоспроможних на ринку праці робітниках.

До основної діяльності Центру підготовки включається продаж виготовлених навчальним закладом товарів, виконання робіт, що тісно пов'язані з його основною діяльністю, за цінами, які визначаються Центром підготовки відповідно до вимог нормативних документів - п. 1.4 Статуту.

Навчальний заклад займається сільськогосподарським виробництвом і переробкою власно виробленої сільськогосподарської продукції та її реалізації.

Фактичні напрями діяльності ДНЗ відповідають його статутним завданням.

Згідно довідки Звенигородської ОДПІ відповідач ДНЗ включений до реєстру неприбуткових установ з 27.02.1998р. (ознака неприбуткових організацій 0002) отримані кошти від проведення основної та виробничої діяльності, не вважаються прибутком та не оподатковуються.

Згідно висновків проведеної ревізії фінансово-господарської діяльності ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» (том 2 а.с. 23-94) протягом періоду з 01.06.2013р. по 31.08.2016р. фінансування Центру підготовки робітничих кадрів проводилось за рахунок коштів загального та спеціального фондів обласного бюджету за кодами тимчасової класифікації видатків і кредитування «Проф. тех. Заклади освіти» та «Заходи з оздоровлення та відпочинку дітей». За іншими кодами видатків фінансування навчального закладу протягом ревізійного періоду не проводилось.

Вивченням поданих кошторисів видатків та доходів за 2015-2017р.р. встановлено, що фінансування закладу проводилось тільки по загальному фонду «заробітна плата та стипендії». Організація навчального процесу з бюджету не фінансувалась.

Як правильно вказав у своєму рішенні суд першої інстанції, у ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» вилучено техніку згідно акту (том 1 а.с. 183-185), тим самим штучно позбавлено відповідача (ДНЗ) в ході навчального процесу проводити самостійно обробіток землі.

На 2017р. та на 2018р. ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» не набрав та не сформував жодної групи на навчання трактористів-машиністів у зв'язку з відсутністю практичної бази, навчального обладнання, учбового трактора.

Ревізія не виявила порушень по забезпеченню ДНЗ згідно кошторису 2015р.

Ревізією не виявлено порушень в забезпеченні Центру по кошторису 2016р. Профінансовано по загальному фонду лише 55% від потреби.

Ревізією не виявлено Порушень по виробничій діяльності. Кошти від реалізації сільськогосподарської продукції - 770807 грн., або 59,84% від загальної суми надходжень за 2013-2016р.р. (том 2 а.с. 47). Договори оренди майна не укладались. Порушень використання власних надходжень не виявлено (том 2 а.с. 48).

Укладення договорів оренди (суборенди) землі з боку ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» прямо заборонено статутними документами ДНЗ.

За твердженням відповідачів, яке не спростовано позивачами, спірна земельна ділянка не передавалась в користування ФОП Матвієнку Р.М., а надавалось лише місце виконання робіт. Акти приймання-передачі ділянки відсутні.

Згідно п. 2.6 Статуту з метою сприяння розвитку навчально-матеріальної та соціально-побутової бази, забезпечення професійно-практичної підготовки, вирішення соціальних і інших питань працівників, учнів, слухачів, ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» може укладати угоди з підприємствами, установами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (том 2 а.с. 7).

Позивач (Держгеокадастр) в обґрунтування вимог не надав витребувані судом документи та не пояснив суті заявленого позову, а також доказів та суті удаваності угоди від 21.03.2016р. між ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» та ФОП Матвієнко Р.М.

Чинний Статут ДНЗ (п..2.4, 2.5, том. 2 а.с. 7) дозволяє йому утворювати свої відділення, навчальні підрозділи. Може утворювати разом з іншими навчальними закладами навчально-виробничі комплекси, входити до асоціацій, інших об'єднань юридичних осіб. Статут не передбачає права навчальному закладу утворювати спільні підприємства чи вести спільну діяльність - у відповідності до приписів розділу 77 Цивільного кодексу України, оскільки ДНЗ є державним навчальним закладом, входить в структуру Міністерства освіти та науки і може діяти лише у спосіб, визначений Законом - приписи ст. 19 Конституції України.

Прокурор обґрунтовує свої вимоги тільки посиланням на норми права, в тому числі приписи ст. 95 ЗК України про права землекористувача ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» про самостійне господарювання на землі, про право власності на посіви і насадження та вироблену продукцію тощо. Тобто, позов ґрунтується лише на припущеннях прокурора, але не надано належних та допустимих доказів укладення договору оренди землі з ФОП Матвієнком чи погодження істотних умов такого договору між сторонами.

Не приймається як доказ невідповідності Договору нормам закону і звернення заступника міністра освіти ОСОБА_1 до Генерального прокурора України, оскільки цей лист - лише окрема думка посадової особи, в листі висловлено припущення про необхідність упередження протиправного використання земельної ділянки та недопущення утворення фіктивної кредиторської заборгованості державного навчального закладу.

Згідно акту обстеження рухомого і нерухомого майна ДНЗ встановлено, що станом на 14.02.2017р. у навчальному закладі у справному стані перебувала тільки одна одиниця техніки - автофургон ГАЗ-5312 (том 1 а.с. 188).

За наказом Міністерства освіти вся автомобільна та тракторна техніка, причіпні знаряддя тощо була передана з балансу ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» на баланс багатопрофільного регіонального центру професійної освіти у Черкаській області (всього 122 одиниці) - том 1 а.с. 182-185.

Акти розподілу прибутку між відповідачами - від 02.08.2016р. (том 1 а.с. 82) та від 15.12.2016р. (том 1 а.с. 83) також не спростовані прокурором та позивачем.

Крім того, позивачами та прокуратурою не доведено факту вибуття з постійного користування ДНЗ «Звенигородський центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів» спірної земельної ділянки.

Доказів використання спірних земельних ділянок не за цільовим призначенням, чи доказів сплати орендної плати за використання земельної ділянки матеріали справи також не містять.

Враховуючи наведені обставини у їх сукупності, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову.

Оцінюючи вищенаведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає обставинам справи і чинному законодавству, а отже, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Заступника керівника Звенигородської місцевої прокуратури Черкаської області на рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 року у справі № 925/587/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 26.10.2017 року у справі № 925/587/17 залишити без змін.

3. Матеріали справи № 925/587/17 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст складено та підписано 13.03.2018.

Головуючий суддя К.В. Тарасенко

Судді І.А. Іоннікова

О.В. Тищенко