Постанова № 72763346, 05.03.2018, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2018 року Справа № 903/522/17

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В. , суддя Василишин А.Р.

секретар судового засідання Максютинська Д.В

за участю представників сторін:

представник позивача: Бондаренко В.Г., посвідчення № 834 від 25.04.16,

представник позивача: Гітун Н.І, паспорт серія НОМЕР_1 від 18.06.97,

представник відповідача 1: представник не з"явився;

представник відповідача 2, СеменютаІ.М., № 31-3-0.6-9/62-18 від 11.01.18,

представник третьої особи, Кучма В.Ю., посвідчення № 778 від 01.11.13,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" на рішення господарського суду Волинської області, ухваленого 04.12.17р. суддею Слободян О. Г. о 16.36 у м.Луцьку, повний текст складено 12.12.17р.

у справі № 903/522/17

за позовом Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій"

до відповідача Головного управління Держгеокадастру у Волинській області

до відповідача Луцької міської ради

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович

про визнання недійсним договору оренди землі від 10.02.2005р. та скасування запису №289 в книзі записів державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (надалі - позивач) звернулося до господарського суду Волинської області до Луцької міської ради (надалі - відповідач) та Головного управління Держгеокадастру у Волинській області (надалі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець Герун Юрій Євгенійович (надалі - третя особа) з позовною заявою (т.1, а.с. 3-8) про визнання недійсним договору оренди землі, що укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", зареєстрований 10.02.2005 року Центром державного кадастру та скасування запису за № 289 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 10.02.2005 року, проведеного на підставі договору оренди землі, що укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" 10.02.2005 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 04 грудня 2017 у справі №903/522/17, у задоволенні позову відмовлено (т.2, а.с. 210-216).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції зазначив, що визнання договору оренди недійсним є неможливим, оскільки предмет спору припинив існування. Зокрема, господарським судом Волинської області на підставі ст.. 35 ГПК України взято до уваги обставини, припинення договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 220650030, що передавалась для обслуговування автостанції по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку, в частині 472 кв.м. на користь підприємця Геруна Ю.Є., на яких розміщене належне йому нерухоме майно, встановлені судами у справі № 903/182/17.

Крім того, судом встановлено факт користування позивачем даною земельною ділянкою на умовах оренди. Зазначено, що позивачем не доведено порушення його прав як постійного землекористувача згідно договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005 р за №289 з тих підстав, що державний акт на право постійного користування земельною ділянкою по вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку не видавався ні ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" на час укладення оспорюваного договору оренди для обслуговування автостанції, ні ПрАТ "ВОПАС" на момент припинення дії такого договору.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою (т.3, а.с.4-35) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Волинської області від 04.12.2017 року у даній справі і прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

У апеляційній скарзі позивач посилається на те, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, скаржник не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо припинення договору оренди та відсутності між сторонами неврегульованих питань. При цьому посилається на те, що між сторонами на сьогодні залишаються неврегульованими питання щодо користування земельною ділянкою, а саме спір у справі №903/182/17, 903/178/17, 903/523/17, 903/554/17.

Апелянт вказує, що відмовляючи у позові з посиланням на наявність випадку припинення предмету спору ще до порушення провадження у цій справі за наявності встановлених обставин спору щодо користування земельною ділянкою позивачем на умовах оренди, суд першої інстанції ухилився від вирішення спору по суті.

При цьому позивач звертає увагу на те, що судом безпідставно відхилено зауваження на протокол судового засідання від 04.12.2017 безпідставну відмову у задоволенні клопотання про призначення судової технічної експертизи, про призначення почеркознавчої експертизи та про виклик посадової особи для дачі пояснень.

Апелянт також заперечує щодо використання судом як доказів користування землею платіжних доручень з оплати оренди землі і актів прийому-передачі та вказує, що останні не встановлюють а навпаки спростовують факт користування оренди земельною ділянкою за оспорюваним договором від 10.02.2005 року.

Зазначає, що під час слухання справи №903/178/17 за позовом ПрАТ «ВОПАС» до Луцької міської ради про поновлення договору оренди землі за №289 від 15.02.2005 встановлено, що договір оренди від 10.02.2005 за №289 в Головному управлінні Держгеокадастру у Волинській області відсутній. Відтак, письмова форма договору, вимоги до якої передбачені ст.. 207 ЦК України сторонами спірного договору оренди землі не дотримано. Оспорюваний договір позивачем не підписувався, печаткою не скріплювався, ніколи не виконувався.

Не погоджується апелянт із застосуванням судом першої інстанції під час розгляду справи висновків Рівненського апеляційного господарського суду у справі № 903/178/17 та 903/182/17, якими встановлено реєстрацію договору оренди землі №289 від 10.02.2005 , наголошує на вільному тлумаченні положень статті 35 Господарського процесуального кодексу.

Крім того, скаржник як на підставу своїх вимог та заперечень посилається на те, що за ним зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 по вул.Конякіна, 39 в м.Луцьку на підставі державного акту на право постійного користування від 06.12.1995 року. Відтак, визнання договору оренди землі від 10.02.2005 як незаконного забезпечить мирне володіння нерухомим майном яке знаходиться на земельній ділянці, спростування поділу земельної ділянки, відновлення права позивача на постійне користування земельною ділянкою та захист від рейдерства зі сторони підприємця Геруна Ю.Є.

02.01.2018 скаржником разом із апеляційною скаргою подано клопотання про призначення судової технічної та почеркознавчої експертиз оригіналу договору, що оспорюється, а саме щодо справжності відтиску печатки позивача та підписів представників позивача на договорі оренди землі від 10.02.2005 та актах прийому-передачі земельної ділянки, а також щодо справжності підпису ОСОБА_8 у договорі оренди землі від 10.02.2005(т.3, а.с. 53-60).

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 903/522/17 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Гудак А.В, суддя Василишин А.Р. (т.3, а.с. 1).

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.01.2018 відкрито апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 31 січня 2018 р. на 10:30 год. (т.3, а.с. 2-3).

12.01.2018р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив третьої особи ФОП Геруна Ю.Є. на апеляційну скаргу, в якій останній погоджується із рішенням суду першої інстанції, постановленим у справі № 903/522/17, заперечує вимоги апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що апеляційна скарга не містить посилання на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б бути підставою для скасування даного рішення (т.3, а.с. 67-68). При цьому долучає листи управління Держгеокадастру у Луцькому районі Волинської області, яке повідомляє про реєстрацію договору №289 від 10.02.2005, а також інформує, що ПрАТ «ВОПАС» не є постійним землекористувачем земельної ділянки (т.3, а.с. 69-70).

29.01.2018 на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов відзив відповідача 2 - головного управління Держгеокадстру у Волинській області, на апеляційну скаргу, яким останній заперечує вимоги апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення, а рішення суду без змін. Вказує, що Волинською філією ДП «Центр ДЗК» 10.02.2005 за №289 зареєстрований договір оренди земельної ділянки, який укладений між ПрАТ «ВОПАС» та Луцькою міською радою. Вказаний факт підтверджується книгою №3 реєстрації договорів оренди юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області з реєстраційного номера 1-03-334. Також посилається на те, що визнання спірного договору оренди недійсним є неможливим, так як предмет договору припинив існування.

У судовому засіданні 31.01.2018 представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, з підстав, зазначених у ній, надали пояснення по суті справи. Крім того, підтримали клопотання про призначення судової технічної та почеркознавчої експертиз оригіналу договору, що оспорюється. Зазначили, що право постійного користування земельною ділянкою не припинялося, і даним позовом відновиться право на постійне користування ПрАТ «ВОПАС», поділ земельної ділянки буде скасовано. Звертає увагу на те, що у спірному договорі не дотримано істотні умови: рішення органу місцевого самоврядування прийнято на 2 дні пізніше за дату укладення договору, межі земельних ділянок різні. Крім того, посилається на те, що на земельній ділянці є нерухоме майно, що належить йому на праві власності.

Представник відповідача 1 заперечив вимоги апеляційної скарги та надав пояснення по суті. Зазначив, що право постійного користування виникло у позивача пізніше, після укладення договору оренди.

Представник відповідача 2 заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, та надав пояснення по суті. Щодо невідповідності номеру договору у примірнику даного договору вказав, що це є технічна помилка, вірний номер є 289 і він зазначений у книзі реєстрації.

Представник третьої особи заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, та надав пояснення по суті. Пояснив, що спірний договір не суперечить вимогам статей 203 та 215 Цивільного кодексу України, підстави для визнання його недійсним відсутні.

У судовому засіданні 31.01.2018 оголошено перерву до 26 лютого 2018 року до 12.00 год.

12.02.2018 на адресу суду надійшло заперечення представника третьої особи на клопотання апелянта щодо призначення судової технічної та почеркознавчої експертиз оригіналу договору, яким просить відмовити у задоволенні даних клопотань з огляду на те, що такі клопотання у суді першої інстанції позивачем не заявлялись, а обставини підписання договору вже встановлювались під час слухання справ №№ 903/178/17, 903/182/17, 903/523/17, 903/522/17, 903/606/17. Вказує, що умови, на які посилається апелянт у клопотаннях, не відносяться до умов для призначення експертизи, визначених у статті 99 Господарського процесуального кодексу України (т.3, а.с. 102).

19.02.2018 на адресу суду надійшли пояснення по суті справи від представника третьої особи, у яких останній наголошує на відсутність правового механізму для визнання недійсним договору оренди землі, який виконаний і термін дії якого минув (т.3, а.с 103-104).

26.02.2018 на адресу суду від відповідача 2 надійшли завірені копії договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005 та копія книги №3 реєстрації договорів оренди юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (т.3, а.с. 108-115).

26.02.2018 на адресу суду від відповідача 1 надійшло заперечення на клопотання апелянта щодо призначення судової технічної та почеркознавчої експертиз оригіналу договору, яким просить відмовити у задоволенні даних клопотань з огляду на те, що апелянтом не наведено доказів відсутності на час укладення такого договору представників сторін, неможливості підписання ними договору оренди та акту прийому-передачі даними особами. Вказує, що примірник договору, який знаходиться у позивача та датований 15.02.2005 і примірник договору, що є у Луцькій міській раді та управлінні Держгеокадастру у Волинській області, не відрізняються істотними умовами. В усіх трьох примірниках зазначено один і той же об'єкт (площа земельної ділянки, її кадастровий номер, адреса), одну і ту ж орендну плату із зазначенням її розміру , індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, строк дії договору оренди тощо. Запис у книзі записів державної реєстрації від 10.02.2005 також містить №289, такі ж самі відомості про сторін. Тому, підстави вважати що даний договір є підробленим, відсутній.

26.02.2018 на адресу суду від апелянта надійшли додаткові письмові пояснення, в яких останній зазначає, що в матеріалах справи відсутній договір оренди від 10.02.005 №289. Так, наявні у справі договори з відміткою №278, але вони предметом спору не являються. Метою даного позову є захист майнового права та права власності, яке наявне у позивача.

У судовому засіданні 26.02.2018 представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, з підстав, зазначених у ній та у додаткових поясненнях.

У судовому засіданні 26.02.2018 оголошено перерву до 05 березня 2018 року до 10.30 год.

У судовому засіданні 05.03.2018 представники позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, з підстав, зазначених у ній та у додаткових поясненнях.

Представник відповідача 2 заперечив вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, та надав пояснення по суті.

Представник третьої особи вимоги апеляційної скарги з підстав, зазначених у відзиві, та надав пояснення по суті.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, хоча про день та час розгляду справи повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 120 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини першої статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки (частина третя статті 202 Господарського процесуального кодексу України).

Дослідивши матеріали справи, вислухавши думку сторін, що з»явились у судове засідання, колегія приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника відповідача 1, оскільки останній висловив свою правову позицію щодо оскаржуваного рішення під час попередніх судових засідань та надав письмові заперечення.

Розглянувши клопотання апелянта про призначення судової технічної та почеркознавчої експертиз оригіналу договору, колегія суддів відмовляє у задоволенні даних клопотань з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставин неможливо; жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для експертизи матеріалів.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики призначення судової експертизи" від 23.03.2012р. № 4 (надалі - Постанова № 4), судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи.

Колегія суддів враховує, що апелянтом не наведено доказів відсутності на час укладення такого договору представників сторін, неможливості підписання ними договору оренди та акту прийому-передачі даними особами. Крім того, встановлено, що примірник договору, який знаходиться у позивача та датований 15.02.2005 і примірник договору, що є у Луцькій міській раді та управлінні Держгеокадастру у Волинській області, не відрізняються істотними умовами.

Окрім того, суд враховує пояснення позивача, що договір від 10.02.2005, зареєстрований за номером 289, сторонами не укладався, примірник такого договору у сторін справи відсутній, договір від 10.02.2005р. за реєстрапційним № 278 не є предметом дослідження у даній справі, а тому, за наявності твердження про відсутність правочину, заявником не визначено, який безпосередньо документ повинен досліджуватися експертом на предсмет справжності підпису підписанта зі сторони позивача.

Дослідивши підстави, викладені у клопотанні скаржника, колегія суддів приходить до висновку про недоцільність призначення експертиз та наявність усіх необхідних доказів для розгляду справи по суті, а відтак заявлене клопотання не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, додаткові письмові пояснення сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 28 грудня 2004 року за № 21/15.3 Луцькою міською радою прийнято рішення "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" для обслуговування автостанції на вул. Конякіна, 39". Відповідно до вказаного рішення, зобов'язано ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки, зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру.

10.02.2005р. між ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" (Орендар) та Луцькою міською радою (Орендодавець) було укладено договір оренди землі.

10.02.2005р. за № 289 Волинською регіональною філією ДП "Центр ДЗК" був зареєстрований договір оренди, що підтверджується книгою № 3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (з реєстраційного номера 103-334) за 2003-2005рр.

ПрАТ "ВОПАС" було зареєстровано право власності на 3 об'єкти нерухомого майна, що знаходяться на земельній ділянці в м. Луцьку, вул. Конякіна, 39, зокрема: приміщення автовокзалу з накриттям над пасажирськими платформами, приміщення для чергового, приміщення підземного туалету.

Згідно з п. 2 договору оренди, об'єктом оренди є земельна ділянка площею 26 225 кв.м., яка знаходиться на вул. Конякіна, 39 /кадастровий номер 220650030/.

Відповідно до п. 8 даний договір укладено строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до умов договору орендодавець, на підставі рішення Луцької міської ради від 28.12.2004р. №21/15.3, за актом приймання-передачі зобов'язався передати, а ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" зобов'язалося прийняти в оренду на 10 років земельну ділянку, визначену цим договором.

10.02.2005р. згідно Акту прийому-передачі земельної ділянки орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування об'єкт оренди, що знаходиться на вул. Конякіна, 39, кадастровий номер 220650030.

Пункт 20 Договору оренди земельної ділянки визначає, що в разі припинення дії договору, орендар повертає орендодавцеві земельну ділянку у стані, не гіршому у порівнянні з тим, у якому він її одержав в оренду.

У відповідності до пункту 29 цього договору при належному виконанні обов'язків відповідно до умов договору, після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі орендар має право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін.

Відповідно до п. 36 договору договір оренди припиняється в разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Позивач зазначає, що договір оренди землі від 10.02.2005р. між сторонами не укладався, земельна ділянка в оренду за даним договором не передавалась, а був укладений договір оренди землі від 15.02.2005р., що у свою чергу, є підставою позову.

Колегія суддів, розглядаючи позовні вимоги, вважає за необхідне взяти до уваги наступні положення законодавства.

Відповідно до частини 1, 2 статті 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної і морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Згідно ст. 2 Земельного кодексу України, земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюється Земельним, Податковим та Цивільним кодексами України, іншими законами України та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Стаття 11 Цивільного кодексу України вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до статті 13 ЗУ "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1 та 5 ст. 6 ЗУ "Про оренду землі" орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Положеннями ст. 125 Земельного кодексу України визначено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положеннями статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

В матеріалах справи міститься договір оренди землі б/н від 10.02.2005 року укладений між орендодавцем - Луцькою міською радою, в особі секретаря ради Кравчука С.Є., який діє на підставі рішення сесії №14/27 від 29.12.2003 року з одного боку та орендарем - ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", з другого, відповідно до п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції, яка знаходиться: на вул. Конякіна, 39 / кадастровий номер 220650030 ( арк.174-176, том 1).

Згідно із п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26225кв.м.

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

У п.п. 14, 15 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування автостанції. Цільове призначення земельної ділянки землі транспорту.

Передача земельної ділянки здійснюється (з розробленням) проекту її відведення та на підставі рішення Луцької міської ради №21/15.3 від 28.12.2004р. підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є дозвіл Луцької міської ради №12/28.64 від 14.10.2003р. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря (п.17 договору).

П. 19 договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 15 - денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.

Згідно із п. 42 договору цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Як вбачається з тексту примірника договору, вказаний договір зареєстрований в книзі записів договорів оренди 10.02.2005р. за № 278, про що на примірнику договору міститься відповідний запис скріплений печаткою ДП "Центр державного земельного кадастру".

За актом прийому - передачі земельної ділянки від 10.02.2005 року (додаток №1 до договору оренди землі №278 від 10.02.2005р.) вказану земельну ділянку на вул. Конякіна, 39/ кадастровий номер 220650030, загальною площею 26225кв.м. для обслуговування автостанції було передано відкритому акціонерному товариству "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799".

Вказаний акт підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Разом з тим, матеріли справи містять договір оренди землі б/н від 15.02.2005 року укладений між орендодавцем - Луцькою міською радою, в особі секретаря ради Кравчука С.Є., який діє на підставі рішення сесії №14/27 від 29.12.2003 року з одного боку та орендар - ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799", з другого, відповідно до п. 1 якого, орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для обслуговування автостанції, яка знаходиться: на вул. Конякіна, 39 / кадастровий номер 220650030 ( том. 1, арк.103-104).

Згідно із п. 2 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею 26225кв.м.

Договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право на поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію (п. 8 договору).

У п.п. 14, 15 договору визначено, що земельна ділянка передається в оренду для обслуговування автостанції. Цільове призначення земельної ділянки землі транспорту.

Передача земельної ділянки здійснюється (з розробленням) проекту її відведення та на підставі рішення Луцької міської ради №21/15.3 від 28.12.2004р. підставою розроблення проекту відведення земельної ділянки є дозвіл Луцької міської ради №12/28.64 від 14.10.2003р. Організація розроблення проекту відведення земельної ділянки і витрати, пов'язані з цим, покладаються на орендаря (п.17 договору).

П. 19 договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 15 - денний строк після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.

Згідно із п. 42 договору цей договір набуває чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками.

Як вбачається з договору, вказаний договір зареєстрований в книзі записів договорів оренди про, що в договорі міститься відповідний запис від 15.02.2005р. №289 скріплений печаткою ДП "Центр державного земельного кадастру" (т.1 а.с.103-104).

Додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки від 20.01.2011р. внесено зміни до п. 9 договору та викладено його в такій редакції: "орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та встановлюється у розмірі трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю", становить 282873,05 грн. станом на 2011 рік. Дана додаткова угода є невід'ємною частиною договору та набуває чинності після підписання сторонами та державної реєстрації (п. 1,2 додаткової угоди).

Зазначена додаткова угода підписана представниками сторін та скріплена їх печатками.

Колегія суддів зазначає, що постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2017 року у справі №903/178/17 за позовом ПАТ "Вопас" до Луцької міської ради за участю третіх осіб які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- підприємець Герун Ю.Є. та підприємець Ляшенко В.В., про визнання договору оренди поновленим, встановлено, що як вбачається з Книги № 3 реєстрації договорів оренди землі юридичних та фізичних осіб на території Луцької міської ради Волинської області (з реєстраційного номера 103-334) за 2003 - 2005рр., договір для обслуговування автостанції з кадастровим номером земельної ділянки 220650030 зареєстрований у державному реєстрі 10.02.2005 року, реєстраційний номер 289, у той час як ПрАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" просило визнати поновленим договір оренди землі від 15.02.2005р., отже суд встановивши факт відсутності державної реєстрації договору від 15.02.2005р. відмовив у поновленні договору оренди від 15.02.2005р.

До аналогічних висновків, оглянувши оригінали договорів оренди від 10.02.2005р. від 15.02.2005р. та оригінал Книги реєстрації, про реєстрацію в державному реєстрі саме договору від 10.02.2005р. за реєстраційним номером 289, дійшов і Рівненський апеляційний господарський суду в постанові від 24.10.2017 року у справі №903/182/17 за позовом ПАТ "Вопас" до Луцької міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача- Головне управління Держгеокадастру у Волинській області , підприємець Герун Ю.Є. та підприємець Ляшенко В.В., про повернення земельної ділянки .

Крім того, факт державної реєстрації договору оренди від 10.02.2005 також підтверджено у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року у справі № 903/523/17 за позовом приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" до державного кадастрового реєстратора Головного управління Держгеокадастру у Волинській області Данильчука А.В. , Головного управління Держгеокадастру у Волинській області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: фізичної особи - підприємця Геруна Ю.Є., Луцької міської ради про визнання недійсною державної реєстрації земельних ділянок; скасування записів про державну реєстрацію земельних ділянок; поновлення записів про земельну ділянку.

Колегія суддів, враховуючи вищевказані висновки у судових постановах, вважає що обставини державної реєстрації договору оренди від 10.02.2005 року № 289 є встановленими тому не повинні доказуватися в даній справі.

Колегія суддів зазначає, примірник договору, який знаходиться у позивача та датований 15.02.2005 і примірник договору, що є у Луцькій міській раді та управлінні Держгеокадастру у Волинській області, не відрізняються істотними умовами. В усіх трьох примірниках зазначено один і той же об'єкт (площа земельної ділянки, її кадастровий номер, адреса), однакову орендну плату із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату, строк дії договору оренди тощо. Запис у книзі записів державної реєстрації від 10.02.2005 також містить №289, такі ж самі відомості про сторін.

З огляду на вищевказане, колегія суддів констатує, що спірний договір містить ваду, а саме вказаний в примірнику договору номер його державної реєстрації № 278 не відповідає реєстраційному номеру договору, вказаному в Книзі записів державної реєстрації (№ 289). Разом з тим, враховуючи однаковий зміст умов правочину (від 15.02.2005 та від 10.02.2005), колегія суддів приходить до висновку що дана вада не є особливістю форми правочину, а тому при наявності всіх істотних умов, які визначені законодавством для даного виду договорів, помилкове зазначення реєстраційного номеру у тексті договору, не може слугувати підставою для визнання його недійсним. Факт наявності двох примірників договорів з різними датами та однаковим змістом, не спростовує обставини укладення такого договору.

Суд також зазначає, що станом на час укладення договору оренди діяла ч. 2 ст. 125 Земельного Кодексу України, яка визначала, що право на земельну ділянку виникає після укладення договру оренди і його державної реєстрації. Ст. 18 ЗУ "Про оренду землі" (в редакції за станом на лютий 2005) визначено, що договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

А тому твердження позивача, що між ним та міською радою правовідносини оренди регулювалися договором від 15.02.2005 року, в той час, коли датою реєстрації договору визначено 10.02.2005р., суд вважає неспроможними, оскільки реєстрація не могла передувати укладенню договору.

В той же час доказом наявності орендних правовідносин між сторонами, як правильно визначив суд першої інстанції, є виконання позивачем обов"язків щодо сплати орендної плати та вчинення інших дій, які виникають з правовідносин оренди. При цьому суд критично оцінює твердження заявника, що оплата проводилася за правочином від 15.02.2005р., оскільки дана угода не набрала чинності за відсутності доказів її реєстрації (що встановлено рішенням у справі № 903/178/17 ).

Матеріалами справи спростовуються твердження позивача щодо відсутності рішення органу місцевого самоврядування на передання земельної ділянки в оренду, оскільки копія такого рішення міститься в матеріалах справи, а саме 28 грудня 2004 року за № 21/15.3 Луцькою міською радою прийнято рішення "Про надання земельної ділянки на умовах оренди ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" для обслуговування автостанції на вул. Конякіна, 39" та зобов'язано ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" в місячний термін укласти з міською радою договір оренди земельної ділянки, зареєструвати земельну ділянку та права на неї у Центрі державного земельного кадастру.

Також не заслуговують на увагу твердження позивача щодо відсутності проекту відведення земельної ділянки, оскільки проект відведення земельної ділянки, що міститься в т. 1 а.с. 90-94 виготовлявся для акта на право постійного користування земельною ділянкою, у зв"язку з наступним. У відповідності до п. 2 Порядку розроблення проектів земеустрою щодо відведення земельних ділянок, затверджений Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 677 (що діяв на час спірних правовідносин), який визначає механізм розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, проект відведення земельної ділянки розробляється у разі: зміни цільового призначення земельної ділянки відповідно до закону; надання, передачі земельної ділянки, вилучення (викупу), відчуження земельної ділянки (її частини), межі якої не встановлено в натурі (на місцевості). Отже, однією з підстав для виготовлення пректу відведення є рішення про надання земельної ділянки у власність, постійне користування , оренду. Проект, долучений до матеріалів справи, виготовлявся для обслуговування автобусної станції у м. Луцьку, вул. Конякіна, 39, що і є метою оренди земельної ділянки, визначеною в договорі, а тому аргументи сторони щодо відсутності проекту відведення при укладенні договору не є беззаперечними. Крім того, об"єктом цивільних прав може бути виключно сформована земельна ділянка. Ст. 79-1 ЗК України визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні її площі, меж та внесення інформації про неї до ДЗК. З умов договору вбачається, що даній змельній ділянці присвоєно кадастровий номер 220650030 (який є однаковий у всіх примірниках договору), що свідчить про визначення її меж, яке було б неможливим без проекту відведення.

Колегія суддів також бере до уваги висновок суду, викладений у постанові Рівненського апеляційного господарського суду від 12.02.2018 року у справі № 903/523/17 щодо чинності спірного договору оренди. Зокрема, суд, керуючись положеннями статті 33 Закону України «Про оренду землі», зазначив, що матеріали справи не містять заперечення Луцької міської ради щодо поновлення даного договору, позивач до цього часу користується земельною ділянкою 2,6225 га та сплачує орендну плату, отже чинним з моменту укладення та до цього часу слід вважати договір від 10.02.2005 року і відповідно позивач не втратив право оренди.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів не погоджується із висновком суду в частині відмови у позові з підстави припинення дії договору від 10.02.2005 року № 289 і зазначає, що визнання недійсним договору оренди визначає його недійсність з моменту укладення, та припиняє такі правовідносини на майбутнє, а тому висновок суду, що оспорюваний договір оренди може бути визнано недійсним лише на майбутнє, а оскільки договір припинено 10.02.2015р. і його не існувало на момент пред'явлення позову до суду, а тому в позові слід відмовити, є помилковим.

Також суд вважає висновок щодо припинення договору від 10.02.2005 здійснено судом першої інстанції без належного дослідження доказів такого припинення, зокрема судом не досліджувалися чи вчинялися дії сторонами договору після 10.02.2015 в порядку ст. 33 Закону України "Про оренду землі".

Водночас суд апеляційної інстанції вважає, що дані обставини не входять до предмету дослідження у даній справі (щодо визнання недійсним правочину з підстав, визначених позивачем).

Враховуючи викладене, стороною позивача не доведено підстав, визначених у позові та апеляційній скарзі для визнання договору оренди землі від 10.02.2005р. за реєстраційним № 289 недійсним.

Разом з тим, колегія суддів, розглянувши підстави звернення позивача до суду з позовом, вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Реалізуючи передбачене ст.64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

В цих нормах передбачається певна низка заходів, за допомогою яких потерпіла особа забезпечує реалізацію права на захист свого порушеного права чи інтересу, які в сукупності своїй утворюють відповідний правовий механізм захисту прав особи, який міститься в кожній галузі права.

Офіційне тлумачення поняття інтересу, який підлягає захисту, надано в Рішенні Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року №1-10/2004, яким визначено, що охоронюваний законом інтерес треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони для задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності та іншим загально-правовим засадам.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Умовами ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У п.145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Разом з тим, колегія суддів з огляду на вищевикладені у даній постанові висновки приходить до переконання, що заявлена позивачем вимога щодо визнання спірного договору недійсним не призведе до відновлення порушених, на його думку, прав.

Зокрема, позивач вказує на порушення його майнових прав, як власника нерухомого майна, яке знаходиться на земельній ділянці у м. Луцьку , вул. Конякіна, 39, також вказує на порушення його права постійного користування земельною ділянкою, яке за твердження позивача виникло на підставі рішення Луцької міської ради народних депутатів від 16.11.1995р. за №1/6, яким Службі автостанцій територіально-виробничого об'єднання автомобільного транспорту видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,12 га від 06.12.1995р. ІІ-ВЛ № 001257, яка знаходиться за адресою вул. Конякіна, 39 в м. Луцьку. Позивач зазначає, що він є правонаступником у праві постійного користування за даним актом.

Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ПрАТ "ВОПАС" 15.08.2017 р. зареєстровано право постійного користування земельною ділянкою площею 2,34 га з кадастровим номером 0710100000:22:065:0059 на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкоюІІ-ВЛ001237, виданого Луцькою міською радою 06.12.1995р.

Отже право постійного користування земельною ділянкою зареєстровано за позивачем, що останнім не спростовано, порушення даного права на час розгляду справи судом не встановлено.

Оскарження дій щодо реєстрації права постійного користування у іншому судовому процесі не може тлумачитися як порушення права позивача на постійне користування земельною ділянкою, а підлягає дослідженню з точки зору правомірності його набуття, що є предметом іншого судового спору. Водночас правомірність набуття такого права не може доводитися у даній справі шляхом спростування правовідносин оренди за відповідним договором. У зв"язку з чим суд робить висновок, що підставою для звернення до суду з даним позовом є намагання встановити певні факти (зокрема спростувати існування орендних правовідносин між позивачем та Луцькою міською радою), які могли б бути доказами у інших справах, що не відповідає завданню господарського судочинства та не є тим ефективним засобом, який повинен забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об"єктивного з"ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Позивачем у встановленому законом порядку не доведено ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи позивача, викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі щодо наявності підстав для визнання договору оренди земельної ділянки від 10.02.2005 року №289 недійсним, не знаходять свого підтвердження, а тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору оренди слід відмовити.

Враховуючи те, що позовні вимоги про скасування запису за № 289 в книзі записів державної реєстрації договорів оренди від 10.02.2005 року, проведеного на підставі договору оренди землі, що укладений між Луцькою міською радою та ВАТ "Волинське обласне підприємство автобусних станцій 10799" 10.02.2005 року є похідними від основної вимоги, у задоволенні даної позовної вимоги також слід відмовити.

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст.74,76,77 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог, у зв"язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Волинське обласне підприємство автобусних станцій" від 02.01.2018 р. залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Волинської області від 04 грудня 2017 року у справі .№903/522/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №903/522/17 повернути господарському суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "15" березня 2018 р.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Василишин А.Р.