Ухвала суду № 72762875, 16.03.2018, Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

п р о в і д м о в у у в и д а ч і с у д о в о г о н а к а з у

16 березня 2018 року Справа № 926/759/18

Суддя Господарського суду Чернівецької області Байталюк В. Д., розглянувши

заяву стягувача фірми «Волиньфарм» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (43025, м. Луцьк, вул. Крилова, 4,1, ідентифікаційний код 21738610)

до боржника фізичної особи-підприємця Гнатюка Руслана Володимировича (АДРЕСА_1 індивідуальний ідентифікаційний номер НОМЕР_1)

про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за Договором у сумі 40985,02 грн.

В С Т А Н О В И В :

Фірма «Волиньфарм» у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулася до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу про стягнення з фізичної особи-підприємця Гнатюка Руслана Володимировича 31196,99 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу № 4061 від 01.12.2015, 3 % річних в сумі 1895,20 грн., інфляційних втрат в сумі 7892,83 грн. та 176,20 грн. судового збору.

Згідно статті 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.

Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги.

Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.

Судом перевірено зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. За результатами такої перевірки встановлено, що заява про видачу судового наказу підсудна Господарському суду Чернівецької області.

Розглянувши заяву фірми «Волиньфарм» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу з огляду на наступне.

Судовий наказ підлягає виконанню за правилами, встановленими законом для виконання судових рішень.

Частиною другою статті 150 Господарського процесуального кодексу України встановлений перелік відомостей, які мають бути зазначені у заяві про видачу судового наказу, а частиною третьою вказаної статті Господарського процесуального кодексу України передбачений перелік документів, що мають бути додані до заяви про видачу судового наказу.

Подана заява обґрунтовується тим, що стягувач згідно умов укладеного із боржником договору за період з 13.01.2016 по 10.02.2016 поставив останньому товар на загальну суму 31196,09 грн., що підтверджується видатковими накладними за вказаний період. Однак, у заяві просить суд видати судовий наказ про стягнення заборгованості за Договором на загальну суму 31196,99 грн.

Судом встановлено, що заявником не надано суду доказів на підтвердження суми заборгованості, яка вказана у тексті заяви про видачу судового наказу.

Таким чином, заявником не повністю зазначено обставини та не вказано доказів, на яких ґрунтуються його вимоги щодо видачі судового наказу в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 31196,99 грн., що є порушенням приписів частин другої та третьої статті 150 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно частини другої статті 154 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. Отже, нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено права господарського суду щодо часткового задоволення вимоги заяви про видачу судового наказу.

Відповідно до пунктів 1, 8 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушеннями вимог статті 150 цього Кодексу, з поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу.

Що стосується видачі судового наказу в частині вимог про стягнення з боржника 1895,20 грн. 3% річних та 7892,83 грн. інфляційних втрат, суд відзначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як було зазначено вище, окрім суми основного боргу, заявником заявлено до боржника вимоги щодо стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, які за своєю правовою природою не є основним зобов'язанням, а є заходом відповідальності за порушення зобов'язань, та у випадку їх неналежного обґрунтування та розрахунку вказані суми можуть бути стягнуті з боржника в порядку позовного провадження, оскільки в порядку наказного провадження можливо стягнути лише неоспорювану заборгованість, тобто вимога заявника в цій частині не відповідає статті 148 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 148 цього Кодексу.

Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу (частини друга та третя статті 152 Господарського процесуального кодексу України).

За таких обставин, суд дійшов висновку про відмову у видачі судового наказу в частині вимог щодо стягнення з боржника суми основного боргу в розмірі 31196,99 грн. на підставі пунктів 1 та 8 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України, а щодо стягнення 3 % річних в розмірі 1895,20 грн. та інфляційних втрат в розмірі 7892,83 грн. - на підставі пункту 3 частини першої статті 152 Господарського процесуального кодексу України.

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 152 цього Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків (частина перша статті 153 Господарського процесуального кодексу України). Тоді як, згідно частини другої статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини першої статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

Керуючись пунктами 1, 3, 8 частини першої статті 152, статтями 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд

У Х В А Л И В :

У видачі судового наказу фірмі «Волиньфарм» у формі товариства з обмеженою відповідальністю за вимогою про стягнення з фізичної особи-підприємця Гнатюка Руслана Володимировича, грошової заборгованості за договором купівлі-продажу № 4061 від 01.12.2015 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та строк, встановлені ст. ст. 254 - 256 Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: http://cv.arbitr.gov.ua/sud5027/.

Суддя В. Байталюк