Рішення № 72762590, 14.03.2018, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2018 р.Справа № 922/144/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Присяжнюка О.О.

при секретарі судового засідання Косма К.І.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Приватного підприємства "Спецкомплект"(42009, Сумська обл. м. Ромни, вул. Маяковського, 49 А ) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М" (64450, Харківська область, Зачепилівський район, село Старе Мажарове, вул. Гагаріна, буд № б/н про стягнення коштів за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність № 97 від 18.12.17,

відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 58 від 17.01.18.

ВСТАНОВИВ:

25.01.2018 до Господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Приватного підприємства "Спецкомплект" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М" про стягнення 529 345,52грн.

Позовні вимоги обґрунтовані позивачем помилковим перерахуванням коштів згідно платіжного доручення №3296 від 24.12.2015 року на рахунок відповідача з призначенням платежу - за оренду приміщення згідно договору від 20.12.2015 року, як вказував позивач у позовній заяві зазначений в призначенні платежу платіжного доручення договір позивач з відповідачем не укладав та жодних грошових зобов'язань перед відповідачем позивач не має, в якості правових підстав позову - на положення ст.ст. 536, 1048, 1212,1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 29.01.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/144/18. Призначено розгляд справи в судовому засіданні на "27" лютого 2018 р. о(об) 09:40.

16.02.2018 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М", через канцелярію суду (вх.№4440) надійшов відзив на позовну заяву ,в якому останній просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, зокрема, вказував на те, що спірна сума грошових коштів так і знаходиться на банківському рахунку №260070542874001 у ПАТ "Укрінбанк", відповідач не користується зазначеними грошовими коштами, а тому вимога позивача щодо нарахування та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами є безпідставною.

22.02.2018 року від Приватного підприємства "Спецкомплект", через канцелярію суду (вх.№5049), через канцелярію суду, надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якому останній наголошував на обгрунтованості заявлених позовних вимог, просить суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Ухвалою господарського суду від 27.02.2018 року, задоволено усне клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Відкладено судове засідання до 14 березня 2018 року о 10:00 год.

15.03.2018 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн-М", через канцелярію суду (вх. № 7080) надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву , в якому останній наголошував на тому, що грошові кошти у сумі 400 000,00 грн., які помилково перераховані на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінтерн -М» Роменською філією ПАТ «Укрінбанк» від Приватного підприємства «Спецкомплект», у зв'язку в веденням ліквідаційної процедури у ПАТ «Укрінбанк», перебувають на розрахунковому рахунку, тобто Товариство з обмеженою відповідальністю «Комінтерн -М» фактично не отримало спірні грошові кошти, зазначеними коштами відповідач не користується, а тому вимога позивача щодо нарахування та стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами , на думку відповідача, є безпідставною.

Представник позивача в судовому засіданні 14.03.18року підтримав позовні вимоги, просив суд задовольнити позов повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 14.03.2018 року заперечував проти заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до статті 233 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 14 березня 2018 року, на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, підписано вступну та резолютивну частини Рішення.

Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол судового засідання.

За приписами ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши повноважного представника позивача та відповідача , дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Як вбачається з матеріалів справи, Приватним підприємством "Спецкомплект" згідно з платіжного доручення № 3296 24.12.2015 року було перераховано на розрахунковий рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Комінтерн -М» суму коштів у розмірі 400000,0 грн. з призначенням платежу: за оренду приміщення згідно договору від 20.12.2015 року.

Згідно з пояснень позивача, вказана сума була перерахована на рахунок відповідача помилково, оскільки жодних діючих договорів оренди між сторонами спору не існувало, нових не укладалося та жодних грошових зобов*язань перед відповідачем позивач не має.

25 грудня 2015 року ПП"СПЕЦКОМПЛЕКТ" звернулось з листом до ТОВ "Комінтерн-М" повернути помилково перераховані кошти, на що 12.01.2016 року отримало відповідь, що повернення помилково перерахованих коштів буде зроблено обов'язково при першій же можливості. Однак відповідач до сьогоднішнього дня так і не повернув помилково перераховані кошти.

Судом встановлено, що з метою повернення безпідставно перерахованих грошових коштів, позивачем, було направлено відповідачу претензію про повернення коштів.

Поряд з цим суд зазначає, що можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Тобто за рішення КСУ від 09.07.2002 у справі N 1-2/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) об'єктивних причин, які обумовлювали б необхідність обов'язкового застосування досудового врегулювання таких спорів, не існує.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач безпідставно заволодів майном позивача, яким є грошові кошти у розмірі 400000,0грн., а тому позивач набув право відповідно до ст.1212,1213,1214 Цивільного кодексу України на повернення грошових коштів.

Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача 129345,52 грн. проценти за користування чужими грошима за період з 25.12.2015р. по 23.01.2018р., згідно приписів ст. 8, 536, 1048 Цивільного кодексу України.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

За ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки (ст. 190 ЦК України).

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства (ч. 5 ст. 139 ГК України).

У відповідності до п. 2.35 Глави 2 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22, кошти, що помилково зараховані на рахунок неналежного отримувача, мають повертатися ним у строки, установлені законодавством України, за порушення яких неналежний отримувач несе відповідальність згідно із законодавством України. У разі неповернення неналежним отримувачем за будь-яких причин коштів у зазначений строк повернення їх здійснюється в судовому порядку.

Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 № 2346-ІІІ, а саме п. 1.24 ст.1, встановлено, що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Згідно з п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України» підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Відповідач свої зобов'язання щодо повернення помилково перерахованих коштів не виконав, у зв'язку з чим, станом на дату звернення до суду з позовом за ним рахується заборгованість перед позивачем у розмірі 400000,0 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3296 від 24.12.2015 року.

Матеріали справи не містять фактів, які можна віднести до підстав виникнення між сторонами цивільних прав та обов'язків, суд дійшов висновку, що помилково перераховані кошти підлягають поверненню на користь позивача в судовому порядку.

Оскільки відповідач доказів повернення безпідставно отриманих коштів не надав, а позивач належними та допустимими доказами обґрунтував заявлені в суді позовні вимоги, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача щодо стягнення на його користь безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 400000,0 грн. є обґрунтованою, заявленою відповідно до чинного законодавства та підтверджується матеріалами справи.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо зобов'язання про перерахування коштів належному отримувачу, інформування неналежного отримувача про повернення помилково зарахованих коштів покладається саме на банк, який допустив помилку при здійсненні платіжних операцій, не знайшли своє підтвердження в процесі розгляду справи, оскільки відповідачем не надано до суду доказів на спростування своєї вини в невиконанні зобов'язання щодо повернення позивачеві перерахованих коштів, а факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений, більше того, відповідно до норм діючого законодавства, підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Щодо позовної вимоги про стягнення 129345,52 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, то суд зазначає таке.

Положеннями ст. 536 ЦК України унормовано, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Позивач вказує на те, що оскільки розмір процентів за користування належними позивачу коштами договором не передбачено та враховуючи на позадоговірний характер спірних правовідносин, для визначення розміру процентів може бути застосована по аналогії закону норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України, згідно з якою у разі, якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до частини першої статті 8 Цивільного кодексу України, якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Отже, аналогію закону можна застосовувати виключно у разі подібності спірних неврегульованих правовідносин.

Правовий аналіз змісту правовідносин, що випливають із договору позики та правовідносин, які склалися між сторонами, не дає підстав для висновку, що такі правовідносини подібні за змістом, а тому відсутні підстави для застосування аналогії закону, передбаченої статтею 8 ЦК України.

За відсутності укладеного між сторонами договору, розмір процентів за користування чужими коштами договором не встановлено.

Сторонами не узгоджено у визначений законом спосіб нарахування певного розміру відсотків в порядку статті 536 Цивільного кодексу України.

З огляду на вказане, позовні вимоги в частині стягнення 129345,52 грн. плати за користування чужими грошовими коштами задоволенню не підлягають.

Слід зазначити, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

На виконання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, господарським судом булла надана оцінка основним доводам та запереченням сторін. Решта доводів та заперечень відповідача висновків суду по суті позовних вимог не спростовує.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог на суму 400000,0 грн. В частині стягнення 129 345,52 грн. суд відмовляє.

Судові витрати (судовий збір) підлягають частковому задоволенню у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог та відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комінтерн -М"(64450, Харківська область, Зачепилівський район, село Старе Мажарове, вул. Гагаріна, будинок без номеру, код 33318214) на користь Приватного підприємства "Спецкомплект"(42009, Сумська область, м. Ромни, вул. Маяковського, буд.49 "А", код 32191331) безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 400000,0грн., витрати по сплаті судового збору в сумі 6000,0грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити .

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судові рішення у справі набирають законної сили відповідно до ст.ст. 241, 284 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 16.03.2018 р.

Суддя ОСОБА_3