Рішення № 72761540, 06.03.2018, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.03.2018р. Справа №914/2631/17

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Комплекс”, м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський будівельний холдинг”, м. Львів

про: стягнення заборгованості в розмірі 375 897,84 грн.

Суддя Ділай У.І.

Секретар Климишин Ю.О.

За участі представників сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

Технічна фіксація не здійснювалася.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини.

Розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Комплекс”, до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський будівельний холдинг”, про стягнення заборгованості в розмірі 375 897,84 грн.

Ухвалою суду від 19.12.2017р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Підготовче засідання призначено 25.01.2018р.

Представник позивача в судовому засіданні 25.01.2018р. позовні вимоги підтримав.

Відповідач в судове засідання 25.01.2018р. явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвали суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвалою від 25.01.2018р. розгляд справи відкладено на 08.02.2018р.

Представник позивача в судовому засіданні 08.02.2018р. підтримав позовні вимоги, надав суду для огляду оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів позовної заяви. Повідомив суд, що відповідач жодних оплат заборгованості не здійснив.

Відповідач явки повноважного представника в судове засідання 08.02.2018р. не забезпечив, вимог ухвали суду від 19.12.2017р. не виконав, про причини неявки суд не повідомив.

26.01.2018р. на адресу суду повернулась поштова кореспонденція з ухвалою суду від 19.12.2017р., на якій міститься довідка поштового відділення з відміткою про причини повернення.

Як встановлено судом, згідно Витягу №1003589437 від 08.02.2018р. юридична адреса відповідача збігається з адресою зазначеною у позовній заяві, на яку суд скеровував поштову кореспонденцію

Ухвалою від 08.02.2018р. підготовче провадження закрито. Призначено справу до розгляду по суті на 06.03.2018р.

03.03.2018р. до суду надійшло від позивача клопотання про розгляд справи за відсутності представника позивача у зв’язку із неможливістю забезпечити його явку.

Позивач в судове засідання 03.03.2018р. явку повноважного представника не забезпечив.

Відповідач в судове засідання 03.03.2018р. повторно явку повноважного представника не забезпечив, причин неявки та невиконання вимог ухвал суду не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

За змістом статті 64 ГПК (в редакції чинній станом на 15.12.2017р.), зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду (п. 3.9.1 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Господарським судом виконані всі можливі заходи щодо сповіщення відповідача про час та місце судового засідання.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов’язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права на участь у судовому засіданні, подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін і неявка відповідача не перешкоджає вирішенню спору, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України – за наявними у ній матеріалами.

В процесі розгляду матеріалів справи суд -

встановив:

01 травня 2016 року між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № 66/16-П, відповідно до п. 1.1. якого позивач зобов’язався у встановлений строк передати у власність відповідача товар для його використання, а відповідач зобов’язувався прийняти товар і сплатити позивачу за нього грошові кошти.

У п. 3.6 договору сторони узгодили, що остаточна загальна ціна цього договору складає суму вартості постановленого товару, яка зазначена в усіх накладних виконавця за період дії цього договору.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу товар згідно накладних: №5/6812 від 29.03.2017р., №5/6817 від 30.03.2017р., №5/7543 від 05.04.2017р., №5/7781 від 06.04.2017р., №5/7787 від 06.04.2017р., №5/7945 від 07.04.2017р., №5/7965 від 07.04.2017р., копії яких долучено до матеріалів справи (оригінали оглянуто судом).

Пунктом 3.13. договору визначено, що відповідач зобов’язується повністю розрахуватись з позивачем за отриманий товар у термін 15 робочих днів.

Позивач виконав взяті зобов’язання щодо поставки товару відповідачу. Натомість, відповідач не розрахувався повністю за поставлену продукцію, внаслідок чого утворилась заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 284201,87грн.

В порядку досудового врегулювання спору позивач направляв відповідачу претензію про необхідність оплати заборгованості, яка залишена без відповіді та задоволення.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав договірних зобов'язань щодо своєчасної сплати вартості поставленого товару, ТзОВ “Бетон Комплекс” звернулося до господарського суду Львівської області із позовною заявою про стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 284201,87грн. основного боргу.

Крім того, позивач згідно умов п. 7.15 договору нарахував 43237,62грн. пені та 25461,37грн. 15% річних штрафу, а також в порядку ст. 625 ЦК України нарахував 17904,70грн. інфляційних втрат та 5092,28грн. 3 % річних.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір поставки № 66/16-П від 01.05.2016р., у зв’язку із чим набули взаємних прав і обов’язків.

За договором поставки, відповідно до вимог п. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ч. 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Позивач свої зобов'язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями накладних, долучених до матеріалів справи (оригінали оглянуто в судом). Відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті утворилась заборгованість в розмірі в сумі 284201,87грн.

Підписання відповідачем накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідач про дійсність поставки та проти наявності заборгованості не заперечив, не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Відповідач самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов’язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов’язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в судовому засіданні позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов’язань щодо оплати заборгованості за поставлений товар у розмірі 284201,87грн.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми інфляційних втрат, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, судом встановлено, що позивачем допущені арифметичні помилки у нарахуванні, які не зменшують суму, що підлягає до стягнення, оскільки за розрахунками суду загальна сума таких проведених нарахувань є більшою, ніж просить стягнути позивач. Враховуючи, що суд при прийнятті рішення не може вийти за межі позовних вимог, а позивач не подавав такої заяви, відтак позовні вимоги про стягнення з відповідача 17904,70грн. інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 43237,62грн. пені суд зазначає наступне.

За умовами п. 7.15 договору, за прострочення платежу відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення.

Відповідно до вимог ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.15. Договору та ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, позивач правомірно просить стягнути з відповідача пеню в розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу в розмірі 43237,62грн., відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача 25461,37грн. 15% річних штрафу та 5092,28грн. 3 % річних суд зазначає наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 ГК України).

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою статті 231 ГК України.

Відповідно до умов п. 7.15 договору, за прострочення платежу відповідач сплачує позивачу штраф у вигляді 15% річних від простроченої суми.

З долученого до позовної заяви розрахунку заборгованості вбачається, що позивач провів розрахунок штрафу 15% річних із зазначенням періоду нарахування з 01.05.2017р. по 04.12.2017р.

Розглянувши поданий розрахунок штрафу та умови п. 7.15 договору, судом встановлено, що позивач провів нарахування штрафу в порядку, що передбачений ч. 2 ст. 625 ЦК України, замість порядку, який передбачений ч. 2 ст. 549 ЦК України.

Відтак, суд приходить до висновку, що сторони фактично у п. 7.15 договору визначили інший розмір процентів за користування чужими грошовими коштами за весь час прострочення.

Частиною третьою статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Отже, зазначена норма встановлює право продавця (постачальника) у разі несвоєчасної оплати товару покупцем вимагати від останнього оплати товару та процентів за користування чужими грошовими коштами.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).

Виходячи із положень вказаної статті, сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних.

Якщо укладеним сторонами договором передбачено збільшення розміру процентів у зв'язку з простроченням сплати боргу, розмір ставки, на яку збільшено проценти, слід вважати іншим розміром процентів (п. 4.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”).

Відтак, перевіривши поданий позивачем розрахунок 15% річних за прострочення виконання, судом встановлено, що позивач правомірно просить стягнути з відповідача 25461,37грн. 15% річних за період з 01.05.2017р. по 04.12.2017р.

Натомість, вимога про стягнення з відповідача 5092,28грн. 3 % річних є безпідставною та задоволенню не підлягає, оскільки, суперечить положенням, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Судовий збір покладається на відповідача, пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 73,74,76-79, 91, 96, 120, 123, 129, 233, 236, 238, 240, 241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позовні вимоги задоволити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Львівський будівельний холдинг” (04074, м. Київ, вул. Резервна, 8, ідентифікаційний код 04012164) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бетон Комплекс” (79022, м. Львів, вул. Городоцька, 174, ідентифікаційний код 36416850) 284201,87грн. основного боргу, 43237,62грн. пені, 25461,37грн. 15% річних, 17904,70грн. інфляційних втрат та 5562,08грн. судового збору.

3.В решті позовних вимог відмовити.

4.Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили в порядку ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки передбачені ст.ст. 241, 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, яка розглядається можна отримати за наступною веб-адресою: http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015.

Повний текст складено 16.03.2018р.

Суддя Ділай У.І.