Рішення № 72758858, 07.03.2018, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/433/17

Провадження № 2/0158/13/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 березня 2018 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області

в складі головуючого судді - Корецької В.В.

при секретарі - Процик Л.В.

за участю представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ківерці цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 селищної ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_4 селищної ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним.

Позовні вимоги мотивує тим, що 13.05.2009 року помер її батько ОСОБА_6, після смерті якого відкрилася спадщина на спадкове майно, а саме, частину квартири АДРЕСА_1 та будинковолодіння, що знаходиться в смт. Цумань, вул. 1 Травня, 115, Ківерцівського району Волинської області.

Спадкоємцями першої черги на той момент була вона, її сестра – ОСОБА_5 та їхня мати – ОСОБА_7 Так, по смерті ОСОБА_6 та на час відкриття спадщини, її мати ОСОБА_7, проживала разом з чоловіком та заяву про відмову від спадщини не подавала, тому у відповідності до ст. 1268 ЦК України, вважається такою, що прийняла спадщину.

11.07.2015 року померла ОСОБА_7, і восени цього ж року їй стало відомо, що у приватного нотаріуса Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_8 заведено спадкову справу по смерті ОСОБА_7

Однак, 01.08.2016 року при звернені до вищезазначеного приватного нотаріуса їй було відмовлено у прийнятті спадщини, оскільки вона не є непрацездатною особою, тому що на момент відкриття спадщини вона не досягла пенсійного віку і не має права на обов’язкову частку.

15.09.2016 року вона звернулася до Рівненського міського суду з позовною заявою про визнання незаконною постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії, і на виконання ухвали даного суду було надано матеріали спадкової справи до майна померлої ОСОБА_7, з яких вбачається, що її матір’ю, спадкодавцем ОСОБА_7 було складено заповіт, посвідчений секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області 11.09.2014 року.

Вважає, що даний заповіт складений з порушення вимог закону щодо його форми та посвідчення, оскільки ОСОБА_7 за життя була інвалідом 3 групи з діагнозом глухонімота та по життю, в суспільстві, користувалася послугами перекладача жестової мови, а тому в певній мірі не могла усвідомлювати значення своїх дій і наявність вищевказаного заповіту грубо порушує її права на отримання в спадщину майна, тому просить визнати вищевказаний заповіт недійсним.

Представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила їх задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_5 – ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у їх задоволенні відмовити.

Представник відповідача ОСОБА_4 селищної ради Ківерцівського району Волинської області в судове засідання не з’явився, подав до суду заяву, згідно якої розгляд справи проводити без його участі.

Заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 12 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст. 19 ЦПК України, суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин.

Судом встановлено, що ОСОБА_7, померла 11.07.2015 року, що підтверджується свідоцтвом про смерть (повторно) серії І-ГЮ №177259 від 20.10.2015 року, виданого відділом ДРАЦС Рівненського МУЮ Рівненської області /а.с. 9/.

Із заповіту від 11.09.2014 року вбачається, що від імені ОСОБА_7 на ім'я ОСОБА_5, зроблено розпорядження, що на випадок її смерті все її майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося заповіла останній, вказаний заповіт посвідчений секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області ОСОБА_9, зареєстрований в реєстрі за №64. /а.с.17/.

Разом з тим, в судовому засіданні встановлено, що спадкодавець ОСОБА_7 була інвалідом 3 групи з дитинства із діагнозом - глухонімота та знаходилася на обліку у Рівненській обласній організації УТОГ з 1995 року, що підтверджується довідкою серії 57Ц №682360 від 19.06.1958 року /а.с. 22/.

Згідно ст. 1234 Цивільного кодексу України право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це положення підлягає застосуванню й щодо тих фізичних осіб, які мають певні фізичні вади, зокрема є глухонімими, однак чинні ЦК України та Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України чітко не регламентують порядок нотаріального посвідчення заповіту, право на який може здійснити фізична особа, яка є глухонімою.

Зокрема, в п. 7 ОСОБА_10 9 Інструкції Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року вказано, якщо глуха, німа або глухоніма фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, письменна, вона має прочитати документ і підписати його. Якщо така особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписати документ, то при вчиненні нотаріальної дії обов'язково повинна бути присутня особа (сурдоперекладач), яка володіє технікою спілкування з глухою, німою або глухонімою особою і може підтвердити своїм підписом, що зміст правочину, заяви чи іншого документа відповідає волевиявленню та дійсним намірам учасника нотаріальної дії. Підпис особи (сурдоперекладача) проставляється після тексту документа.

Варто зазначити, що чинний ЦК України встановлює кілька альтернативних порядків (способів) здійснення будь-якою фізичною особою, у тому числі глухонімою, права на заповіт і посвідчення таких заповітів. При цьому така альтернативність пов’язана не лише з особливостями суб’єктного складу цих відносин, а може залежати й від інших обставин, наприклад, виду заповіту чи суб’єкта фіксації тексту заповіту рукописно або з використанням технічних засобів.

Тобто, можливо виокремити такі альтернативні способи здійснення глухонімою фізичною особою права на заповіт і посвідчення таких заповітів: – написання заповідачем заповіту власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 1 ст. 1248 ЦК України); – написання заповідачем секретного заповіту (ст. 1249 ЦК України); – на прохання заповідача — написання тексту заповіту нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (ч. 2 ст. 1248 ЦК України).

Незважаючи на те що перший і другий із перерахованих варіантів менше застосовуються в нотаріальній практиці, вони насправді є менш проблемними, а як наслідок — більше застосовуються, коли правом на заповіт бажає скористатися глухоніма особа. Така ситуація обумовлена тим, що саме глухонімота фізичної особи, по-перше, є перешкодою у звичному (вербальному) спілкуванні заповідача й нотаріуса, і, по-друге, унеможливлює прочитання заповіту вголос, як цього вимагає ч. 2 ст. 1248 ЦК України.

Відсутність вербального спілкування має бути компенсована одним зі способів: письмовим (літеральним) спілкуванням, або – спілкуванням спеціальною мовою жестів.

З врахуванням вищевикладеного, слід визначити основні складові порядку посвідчення заповіту глухонімої особи, текст якого за проханням заповідача складений нотаріусом власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, а саме: підготовка тексту такого заповіту на прохання заповідача шляхом використання власноручно написаного заповідачем проекту тексту заповіту, якщо заповідач вміє писати, чи інформування нотаріуса про волевиявлення заповідача з використанням послуг сурдоперекладача; особисте прочитання заповідачем підготовленого тексту заповіту чи доведення до нього змісту тексту заповіту з використанням послуг сурдоперекладача.

При цьому, оскільки мета цієї дії — співставлення волевиявлення заповідача та підготовленого іншою особою (нотаріусом) тексту заповіту, не принциповим для цього етапу є читання заповіту вголос. Метою наступного етапу є перевірка нотаріусом того, що заповідач знайомиться з текстом заповіту (нагальне для випадків, коли заповідач не вміє читати), що має наслідком презумпцію розуміння тексту заповіту. За загальним правилом, така перевірка здійснюється шляхом прочитання тексту заповіту вголос. Виконання цієї вимоги щодо глухонімого заповідача може бути здійснено шляхом інформування останнім нотаріуса щодо тексту заповіту через сурдоперекладача.

Разом з тим, суть вищевказаної дії залишається такою ж самою - перевірка нотаріусом того, що заповідач знайомиться з текстом заповіту, оскільки й глухонімий заповідач може не вміти читати.

У випадку коли глухонімий заповідач не може прочитати текст заповіту з різних причин, інформація про зміст заповіту має бути до нього доведена за допомогою послуг сурдоперекладача.

Однак, у даному випадку, заповідач ОСОБА_7, яка за життя була глухонімою, могла у повній мірі прочитати текст. Даний факт сторонами у справі не оспорюється та підтверджується наступними доказами та показами свідків.

Так як, згідно інформації ОСОБА_2 – Волинської спеціальної загальноосвітньої школи – інтернату І-ІІІ ступенів, ОСОБА_7 (дівоче прізвище - ОСОБА_11), ІНФОРМАЦІЯ_1 навчалася у цій школі. Крім того з даної довідки вбачається, що головним завданням педагогів школи в той час було навчити учнів читати, розуміти зміст прочитаного, писати, тощо /а.с.151-152/.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12, ОСОБА_11, ОСОБА_13 та ОСОБА_14, кожен зокрема повідомили суду, що ОСОБА_7 була глухонімою і у спілкуванні з нею виникали труднощі. Коли зрозуміти її було неможливо, остання писала на листках і давала читати. Всі її поважали і неодноразово допомагали у її різних зверненнях. Крім того, зазначили, що ОСОБА_7 була життєрадісною та старалась обходитись без сторонньої допомоги, оскільки неодноразово їздила виписувати собі дрова, оплачувати комунальні послуги, тощо. Разом з тим, зазначили, що перед її смертю, доглядала останню дочка – ОСОБА_3, а саме часто провідувала її, помагала по господарству, разом із нею їздила у лікарню.

Свідок ОСОБА_15 у судовому засіданні показала суду, що ОСОБА_7 знає з дитинства, оскільки проживала з нею по сусідству у м. Рівне. Проблем у спілкуванні з останньою не було, оскільки її батьки також були глухонімими і вона добре спілкувалася жестами. Зазначила, що спадкодавець ОСОБА_7 могла сама вирішувати питання в державних установах, завжди ходила із зошитом у якому все занотовувала і давала читати іншим людям, які її не розуміли, і котрі відписували їй. Також зазначила, що заповідач сама оформлювала покупки таких речей як холодильник та газова плита. Крім того, свідок також пояснила, що ОСОБА_7 довірила їй (на підставі довіреностей) отримувати замість неї пенсію.

Також, допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_16, які працюють у ОСОБА_4 селищній раді Ківерцівського району Волинської області, повідомили суду, що ОСОБА_7 часто приходила до селищної ради з різного роду питаннями. Всі знали, що вона глухоніма, однак вона завжди приходила із зошитом в якому записувала свої прохання. Також повідомили, що звісно цілі змістовні речення остання писати не могла, однак зрозуміти останню було можливо.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 повідомив суд, що ОСОБА_7 приходила в ОСОБА_4 селищну раду Ківерцівського району Волинської області з проханням посвідчити заповіт. На запитання на кого скласти заповіт надала копію паспорта ОСОБА_5 Після того, як він підготував документ, ОСОБА_7 прочитала його, заплатила державне мито за посвідчення заповіту та власноручно підписала його. Крім того зазначив, що текст «заповіт прочитаний та підписаний мною особисто» виконаний самим спадкодавцем – ОСОБА_7

Відповідно до роз'яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у постанові № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спорів у зв'язку зі спадкуванням за заповітом суд повинен застосовувати правила глави 85 ЦК України. Заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила (п. 16 постанови).

За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Заповіт є одностороннім правочином. Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі ст. ст. 1247, 1251 ЦК України заповіт складається у письмовій формі і має бути посвідчений нотаріусом або іншими уповноваженими посадовими службовими особами відповідного органу місцевого самоврядування. Статтею 1254 цього Кодексу передбачено, що заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт. Кожний новий заповіт скасовує попередній.

Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заповіт, складений із порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно із ч. 1 ст. 1257 ЦК України є нікчемним, тому на підставі ст. 215 ЦК України визнання такого заповіту недійсним судом не вимагається (п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).

Форма заповіту передбачає обов'язковість його посвідчення нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 ЦК України (ч. 3 ст. 1247 ЦК України).

Згідно ст. 1251 ЦК України, якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.

Судом встановлено, що заповіт ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 посвідчений секретарем Цуманської селищної ради Ківерцівського району Волинської області 11.09.2014 року та зареєстрований у реєстрі за № 64.

Разом з тим, відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а відповідно ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Крім того, згідно ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з’ясуванню обставин справи; роз’яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною 2 ст. 77 ЦПК України передбачено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 81 цього Кодексу. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов’язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов’язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до п. 11 ПП ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2009 року оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Як вбачається із тексту спірного заповіту, показань свідка ОСОБА_9, заповіт складений з дотриманням вищевказаних вимог чинного на той час законодавства, а саме складений у ОСОБА_4 селищній раді Ківерцівського району Волинської області, у письмовій формі із зазначенням місця його укладення, підписаний ОСОБА_7, посвідчений секретарем сільської ради.

Крім того, заповіт був підписаний та посвідчений заповідачем, ОСОБА_7, 11.09.2014 особисто, про що є запис в книзі реєстрації заповітів за реєстровим номером 43. Заповіт не змінено та не відмінено.

Будь-яких доказів на підтвердження доводів про те, що заповідач ОСОБА_7 була недостатньо інтегрована в суспільстві, погано орієнтувалася у своїх правах і обов’язках, користувалася послугами перекладача жестової мови не знаходить свого підтвердження у матеріалах справи та спростовується показами свідків та наявними у справі іншими доказами.

Разом з тим, доказів, що заповіт складений на ОСОБА_5 не було вільним і не відповідало волі ОСОБА_7, суду не надано.

З урахуванням встановлених судом обставин та вказаних вимог закону, беручи до уваги те, що матеріалами справи повністю підтверджується стан, у якому перебувала заповідач ОСОБА_7 на момент посвідчення заповіту, відсутність примусу, тобто вільне волевиявлення на посвідчення даного заповіту, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання заповіту недійсним свого підтвердження в судовому засіданні не знайшли, тому в задоволенні позову є підстави відмовити повністю.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 258, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 1247-1248, 1251-1253, 1257 ЦК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», Інструкцією Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України від 22.02.2012 року, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 селищної ради Ківерцівського району Волинської області, ОСОБА_5 про визнання заповіту недійсним – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду у Волинській області протягом тридцяти днів з дня вручення повного тексту рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Ківерцівського районного суду В.В. Корецька

Повний текст рішення суду виготовлено 15.03.2018 року