Постанова № 72757187, 14.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а

факс: 284-15-77, e-mail: inbox@kia.court.gov.ua

Апеляційне провадження Головуючий в 1 інстанції - Андрейчук Т.В.

№22-ц/796/2832/2018 Доповідач - Українець Л.Д.

Справа №756/5080/14-ц

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі:

судді-доповідача Українець Л.Д.

суддів Шебуєвої В.А.,

Оніщука М.І.,

за участю секретаря Федорчук Я.С.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року у справі за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення,-

В С Т А Н О В И В

У квітні 2014 року Заступник прокурора містаКиєва звернувся до суду з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_5про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення.

У мотивування вимог посилався на те, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення Київської міської ради ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499.

Разом з тим,земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, і на ній законодавчо заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням, а також негативно впливає чи може вплинути на природний стан цієї землі.

Крім того, проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом, обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки проведена не була.

Ураховуючи наведенепросив суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168;

- визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, виданий ОСОБА_5, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499;

- відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у розпорядження Київської міської ради земельної ділянки площею 0,10 га, кадастровий номер НОМЕР_2, яка знаходиться у АДРЕСА_1.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року позов заступника прокурора м. Києва задоволено частково.

Визнано незаконним та скасованорішення Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 "Про передачу громадянину ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1".

Визнано недійсним державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, яка розташована у АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_2, виданий ОСОБА_5, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог.

Зазначає, що 22 червня 2012 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Ураховуючи відсутність обмежень щодо відчуження земельної ділянки, договір купівлі-продажу було посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Погребняком O.A., та проведено державну реєстрацію шляхом внесення відомостей до Державного реєстру правочинів. про що зроблено відповідний запис на Державному акті на право власності на земельну ділянку Серія НОМЕР_1.

Тобто. 22.06.2012 о 17:55:49 відбулася державна реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки, а відповідно ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельнуділянку.

Судом в порушення ст. 53 ЦПК України не встановлено дійсного власника земельної ділянки та не залучено ОСОБА_3, як третю особу яка не заявляє самостійних вимог до участі в справі.

Також зауважує, що питання погодження проектів землеустрою відноситьсявиключно до компетенції територіальних органів виконавчої влади, яким єКиївська міська державна адміністрації та її структурні підрозділи.

Відповідно, відсутність погодження проекту землеустрою структурним підрозділом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України не є достатньою підставою вважати, що проект землеустрою не відповідає законодавству та зроблений з невірним застосування положень статті 118, 123 Земельного кодексу (в редакції чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення КМР).

Звертає увагу на те, що для з'ясування цільового призначення земель необхідно керуватися лише рішенням уповноваженого органу місцевого самоврядування, тому посилання суду на дані за формою №6-зем не є належним та допустимим доказом віднесення земельної ділянки за цільовим призначення до земель рекреаційного призначення.

Таким чином, підстав вважати, що земельна ділянка відноситься до земель рекреаційного призначення не має, а віднесення судом першої інстанції спірної земельної ділянки до категорії земель рекреаційного призначення є необґрунтованим без дослідження відповідного рішення органу місцевого самоврядування.

Указом Президента України № 452/2017 від 29.12.2017 «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» ліквідовано апеляційний суд міста Києва та утворено Київський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Київську область і місто Київ, з місцезнаходженням у місті Києві.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. Такі апеляційні суди у відповідних апеляційних округах мають бути утворені та розпочати здійснювати правосуддя не пізніше трьох років з дня набрання чинності цим Законом.

Пунктом 8 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017) передбачено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню.

Судом встановлено, що рішенням Київської міської ради від 24 грудня 2009 року №1099/3168 "Про передачу громадянину ОСОБА_5 у приватну власність земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1" ОСОБА_5 передано у власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд у АДРЕСА_1" (а. с. 8-9).

29 квітня 2010 року на підставі зазначеного рішення Київської міської ради ОСОБА_5 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, зареєстрований 29 квітня 2010 року Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за №04-7-02499 (а. с. 10-11).

Звертаючись до суду з даним позовом, Заступник прокурора містаКиєва, діючи в статусі позивача, а не представника, посилався на те, що земельна ділянка належить до земель рекреаційного призначення, і на ній законодавчо заборонена діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню її за призначенням, а також зазначав, що проект землеустрою не погоджено природоохоронним органом, обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки проведена не була.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель рекреаційного призначення, її цільове призначення у встановленому законом порядку не змінювалося, а тому Київською міською радою при ухваленні рішення від 26 грудня 2009 року №1099/3168 допущено порушення ст. 20 ЗК України. Також підставою для часткового задоволення позову стало те, що проект відведення спірної земельної ділянки погоджено Головним управлінням екології та охорони природних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), який не відноситься до органів Мінприроди, а також не була здійснена обов'язкова державна експертиза проекту відведення земельної ділянки.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, представник ОСОБА_3 зазначає, що даним рішенням порушені права його довірителя, так як на момент ухвалення рішення власником спірної земельної ділянки був ОСОБА_3, оскільки 22 червня 2012 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,1000 га., кадастровий номер: НОМЕР_2, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та 22.06.2012 о 17:55:49 відбулася державна реєстрація договору купівлі-продажу земельної ділянки, і ОСОБА_3 у встановленому законом порядку набув право власності на спірну земельну ділянку. Судом у порушення ст. 53 ЦПК України не встановлено дійсного власника земельної ділянки та не залучено ОСОБА_3, як третю особу яка не заявляє самостійних вимог до участі у справі.

Судом апеляційної інстанції допущено до розгляду апеляційну скаргу ОСОБА_3, оскільки оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права, свободи, інтереси та обов'язки, зокрема, на підставі оскаржуваного рішення Заступник прокурора міста Києва, в інтересах Київської міської ради звернувся з позовом до ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки.

Відкриваючи провадження в справі за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення, розглядаючи справу та ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову Заступника прокурора міста Києва суд першої інстанції керувався нормами цивільного процесуального законодавства та вважав, що справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте з таким висновком суду колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Згідно ч.4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно ч.2 ст. 377 ЦПК України порушення правил юрисдикції загальних судів, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі встановленого законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

За змістом статті 15 ЦПК України, яка діяла на час відкриття провадження у справі та ухвалення оскаржуваного рішення, під цивільною юрисдикцією розуміється компетенція загальних судів вирішувати з додержанням процесуальної форми цивільні справи у видах проваджень, передбачених цим Кодексом.

Частинами першою і другою статті 15 цього Кодексу визначено, що у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також щодо інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 18 КАС України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваного рішення) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.

Разом з тим пунктом 1 частини другої вказаної статті визначено, що окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи однією зі сторін в яких є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, обласна рада, Київська, Севастопольська міська рада, їх посадова чи службова особа, крім випадків, передбачених цим Кодексом, та крім справ щодо їх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки та справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.

Для визначення підсудності справ за позовами прокурора важливо встановити статус прокурора в справі - позивач чи представник сторони.

У разі коли прокурор є позивачем у справі, то такі справи відповідно до частини другої статті 18 КАС України підсудні окружним адміністративним судам, оскільки позивачем у справі є посадова особа органу державної влади.

У разі коли прокурор звернувся до суду як законний представник, то предметну підсудність таких справ необхідно визначати з урахуванням статусу особи, яку він представляє.

Таким чином, згідно змісту позовної заяви, позивачем у даній справі є заступника прокурора м. Києва, який відповідно до обсягу наданих йому повноважень є посадовою особою органу державної влади.

Приймаючи до уваги положення пункту 1 частини другої статті 18 КАС України, незалежно від статусу відповідача, адміністративні справи, де позивачем є орган державної влади, зокрема прокурор міста, підсудні окружним адміністративним судам.

Такий висновок суду міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26 січня 2018 року по справі К/9901/472/17 810/2509/17.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23, 24 у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 (заяви № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві … керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96); суд не є встановленим законом у разі, якщо правила, які регламентують склад суду, не були додержані (Posokhov v. Russia № 63486/00, Fedotova v. Russia № 73225/01).

У даному випадку посадова особа органу державної влади - Заступник прокурора міста Києва звернувся з позовом до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення в якості позивача, та діяв в інтересах держави, інтересів інших осіб не представляв, тому спір не підсудний місцевим загальним судам та не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про те, що суд помилково розглянув справу за позовом Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення в порядку цивільного судочинства, неправильно застосувавши норми статті 15, пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України, що відповідно до ч.1 ст.377 ЦПК України є підставою для скасування рішення та закриття провадження у справі.

Частинами 1, 13 ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи те, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає частковому задоволенню, а також, те, що органи прокуратури звільнялись від сплати судового збору, тому судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 365,40 грн. має бути компенсований за рахунок держави.

Керуючись статтею 18 КАС України (в редакції чинній на час відкриття провадження в справі та ухвалення рішення), статтями 141, 367, 368, 374, 377, 381-384 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В

Апеляційну скаргу ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 28 серпня 2014 року скасувати.

Провадження в справі за позовом Заступника прокурора містаКиєва до Київської міської ради, ОСОБА_5 про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, відновлення становища, яке існувало до порушення закрити.

Компенсувати за рахунок держави, сплачений представником ОСОБА_3 - ОСОБА_4 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 365,40 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 березня 2018 року.

Суддя-доповідач Л.Д. Українець

Судді В.А. Шебуєва

М.І. Оніщук