Постанова № 72757103, 05.03.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 березня 2018 року

місто Київ

справа №755/5503/16-ц

провадження №22-ц/796/782/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних

справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.,

суддів - Кравець В.А., Махлай Л.Д.

за участю секретаря - Осінчук Н.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»

третя особа - Первинна профспілка Комунального підприємства «Плесо» Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг

розглянув у судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо»

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва у складі судді Гончарука В.П. від 21 грудня 2016 року у справі за позовом про скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

встановив:

У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, посилаючись на те, що з 16 березня 2007 року він працював у комунальному підприємстві виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо», займаючи посаду провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів.

16 грудня 2015 року його було ознайомлено з попередженням про наступне скорочення штату та звільнення з посади.

Наказом від 29 лютого 2016 року № 34-к/тр його звільнено із займаної посади у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу.

Запропоновані підприємством вакантні посади не відповідали його кваліфікації та спеціальності.

Вважаючи звільнення незаконним і таким, що проведене з порушенням порядку вивільнення працівників у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, без урахування гарантій для працівників, обраних до складу профспілкових органів, позивач, уточнивши вимоги, просив скасувати зазначені вище накази, поновити його на роботі і стягнути з відповідача заробітну плату за час вимушеного прогулу.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, доповненим додатковим рішенням від 3 січня 2017 року, з виправленою ухвалою від 3 січня 2017 року опискою, позов ОСОБА_1 задоволено частково, скасовано пп. 1.17 п. 1 наказу № 34-к/тр КГІ «Плесо» про звільнення ОСОБА_1, поновлено з 1 березня 2016 року ОСОБА_1 на посаді провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів КП «Плесо». Стягнуто із КП «Плесо» на користь ОСОБА_1 39 301 грн. 08 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу. У решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про поділ судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року в частині задоволених позовних вимог скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Апеляційного суду міста Києва від 15 лютого 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

За таких обставин, розглядається цивільна справа за апеляційною скаргою Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року, в якій відповідач просить скасувати рішення суду, посилаючись на його невідповідність нормам матеріального та процесуального права, неповне з'ясування всіх фактичних обставин справи та неналежну оцінку наданих суду доказів на підтвердження звільнення позивача з порушенням вимог ч. 2 ст. 40 КЗпП України, оскільки підприємством не було порушень законодавства при проведенні КП «Плесо» процедури скорочення та переведення працівників.

Також відповідач зазначає, що у протоколі профкому №9 від 11 лютого 2016 року відсутні обґрунтування заборони звільнення позивача.

Належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи відповідач КП «Плесо» (т. 2 а.с. 123) в судове засідання свого представника не направив, клопотання про відкладення судового розгляду справи не подав, первинна профспілка КП «Плесо» направила до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника профспілки (т.2 а.с. 115), тому відповідно до положень ст. 372 ЦПК України, колегія суддів провела судове засідання за відсутності відповідача та третьої особи.

Відповідно до п. 8 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону №2147-VІІ від 3 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 2 червня 2016 року №1402- VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць) , та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень цього Закону, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, який просив залишити рішення суду без змін, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджено, що з 16 березня 2007 року ОСОБА_1 працював на посаді провідного інженера лісового господарства служби утримання ліній гідротехнічних споруд у державному КП «Плесо», а з 2 червня 2015 року - провідним інженером лісового господарства служби утримання водних об'єктів «Плесо».

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради від 8 квітня 2008 року № 502 державне КП «Плесо» перейменовано у КП «Плесо».

16 грудня 2015 року ОСОБА_1 ознайомлено з попередженням про наступне вивільнення з посади провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів 29 лютого 2016 року у зв'язку зі зміною структури та штатного розпису КП «Плесо» відповідно до наказу від 10 грудня 2015 року № 164 «Про затвердження змін до організаційної структури» та наказу від 11 грудня 2015 року № 165 «Про затвердження змін до штатного розпису».

Наказом від 29 лютого 2016 року № 34-к/тр ОСОБА_1 було звільнено з посади провідного інженера лісового господарства служби утримання водних об'єктів КП «Плесо» у зв'язку зі скороченням штату працівників і відмовою від переведення на іншу роботу.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що звільнення позивача було здійснено відповідачем з порушенням вимог трудового законодавства, оскільки ОСОБА_1 не були запропоновані всі наявні вакантні посади.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом, у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 КЗпП України звільнення з підстав, зазначених у п.п. 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч.3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 6 (із змінами) «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз'яснено, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КзпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З урахуванням, що позивачу пропонувалися лише посади некваліфікованих працівників, а також посади, від яких відмовилися інші працівники, а не всі вакантні посади, які з'являлися під час процедури скорочення (посада провідного товарознавця з матеріально-технічного забезпечення відділу матеріально-технічного та господарського забезпечення, наявна у штаті КП «Плесо» станом на 25 січня 2016 року, посада провідного фахівця відділу з розвитку прибережної інфраструктури, наявна у штаті КП «Плесо» станом на 16 грудня 2015 року), висновок суду першої інстанції про порушення відповідачем вимог трудового законодавства при звільнені ОСОБА_1 відповідає правильно встановленим обставинам справи.

За правилами ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. п. 1, 2-5, 7 ст. 40 і п. п. 2, 3 ст. 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Відповідно до ч. 7 ст. 43 КЗпП України та ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» рішення профспілки про ненадання згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки.

Суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з'ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника, власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації, і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

У аспекті положень ч. 7 ст. 43 КЗпП України і ч. 6 ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та з урахуванням вищезазначеного висновку слідує, що оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права, то суд зобов'язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості.

З матеріалів справи вбачається, що Первинна профспілка КП «Плесо» Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг не надала згоди відповідачу на звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП, так як вважала доводи роботодавця щодо звільнення позивача із займаної посади в зв'язку зі скороченням штату необґрунтованими.

Із протоколу засідання профспілкового комітету КП «Плесо» від 11 лютого 2016 року вбачається, що свою відмову у наданні згоди на звільнення ОСОБА_1 профспілка обґрунтувала наявністю порушень трудового законодавства з боку відповідача, зокрема і тим, що санітарна очистка територій не входить до функціональних обов'язків провідного інженера лісового господарства.

У сукупності з іншими наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів вважає рішення профспілкового комітету щодо відмови у наданні згоди на звільнення позивача достатньо обґрунтованим та правильно прийнятим до уваги судом першої інстанції при вирішенні спору.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги КП «Плесо» не ґрунтуються на нормах чинного законодавства та не підтвердженні під час перегляду рішення суду в апеляційному порядку.

Судом першої інстанції повно з'ясовані обставини справи, оцінені надані сторонами докази, правильно застосовані норми матеріального права, тому колегія суддів згідно п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України дійшла висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення.

Керуючись ст. ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -

постановив:

Апеляційну скаргу представника Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) по охороні, утриманню та експлуатації земель водного фонду міста Києва «Плесо» залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 грудня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.

Дата виготовлення повного тексту постанови - 15 березня 2018 рік.

Головуючий: С.В. Кулікова

Судді: В.А. Кравець

Л.Д. Махлай