Рішення № 72750510, 15.03.2018, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/8142/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі:

головуючого - судді Казидуб О. Г.

за участю секретаря Зайцевій О. І.

розглянувши в судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління пенсійного Фонду України в Черкаській області про визнання рішення суб'єкта владних повноважень протиправним та зобов’язання вчинити певні дії. Свої позовні вимоги мотивує тим, що він з 22.02.2002 до даного часу перебуває на публічній службі в органах прокуратури. У червні 2010 йому призначено пенсію по інвалідності як інваліду ІІІ групи загального захворювання. З 22.09.2017 йому встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності.

Позивач зазначає, що 22.09.2017 він звернувся до Управління Пенсійного Фонду України в м. Черкасах Черкаської області з заявою №3006/8227 про призначення/перерахунок пенсії, згідно з якою просив призначити пенсію шляхом переходу на інший вид пенсії, згідно зі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру», оскільки має понад 10 років стажу роботи в органах прокуратури.

Листом від 26.09.2017 №15924/04 відповідач повідомив його, що згідно з рішенням, затвердженим протоколом №63/1 від 26.09.2017, йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII, оскільки, на думку відповідача, починаючи з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не призначаються.

Вважає, що таке рішення управління Пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області є протиправним. Оскільки нині чинною редакцією частини 9 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, передбачено, що прокурорам, визнаним інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років. Натомість п. 5 Прикінцевих положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, на які посилається відповідач, до спірних правовідносин не застосовується.

Просить суд визнати протиправними та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні йому пенсії на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру»; зобов’язати УПФУ в м. Черкасах Черкаської області призначити з 22 вересня 2017 року йому пенсію на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60 відсотків від суми його заробітної плати, зазначеної у відповідній довідці прокуратури Черкаської області без обмежень граничного розміру пенсії; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» без обмежень граничного розміру пенсії за період з 22.09.2017 до моменту здійснення виплати.

22 січня 2018 року позивач надав заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив визнати протиправними та скасувати рішення відповідача щодо відмови у призначенні пенсії на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру»; зобов’язати відповідача призначити йому з 22 вересня 2017 року пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» у розмірі 60% від суми його заробітної плати, зазначеної у довідці прокуратури Черкаської області від 22.09.2017 № 18-215 вих. 17 без обмеження граничного розміру заробітної плати та без обмежень граничного розміру пенсії; зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» без обмеження граничного розміру заробітної плати та без обмежень граничного розміру пенсії за період з 22.09.2017 до моменту здійснення виплати.

Представник позивача за дорученням ОСОБА_2 в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі та просила його задоволити.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову з підстав викладених в запереченні.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3, вивчивши та дослідивши письмові матеріали справи, приходить до наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 22.02.2002 до даного часу перебуває на публічній службі в органах прокуратури, що підтверджується копією трудової книжки АМ № 076864, довідкою Прокуратури Черкаської області № 11-625 вих. 17 від 22.09.2017.

У червні 2010 ОСОБА_1 призначено пенсію по інвалідності як інваліду ІІІ групи загального захворювання на підставі ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до Довідки № 869757 Обласної МСЕК № 2, 21 вересня 2017 року позивачу встановлено безтерміново ІІ групу інвалідності.

Згідно з довідкою прокуратури Черкаської області від 22.09.2017 №11-625вих17, станом на 22.09.2017 стаж роботи позивача в органах прокуратури складає 15 років 07 місяців 00 днів, а загальний – 22 роки 11 місяців та 28 днів.

У відповідності до частини 9 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, прокурорам, визнаним інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.

Частиною другою цієї ж статті визначено, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.

Згідно з довідкою прокуратури Черкаської області від 22.09.2017 №18-215вих17 місячна (чинна) заробітна плата позивача складає 54 933, 75 грн.

22.09.2017 позивач звернувся до Управління пенсійного фонду України в м. Черкасах Черкаської області з заявою №3006/8227 про призначення/перерахунок пенсії, якою просив призначити пенсію шляхом переходу на інший вид пенсії, згідно зі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру».

Листом від 26.09.2017 №15924/04 відповідач повідомив ОСОБА_1, що згідно з рішенням, затвердженим протоколом №63/1 від 26.09.2017 йому відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 86 Закону України «Про прокуратуру» №1697-VII. В обґрунтування прийнятого рішення відповідач послався на п. 5 Прикінцевих положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, згідно з яким передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

А тому, на думку відповідача, з 1 червня 2015 року пенсії на підставі Закону України «Про прокуратуру» не призначаються, раніше призначені пенсії не перераховуються.

01.04.2015 набув юридичної сили Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, згідно з п. 5 Прикінцевих положень якого, передбачено, що у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

На момент ухвалення зазначеного Закону від 02.03.2015 № 213-VIII чинним був Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII.

Тому на думку суду, положення зазначеного п. 5 Прикінцевих положень може стосуватись правовідносин, що виникають саме із Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 № 1789-XII.

Разом з тим, 15.07.2015 частково набув чинності Закон України «Про прокуратуру» № 1697-VII, статтею 86 якого урегульовано відносини щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури. В подальшому окремі положення зазначеної статті зазнали змін згідно з Законами України від 24.12.2015 № 911-VIII, від 06.12.2016 №1774-VIII.

Чинні на даний час положення частин 2 та 9 статті 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII визначають наступне: «9. Прокурорам, визнаним інвалідами I або II групи, призначається пенсія по інвалідності в розмірах, передбачених частиною другою цієї статті, за наявності стажу роботи в органах прокуратури не менше 10 років.» «2. Пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.»

Стаття 86 ЗУ «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, як і наведені частини цієї статті, не скасовані, не визнані неконституційними, їх застосування не призупинене. Більше того, положення цієї статті після набрання ними законної сили змінювались зазначеними вище Законами. Викладене, на думку суду, свідчить, що законодавець визнає юридичну силу положень ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» та з його позиції її нормами регулюються правовідносини щодо пенсійного забезпечення працівників органів прокуратури. В протилежному випадку вносити зміни до законодавчого акта, який втратив чинність та не застосовується, не має сенсу.

Одночасно суд наголошує, що згідно з ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року та з огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі – ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Європейським судом з прав людини у попередніх рішеннях наголошувалось, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам (п. 31 рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26 червня 2014 року, заяви № 68385/10 та 71378/10).

За таких обставин закріплене ч.ч. 2,9 ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» (2014 року) законне сподівання позивача на призначення пенсії на умовах цього Закону є майном в розумінні ст.1 Першого Протоколу до Конвенції.

Стала практика ЄСПЛ не розглядає право на мирне володіння майном як абсолютне. Проте втручання у це право можливе лише за додержання низки умов.

Так, в п. 155 рішення у справі «Полторацький проти України» від 29.04.2003 (заява №38812/97) зазначено, що насамперед Суд повинен розглянути, чи втручання було здійснено «відповідно до закону». Цей вираз, по-перше, вимагає, щоб відповідний захід мав певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна бути здатна передбачити його наслідки для себе, а також це законодавство має відповідати принципу верховенства права (див. рішення у справах «Круслін проти Франції» та «Ювіг проти Франції» від 24 квітня 1990 р., серія А №176-А, с.20, §27, і серія А №176-В, с.52, §26, відповідно).

У пп. 50-51 рішення ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» від 14.10.2010 (заява № 23759/03 та 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (див. рішення у справі «Ятрідіс проти Греції» [ВП], N 31107/96, пункт 58, ЄСПЛ 1999-II).

Розглядаючи критерій «якості закону» у п. 47 рішення в справі «Корецький та інші проти України» (Заява N 40269/02) Суд зазначив, що закон має бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю для того, щоб вона могла, якщо це необхідно, за допомогою кваліфікованих радників передбачити в розумних межах, виходячи з обставин справи, ті наслідки, які може спричинити означена дія. Щоб положення національного закону відповідали цим вимогам, він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією ( 995_004 ). У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується (див. вищезазначене рішення «Маестрі» (Maestri).

З фактичних обставин справи слідує, що позивачу відмовлено у переведенні на інший вид пенсії на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.

Суд вважає, що застосоване відповідачем нормативне регулювання спірних правовідносин не відповідає критерію «якості закону». Оскільки не застосування чинних положень статті 86 Закону № 1697-VII не має розумного обґрунтування.

А тому оскаржуване рішення відповідача, затвердженим протоколом №63/1 від 26.09.2017, суд вважає протиправним та таких, що підлягає скасуванню.

Згідно з поданим позовом позивач просить зобов’язати відповідача призначити та виплатити його пенсії без обмеження її граничним розміром.

Суд вважає, що ця вимога підлягає до задоволення, через наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 введено в дію нову норму, якою встановлено, що максимальний розмір пенсії, зокрема, призначеної на підставі Закону України «Про прокуратуру», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Вказана норма набула чинності 01.10.2011.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону № 3668-VI від 08.07.2011 обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Судом встановлено, що вперше пенсію позивачу призначено у червні 2010 року як інваліду ІІІ групи загального захворювання на підставі ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Частиною 3 статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» закріплено право пенсіонера на переведення з одного виду пенсії на інший, що здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Частиною 11 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» також передбачено що прокурорам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їхнім вибором.

А тому, на думку суду, у даному випадку мова іде про переведення позивача на інший вид пенсії, а не її призначення вперше. Про що також свідчить зміст направленої позивачем заяви від 22.09.2017. Через це обмеження пенсії максимальним розміром на позивача не поширюється, відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону № 3668-VI від 08.07.2011.

Крім того, суд враховує висновки, викладені Конституційним Судом України у рішеннях від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016, від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016. Та вважає, що обмеження пенсії максимальним розміром не може застосовуватись до окремих категорій працівників. Оскільки у цьому випадку принцип пропорційності втручання не дотримано.

Суд наголошує, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.

Принцип розподілу влади заперечує надання суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства.

Постановою Вищого адміністративного суду України від 21.10.2010 р. № П-278/10, якою встановлено, що з огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Адміністративний суд, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

А тому, суд вважає за необхідне зобов’язати відповідача призначити позивачу з 22 вересня 2017 року пенсію на підставі статті 86 Закону України «Про прокуратуру» у розмірі 60 відсотків від суми його заробітної плати, зазначеної у відповідній довідці прокуратури Черкаської області без обмежень граничного розміру пенсії, зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити йому пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» без обмеження граничного розміру заробітної плати та без обмежень граничного розміру пенсії за період з 22.09.2017 до моменту здійснення виплати.

На підставі вищевикладеного, керуючись Конституцією України, ст. ст. 4, 8, 11, 17, 86, 94, 158-163, 186, 254 КАС Українист. 86 Закону України «Про прокуратуру», ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання рішення протиправним та зобов’язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного Фонду України в м. Черкасах Черкаської області щодо відмови у призначенні пенсії на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» ОСОБА_1.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області призначити з 22 вересня 2017 року ОСОБА_1 пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» у розмірі 60 % від суми його заробітної плати, зазначеної у довідці Прокуратури Черкаської області від 22.09.2017 № 18-215 вих. 17 без обмеження граничного розміру заробітної плати та без обмежень граничного розміру пенсії.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію на підставі ст. 86 ЗУ «Про прокуратуру» без обмеження граничного розміру заробітної плати та без обмежень граничного розміру пенсії за період з 22.09.2017 до моменту здійснення виплати.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 березня 2018 року

Головуючий: ОСОБА_4