Ухвала суду № 72749155, 13.03.2018, Арцизький районний суд Одеської області

Справа № 492/1005/17

Провадження № 4-с/492/1/18

У К Р А Ї Н А

АРЦИЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Арциз

Арцизький районний суд Одеської області у складі головуючого судді Варгаракі С.М., при секретарі судових засідань ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Арциз Одеської області скаргу ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на дії головного державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області ОСОБА_3 та постанову про арешт майна боржника від 12 липня 2017 року, -

ВСТАНОВИВ:

ПУБЛІЧНЕ АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» (далі – ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК») звернулося до суду з зазначеною скаргою, про визнання дії головного державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області ОСОБА_3 в частині винесення постанови про арешт майна боржника від 12.07.2017 року незаконними та скасування зазначеної постанови, посилаючись на те, що з моменту винесення постанову ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» частково погасив заборгованість самостійно, а постанову досі не скасована. Крім того, державний виконавець ще додатково наклав арешт. Скаржник вважає, що діями державного виконавця порушенні вимоги Закону України «Про виконавче провадження», у зв’язку з чим звернувся до суду із зазначеною скаргою.

В судове засідання представник скаржника не з’явився, але надіслав до суду клопотання про розгляд скарги за його відсутності. Також, надіслав до суду письмові пояснення, згідно яких просив визнати дії державного виконавця в частині винесення постанови про арешт майна боржника незаконними, посилаючись на те, що оскаржуваної постанова про накладення арешту до скаржника не надходила; на момент винесення постанови про арешт від 12.07.2017 року діяла інша постанова про арешт облігації внутрішньої державної позики від 27.04.2017 року; сума арешту на момент винесення оскаржуваної постанови була більша ніж сума стягнення за виконавчими документами приєднаними до зведеного виконавчого провадження; виконання кількох рішень про стягнення коштів з одного боржника здійснюється державним виконавцем, який відкрив перше виконавче провадження щодо того боржника, у рамках зведеного виконавчого провадження.

Головний державний виконавець Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області ОСОБА_3 в судове засідання не з’явилася, але надіслала до суду заперечення проти скарги, згідно яких просила скаргу розглянути за її відсутності, у задоволенні скарги відмовити. Відповідно до наданих заперечень державний виконавець зазначила, що постанова про арешт майна боржника була винесена разом з постановою про відкриття виконавчого провадження; на момент відкриття виконавчого провадження державному виконавцю були відомі рахунки боржника, тому після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження була винесена постанова про арешт майна боржника; посилання скаржника на те, що арешт не може бути накладено на кореспондентські рахунки банку не може біти підставою для скасування постанови, оскільки не забороняється накладати арешт на кошти на цих рахунках; після відкриття виконавчого провадження та винесення постанови про арешт коштів державним виконавцем була винесена постанова про приєднання виконавчого провадження до зведеного виконавчого провадження, відкритого у виконавчій службі відносно скаржника, накладення арешту в рамках зведеного виконавчого провадження на облігації, а також на суму стягнення неможливо так як на той момент діяла ухвала Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.07.2017 року, якою заборонено вчиняти дії по стягненню в межах зведеного виконавчого провадження.

У зв’язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється,що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Суд, розглянувши скаргу ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК», дослідивши матеріали справи, додані до скарги докази, приходить до наступного висновку.

Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 2 ЦПК України).

Згідно ст. ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (зі змінами, внесеними згідно із Законами України).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституції України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (ст. 5 Закону)

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі виконавчих листів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Порядок оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців та посадових осіб органів державної виконавчої служби визначений у ст. 74 Закону.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Положення ч. 4 ст. 74 Закону кореспондуються зі ст. 447 ЦПК України, відповідно до якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону у разі якщо в заяві стягувача зазначено рахунки боржника у банках, інших фінансових установах, виконавець негайно після відкриття виконавчого провадження накладає арешт на кошти боржника.

В силу ст. 48 Закону стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно ст. 56 Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

Таким чином, державний виконавець з метою реального забезпечення виконання виконавчого листа за заявою стягувача має право винести постанову про накладення арешту на все майно боржника у розмірі суми стягнення.

Отже, у зв'язку із заявою стягувача, що знаходяться в матеріалах виконавчого провадження щодо накладення арешту на кошти боржника державними виконавцями правомірно винесено постанову про арешт коштів боржника в межах сум стягнення у виконавчому провадженні № 54243515 про стягнення моральної шкоди. Тому державним виконавцем у межах виконавчого провадження винесенням оскаржуваної постанови були вчинені дії по забезпеченню реального виконання рішення суду, які передбачені законом.

Згідно ст. 59 Закону України «Про банки та банківську діяльність», роз’яснень, наданих в листі Національного Банку України від 25.10.2001 року № 18-211/3950 «Про порядок накладання арешту на кореспондентські рахунки комерційних банків» забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки комерційних банків без зазначення певної суми, оскільки, враховуючи специфіку комерційних банків, кошти, які знаходяться на кореспондентських рахунках банку, належать не тільки банку, і припинення усіх операцій зачіпає інтереси як банку, так і його клієнтів.

З матеріалів копії виконавчого провадження вбачається, що в постанові про арешт коштів боржника від 12 липня 2017 року чітко зазначено в межах якої суми звернено стягнення з боржника, а саме 36969,34 грн., тобто відповідно до норм чинного законодавства головним державним виконавцем Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області ОСОБА_3 правомірно було накладено арешт на рахунки ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до роз’яснень, викладених у п. 23 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 07 лютого 2014 року «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень цивільних справах» судам роз’яснено, що при виконанні судових рішень про стягнення грошових коштів державний виконавець на підставі статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» у першу чергу звертає стягнення на кошти боржника в гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитаріях цінних паперів, і лише за відсутності у боржника коштів і цінностей - на належне йому інше майно, за винятком того, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення.

Враховуючи, що державний виконавець, встановивши наявність у боржника коштів на рахунках, в межах повноважень визначених Законом України «Про виконавче провадження», у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом, здійснив заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, і такі дії державного виконавця на сам перед спрямовані для задоволення вимог стягувача, при цьому, не порушуючи прав та інтересів боржника, та зважаючи на те, що арештовані рахунки не мають спеціального режиму використання в розумінні вимог статті 52 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції що діяла на час винесення оскарженої постанови, суд вважає, що заявлені вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 1, 3, 5, 18, 26, 48, 56, 74 Закону України «Про виконавче провадження», 4, 5, 13, 76-81, 211, 247, 258-261, 447 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ОСОБА_2 «ПРИВАТБАНК» на дії головного державного виконавця Соборного відділу державної виконавчої служби м. Дніпро Головного територіального управління юстиції у Дніпровській області ОСОБА_3 та постанову про арешт майна боржника від 12 липня 2017 року – відмовити.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Арцизький районний суд Одеської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя

Арцизького районного суду ОСОБА_4