Постанова № 72747808, 28.02.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 646/7473/16-ц Головуючий І інстанції – Сорока О.П.

Провадження № 22ц/790/596/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

Категорія: договірні

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2018 року Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Кіся П.В.,

суддів: - ОСОБА_2,

- ОСОБА_3,

за участю секретаря - Пузікової Ю.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2017 року (суддя Сорока О.П.) у цивільній справі № 646/7473/16-ц за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

11.07.2016 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_6, у якому, з урахуванням уточнень, просив стягнути з відповідача на його користь: борг за договором позики у сумі 23125 доларів США; проценти за користування у розмірі 15288,16 доларів США; неустойку у розмірі 2816,82 долара США, а всього суму в націоанльній грошовій валюті за курсом НБУ еквівадентну 41229,98 доларам США, а також відшкодувати судові витрати.

Обгрунтовуючи позов, ОСОБА_5 вказував, що 24 червня 2013 року між сторонами була досягнута усна домовленість про позику, за умовами якої ОСОБА_6 зобов’язався повернути позивачеві грошові кошти у сумі 23125 доларів США не пізніше 24 серпня 2013 року. Даний факт був зафіксований у розписці. Однак, у встановлений строк відповідач борг не повернув та ухиляється від його повернення у добровільному порядку.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2017 року позов ОСОБА_5 задоволено частково.

Суд вирішив: стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 суму боргу за договором позики у розмірі 612 810,19 грн.; проценти у розмірі 404778,82 грн.; три відсотки річних від простроченої суми боргу у розмірі 74645,45 грн. та судовий збір у розмірі 8551,20 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6 просить рішення суду скасувати, вважаючи його незаконим та необґрунтованим, і ухвалити нове, яким у задоволені позову відмовити.

Обгрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що суд першої інстанції, неправильно застосував положення ст. ст. 1046,1047 ЦК України, визначаючи характер спірних правовідносин та справжній зміст письмового документа, суд залишив поза увагою його доводи про те, що ніяких грошових коштів від позивача він не отримував.

Вважає, що твердження суду про те, що отримання грошових коштів підтверджено розпискою з особистим підписом відповідача є хибним, оскільки відповідач наголошував на тому, що в рамках кримінального провадження розлідується факт фальсифікації документів з боку позивача та інші обставини, які мають значення для вирішення цього спору.

Також, відповідач вказує, що суд за заявою відповідача не застосував до виниклих правовідносин строк позовної давності та при нарахуванні заборгованості та відсотків за користування коштами безпідставно вийшов за межі строку позовної давності в три роки та нарахував проценти за весь період - з 24.06.2013 року по 14.09.2017 року.

Незаконним рішення, на думку відповідача, є і в частині визначення валюти у спірних правовідносинах, так як на території України розрахунки можуть здійснюватися лише в гривні, згідно з Декретом КМУ від 19.02.1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валю.тного контролю».

Також вважає, що суд не мав підстав застосовувати ст.625 ЦК України, оскільки ця норма діє лише відносно гривні, а не іноземної валюти.

Крім того, суд усупереч змісту ст.267 ЦК України при нарахуванні заборгованості та відсотків вийшов за користування чужими коштами безпідставно вийшов за межі строку позовної давності у 3 роки, що є порушенням норм матеріального та процесуального права.

В суді апеляційної інстанції відповідач і його представник апеляційну скаргу підтримавли і просили задовольнити, посилаючись на викладені в ній доводи.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги в частині безгрошовості розписки, представник відповідача вказувала, що в дійсності ОСОБА_6 грошей у ОСОБА_5 не отрмував, що розписка написана ОСОБА_6 в сауні, коли відповідач перебував у стані, при якому не в повній мірі усвідомлював можливі правові наслідки, що написав розписку із щирого почуття довіри до намірів ОСОБА_5 та на його прохання про надання такої розписки у якості гарантії дотримання домовленостей щодо будівництва та використання елінгу на переданій ОСОБА_6 ОСОБА_5 в суборенду частині земельної ділянки на березі Печеніжського водосховища.

На підтвердження цих доводів про обставини написання розписки ОСОБА_6 представник відповідача просила допитати свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 і ОСОБА_10

Позивач ОСОБА_5 проти задоволення апеляційної скарги та виклику свідків заперечував, вказуючи, що розписка написана ОСОБА_6 саме на підтвердження укладення договору позики, а відносини надання в суборенду земельної ділянки на березі водосховища не має до цього відношення, оскільки при укладенні договору суборенди вони визначили усі істотні умови, в тому числі і розрахунки. На підтвердження цих доводів ОСОБА_5 надав копію договору суборенди зазначеної земельної ділянки, укладеного між ним та ОСОБА_6 з зазначенням істотних умов.

Переглянувши справу за наявними в ній та додатково наданими доказами та перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції забезпечив сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі рівні можливості по реалізації ними процесуальних права, в тому числі і щодо надання доказів та доведення їх переконливості перед судом.

Судом встановлено, що 24 червня 2013 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було досягнуто усну домовленість про позику, за умовами якої ОСОБА_6 зобов’язався повернути позивачеві грошові кошти у сумі 23125 доларів США до 24.08.2013 року, підтвердивши умови укладення цього договору позики власноручно виготовленою розпискою.

Оскільки в зазначений строк відповідач кошти не повернув, ухиляється від виконання взятого зобов’язання, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню і що з ОСОБА_6, відповідно до ст.ст.1046, 1047, 1048, 1050 і 625 ЦК України, належить стягнути суму боргу за договором позики, проценти за позикою та три проценти річних від простроченої суми.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду, оскільки воно ухвалене у відповідності із законом, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переважна більшість викладені в апеляційній скарзі доводів були перевірені судом першої інстанції і в рішенні їм надана належна правова оцінка.

Апеляційний суд не вбачає передбачених законом підстав для визнання хибними висновків суду першої інстанції як щодо фактичних обставин справи так і щодо правової кваліфікації спірних правовідносин.

Дійсно, як правильно вказує в апеляційній скарзі відповіда ОСОБА_6 письмовий текст договору позики в класичному розумінні цього документу, сторонами не складався.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, в наданій позивачем на підтвердження позовних вимог власноручно виготовленій відповідачем ОСОБА_6 розписці зазначено основні умови, які притаманні саме договору позики.

Так, в наданій позивачем розписці від 24.06.2013 року прямо вказано ОСОБА_6 (російською мовою) «Я, ОСОБА_6 (далі в тексті анкетні дані відповідача)…занял у ОСОБА_11 (далі в тексті анкетні дані позивача) суму эвивалентную 23125 USD (двадцать три тисячи сто двадцать пять S) по рыночному курсу. Деньги обязуюсь ввернуть до 24.08.2013 г.” (т.1 а.с.130).

Вказана розписка за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідачем та його представниками не надано належних та допустимих доказів, а матеріали справи таких не містять, які б давали підставу вважати, що надана суду розписка ОСОБА_6 від 24.06.2013 року за своїм змістом свідчить про фіксування цією розписку інших відносин між ОСОБА_6 і ОСОБА_5, ніж ті, що в ній вказані і які передбачені статтею 1046 ЦК України, тобто – договір позики.

Ні посилання відповідача на можливість підтвердження показами свідків про написання ним такої розписки в сауні при обговоренні умов будівництва ОСОБА_5 на належній ОСОБА_6 земельній ділянці та використання елінга, ні надані в суді апеляційної інстанції копії договору суборенди земельної ділянки від 28.02.2012р., а ні копія дозволу інспекції ДАБК Печенізького району від 19.06.2008 року не містять даних, які б давали підставу вважати, що видана ОСОБА_12 розписка від 24.06.2013 року, є доказом укладення іншого договору, ніж договору позики, як це прямо вказано в тексті розписки.

Незважаючи на вжиті в судовому засіданні заходи з метою зясування того, свідченням якого саме іншого договору, ніж це стверджує позивач, є розписка ОСОБА_6 від 24.06.2013 року, представник відповідача так і не спромоглася надати відповідь з цього питання чи хоча би обґрунтувати наявність зв’язку між розпискою від 24.06.2013 року про запозичення ОСОБА_6 у ОСОБА_5 грошових коштів у сумі еквівалентній 23125 доларам США на строк до 24.08.2013 року і договором від 28.02.2012 року про наданням ОСОБА_6 в суборенду ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1732га строком до 17.06.2058 року зі сплатою суборенди у сумі 625,72 грн. щомісяця.

Апеляційний суд також відхиляє доводи відповідача та його представника в частині незаконності позики у іноземній валюті, оскільки за змістом виданої відповідачем ОСОБА_6 розписки від 24.06.2013 року сторони договору визначили суму позики еквівалентній 23125 доларам США по ринковому курсу, а позивач ОСОБА_5 просив і суд вирішив стягнути заборгованість у гивні, тобто в національній валюті, у обсязі, еквівалентному вартості 23125 доларам США та відповідному обсягу процентів по курсу НБУ.

Статтею 533 ЦК України передбачено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. (ч.2 ст.533 ЦКУ).

Посилання відповідача та його представника на наявність кримінального провадження висновки суду не спростовують і не свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову, оскільки підставою для визнання доведеними обставин про укладення договору позики (виготовлення розписи) за відсутністю вільного волевиявлення ОСОБА_6 , згідно ст.83 ЦПК України ( в ред.. ЗУ №2147-VIII від 03.10.2017р.), може бути лише відповідне рішення суду у цивільній, адміністративній справі, чи вирок у кримінальному провадженні, які набрали законної сили, а не лише факт існування в провадженні органу досудового слідства кримінального провадження, яке може закінчитися у різних формах.

Відповідачем та його представником не спростовані наданий позивачем розрахунок загальної суми заборгованості та її складових, та не спростовано правильність здійсненого судом розрахунку.

Іншим доводам апеляційної скарги, які є тотожними доводам відповідача при запереченні позовних вимог, надано відповідну правову оцінку в рішенні суду.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2018 року.

Головуючий – П.В. Кісь

Судді: О.А ОСОБА_2

ОСОБА_3