Постанова № 72745954, 21.02.2018, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Скрипник С.М.

Доповідач -Стахова Н.В.

Справа № 426/8631/17

Провадження № 22ц/782/746/17

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2018 року м.Сєвєродонецьк

Апеляційний суд Луганської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого- Стахової Н.В.

суддів: Авалян Н.М., Орлова І.В.

за участю секретаря: Перишкіна Т.М.

представника позивача - адвоката ОСОБА_2

представника відповідача- Зубенка В.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Апеляційного суду Луганської області в м. Сєвєродонецьку Луганської області апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» на рішення Сватівського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року (суддя Скрипник С.М.) у справі № 426/8631/17 за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» про поновлення на роботі, скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и л а:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вказаним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» (далі ТОВ Сватівська олія), в обґрунтування якого зазначив, що з 29.06.2016 року перебував з відповідачем у трудових відносинах, займаючи посаду пресувальника-формувальника харчової промисловості (підмінного) екстраційного цеху олійно-екстраційного виробництва, а наказом № 2013-к від 28.11.2016 року його було звільнено за п.3 ст.36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв'язку зі вступом на військову службу. Трудова книжка була вручена йому особисто відповідачем 26.04.2017 року. Вважає звільнення незаконним, тому, уточнивши в подальшому позовні вимоги, просив суд поновити строк звернення до суду із вказаним позовом, скасувати, як незаконний наказ №2013-к від 28.11.2016 року про його звільнення, поновити його на роботі на посаді пресувальника-формувальника харчової промисловості (підмінного) екстраційного цеху олійно-екстраційного виробництва в ТОВ «Сватівська олія», стягнути з відповідача на його користь на підставі ст.235 КЗпП України середній заробіток за час вимушеного прогулу по день поновлення на роботі, рішення про поновлення на роботі допустити до негайного виконання.

Рішенням Сватівського районного суду Луганської області від 20.09.2017 року позов ОСОБА_3, в інтересах якого діє його представник ОСОБА_2, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу було задоволено.

Суд поновив ОСОБА_3 строк звернення до суду з позовом до суду за вирішенням трудового спору;

Скасував наказ №2013-к від 28.11.2016 року Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» про звільнення ОСОБА_3;

Поновив ОСОБА_3 на посаді пресувальника-формувальника харчової промисловості (підмінного) екстраційного цеху олійно- екстраційного виробництва Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія»;

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 28 листопада 2016 року по 20 вересня 2017 року) в розмірі 32656 гривень 50 копійок;

Стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» на користь держави судовий збір у розмірі 1280 гривень 50 копійок.

Не погодившись із вказаним рішенням суду, ТОВ «Сватівська олія» звернулось з апеляційною скаргою на нього, вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим із порушенням норм матеріального та процесуального права, та посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просило оскаржуване ним рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

У судовому засіданні представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити та пояснив, що позивач уклав Контракт з Міністерством оборони України про добровільне проходження військової служби в Збройних Силах України строком на три роки, не в не особливий період, тому гарантії передбачені ч. 3 ст. 119 КЗпП України до позивача не застосовуються.

У судовому засіданні представник позивача апеляційну скаргу не визнала, просила її відхилити та пояснила, що позивач підлягає поновленню на роботі, оскільки ч. 3 ст. 119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в ТОВ «Сватівська олія», оскільки на час укладення контракту особливий період не закінчився.

Заслухавши доповідача, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу ТОВ «Сватівська олія» такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст.263 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що за наявності особливого періоду та кризової ситуації ч.3 ст.119 КЗпП України гарантує право позивача на збереження за ним на час дії контракту місця роботи та посади в ТОВ «Сватівська олія», тому виходячи з приписів ч. 2 ст. 235 КЗпП України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 32656 грн.50 коп.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися з наступних підстав.

Встановлено, що 29 червня 2016 року на підставі наказу № 872-к від 24.06.2016 року ОСОБА_3 був прийнятий на посаду пресувальника-формувальника харчової промисловості (підмінного) до екстраційного цеху олійно - екстраційного виробництва у ТОВ «Сватівська олія».

28 жовтня 2016 року Міністерством оборони України з ОСОБА_3 укладено контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України протягом строку контракту на посадах солдатського сержантського складу.

З контракту вбачається, що ОСОБА_3 взяв на себе зобов'язання проходити військову службу в Збройних Силах України протягом строку контракту, а в разі настання особливого періоду ? понад установлений контрактом строк.

Контракт був укладений на строк три роки.

Наказом командира військової частини польової пошти ВО927 (по стройовій частині) № 310 від 28.10.2016 року ОСОБА_3 було призначено на посаду водія-хіміка взводу радіаційного, хімічного, біологічного захисту роти радіаційного, хімічного біологічного захисту ВОС 124037А 976.

28.11.2016 року ОСОБА_3 на підставі наказу № 2013-к від 28.11.2016 року було звільнено з посади пресувальника -формувальника харчової продукції 4 розряду (підмінний) за п.3 ст.36 КЗпП України у зв'язку зі вступом на військову службу.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є: призов або вступ працівника або власника ? фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігається місце роботи, посада відповідно до частини третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до ч. 3 чт.119 КЗпП України за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, в яких вони працювали на час призову.

Отже, із системного аналізу вказаних правових норм вбачається, що, особа, яка прийнята на військову службу за контрактом, користується передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України гарантіями (щодо збереження за нею місця роботи, посади і середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації) виключно у разі укладання такого контракту під час виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану.

Визначення «особливого періоду» міститься в абзаці 11 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року, у якому передбачено, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Таким чином, дія особливого періоду обмежується строками, встановленими для проведення мобілізації , або часом, протягом якого діє воєнний стан і частково відбудований період після закінчення воєнних дій.

Указами Президента України від 17.03.2014 року № 303/2014, від 06.05.2014 року № 454/2014, від 21.07.2014 року № 607/2014, від 14.01.2015 року № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» було оголошено та проведено в період з 18.03.2014 року по 17.08.2015 року часткову мобілізацію в шість хвиль (черг).

Отже, на момент укладання ОСОБА_3 контракту з проходження військової служби у Збройних Силах України мобілізація не проводилася, так як остання її хвиля (черга) закінчилася 17 серпня 2015 року.

Також встановлено, що станом на 28 жовтня 2016 року в Україні кризова ситуація, що загрожує національній безпеці, не виникала, воєнний стан введено не було, як і взагалі був відсутній стан «особливого періоду» (в розумінні, що має значення для застосування приписів ч.3 ст.119 КЗпП України).

Зазначене підтверджується, зокрема, і безпосередньо умовами укладеного ОСОБА_3 контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України (далі - Контракт), відповідно до якого громадянин ОСОБА_3 ознайомився із законами та іншими нормативно-правовими актами України, які регулюють порядок проходження військової служби, і добровільно бере на себе зобов'язання проходити військову службу у Збройних Силах України протягом строку контракту (три роки), а в разі настання особливого періоду - понад установлений строк Контракту.

Із зазначеного вбачається, що сторони договору (Контракту) чітко усвідомлювали, що цей Контракт укладається не в особливий період, а тому - строком на три роки, але передбачили, що лише в разі можливого настання особливого періоду в подальшому ОСОБА_3 буде проходити військову службу понад установлений Контрактом строк.

Вказаний висновок, а також відсутність на час укладання Контракту кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, у повній мірі підтверджується і змістом пункту 18 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, відповідно до якого перший контракт про проходження військової служби укладається:

з військовослужбовцями, прийнятими на посади рядового складу, - строком на 3 роки;

з військовослужбовцями, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, - до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію.

Тобто, оскільки Контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України було ОСОБА_3 28.10.2016 року укладено вперше, це укладання сталося не в період виникнення (наявності) кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану, то строк його дії було у відповідності до ч.2 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено саме три роки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки ОСОБА_3 добровільно уклав контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, без оголошення рішення про проведення мобілізації або введенням воєнного стану, і без посилання на виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, тому доводи позивача по те, що на нього поширюються гарантії передбачені ч.3 ст. 119 КЗпП України є безпідставними.

Оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення і поновлення на роботі, то вони також задоволенню не підлягають.

Доводи апеляційної скарги про те, що представник позивача ОСОБА_2 не мала права надавати вторинну безоплатну правову допомогу позивачу, оскільки він не є особою, яка має право на таку допомогу відповідно до ст. 13 Закону України «Про безоплатну правову допомогу» до уваги не приймаються, бо не стосуються предмета та обставин позову.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення - скасуванню з підстав, передбачених ч. 3 ст.376 ЦПК України.

Приймаючи до уваги викладене, керуючись, ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» задовольнити.

Рішення Сватівського районного суду Луганської області від 20 вересня 2017 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сватівська олія» про поновлення на роботі, скасування наказу та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст складено - 26 лютого 2018 року.

Головуючий Н. В. Стахова

Судді: Н. М. Авалян

І. В. Орлов