Рішення № 72745763, 14.03.2018, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/3649/17

Провадження № 2/545/292/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" березня 2018 р. Полтавський районний суд Полтавської області у складі:

головуючого судді Потетій А.Г.

за участю секретаря Задорожна Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства "Банк Форум", про визнання недійсним кредитного договору,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась до суду з позовом до ПАТ "Банк Форум", про визнання недійсним кредитного договору, посилаючись на те, що 03 червня 2008 року між позивачем та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» було укладено кредитний договір № 0050/08/25-CLN, згідно якого банком відкрито позивачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 20 000,00 (двадцять тисяч доларів США) зі строком повернення 02.06.2018 року.

Відповідно до умов зазначеного договору, за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13,5 % річних.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, між сторонами було також укладено іпотечний договір від 03.06.20085 року № 0050/08/25-CLN/S-1, предметом якого є квартира за адресою: Полтавська обл..,Полтавський район, с. Копили, вул. Стрельнікова. 16, кв. 10, в якій позивач разом зі своєю сім’єю проживає на даний час.

Протягом всього часу кредитування, ОСОБА_1 своєчасно сплачував платежі по кредиту, згідно з графіком, та відповідне погашення здійснював у доларах США.

Однак, у зв’язку з економічною кризою в країні та стрімким зростом курсу долара США по відношенню до гривні, після 2015 року позивач не зміг вносити платежі в повному обсязі, що призвело до виникнення у нього заборгованості по кредиту.

Вказана заборгованість стала підставою для звернення Банку до суду з позовом про стягнення з мене заборгованості в сумі 10 265,10 доларів США та 40 681,43 грн.

В рамках розгляду даної справи та проведеної судово - економічної експертизи позивачу стало відомо, що підтверджується висновком експерта № 243 від 29.09.2017 року, що укладений кредитний договір не відповідає вимогам Постанови Правління НБУ від 10.05.2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», зокрема, в частині посилання на детальний опис сукупної вартості кредиту.

Крім того, реальна процентна ставка за даним кредитом складає не 13,5 %, як про це зазначено в договорі, а 17,33%.

Вказані обставини та факти, які стали відомі після дослідження судовим експертом матеріалів кредитної справи, є підставою для звернення до суду з позовом про визнання кредитного договору недійсним, адже фактично, надаючи кредит та інформацію щодо нього, Банком було введено позивача в оману щодо реальної процентної ставки по кредиту, та не надано всієї сукупності інформації, яка передбачена законом, а відтак, кредитний договір не відповідає вимогам НБУ щодо його змісту.

Так, у відповідності до положень ст.ст. 1054. 1055 ЦК України кредитний договір повинен бути укладений в письмовій формі та містити в собі положення щодо розміру та умов кредиту.

Укладений сторонами кредитний договір визначений сторонами як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення.

У договорах за участю фізичної особи - споживача, враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (ч.2 ст.627 ЦК України). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (ч. З ст.1054 ЦК України).

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень п.п. 22. 23 ст. 1. ст.11 .ч. 8 ст. 18, ч. З ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв»язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) визначено, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

Відповідно до ст. 215. 216, 236 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з йото недійсністю.

Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною 2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», та ч.І ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що «Фінансові послуги врегульовують питання щодо відомостей, які кредитодавець має у письмовій формі повідомити споживачеві перед укладенням договору споживчого кредитування».

У частині 4 пункту 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» встановлено: «У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або. якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством.

До інших умов, визначених актами цивільного законодавства, у даному конкретному випадку з урахуванням специфіки кредитного договору та виду забезпеченості (яким, згідно припису п.2.1. кредитного договору є іпотека), слід віднести обов'язкові умови які урегульовують дані правовідносини зокрема, Закон України «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами» № 979- IV (надалі - Закон № 979-1V).

Статею 1 вказаного Закону №: 979-ІУ визначено, що іпотечний борг - це основне зобов'язання за будь-яким правочином, виконання якого забезпечене іпотекою.

За правилом ст.2 Закону № 979-ІУ, Договір про іпотечний борг виникає з цивільно - правових відносин між сторонами договору за умови дотримання встановлених цим Законом вимог. Умови договору про іпотечний борг та зміст самого іпотечного договору розробляє кредитодавець.

Основні економічні та правові вимоги виникнення іпотечного боргу мають бути розкриті Кредитодавцем ще до укладення договору про іпотечний борг. Ця інформації має бути оприлюднена ним у письмовій форміі містити: опис усіх грошових зборів і витрат, пов'язаних з установленням іпотеки; принципи визначення плати за договором про іпотечний борг; порядок дострокового виконання основного зобов'язання уразі неплатоспроможності боржника або невиконання боржником своїх зобов'язань за договором про іпотечний борг та юридичні наслідки цього невиконання; право боржника попереджати кредитодавця про можливе невиконання основного зобов'язання; реквізити ліцензії та/або свідоцтва про внесення кредитодавця до Державного реєстру фінансових установ чи Державного реєстру банків; положення про інфляційне застереження.

Отже, вище наведена правова конструкція норм Законів, надає підстави для висновку, що: на дані правовідносини, окрім вимоги ст. 1054 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», також поширюється дія норм ЗУ «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечними боргом і іпотечними сертифікатами», і при укладенні такого виду кредитного договору, Кредитодавець має керуватись правилами та дотримуватись імперативних норм і вимог, встановлених цими Законами; приписи ст.2 Закону № 979-ІV, «;щодо необхідності та обовязку визначення кредитодавцем саме в кредитному договорі основних економічних та правових вимог виникнення іпотечного боргу, на які міститься посилання в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.1 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(із числа інших обов'язкових умов, що випливають із суті та умов договору), мають бути визначені та розкриті Банком саме в змісті кредитного договору іще до укладення іпотечного договору, шляхом оприлюднення таких відомостей у письмовій формі».

Зазначені вимоги, є визначеними законом істотними умовами кредитного договору, укладеного між позичальником і банком, а їх зміст та умови є такими, що можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту та являються необхідними і обов’язковими для такого виду договорів.

В п.14. Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 30.03.2012 року "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" вказано, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК (статті 215,1048-1052,1054-1055), статті 18-19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Відповідно до ч.5 ст.11, ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

У відповідності до ст.638 ЦК, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір є неукладеним (не відбувся), коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б однієї його істотної умови, передбаченої законодавцем.

Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.1 1.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч.1 ст.215 ЦК, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Зокрема, не є укладеним правочин (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо).

Отже, оскільки вище вказані обов'язкові відомості не були встановлені та не розкриті відповідачем в кредитному договорі, то кредитний договір не відповідає вимогам чинного законодавства України, а його сторонами, в належній формі не було досягнуто згоди щодо істотних умов договору, передбачених законодавцем .

Відповідно до правила ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Згідно правила ч.1 ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається креди тним договором.

Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які розроблені у відповідності до ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів", затверджено форму детального розпису сукупної вартості кредиту та Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту (надалі - Правила).

У даних Правилах вказані обов'язкові умови із числа інших обов'язкових умов договору, на які міститься посилання вст.11 Закону України "Про захист прав споживачів", необхідність яких випливає із суті та умов договору, які є істотними та які можуть вплинути на рішення споживача про необхідність придбання послуги з надання кредиту.

Витрати, що складають сукупну вартість кредиту, законодавцем визначено у частині д). п.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якої сукупна вартість кредиту включає перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо.

Частиною 2 п. 16. постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» передбачено що суди повинні з'ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 11, 18, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Отже, виходячи з положень ст.ст. 203,215,230,548 ЦК України, в момент підписання кредитного договору між сторонами, я був введений в оману відповідачем щодо істотних умов договору, ціни та відсоткової ставки, загальної сукупної вартості та абсолютного значення подорожчання кредиту, що підтверджується відповідним висновком експерта, що додається до позовної заяви.

А тому, волевиявлення позивача на укладання кредитного договору у вигляді та розмірах, які фактично встановлені шляхом експертного дослідження, суперечили його волевиявленню на його укладання саме на таких умовах.

Статтями 18 і 19 ЗУ «Про захист прав споживачів», встановлено підстави для визнання кредитного договору недійсним. Такими зокрема є, укладення договору па умовах, що обмежують права споживача та вчинення правочину з використанням нечесної підприємницької практики. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів». Відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Поняття «нечесна підприємницька практика» включає в себе будь-яку підприємницьку діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим чи іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції.

Згідно з п. 2 ч. 1 ,ч. 2 , ч. 1 п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 коментованого Закону, нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткій, незрозумілій або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика з використанням елементів нечесної

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, у відповідності до правила ч.6 ст..19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є недійсні.

В ч. 1ст. 230 ЦК України визначено: «Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Омана так само як і обман, сприяє перекрученому формуванню волі учасника правочину, однак на відміну від обману не є результатом навмисних, цілеспрямованих дій іншого учасника правочину. Виникненню омани може сприяти відсутність належної обачності, часом самовпевненість учасника угоди або дії третіх осіб.

Висновок судово-економічної експертизи підтверджує, що під час укладення кредитного договору Банк приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об’єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, на думку позивача свідчить про наявність умислу в діях відповідача.

В такому разі, укладений за таких умов спірний кредитний правочин є недійсним в силу ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів».

Прохав суд визнати недійсним кредитний договір № 0050/08/25-CLN від 03.06.2008 року, що укладений між Акціонерним комерційним банком «Форум» ( правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_1.

В судове засідання позивач та його представник не з’явились, надавши суду заяву про розгляд справи без його участі прохали позов задовільнити.

В судове засідання представник відповідача не з’явився, будучи належним чином повідомлений, раніше до суду надіславши заперечення проти позову, в яких прохав справу розглянути за його відсутності та обґрунтував заперечення тим, що вважає заявлені вимоги безпідставними та не обгрунтованими, у зв’язку з чим прохав відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає що позов не підлягає до задоволення.

Так, судом встановлено, що 03 червня 2008 року між позивачем та АКБ «Форум», правонаступником якого є ПАТ «Банк Форум» було укладено кредитний договір № 0050/08/25-CLN, згідно якого банком відкрито позивачу відновлювальну кредитну лінію на споживчі цілі з лімітом кредитування 20 000,00 ( двадцять тисяч доларів США) зі строком повернення 02.06.2018 року.

Відповідно до умов зазначеного договору, за користування кредитними коштами встановлюється плата в розмірі 13,5 % річних.

Крім того, у забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, між сторонами було також укладено іпотечний договір від 03.06.20085 року № 0050/08/25-CLN/S-1, предметом якого є квартира за адресою: Полтавська обл..,Полтавський район, с. Копили, вул. Стрельнікова. 16, кв. 10, в якій позивач разом зі своєю сім’єю проживає на даний час.

Протягом всього часу кредитування, ОСОБА_1 своєчасно сплачував платежі по кредиту, згідно з графіком, та відповідне погашення здійснював у доларах США.

Однак, у зв’язку з економічною кризою в країні та стрімким зростом курсу долара США по відношенню до гривні, після 2015 року позивач не зміг вносити платежі в повному обсязі, що призвело до виникнення у нього заборгованості по кредиту.

Вказана заборгованість стала підставою для звернення Банку до суду з позовом про стягнення з мене заборгованості в сумі 10 265,10 доларів США та 40 681,43 грн.

Відповідно до умов кредитного договору № 0050/08/25-CLNv від 03.06.2008 р. Позивачу було відкрито відновлювальну кредитну лінію. Ліміт кредитної лінії, розмір відсоткової ставки за користування кредитом були погоджені між Банком та Позичальником, про що свідчать підписи сторін у договорі.

Відповідно до п. 21 Постанови № 5 від 05.03.2012 р. Пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що витікають із кредитних правовідносин» договір про відкриття кредитної лінії є одним із видів кредитного договору, а кредитна лінія - однією із форм її кредитування, в якій у межах встановленого ліміту здійснюється видача і погашення кредиту кількома частинами (траншами).

Отже, з урахуванням форми кредитування, додатком до договору є не графік повернення кредиту, а графік зменшення ліміту кредитування, оскільки в рамках існуючого на певну дату ліміту позичальник має право отримати бажану ним суму кредитних коштів, сплатити зазначену суму повністю або частково і знов отримати її.

Так, Додатком 1 до кредитного договору № 0050/08/25- CLNv від 03.06.2008 р. було передбачено графік зменшення ліміту кредитування.

При укладанні кредитного договору між ПАТ «Банк Форум» та ОСОБА_1 між сторонами було погоджено розмір відсоткової ставки, яка є фіксованою - 13,5%.

При цьому, доказів порушення ПАТ «Банк Форум» умов кредитного договору щодо нарахування сум відсотків за кредитним договором позивачем не надано.

До матеріалів судової справи позивачем подано висновок № 243 судово-економічної експертизи по цивільній справі № 545/2405/15-ц, складений 29.09.2017 р. судовим експертом ОСОБА_2 Проте висновок експерта не є належним та допустимим доказом по справі.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України висновок експерта - докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові.

Ч.3 ст.102 ЦПК України визначено, що висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Таким чином, експертиза виготовляється або на замовлення учасника справи, або призначається судом у конкретній справі і у тих випадках, коли необхідні спеціальні знання.

Призначаючи експертизу у справі, суду необхідно виходити з того, що висновок експерта має бути спроможним надати інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, бути аргументом у процесі встановлення об’єктивної істини і не може бути замінекий-іншими способами доказування.

Вирішення питання щодо дійсності договору є суто юридичним питанням, яке вирішується на підставі тексту договору та законодавчих актів України і не потребує будь-яких інших спеціальних знань.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. На вирішення судово-економічної експертизи судом були поставлені питання щодо відповідності розрахунку заборгованості, проведеного банком, умовам кредитного договору та розрахунковим документам по видачі та погашення кредиту; якою є реальна процентна ставка та абсолютне значення подорожчання кредиту; яку суму складає щомісячний платіж, що є предметом розгляду судової справи № 545/2405/15-ц.

Зазначені питання не містять інформацію щодо предмету доказування у справі про визнання недійсним кредитного договору.

Отже, висновок № 243 судово-економічної експертизи по цивільній справі № 545/2405/15- ц, складений 29.09.2017 р. судовим експертом ОСОБА_2 не доводить порушення ПАТ «Банк Форум» умов кредитного договору.

Видача кредиту в вигляді кредитної лінії значною мірою відрізняється від видачі кредиту одноразовою видачею грошових коштів, а відповідно й повернення отриманого кредиту також. Експертом в Висновку № 243 всі розрахунки щодо повернення грошових коштів по Кредитному договору були проведені, виходячи саме з схем погашення кредиту, виданого одноразово. Кредитна лінія має ряд відмінностей від одноразової видачі кредиту. Це полягає в самому способі надання кредиту - цілком або частинами.

Відновлювальна кредитна лінія - вид кредитної лінії, згідно з якою позичальник має можливість упродовж дії кредитної лінії неодноразово отримувати та погашати суму кредиту в межах установленого в договорі ліміту на певну дату.

На виконання умов, укладеного Кредитного договору видача ліміту кредитної лінії (20000 доларів США) Відповідачу здійснювалась в період з 03.06.2008 р. по 15.09.2008 р., тобто протягом 3 місяців.

Пунктом 2.3. Кредитного договору сторони передбачили, що ліміт кредитування за кредитною лінією зменшується відповідно до графіку (Додаток 1 до Договору), який є невід’ємною частиною Кредитного договору.

Так, даним Додатком 1 визначено обов’язкове зменшення ліміту кредитування, починаючи з 31.01.2009 р. Тобто, в строк до 31.01.2009 р. (6 місяців) обов’язкового погашення/повернення кредиту умовами Кредитного договору не передбачено. Крім того, Додатком 1 до Кредитного договору не передбачено зменшення ліміту кредитування в січні 2010 р. Таким чином, ліміт (сума) кредитної лінії (кредиту) підлягала до повернення не протягом 120 місяців (розраховано експертом в Висновку № 243), а протягом 113 місяців. Відповідно сума періодичного (зменшення ліміту) повернення кредиту складає не 166,67 грн, а більше - по 175,43 грн. та/або 175,44 грн.

Таким чином, слід дійти до висновку, що експертом в Висновку № 243 помилково вказано, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам укладеного Кредитного договору, й відповідно щодо розміру місячного платежу по кредиту.

Крім того, стан заборгованості не є предметом розгляду даної справи, а отже висновок експерта № 243 є неналежним доказом, й не може бути використано в межах цієї справи.

За правилами п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених законом, на момент вчинення правочину.

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» визначено, що перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про: особу та місцезнаходження кредитодавця; кредитні умови, зокрема: мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений, форми його забезпечення, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача, тип відсоткової ставки, суму, на яку кредит може бути виданий, орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту, строк, на який кредит може бути одержаний, варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги, можливість дострокового повернення кредиту та його умови, необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється, податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Так, відповідно до пункту 7.7 підписаного позивачем кредитного договору, «Умови кредитування відповідно до п. 2 ст. 11 «Про захист прав споживачів» Позичальником отримано до укладення цього договору».

Банком було відкрито ОСОБА_1 відновлювальну кредитну лінію.

З врахуванням того, що одержання конкретної суми із вказаного ліміту кредиту залежало від звернення із заявою позичальника і розмір цієї суми та дата звернення визначались самим позичальником довільно, тому відповідно, від конкретної одержаної суми визначались усі подальші фінансові зобов'язання, у зв'язку з чим повна сукупна вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним та інших фінансових зобов'язань споживача, пов'язаних з обслуговуванням та погашенням кредиту, не могла бути визначена в кредитному договорі з врахуванням особливостей кредитування шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Відповідно до умов кредитного договору № 0050/08/25- CLNv від 03.06.2008 р. ОСОБА_1 було відкрито відновлювальну кредитну лінію. Ліміт кредитної лінії, розмір відсоткової ставки за користування кредитом були погоджені між Банком та Позичальником, про що свідчать підписи сторін у договорі. Згідно з п. 7.7. Кредитного договору умови кредитування, відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» Позичальником отримано до укладання цього договору. При цьому, Позивач, отримавши умови кредитування, на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови протягом 7 років.

У відповідності з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена у Постанові від 02.12.2015 р. по справі № 6-1341цс15, за змістом статей 11,18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Відповідно до матеріалів справи спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й щодо сукупної вартості кредиту, реальної процентної ставки.

Таким чином, доказом надання Позичальнику повної інформації про кредитні умови і як наслідок наявність вільного волевиявлення і відповідності внутрішньої волі є факт підписання Позичальником кредитного договору.. _

Доводи позивача при обґрунтуванні позовних вимог зводяться до того, що при укладенні кредитного договору його не проінформували належним чином щодо загальної сукупної вартості кредиту та її складових, умови укладеного між сторонами у справі договору суперечать положенням Закону України «Про захист прав споживачів», не відповідають Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постанова Правління Національного банку України 10 травня 2007 року № 168, оскільки не містять відомостей щодо детального розпису загальної сукупної вартості кредиту та її складових, договір укладений з використанням нечесної підприємницької діяльності, тощо.

Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року № 168 регулюють порядок надання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту (кредиту на поточні потреби, кредиту в інвестиційну діяльність, іпотечного кредиту) з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням та погашенням кредиту (у тому числі наданого у формі кредитної лінії, овердрафту за картковим рахунком тощо) і мають бути оплачені споживачем згідно з вимогами законодавства України та/або кредитного договору про надання споживчого кредиту (п. 1.2 Правил).

Наслідки ненадання банками споживачу повної, необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про сукупну вартість споживчого кредиту вказаними правилами не передбачені.

За положеннями підпункту д) абз. 1 ч. 2, абз. 2 ч. 2; підпунктів 1), 2), 5), 6) абз. З ч. 4; підпункту 2) ч. 5, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній на момент укладення оспорюваного кредитного договору) перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо).

У разі ненадання зазначеної інформації суб'єкт господарювання, який повинен її надати, несе відповідальність, встановлену статтями 15 і 23 цього Закону.

У договорі про надання споживчого кредиту зазначаються: сума кредиту; детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача; річна відсоткова ставка за кредитом; інші умови, визначені законодавством.

До договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Статтями 15, 23 Закону України «Про захист прав споживачів» не передбачено такої підстави для визнання кредитного договору недійсним, як надання/ненадання суб'єктом господарювання інформації споживачеві послуг про орієнтовну сукупну вартість кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, тощо. У таких випадках споживач може наділятися правом на розірвання договору, правом на відшкодування завданих йому збитків, і на суб'єкта господарювання можуть накладатися штрафні санкції (ч. 7 ст. 15, ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів»).

За таких обставин, посилання ОСОБА_1 на те, що кредитний договір слід визнати недійсним через порушення його права з боку Відповідача на інформацію щодо сукупної вартості кредиту та її складових, є безпідставним.

Разом з тим, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими (ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).

Наслідком недотримання вимог ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні договору споживчого кредиту, якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, є зміна або визнання такого положення недійсним, що передбачено ч. 5 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

За таких обставин, підстави для визнання оспорюваного кредитного договору недійсним через невідповідність його умов вимогам Закону України «Про захист прав споживачів», невідповідність умов договору положенням Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України 10 травня 2007 року № 168, в даному випадку відсутні.

Відповідно до ст.230 ЦК України правочин може бути визнано судом недійсним, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Згідно із п.20 Постанови Пленуму Верховного суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9 Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Позивач не надає доказів, які б свідчили про те, що зі сторони Відповідача при укладанні Кредитного договору були вчинені навмисні дії щодо обману Позивача стосовно його прав та обов’язків.

Ст. 13 ЗУУ «Про захист прав споживачів» говорить, що: «Нечесна підприємницька практика - будь-яка підприємницька діяльність або бездіяльність, що суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям та впливає або може вплинути на економічну поведінку споживача щодо продукції».

П.2 ч. 1 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

П. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 р. визначено, що: «Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях Відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення».

Тобто, Позивач зобов’язаний довести належними та допустимими доказами умисел в діях Відповідача. Відповідно до чинного законодавства належним доказом, щодо наявності умислу в діях Відповідача по відношенню до Позивача під час укладення Кредитного договору має бути акт відповідного органу державної влади по притягненню Відповідача до відповідальності за відповідні дії.

Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Обставини справи, які за законом мають підтверджуватися певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Але, Позивачем не додано жодного належного доказу на підтвердження своїх тверджень.

На підставі викладеного суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають до задоволення.

Судові витрати підлягають стягненню з позивача на користь держави.

Керуючись ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. ст. 207, 526, 527, 530, 1049, 1054 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 88,174, 207, 209, 214-215,218 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним кредитного договору № 0050/08/25-CLN від 03.06.2008 року

укладеного між Акціонерним комерційним банком «Форум» (правонаступником

якого є ПАТ «Банк Форум») та ОСОБА_1 Михайловичем- відмовити за безпідставністю.

Судовий збір сплачений позивачем при зверненні до суду в сумі 640 грн.00 коп., віднести за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд на протязі тридцяти днів з моменту проголошення, а учасниками, що не були присутні при його проголошенні у той же строк з моменту отримання копії рішення.

Рішення віддруковане суддею власноручно та є оригіналом.

Головуючий: А.Г.Потетій