Постанова № 72741731, 14.03.2018, Апеляційний суд Кіровоградської області

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2018 року м. Кропивницький

справа № 395/460/17

провадження № 22-ц/781/323/18

Апеляційний суд Кіровоградської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючої судді Суровицької Л.В.,

суддів Авраменко Т.М. Чельник О.І.

секретар Бодопрост М.М.,

учасники справи :

позивач – ОСОБА_1,

представник позивача за довіреністю – ОСОБА_2,

відповідачі – Новомиргородська районна державна адміністрація, ОСОБА_3 сільська рада Новомиргородського району, Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області ,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року у складі судді Забуранного Р.А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області, ОСОБА_3 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до положень частини 3 статті 3 ЦПК України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIІІ від 03.10.2017 року який набрав чинності з 15.12.2017 року, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з підпунктами 11, 13 пункту 1 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону № 2147-VІІІ заяви і скарги, подані до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Новомиргородської районної державної адміністрації, ОСОБА_3 сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Кіровоградській області про визнання права на земельну частку (пай).

Зазначав, що відповідно до протоколу № 13 від 10 листопада 1993 року він був прийнятий у члени колгоспу ім. Леніна, що підтверджується записом в трудовій книжці, правонаступником якого є КСП «Хлібороб». У 1998 році КСП «Хлібороб» реорганізовано в ТОВ «Хлібороб», яке визначено його правонаступником. Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 31 жовтня 2006 року ТОВ «Хлібороб» як юридична особа ліквідована без визначення правонаступника. 07 березня 2000 року він звільнений з членів КСП «Хлібороб» у зв’язку з його ліквідацією. Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Хлібороб» отримало 20 лютого 1995 року. Розмір земельної частки (паю), яка виділялась членам КСП при розпаюванні становить 7,1 в умовних кадастрових гектарах. В період розпаювання колгоспних земель та отримання підприємством державного акту на право колективної власності на землю він був членом КСП «Хлібороб», заяву про його виключення з членів КСП не подавав, рішення про його виключення з членів КСП не приймалось. Проте земельну частку (пай) він не отримав. Керівник КСП та представники сільської ради в усній формі йому повідомляли, що він не має права на земельний пай. Разом з тим, як стало відомо у 2016 році, він був включений до додаткового списку члені КСП «Хлібороб» на земельний пай за номером 21. На його заяву від 16 січня 2017 року до сільської ради про винесення рішення щодо виділення йому земельної частки (паю) з земель резерву, йому було відмовлено, тому вимушений звертатись до суду.

Просив суд визнати за ним право на отримання земельної частки (паю) розміром 7,1 в умовних кадастрових гектарах, розташовану на території ОСОБА_3 сільської ради Новомиргородського району (а.с. 2-3).

Відповідачі ОСОБА_3 сільська рада Новомиргородського району та ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області заперечили проти позову, подали заяви про застосування позовної давності.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено. Суд дійшов висновку, що позивач звернувся до суду після спливу трирічного строку позовної давності, будь-яких належних доказів щодо наявності перешкод звернення з позовом до суду, починаючи з 1995 року не надав, жодних доказів про те, що такий строк порушений з поважних причин – не навів, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у зв’язку зі спливом строку позовної давності (а.с. 182-185).

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову. Зазначає, що він звернувся до суду з заявою про поновлення строків позової давності, в якій зазначив причини пропуску строків позовної давності, надав докази. Крім того, відповідно до довідки відділу Держгеокадастру від 25 лстопада 2016 року, зазначено, що він внесений до доповнюючого списку членів КСП «Хлібороб» на земельний пай за номером 21.Суд на ці обставини уваги не звернув та не дав їм оцінку.

Апеляційне провадження відкрито 15 січня 2018 року (а.с.209), розгляд справи призначено на 14 лютого 2018 року, відкладено на 14 березня 2018 року.

Відповідачі відзивів на апеляційну скаргу не надали .

Відповідачі в запереченнях на позов просили відмовити в задоволенні позову, подали заяви про застосування позовної давності.

В засідання апеляційного суду учасники справи, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи під розписку (а.с.234-238), не прибули. Від відповідача ОСОБА_4 управління Держгеокадастру у Кіровоградській області надійшло письмове клопотання про відхилення апеляційної скарги та розгляд справи за відсутності його представника (а.с.244-245).

Від позивача надійшла заява про відкладення розгляду справи на інший день у зв’язку із зайнятістю його представника в іншій справі (а.с.243).

Про причини своєї неявки позивач суд не повідомив, докази зайнятості представника в іншій справі не надав.

Про судове засідання, призначене на 14 березня 2018 року позивач під розписку був повідомлений відповідно 15 лютого 2018 року (а.с.234), а його представник 20 лютого 2018 року (а.с.238).

Справа підлягає розгляду в порядку спрощеного провадження, проте суд повідомив учасників справи про судові засідання, надав можливість прибути та надати пояснення.

За таких обставин причини, які позивач зазначив у клопотанні про відкладення розгляду справи, не підтверджені належними доказами, не можуть бути визнані судом поважними.

Крім того, відповідно до ст.371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. У виняткових випадках за клопотанням сторони з урахуванням особливостей розгляду справи суд апеляційної інстанції може продовжити строк розгляду справи, але не більше як на п’ятнадцять днів, про що постановляє відповідну ухвалу.

Клопотання про продовження строку розгляду справи позивач не подавав.

Відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до п.2 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Зі змісту наведеного вбачається, що особа набуває права на земельну частку (пай) у разі, якщо на момент одержання колективним сільськогосподарським підприємством акта на право колективної власності на землю вона працювала в цьому підприємстві, була його членом та включена до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Відповідно до ст.ст. 1,2,3 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» право на земельну частку (пай) мають, зокрема, особи, які отримали сертифікат на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. Основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду. Підставами для виділення земельних ділянок у натурі(на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради чи районної державної адміністрації, прийняте за їх заявою про виділення їм земельної частки (паю) в натурі (на місцевості).

Позивач 10 листопада 1993 року був прийнятий в члени КСП «Хлібороб» Новомиргородського району Кіровоградської області, а 07 березня 2000 року у зв’язку з ліквідацією КСП «Хлібороб» звільнений з членів КСП та з займаної посади, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с.6). КСП «Хлібороб» реорганізовано в ТОВ «Хлібороб», яке було ліквідовано без правонаступника (а.с.4). Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи Державний акт на право колективної власності на землю колективне сільськогосподарське підприємство «Хлібороб» отримало 20 лютого 1995 року (а.с.73-74), у додатковому списку громадян – членів колективного сільськогосподарського підприємства, які додані до Державного акту значиться під № 21 ОСОБА_1 (а.с.75-79,80). Докази того, що на ім’я ОСОБА_1 виготовлявся та видавався Сертифікат на право на земельну частку (пай), відсутні.

Висновок суду про те, що позивач набув право на земельну частку (пай) як член КСП «Хлібороб» є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи. Разом з тим позов не підлягає задоволенню за спливом строку позовної давності.

В заяві про поновлення строку звернення з позовом до суду позивач зазначав, що право на позов у нього виникло в лютому 1995 року, однак процес приватизації колгоспних земель є триваючим і до цього часу незавершеним, він не знав достовірно, чи включений він до списків осіб, які мають право на пай, тому просив поновити пропущений з поважних причин строк звернення з позовом до суду ( а.с.162-164).

Відповідно до п.6 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України 2004 року правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред’явлення яких, установлений законодавством, що діяло раніше, не закінчився до набрання чинності зазначеним Кодексом.

На пред’явлення позову про витребування належного громадянину майна , інших вимог про захист приватної власності поширюється встановлений ст.50 Закону України «Про власність» і ст.71 ЦК УРСР (діючих на час виникнення спірних правовідносин) трирічний строк позовної давності, якщо інше не передбачено законом. Відповідно до ст.75 ЦК УРСР позовна давність застосовується судом незалежно від заяви сторін. Оскільки право на позов у позивача виникло ще в 1995 році при неотриманні сертифікату, то трирічний строк позовної давності минув ще до набрання чинності ЦК України 2004 року.

Згідно із ч. 1 ст. 80 ЦК Української РСР закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.

Доводи позивача про те, що порушення його прав є триваючим з боку відповідачів, безпідставні, так як позовна давність існує для стабілізації цивільного обігу, усунення невизначеності у відносинах його учасників. Отже, з моменту отримання КСП Державного акту на право колективної власності на землю, тобто з 2 лютого 1995 року, та видачі сертифікатів починається перебіг строку позовної давності, в той же час з позовом до суду позивач звернувся через 22 роки у квітні 2017 року.

Колегія суддів вважає, що у позивача була об'єктивна можливість дізнатися про своє порушене право, оскільки ст. 76 ЦК УРСР (ст. 261 ЦК України) містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушене право, покладається на позивача. Таких доказів позивач не надав, а причини, з яких він зазначає пропустив строк, не можна визнати поважними.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку , що в позові про визнання права на земельну частку (пай) необхідно відмовити за спливом позовної давності.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд повно і всебічно з’ясував обставини, що мають значення для справи, дослідив докази надані та дав їм належну правову оцінку.

Суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення суду без змін.

Керуючись ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375,381,382,384 ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 06 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення 14 березня 2018 року повного тексту постанови у випадку, передбаченому ст.389 ЦПК України.

Головуюча суддя Л.В.Суровицька

Судді Т.М.Авраменко

ОСОБА_5