Постанова № 72741479, 14.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року справа №417/4860/17

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів: Гаврищук Т.Г., Сухарька М.Г., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року (повний текст складено 23 листопада 2017 року в с. Марківка Луганської області) у справі № 417/4860/17 (суддя І інстанції – Логвіненко Т.Г.) за позовом ОСОБА_1 до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області про визнання протиправними та дискримінаційними дій відповідача, зобов'язання поновити виплату пенсії,-

В С Т А Н О В И В:

08.11.2017 позивач звернулася до суду з адміністративним позовом до Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, в якому просив визнати протиправними дії (в частині припинення виплати пенсії) Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області та визнати протиправною його бездіяльність в частині невиплати їй пенсії з квітня 2017 року; зобов'язати Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату їй пенсії за віком та сплатити заборгованість за період, починаючи з квітня 2017 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначила, що вона є пенсіонером за віком і перебуває на обліку в Марківському об'єднаному управлінні Пенсійного фонду України Луганської області. До березня 2017 року включно вона отримувала пенсію шляхом зарахування коштів на рахунок, відкритий в банку - АТ «Ощадбанк». У квітні 2017 року виплати їй припинили без пояснення причин. Вважає, що припиняючи виплату пенсії з квітня 2017 року відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені законами України, оскільки не існувало підстав (у розумінні ст. 49 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058), а тому порушив його конституційні права.

Постановою Марківського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року у справі № 417/4860/17 позов задоволено. Визнано протиправними дії Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо припинення та невиплати ОСОБА_1 пенсії з 01 квітня 2017 року. Зобов'язано Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області поновити нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2017 року. Допущено негайне виконання постанови суду в частині виплати пенсії ОСОБА_1 у межах суми стягнення за один місяць. Зобов'язано Марківське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області подати до Марківського районного суду Луганської області звіт про виконання постанови у строк один місяць з дня отримання постанови після набрання судовим рішенням законної сили.

Відповідач не погодився з постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову суду першої інстанції через порушення норм матеріального права та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відсутність внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання перебування є порушенням обов'язкової умови для отримання соціальних послуг відповідно до ст.7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб». Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України. Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов’язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що Позивач, ОСОБА_1 згідно копії паспорту серії ЕК № 452484, виданого 21.05.1997 є громадянинкою України (а.с.6) має ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (а.с.7) та відповідно до посвідчення № 159858 є пенсіонером за віком. (а.с.8).

Згідно з довідкою УСЗН Марківської РДА від 22.12.2014 № 925012620 є внутрішньо переміщеною особою, яка фактично проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, б. 49А (а.с. 5).

Встановлено, що позивач перебуває, як пенсіонер за віком, на обліку в Управлінні, має статус внутрішньо переміщеної особи, що тимчасово проживає на території Марківського району Луганської області та по березень 2017р. включно отримувала пенсію, що не заперечується відповідачем та не є у справі спірним.

У квітні 2017 року виплати їй були припинені у зв'язку з необхідністю підтвердження свого місця проживання, з'явившись до органу ПФУ. При цьому відомостей, що ОСОБА_1 станом на 08.11.2017 знята з обліку, як тимчасовопереміщена особа суду не надано.

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними. Спірним у справі є правомірність дій відповідача щодо припинення виплати пенсії позивачеві з квітня 2017 року.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20.10.2014 №1706-VII (далі – Закон № 1706-VII). Згідно статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам. Питання виплати пенсій врегульовані статтею 47 Закону №1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством. Встановлено, що відповідачем не приймалося рішення про припинення виплати пенсії позивачеві з квітня 2017 року, що не спростовується представником відповідача. Підстави припинення виплати пенсії передбачені ст.49 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-VI (далі – Закон №1058). Згідно з ч.1 ст.49 Закону №1058 виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом. Враховуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку про порушення відповідачем вимог ч.1 ст. 49 Закону №1058, оскільки з квітня 2017 року позивачеві припинено виплату пенсії без прийняття відповідного рішення і за відсутності законодавчо встановлених підстав. Суд апеляційної інстанції також звертає увагу на положення статті 1 Конвенції, Статті 1 Додаткового протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Париж, 20.III.1952) яка передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права, положення Статті 14 Конвенції якою визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою. Оцінюючи спірні правовідносини колегія суддів застосовує положення Конституції України, за якими, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України). Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Основного Закону України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії. Статтею 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. В даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього на відміну від інших громадян України певні перешкоди в отриманні його пенсії, яка призначена у зв'язку з трудовою діяльністю, та потребує від пенсіонера здійснення додаткових дій, не передбачених Законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема, ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без прийняття відповідного рішення тощо. Колегія суддів застосовує при розгляді справи практику Європейського Суду з прав людини як джерело права відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23.02.2006 року № 3477-IV. Як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) в рішенні у справі “Пічкур проти України”, яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке, стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. На підставі встановлених обставин справи та наведених нормативно-правових норм, які регулюють спірні відносини, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позову, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування постанови суду першої інстанції відсутні. Керуючись ст. 308, 311, 316, 321, п. 2, ч. 5 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області на постанову Марківського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року у справі № 417/4860/17 - залишити без задоволення.

Постанову Марківського районного суду Луганської області від 23 листопада 2017 року у справі № 417/4860/17 - залишити без змін. Повне судове рішення складено 14 березня 2018 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий А.А. Блохін

Судді Т.Г. Гаврищук

ОСОБА_2