Рішення № 72739581, 14.03.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року справа № 823/405/18

09 год. 30 хв. м.Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області про визнання протиправними та скасування постанов та визнання протиправним виклику,

ВСТАНОВИВ:

29.01.2018 ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся у Черкаський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (далі-відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 12.01.2018 про відкриття виконавчого провадження ВП №55518117;

- визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 12.01.2018 про арешт майна боржника у виконавчому провадженні ВП №55518117;

- визнати протиправним виклик державного виконавця відповідача від 12.01.2018 №719/3.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено сплату авансового внеску під час подання заяви про примусове виконання рішення. Оскільки в матеріалах виконавчого провадження відсутні докази сплати стягувачем авансового внеску, позивач стверджує, що спірні рішення винесені не у спосіб та не в порядку, що передбачені Законом. Крім того, позивачем зазначено, що оскаржуваний виклик державного виконавця винесений передчасно без надання часу на добровільне виконання рішення. У зв’язку з цим, просив задовольнити позов.

Представник відповідача просив розгляд справи здійснювати без його участі та повідомив суд, що виконавче провадження №55518117 завершене 05.02.2018 у зв’язку з повним фактичним виконанням.

У зв’язку з поданням сторонами заяв про розгляд справи без їх участі, суд вирішив здійснювати розгляд справи в порядку письмового провадження на підставі ч.3 ст.194 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) та відповідно до ч.1 ст.229 КАС України не здійснювалось фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив таке.

Судом встановлено, що головним державним виконавцем Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_2 на підставі виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 №823/1457/17 прийнято постанову від 12.01.2018 про відкриття виконавчого провадження №55518117 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судового збору в сумі 1280,00грн.

Крім того, 12.01.2018 вищевказаний державний виконавець прийняв постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все рухоме та нерухоме майно позивача, а також здійснив виклик №719/3, яким зобов’язав позивача з’явитися до державного виконавця щодо сплати боргу або надання підтверджуючих документів щодо такої сплати.

Надаючи оцінку спірному рішенню в контексті позовних вимог, суд врахував таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).

За змістом ст.1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ст.2 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності, забезпечення права на оскарження дій чи бездіяльності державних виконавців.

Згідно з п.1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Статтею 26 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, зокрема, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до ч.2 вказаної статті до заяви про примусове виконання рішення стягувач додає квитанцію про сплату авансового внеску в розмірі 2 відсотків суми, що підлягає стягненню, але не більше 10 мінімальних розмірів заробітної плати, а за рішенням немайнового характеру та рішень про забезпечення позову - у розмірі одного мінімального розміру заробітної плати з боржника - фізичної особи та в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи.

Разом з тим на підставі абз.8 ст.26 Закону №1404-VIII державні органи звільняються від сплати авансового внеску.

Суд врахував, що виконавче провадження, в межах якого прийняті спірні рішення відкрите на підставі виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 №823/1457/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь Держави судового збору в сумі 1280,00грн.

Так, відповідно до абз.2 ч.4 ст.15 Закону №1404-VIII за рішеннями про стягнення судового збору, про накладення штрафу (як засобу процесуального примусу) стягувачем є Державна судова адміністрація України.

Згідно з ч.1 ст.151 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Оскільки стягувачем у вищевказаному виконавчому провадженні є державний орган, суд дійшов висновку, що він звільнений від сплати авансового внеску під час подання заяви про відкриття виконавчого провадження, а тому твердження позивача, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника винесені протиправно у зв’язку з відсутністю доказів сплати стягувачем авансового внеску є безпідставними.

Згідно з вимогами статті 10 Закону №1404-VIII заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець зобов'язаний, зокрема, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (частина 2 статті 18 Закону №1404-VIII).

Згідно з пунктом 6 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову.

Аналіз наведених норм чинного законодавства дає підстави для висновку, що державному виконавцю надані повноваження щодо накладення арешту, в тому числі й на майно боржника.

Згідно з частинами 1, 2 ст.59 Закону №1404-VIII арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані постанови про відкриття виконавчого провадження та про арешт майна боржника від 12.01.2018 прийняті в межах та у спосіб, що передбачені вимогами чинного законодавства.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним виклику державного виконавця від 12.01.2018 №719/3, суд врахував таке.

Відповідно до п.14 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні.

При цьому, на підставі п.5 ч.5 ст.19 Закону №1404-VIII боржник зобов'язаний своєчасно з'являтися на вимогу виконавця.

З аналізу наведених норм вбачається право держаного виконавця здійснювати виклик боржника в межах здійснення виконавчого провадження, а також обов’язок останнього з’являтись на таку вимогу.

З оскаржуваного виклику державного виконавця суд встановив, що він здійснений з метою надання позивачем (боржником) пояснення з приводу несплати боргу за виконавчим листом Черкаського окружного адміністративного суду від 04.01.2018 №823/1457/17.

Отже, спірний виклик правомірно здійснений державним виконавцем відповідно до вимог чинного законодавства відповідно до п.14 ч.3 ст.18 Закону №1404-VIII.

Стосовно твердження позивача, що його позбавлено можливості добровільно виконати виконавчий документ, суд зазначає, що стягнення з позивача судового збору в сумі 1280,00 грн. на користь Держави відбулось на підставі ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 11.10.2017, що набрала законної сили 03.12.2017 за наслідками її апеляційного перегляду.

При цьому, з часу набрання вказаною ухвалою законної сили та до часу відкриття виконавчого провадження (12.01.2018) рішення суду добровільно позивачем не виконане, що і зумовило відкриття виконавчого провадження для примусового виконання, у зв’язку з чим, суд дійшов висновку про безпідставність вищенаведених тверджень позивача.

Суд також врахував, що постановою головного державного виконавця Черкаського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області ОСОБА_2 від 05.02.2018 виконавче провадження №55518117 завершене у зв’язку з повним фактичним виконанням.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Врахувавши викладене, суд дійшов висновку, що оскаржувані рішення прийняті в межах та у спосіб, що передбачені вимогами чинного законодавства, а тому позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 14, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 – відмовити повністю.

Копію рішення направити учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя О.А. Рідзель