Рішення № 72739508, 01.03.2018, Черкаський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Черкаси

01 березня 2018 року справа № 823/2114/17

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Гаращенка В.В.,

за участю:

секретаря: Савости С.В.,

перекладача: ОСОБА_1 – за угодою;

позивача: ОСОБА_2 Шахрама – особисто;

представника позивача: ОСОБА_3 – за договором;

представника відповідача: ОСОБА_4 – за довіреністю;

третьої особи: ОСОБА_5 – особисто;

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 Шахрама до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_5, про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 Шахрам звернувся до суду з адміністративним позовом до управління Державної міграційної служби України в Черкаській області, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №166 про скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянину ОСОБА_2 Шахраму.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що йому оформлено посвідку на тимчасове проживання в Україні серії ТР № 120434, строком дії до 24.03.2017, а в подальшому строк дії посвідки продовжений до 24.03.2018. Однак, рішенням посадової особи відповідача від 22.11.2017 № 166 йому скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні, з посиланням на відсутність візи типу Д (довгострокова). Позивач вважає таке рішення незаконним, оскільки він прибув до України для возз’єднання із сім’єю та уклав шлюб з громадянкою України ОСОБА_5, а тому закон не вимагає отримання вказаної візи.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

В письмовому відзиві на адміністративний позов та в судовому засіданні представник відповідача просила у його задоволенні відмовити повністю, зазначивши при цьому, що у висновку перевірки фактів, викладених в акті про результати перевірки службової діяльності УДМС України в Черкаській області (№ 0-17/10 від 29.11.2017) відповідачем підтверджено випадки прийняття на розгляд матеріалів для прийняття рішення про видачу посвідок на тимчасове проживання в Україні іноземцям та особам без громадянства без наявності у них довгострокових віз типу Д, зокрема і заяви позивача, що свідчить про порушення вимог підпункту 1 пункту 6 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року №251, яким встановлено, що разом із заявою для оформлення посвідки на тимчасове проживання подаються паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства (після пред'явлення повертається), з візою типу Д, якщо інше не передбачено законодавством і міжнародними договорами України, та копії сторінок паспорта з особистими даними і візою.

Наведене, на думку представника відповідача, вказує на правомірність прийнятого рішення, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Третя особа у письмових поясненнях та в судовому засіданні підтримала необхідність задоволення позову, посилаючись на порушення її прав як дружини позивача та незаконність оскарженого рішення.

Заслухавши пояснення учасників справи, повно, всебічно, об’єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що 24 грудня 2015 року між громадянином ОСОБА_2 Шахрамом та громадянкою України ОСОБА_5 укладено шлюб, який зареєстрований відділом державної реєстрації актів цивільного стану по Соснівському району м. Черкаси Черкаського міського управління юстиції, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії І-СР № 126992 від 24.12.2015.

За заявою позивача на возз’єднання сім’ї з ОСОБА_5 24.03.2016 йому видано посвідку на тимчасове проживання в Україні серії ТР №120434, строком дії до 24.03.2017.

09.03.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні та рішенням відповідача від 23.03.2017 строк дії посвідки на тимчасове проживання серії ТР № 120434 продовжено до 24.03.2018.

Наказом Державної міграційної служби України №136/аг від 22.08.2017 призначено проведення дистанційної (позапланової) перевірки діяльності управління Державної міграційної служби України в Черкаській області щодо дотримання вимог законодавства при прийнятті рішень про надання іноземцям та особам без громадянства дозволів на імміграцію, оформлення посвідок на постійне та тимчасове проживання, продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства, про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства до країни походження за період з 01.01.2016 по 31.03.2017, а також при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення.

Результати перевірки оформлені актом від 30.10.2017, яким встановлено прийняття рішень про видачу посвідок на тимчасове проживання іноземцям та особам без громадянства без наявності у іноземців довгострокових віз типу Д.

В подальшому, рішенням управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №166 від 22.11.2017 позивачу скасовано посвідку на тимчасове проживання в Україні.

Підставою прийняття вказаного рішення стало порушення пп. 1 п. 3.2 розділу ІІІ Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.07.2013 № 681 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867 (далі – Порядок №681), а саме неподання позивачем для отримання посвідки на тимчасове проживання візи типу Д.

Наявність повноважень для скасування посвідки у спірному рішенні вказано п. 3.5 розділу ІІІ Порядку №681 та пп. 6 п. 19 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 №251 (далі – Порядок №251).

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що у відповідності до ч. 13 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (в редакції, чинній на момент звернення позивача із заявою про продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання в Україні) іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою возз'єднання сім'ї з особами, які є громадянами України, або під час перебування на законних підставах на території України у випадках, зазначених у частинах третій - дванадцятій цієї статті, уклали шлюб з громадянами України та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період до отримання дозволу на імміграцію.

Враховуючи, що позивач прибув до України для возз'єднання сім'ї, уклав шлюб з громадянкою України та отримав посвідку на тимчасове проживання, тому вважається таким, який на законних підставах перебуває на території України.

Пунктом 19 Порядку №251 передбачено, що посвідка на тимчасове проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі:

1) отримання від органу внутрішніх справ, іншого органу виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;

2) отримання вмотивованого клопотання приймаючої сторони про скасування посвідки (у тому числі в разі звільнення іноземця та особи без громадянства із займаної посади) або припинення діяльності приймаючої сторони - юридичної особи;

3) коли іноземця та особу без громадянства засуджено в Україні до позбавлення волі;

4) коли дії іноземця та особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні;

5) коли уповноваженим органом прийнято рішення про примусове повернення іноземця та особи без громадянства або їх примусове видворення за межі України;

6) інших випадках, передбачених законами.

Приймаючи спірне рішення відповідач використав пп. 6 п. 19 названого Порядку №251, тобто скасував позивачу посвідку на тимчасове проживання в Україні з інших підстав, передбачених законом.

В той же час, на вимогу суду відповідач не зазначив якими нормами закону передбачено його повноваження на скасування посвідки на тимчасове проживання в Україні у разі виявлення недоліків після оформлення документів посадовими особами управління державної міграційної служби.

Суд звертає увагу, що пп. 6 п. 19 Порядку №251 передбачає повноваження органів ДМС скасовувати посвідку на тимчасове проживання виключно у випадках передбачених законом.

Наявність у відповідача повноважень проводити внутрішні перевірки не вказує, що він наділений повноваженнями скасовувати посвідку на тимчасове проживання, оскільки для цього Порядком №251 встановлено окремі підстави.

В силу положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що оскаржене рішення прийнято відповідачем за відсутності в останнього повноважень, визначених законом.

Посилання відповідача у спірному рішенні на пп. 1 п. 3.2 розділу ІІІ Порядку №681 суд вважає необґрунтованим, оскільки наведені положення порядку передбачають подання разом з документами для оформлення посвідки візу типу Д, лише за її наявності.

Зважаючи, що на момент подання документів позивач подав усі необхідні документи, необхідні для оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні, тому він не повинен відповідати за наслідки неузгодженості дій посадових осіб відповідача.

Більш того, суд акцентує увагу, що станом на момент прийняття спірного рішення набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення бар'єрів для залучення іноземних інвестицій» №2058-VIII 23.05.2017, яким Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» доповнено статтями 5-1 – 5-5.

Згідно ч. 1 ст. 5-2 Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства зобов'язані отримати довгострокову візу з метою отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, якщо інше не встановлено законами чи міжнародними договорами України.

Пунктом 1 ч. 2 вказаної статті визначено, що вимога, передбачена абзацом першим частини першої цієї статті, не поширюється на іноземців та осіб без громадянства у разі продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання, якщо вони подали відповідну заяву у строк, визначений частиною другою статті 5-3 цього Закону.

Іноземець або особа без громадянства подає документи для продовження строку дії посвідки на тимчасове проживання не пізніш як за 10 календарних днів до закінчення строку її дії.

Отже, з набранням чинності наведеними положеннями Закону обов’язок позивача отримати довгострокову візу виникає лише тоді, якщо за 10 календарних днів до закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання, він не звернеться за її продовженням.

З огляду на зазначені обставини, оскаржене рішення на дату його прийняття носить формальний характер, оскільки законом остаточно врегульовано питання необхідності отримання довгострокової візи і такий обов’язок у позивача не виник.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 КАС України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та безсторонньо, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими, а вимоги такими, що належить задовольнити.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 640 грн. підлягає стягненню на користь позивача з управління Державної міграційної служби України в Черкаській області за рахунок його бюджетних асигнувань.

Що стосується відшкодування витрат на оплату правової допомоги, судом встановлено таке.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов’язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Як вбачається з п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України, розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов’язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 3 ст. 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За з ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з вимогами ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Як вбачається між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 укладено договір про надання правової допомоги від 13 грудня 2017 №95.

Відповідно до акту №2 прийому наданих послуг до договору про надання правової допомоги загальний розмір витрат на послуги адвоката становить 5100 грн. Обсяг наданих послуг в часовому проміжку становить 7 год. 30 хв., та складається з юридичної консультації 1 год. 30 хв., складання позовної заяви, відповіді на відзив та відправки сторонам документів – 3 год., представництво в суді – 3 год. Вартість однієї години за домовленістю становить – 680 грн.

Разом з тим, відповідно до наданої до матеріалів справи заяви від позивача на переказ готівки від 16.01.2018 на картковий рахунок адвоката зараховано 5000 грн., а тому з врахуванням вимог ст. 139 КАС України, суд вважає, що розмір відшкодування витрат позивача на правову допомогу складає 5000 грн.

Щодо компенсації позивачу судових витрат на послуги перекладача в розмірі 1000 грн., суд зазначає наступне.

Частинами 1, 2 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3)пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до наданої до матеріалів справи заяви від позивача на переказ готівки від 16.01.2018 на картковий рахунок перекладача зараховано 990 грн. 02 коп.

При цьому, суд вважає безпідставним віднесення до судових витрат понесені позивачем витрати як комісійні банківської установи за сплату послуг перекладача, тому в цій частині заява підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 6, 9, 14, 72, 76, 90, 132, 134, 137, 241-246, 255, 295 КАС України, суд-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Рішення управління Державної міграційної служби України в Черкаській області №166 від 22.11.2017 визнати протиправним та скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з управління Державної міграційної служби України в Черкаській області (м. Черкаси, вул. Шевченка, 117, код ЄДРПОУ 37852733) на користь ОСОБА_2 Шахрама, (АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1), судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 640 (шістсот сорок) грн., витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 (п’ять тисяч) грн. та 990 грн. 02 коп. витрат на послуги перекладача.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана з врахуванням особливостей закріплених п. 15.5 Перехідних положень КАС України протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення суду. Якщо в судовому засіданні проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 12 березня 2018 року.

Суддя В.В. Гаращенко