Постанова № 72737651, 14.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 233/4596/16-ц Номер провадження 22-ц/775/190/2018

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року м. Бахмут

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Космачевської Т.В.,

суддів: Санікової О.С., Мальованого Ю.М.,

за участю секретаря Марченко Я.О.,

позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Бахмуті Донецької області в залі судових засідань №4 апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року, ухваленого судом у складі головуючого судді Каліуш О.В. у місті Костянтинівці (повний текст судового рішення складений 28 листопада 2017 року), в справі номер 233/4596/16-ц за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради, про усунення порушень та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

19 вересня 2016 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до ОСОБА_3, третя особа: КП «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради, про усунення порушень та відшкодування моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вони мешкають у належній їм квартирі АДРЕСА_1. Власник приміщення №16 у будинку №12 по вул. Ціолковського в м. Костянтинівка Донецької області, що знаходиться поверхом нижче від їх квартири, розташував у цьому приміщенні майстерню з ремонту комп’ютерної техніки. Над входом до майстерні побудував козирок, який не відповідає вимогам нормативів та проекту.

Цей козирок дуже їм заважає, оскільки на ньому постійно накопляється бруд, листя, в зв’язку з чим, до їх квартири постійно проникають неприємних запах, комахи. Замість виду зі свого вікна на подвір’я, вони змушені бачити цей козирок з усім цим брудом та облізлою фарбою.

Позивачі неодноразово звертались до відповідача з проханням провести реконструкцію цього козирка та зробити його таким, щоб він їм не заважав. Але відповідач в категоричній формі відмовляється робити реконструкцію, посилаючись на відсутність коштів. Такі дії відповідача вважають неприємними та такими, що порушують їх права на спокійне життя.

Оскільки відповідач відмовився в добровільному порядку реконструювати козирок, вони змушені звернутися до суду за захистом своїх прав. Крім того, позивачка ОСОБА_2 просила відшкодувати їй завдану моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада

2017 року позов ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради, про усунення порушень та відшкодування моральної шкоди – задоволено частково.

Зобов’язано ОСОБА_3 привести навіс над входом до вбудованого приміщення офісу за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд.12, приміщення 16, до попереднього стану, а саме: у відповідність до розробленого та затвердженого проекту.

В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Із вказаним рішенням не погодилися позивачі ОСОБА_1, ОСОБА_2, подали апеляційну скаргу, в якій просили апеляційний суд скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду ухвалено з неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, з невідповідністю висновків суду обставинам справи.

Вважає, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку доказам позивачів, а саме: не врахував висновки вказані у звіті про проведення обстеження спірного навісу, а лише взяв до уваги вказані у звіті його недоліки. Тому суд дійшов неправильного висновку щодо приведення навісу до попереднього стану відповідно до проекту через недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.

Також судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог щодо відшкодування моральної шкоди через їх недоведення. Судом встановлено порушення прав позивача, проте, безпідставно відмовлено в задоволенні позову в цій частині.

Посилаючись на практику Європейського суду з прав людини, вважає несправедливим рішення суду першої інстанції в частині відмови в стягненні моральної шкоди.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач ОСОБА_1 підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивачка ОСОБА_2, відповідач ОСОБА_3 та представник третьої особи в судове засідання апеляційного суду не з’явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ст. 130 ЦПК України (а.с. 256, 257, 258).

Відповідач ОСОБА_3 надіслав апеляційному суду заяву зі своїми поясненнями та просив суд розглянути справу за його відсутністю, відмовивши позивачам у задоволенні позову (а.с. 248-249).

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю нез?явившихся учасників справи.

Заслухавши суддю – доповідача, пояснення позивача ОСОБА_1, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам закону судове рішення відповідає не в повній мірі.

Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що згідно свідоцтва про право власності на житло квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_2, ОСОБА_1 (а.с. 6).

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 21.05.2012 року, вбудоване приміщення офісу за адресою: Донецька обл., м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, будинок 12, приміщення 16, на праві приватної власності належить ОСОБА_3 (а.с. 63).

З листа №1071 від 21.12.2015 року КП «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради вбачається, що ОСОБА_1 повідомлено про те, що 10.11.2015 року спеціалістами КП «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради на адресу директора магазину по вул. Ціолковського, 12/16 у м. Костянтинівці підготовлена та направлена вимога привести козирок у відповідність з узгодженим будівельним проектом. Директор магазину визнав необхідність приведення козирка у відповідність у весінній період (а.с. 3).

Відповідно до результатів експертного обстеження навісу над входом в комп’ютерну фірму по вул. Ціолковського, 12/16 в м. Костянтинівка Донецької області навіс у входу в комп’ютерну фірму оцінюється як непридатний до нормальної експлуатації. Конструкція даху навісу нині не відповідає проекту. Надані власникові комп’ютерної фірми рекомендації щодо приведення навісу у відповідність до проекту (а.с. 165-170).

Задовольняючи позовні вимоги в частині усунення порушень, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості щодо невідповідності конструкції даху навісу затвердженому проекту, ця обставина визнана відповідачем.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції виходив з їх недоведеності

Проте, з висновком суду першої інстанції щодо недоведеності заявлених ОСОБА_2 вимог про відшкодування моральної шкоди погодитись не можна, оскільки такий висновок не відповідає нормам закону та фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого – вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом про усунення перешкод, шляхом знесення козирка, та відшкодування моральної шкоди, позивачі посилалися на те, що відповідачем побудований козирок над магазином в порушення затвердженого проекту, на ньому постійно накопляється бруд, листя, в зв’язку з чим, до їх квартири постійно проникає неприємних запах, комахи. Тому вони вважають, що порушені їх права та інтереси.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Так, у статті 13 Конституції України закріплено, що власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Аналогічні положення містяться й у статті 319 ЦК України.

Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов'язки. Це конституційне положення пов'язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об'єктами власності. Власність зобов'язує власника використовувати свою власність не тільки у своїх інтересах, а й поважати інтереси інших людей, всього суспільства. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків.

Громадяни користуються рівними умовами захисту права власності. Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч ці порушення і не призвели до позбавлення володіння майном, а також вимагати відшкодування завданих цим збитків.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Але, здійснюючи свої права, власник зобов'язаний не порушувати права, свободи, гідність та охоронювані законом інтереси громадян, суспільства, не завдавати шкоди навколишньому середовищу, не погіршувати природну якість землі, води, інших об'єктів природи. Під час здійснення своїх прав і виконання обов'язків власник зобов'язаний додержуватись моральних засад суспільства.

Відповідно до частини другої статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Порядок будівництва нерухомого майна врегульовано відповідними нормативними актами, а саме: Земельним кодексом України; ЦК України; законами України: від 16 листопада 1992 року №2780-XII «Про основи містобудування», від 17 лютого 2011 року №3038-VI «Про регулювання містобудівної діяльності», від 20 травня 1999 року №687-XIV «Про архітектурну діяльність», від 24 лютого 1994 року №4004-XII «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», від 25 червня 1991 року №1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища», від 9 лютого 1995 року №45/95-ВР «Про екологічну експертизу», від 8 червня 2000 року №1805-III «Про охорону культурної спадщини»; Порядком видачі будівельного паспорта забудови земельної ділянки, затвердженим наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 5 липня 2011 року №103, та інші.

Відповідно до статті 16 Закону України від 16 листопада 1992 року №2780-XII «Про основи містобудування» будівельні норми, державні стандарти, норми і правила щодо планування, забудови та іншого використання територій, проектування і будівництва об'єктів містобудування розробляються і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері містобудування, іншими центральними органами виконавчої влади в порядку, визначеному законом.

Згідно з пунктами 1.4.1, 1.4.5 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року №76, перепланування дозволяється робити лише після одержання дозволу виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів відповідно до законодавства. Для одержання дозволу на переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень їх власник або уповноважена ним особа, наймач (орендар) приміщення за згодою його власника подають до органу місцевого самоврядування заяву про надання дозволу на переобладнання або перепланування та, у разі необхідності, можуть подаватися такі документи: копія свідоцтва на право власності або договору найму (оренди) приміщення; копія поповерхових планів, завірених в установленому порядку; проект переобладнання або перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, погоджений в установленому порядку; згода власників, співвласників (наймачів) або уповноважених ними осіб на переобладнання та перепланування приміщень, що перебувають у їх спільній власності.

Отже, з аналізу зазначених вище норм законів вбачається, що перепланування або переобладнання приміщень у жилих будинках має бути здійснено з дозволу виконавчого комітету місцевої Ради, відповідати затвердженим проектам та не чинити перешкоди іншим власникам житла цих будинків.

Оскільки позивачі в своїх позовних заявах та під час судового засідання неодноразово наполягали на реконструюванні спірного козирка над входом в приміщення, апеляційний суд вважає, що в цій частині суд першої інстанції ухвалив судове рішення законно та зобов’язав відповідача ОСОБА_3, який також визнав порушення в конструкції навісу та пояснив, що навіс споруджений не за проектом, привести цей навіс над входом до вбудованого приміщення офісу за адресою: Донецька область, м. Костянтинівка, вул. Ціолковського, буд.12, приміщення 16, до попереднього стану, а саме: у відповідність до розробленого та затвердженого проекту.

Відтак, доводи апеляційної скарги щодо неправильного висновку суду першої інстанції в цій частині, є безпідставними.

Разом з тим, перевіряючи правильність ухваленого судом першої інстанції рішення в частині спору про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд приходить до наступного.

Загальні підстави для відшкодування моральної шкоди визначено у ст. 1167 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала, за наявності її вини.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до абз. 1 п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Згідно з абз. 2 п. 5 Постанови - обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 під час спорудження спірного навісу порушив затверджений проект, тому його дії в цій частині є неправомірними. Позивачка ОСОБА_4 є людиною похилого віку, має обмежені можливості в пересуванні, що підтверджується відповідними письмовими доказами, наявними у справі, одним з джерел спілкування її з зовнішнім світом, є вікна, в тому числі вікно, яке знаходиться над спірним навісом (а.с. 9-12, 62).

Суд першої інстанції, вирішуючи питання щодо відмови ОСОБА_2 в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, на ці фактичні обставини справи уваги не звернув та помилково ухвалив рішення про відмову в цій частині.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги щодо завдання позивачці ОСОБА_2 моральної шкоди заслуговують на увагу, тому її вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, апеляційний суд, враховуючи характер неправомірних діянь відповідача, глибину душевних страждань позивачки, виходячи з принципу розумності та справедливості, визначає моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн., яка буде достатньою для відшкодування моральних страждань позивачки, і яку потрібно стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2

Отже, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції – підлягає скасуванню в частині відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди з ухваленням в цій частині судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пп. 2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір за подання позовної заяви немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Отже, судовий збір має бути стягнутий з відповідача ОСОБА_3 в дохід держави в розмірі 704,80 грн. (1762,00 грн. Х 0,4).

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 23 листопада 2017 року в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди – скасувати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: комунальне підприємство «Служба єдиного замовника» Костянтинівської міської ради, про шкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 1000,00 грн. (одна тисяча грн. 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.

В інший частині рішення – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 березня 2018 року.

Судді: