Постанова № 72737393, 13.03.2018, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 225/5072/17 Номер провадження 22-ц/775/358/2018

Категорія 55

Головуючий у 1 інстанції Скиба М.М.

Доповідач Агєєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року Апеляційний суд Донецької області в складі:

головуючого судді Агєєва О.В.

суддів: Азевича В.Б., Краснощокової Н.С.

за участі секретаря Кіпрік Х.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Донецької області в м.Бахмуті цивільну справу №225/5072/17 за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - Металургійний завод» про визнання формулювання причини звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - Металургійний завод на рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 01 грудня 2017 року (суддя Скиба М.М.), ухваленого в приміщенні суду в м.Торецьку Донецької області,-

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.6 ст.147 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

Відповідно до п.3 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Підпунктом 8 п.1 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з зазначеним позовом, в обґрунтування якого послався на те, що в період з 13.09.2012 по 21.11.2016 він працював за безстроковим трудовим договором інженером 1 категорії, а з 21.11.2016 провідним інженером по АСУ ТП доменних печей ділянки автоматизації доменного цеху служби експлуатації систем автоматизації управління автоматизації і механізації філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» (далі ПрАТ «ДМЗ»). 17.07.2017 з офіційного сайту ПрАТ «ДМЗ» дізнався про наказ № 1 від 27.06.2017 про звільнення його з займаної посади на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін). Вважає, що трудовий договір повинен бути розірваний не на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, а на підставі п.1 ст. 40 КзпП України (у зв'язку з ліквідацією підприємства), оскільки він не мав бажання припиняти трудові відносини з відповідачем. Позивач звернувся до відповідача із заявою про звільнення за п.1 ст. 40 КЗпП України, але голова ліквідаційної комісії відмовився прийняти його заяву, тому він відправив свою заявою поштою рекомендованим листом з повідомленням. Просить, з урахуванням уточнених позовних вимог, зобов`язати відповідача змінити формулювання причин звільнення з п.1 ст. 36 КЗпП України на п.1 ст. 40 КзпП України (у зв'язку з ліквідацією підприємства); стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 74877 грн., компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 9124,5 грн., вихідну допомогу у розмірі 10891,20 грн.

Рішенням Дзержинського міського суду Донецької області від 01 грудня 2017 року позов ОСОБА_1 до ПрАТ «ДМЗ» про визнання формулювання причини звільнення таким, що не відповідає чинному законодавству, стягнення компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги та середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Зобов'язано ПрАТ «ДМЗ» змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з займаної посади провідного інженера по АСУ ТП доменних печей ділянки автоматизації доменного цеху служби експлуатації систем автоматизації управління автоматизації і механізації філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» з п.1 ст. 36 КЗпП України (за угодою сторін) на звільнення за ч.1 ст. 40 КЗпП України (у зв'язку з ліквідацією підприємства). Стягнуто з ПрАТ «ДМЗ» на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у сумі 8378,92 грн, вихідну допомогу у сумі 10856,40 грн з обов'язковим утриманням з цих сум податку з доходів фізичних осіб та інших обов'язкових платежів. Вирішено питання про розподіл судових витрат.В іншій частині вимог відмовлено.

З зазначеним рішенням суду відповідач не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та постановити нове про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1, через порушення судом під час розгляду справи норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про залишення поза увагою суду пояснень позивача, зафіксованих записом судового засідання, проте що він (позивач) знав про захоплення виробничих потужностей відповідача, який вимушений був змінити місцезнаходження, трудова книжка позивача залишилася на захопленому підприємстві та була отримана останнім вже після захоплення підприємства відповідача, позивач був обізнаний, що відповідно до наказу № 1 від 27.06.2017 він повинен був з`явитися 30.06.2017 до м. Покровська для припинення трудових правовідносин або надання згоди на переведення на іншу роботу, проте цього не зробив, будь-яких заперечень щодо звільнення за угодою сторін не надав. Таким чином, мовчання позивача, відповідно до ст. 205 ЦК України породило юридичні наслідки у вигляді його звільнення за угодою сторін. З урахуванням вищевикладеного, твердження позивача, на думку скаржника, щодо одностороннього припинення з боку ПрАТ «ДМЗ» трудових відносин є необґрунтованим, а правова оцінка суду щодо зміни формулювання звільнення є неправильною. У зв`язку з неправильною правовою кваліфікацією причин звільнення, судом неправомірно задоволені позовні вимоги про стягнення вихідної допомоги. Крім того, судом не взято до уваги, що довідка про кількість днів невикористаної відпустки, була надану позивачу посадовими особами на вже захопленому невідомими особами підприємстві, а відповідно до ст. 59 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Позивач в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення.Відзив на апеляційну скаргу не надав.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся належним чином (а.с. 197).13.03.2018 на електронну адресу суду надійшла заява відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю направити уповноваженого представника до судового засідання.

Згідно ст.372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Суд ухвалив розглядати справу у відсутність представника відповідача, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, поважних причин неявки до суду не повідомив.

Згідно ч.3.ст.3 ЦПК України (в редакції з 15 грудня 2017 року), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що в період з 13.09.2012 по 21.11.2016 ОСОБА_1 працював за безстроковим трудовим договором інженером 1 категорії по АСУ ТП доменних печей ділянки автоматизації доменного цеху служби експлуатації систем автоматизації управління автоматизації і механізації філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод», з 21.11.2016 року був призначений провідним інженером по АСУ ТП доменних печей ділянки автоматизації доменного цеху служби експлуатації систем автоматизації управління автоматизації і механізації філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь» - Металургійний завод» (а.с. 9-10).

Наказом ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» філіал «Металургійний комплекс» № 64 від 22.02.2017, у зв`язку з припиненням надходження сировини, матеріалів та відвантаження готової продукції споживачам та неможливістю подальшого здійснення виробничої діяльності по незалежним від підприємства факторам, встановлено час початку простою з 27.02.2017 до особливого розпорядження (а.с. 36).

Згідно наказу № 1 від 27.06.2017 ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» філіал «Металургійний комплекс» у зв'язку з неможливістю здійснювати виробничу діяльність в м. Донецьку і забезпечити безпечні умова праці працівникам підприємства, прийнято рішення про ліквідацію (закриття) філіалу «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьсталь»-Металургійний завод», працівникам філіалу 30.06.2017 року з`явитися до 8.00 для оформлення припинення трудових відносин за угодою сторін у зв'язку з ліквідацією філіалу, за адресою: м. Покровськ, вул. Торгівельна, 106а (а.с. 11-12).

Наказом № 2 від 30.06.2017 року ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» філіал «Металургійний комплекс» робітники філіалу звільнені за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) з 30.06.2017 (а.с. 80).

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли трудові правовідносини, докази наявності волевиявлення ОСОБА_1 на звільнення з займаної посади за угодою сторін в матеріалах справи відсутні, підставою для розірвання трудових відносин є прийняте рішення про ліквідацію (закриття) філіалу «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьсталь»-Металургійний завод», тому формулювання причин звільнення підлягає зміні з п.1 ст. 36 КЗпП України та п.1 ст. 40 КЗпП України зі стягненням вихідної допомоги відповідно до ст. 44 КЗпП України. Суд також стягнув з відповідача на користь позивача компенсацію за невикористану відпустку, оскільки остання не була виплачена працівнику при звільнення відповідно до вимого трудового законодавства.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 01.03.2017 по 30.06.2017, суд першої інстанції виходив з відсутності передбачених чинним законодавством підстав для його стягнення, оскільки позивач у вказаний період перебував у трудових відносинах з відповідачем, звільнений був 30.06.2017, не погоджується лише з підставою звільнення.

Відповідно до п. 15 постанови Пленум Верховного Суду України від 24.10.2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Відповідачем рішення суду оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог про зміну формулювання причини звільнення, стягнення компенсації за невикористану відпустку та вихідної допомоги.

Висновки суду в частині задоволених позовних вимог є правильними, зроблені на підставі повного та всебічного з'ясування обставини справи та відповідають нормам матеріального та процесуального права.

За змістом ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

З протоколу засідання Наглядової ради ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» філіал «Металургійний комплекс» від 17.03.2017 вбачається, що членами Наглядової ради прийнято рішення про ліквідацію (закриття) філії «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» та створено комісію з ліквідації філії (а.с. 50).

З наказу № 1 від 27.06.2017 ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод» філіал «Металургійний комплекс» вбачається, що у зв'язку з ліквідацією філіалу працівникам філіалу 30.06.2017 року з`явитися до 8.00 для оформлення припинення трудових відносин за угодою сторін (а.с. 11-12).

Враховуючи викладене, суд першої інстанції встановивши обставини, які є передумовою для застосування положень статті 235 КЗпП України, дійшов правильного висновку про те, що припинення трудового договору ОСОБА_1 фактично відбулося на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, оскільки підставою для його розірвання є прийняте рішення про ліквідацію філіалу «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьксталь»-Металургійний завод».

Доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо доводу апеляційної скарги в частині отримання відповідачем з боку позивача мовчазної згоди на звільнення останнього з займаної посади через відмову у подальшому продовжити трудові відносини, що було виражене у нез'явленні за юридичною адресою відповідача та у відмові у написанні заяви щодо переводу до інших структурних підрозділів відповідача, що розміщені на підконтрольній території України, то суд апеляційної інстанції вважає зазначений довід безпідставним з огляду на наступне.

Так, скаржник вважав за можливе застосовувати до спірних правовідносин ст. 205 ЦК України, відповідно до якої правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Натомість вказане твердження суперечить нормам матеріального права.

Виходячи зі змісту статті 21 КЗпП України трудовий договір спрямований на здійснення та забезпечення трудових функцій працівника.

Згідно зі статтею 626 ЦК України цивільно-правовий договір є домовленістю двох або більше сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, враховуючи характер правовідносин між сторонами, можна зробити висновок, що дані правовідносини є виключно трудовими, а не цивільно-правовими.

Отже, оскільки трудовий договір не є правочином в розумінні статті 202 ЦК України, а тому відносно даних правовідносин, які є виключно трудовими, не можна застосовувати норми ЦК України, у тому числі і положення ст. 205 ЦК України, а слід застосовувати норми КЗпП України.

Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у ст. 1 Закону України «Про оплату праці».

Стаття 2 Закону України «Про оплату праці» у свою чергу визначає таку структуру заробітної плати: основна заробітна плата - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; додаткова заробітна плата - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій; інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення.

Такі висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року №61-584св17.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Згідно ст. 44 КЗпП України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Згідно ст. 83 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про відпустки» передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

На підтвердження своїх позовних вимог щодо наявності днів невикористаної щорічної відпустки позивачем ОСОБА_1 надано довідку філіалу «Металургійний комплекс» ПрАТ «Донецьсталь»-Металургійний завод» від 01.03.2017, згідно якої кількість днів невикористаної відпустки склало 18 календарних дня (а.с. 103).

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст. 57 - 60 ЦПК України (в редакції на час розгляду справи) не спростовано відомості, наведені у вказаному документі та не надано доказів, що відомості, які відображені в ній є недостовірними.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду.

Згідно п. 2 р. ІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадяться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Абзацом першим п. 7 р. IV вказаного вище Порядку передбачено, що нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Встановивши, що в день звільнення позивачу не були виплачені всі суми, що належали йому від підприємства, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення вихідної допомоги та грошової компенсації за всі не використані позивачем дні щорічної відпустки.

Суми стягнутих на користь позивача виплат судом розраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.

На підставі ч.8 ст.9 Закону України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця. При цьому платники, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону, під час кожної виплати заробітної плати (доходу, грошового забезпечення), на суми якої (якого) нараховується єдиний внесок, одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників (авансові платежі).

Згідно з п.1 ч.1 ст.4 Закону платниками єдиного внеску є: роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Виходячи з положень ст.168.1.1 Податкового кодексу податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу; ст.168.1.2 - податок сплачується (перераховується) до бюджету під час виплати оподатковуваного доходу єдиним платіжним документом. Банки приймають платіжні документи на виплату доходу лише за умови одночасного подання розрахункового документа на перерахування цього податку до бюджету. При цьому фактичним отриманням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплату доходу, грошового забезпечення) вважається отримання відповідних сум готівкою, зарахування на рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, отримання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей у рахунок зазначених виплат, фактичне здійснення з таких виплат відрахувань згідно із законодавством або виконавчими документами чи будь-яких інших відрахувань.

Отже, на ПрАТ «Донецьсталь»-Металургійний завод» покладено обов'язок по утриманню податків та інших обов'язкових платежів із доходів ОСОБА_1, отриманих за місцем роботи, тому суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача вихідну допомогу та компенсацію за невикористану відпустку з утриманням податку та інших обов`язкових платежів.

Доводи апеляційної скарги та зміст оскаржуваного рішення не дають підстав для висновку про порушення судом норм матеріального та процесуального права, тому колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Донецьксталь» - Металургійний завод» залишити без задоволення.

Рішення Дзержинського міського суду Донецької області від 01 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий О.В. Агєєв

Судді: В.Б. Азевич

Н.С. Краснощокова