Ухвала суду № 72735620, 12.03.2018, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/1166/18

Провадження № 2/0274/1410/18

У х в а л а

12.03.2018 року Суддя Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області Скиба М.М., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ в Житомирській області про зняття арешту,-

встановив:

Представник позивача ОСОБА_2 звернувся в суд з вищезазначеним позовом, просить зняти арешт із всього рухомого, нерухомого майна ОСОБА_1 та зняти заборону на його відчуження, який накладено на підставі постанови відділу Державної виконачої служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції у Житомирській області від 11.03.2013 року серія та номер : ВП №3693940

Суд, вирішуючи питання про відкриття провадження вважає, що вказана позовна заява не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону №2147-VIII від 03.10.2017 року, який набрав чинності з 15.12.2017 р.) .

Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 184 ЦПК України позов пред'являється шляхом подання позовної заяви, яка повинна відповідати вимогам ст.ст. 175,177 ЦПК України.

Згідно до п. 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України в позовній заяві повинні бути зазначені обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та докази, що підтверджують ці обставини.

Так позивачем заявлено вимогу про зняття арешту із всього рухомого, нерухомого майна ОСОБА_1 та зняти заборону на його відчуження не долучено постанову державного виконавця від 11.03.2013 року по ВП №3696940, якою накладено арешт. Невказано з якого саме майна зняти арешт та заборону.

Суд звертає увагу позивача на слідуюче. Так, якщо арешт було накладено державним виконавцем в порядку виконання виконавчого провадження, то підставами для зняття арешту державним виконавцем є ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», а підставами для зняття арешту судом - є ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», яка передбачає, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, якщо позивач оспорює дії державного виконавця, якими порушені його права і неправомірно не був знятий арешт з його майна державним виконавцем в порядку ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження», то тоді слід подати адміністративний позов на дії державного виконавця і визначитися з тим, які дії, рішення він просить визнати неправомірними і якими шляхами слід відновити порушені права.

В разі, якщо позивач в порядку ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження» подає позов про звільнення майна з-під арешту, то тоді слід мати на увазі, що відповідачем по справі є стягувач за виконавчим документом, за яким накладений арешт та боржник за цим виконавчим документом, а ВДВС залучається в якості третьої особи. Тобто, суб'єктний склад даних правовідносин підлягає уточненню.

А також позовна заява не відповідає вимогам ч. 4ст. 177 ЦПК України, а саме: до позовної заяви надаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.

Статтею 4 Закону України «Про судовий збір»в редакціїЗакону № 2147-VIII від 03.10.2017 встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пункту 13 Постанови пленуму ВССУ № 10 від 17 жовтня 2014 року Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах - якщо в позовній заяві об"єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

З позовної заяви вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги, немайнового характеру, про зняття арешту та про зняття заборони.

Ставка судового збору не майнового характеру становить - 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.

Судовий збір, який належить до сплати ОСОБА_1 складає 1409,60 грн. при подачі позовної заяви позивачем було сплачено 704,80 грн. судового збору, отже позивачем не доплачено 704,80 грн. судового збору.

Отже, вказані недоліки перешкоджають прийняттю позовної заяви до судового розгляду, у зв'язку з чим її слід залишити без руху і надати строк для усунення вказаних недоліків.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 185, 260, 261, 353 ЦПК України, суддя

ухвалив:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Бердичівського міськрайонного відділу Державної виконавчої служби ГТУЮ в Житомирській області про зняття арешту.

Надати позивачу строк 5 днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків.

Недоліки позовної заяви мають бути усунуті шляхом написання нового тексту позовної заяви у кількості копій, відповідно до кількості відповідачів у справі та наданням оригіналу платіжного доручення про сплату судовго збору.

Розяснити позивачу, що в разі якщо у вказаний строк недоліки позовної заяви не будуть усунуті, позовна заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Копію ухвали надіслати позивачу.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині сплати судового збору подається протягом пятнадцяти днів з дня її проголошення до апеляційного суду Житомирської області через Бердичівський міськрайсуд. Якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом пяти днів з дня отримання копії

Суддя: М.М.Скиба