Ухвала суду № 72733988, 15.03.2018, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/16387/16-ц

провадження 6/201/65/2018

УХВАЛА

15 березня 2018 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

за участі секретаря Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення суду по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки,-

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2017 року позовні вимоги задоволено.

ПАТ КБ «ПриватБанк» 03 березня 2018 року звернулося до суду з заявою про зміну способу виконання рішення суду по цій справі.

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Згідно до п. 9 ч. 2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є: обов’язковість судового рішення.

Частиною 1 статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов’язковим до виконання.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 2 ст. 435 ЦПК України визначено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи.

Згідно ч. 1 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 435 ЦПК України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Учасники справи у судове засідання не з’явилися про час та місце судового засідання повідомлялися належним чином, про причини своєї неявки суд не повідомили. На підставі ч. 2 ст. 435 ЦПК України суд вважає можливим розглядати питання про заміну сторони виконавчого провадження за їх відсутності.

Перевіривши матеріали справи, заяви та оцінивши надані та добуті докази суд вважає заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до матеріалів справи заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2017 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення - задоволено, тобто справу було розглянуто в межах заявлених позовних вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 2 статті 368 ЦПК України (редакція до 15.12.2017) встановлено, що за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, чи прокурора, який здійснював у цій справі представництво інтересів громадянина або держави в суді, видається один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

Вказане вище рішення у встановленому законом порядку набрало законної сили, в зв’язку з чим за заявою стягувача судом було видано виконавчий лист по справі; також слід зазначити, що виданий виконавчий лист відповідає вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом України «Про виконавче провадження» і вказані виконавчі листи не було видано помилково; існує обов’язок боржника, так як він не був припиненим чи добровільно виконаний боржником чи іншою особою.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом..

Отже зазначеними рішеннями суду встановлено і не потребує доказування те, що цим рішенням в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором №DNHLGB00000791 від 12.10.2007, укладеним з ОСОБА_1, станом на 14.03.2016 в розмірі 2 271 232,88 дол. США, яка складається з наступного: 1 598 393,56 дол. США - заборгованість за кредитом; 417 478,70 дол. США - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3 060 дол. США - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 252 300,62 дол. США – пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором - звернуто стягнення на предмети іпотеки: квартиру № 50, загальною площею 651,7 кв.м., яка розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. В. Вернадського (раніше – м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського), буд. 35Т, паркувальне місце поз. № 155, приміщення 61 за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. В. Вернадського (раніше – м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського), буд. 35Т, паркувальне місце поз. № 156, приміщення 61 за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. В. Вернадського (раніше – м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського), буд. 35Т - шляхом продажу вказаних предметів іпотеки на підставі договору іпотеки №DNHLGB00000791 від 12.10.2007 та договорів про внесення змін до нього №DNHLGB00000791/1, №DNHLGB00000791/2 від 14.03.2008 Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» з укладанням від свого імені договору купівлі-продажу, в тому числі нотаріального укладення договору купівлі продажу з іншою особою-покупцем із встановленням початкової ціни продажу предмету іпотеки на рівні, зазначеному у договорах іпотеки, а саме 10 690 237,39 грн., з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмету іпотеки; виселено ОСОБА_1 з житлового приміщення - квартири № 50, яка розташована за адресою: Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. В. Вернадського (раніше - м. Дніпропетровськ, вул. Дзержинського), буд. № 35 Т; стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судові витрати по сплаті судового збору при подачі позову 154 905,73 грн.; стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 450 007,87 грн., а отже це рішення повинно бути виконаним шляхом передбаченим законодавством України.

Також в судовому засіданні встановлено, що виняткових обставин, що утруднюють виконання рішення та ведуть до зміни порядку і способу виконання рішення, хвороби боржника або членів його сім’ї, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо немає, доказів на підтвердження вище вказаного суду не надано, обставин, що давали б суду можливість такої зміни заявник не вказав. На даний момент строк для пред’явлення виконавчого документа до виконання не закінчився.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що заявник в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 84 ЦПК України, міг би скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі цього зроблено не було.

Статтею 18 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду, а саме: судові рішення, що набрали законної сили, обов’язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України: рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Не може суд прийняти до уваги наполягання заявника по справі на задоволенні зазначеної заяви, оскільки вони спростовуються вищенаведеним, не ґрунтуються на фактичних даних та об’єктивно нічим не підтверджені.

За таких обставин та з урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, суд приходить до висновку про необґрунтованість вказаної заяви про зміну способу виконання рішення суду, оскільки відсутні обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим таким чином, заява не підтверджена, безпідставна і не ґрунтуються на вимогах закону, передбачених законом підстав для її задоволення немає, а тому вважає за необхідне відмовити у її задоволенні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 124, 129, 129-1 Конституції України, ст. ст. 14, 258, 259, 260, 353, 435 ЦПК України, суд –

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про зміну способу виконання рішення суду по цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотек – відмовити.

Ухвалу може бути оскаржено до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Суддя -