Постанова № 72732920, 12.03.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 р. № 820/600/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Мельникова Р.В.,

за участю секретаря судового засідання - Дирявої К.І.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2,

представника відповідача - Кезлі М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 08.08.2017 року №04/1-397296 ГУ ДМС України в Харківській області та видати ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні замість вилученої у нього посвідки серії НОМЕР_1;

- зобов'язати ГУ ДМС України в Харківській області поновити припинене провадження, щодо прийняття ОСОБА_1 до громадянства України.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що в березні 2016 року ним були подані документи для набуття громадянства України на підставі ст. 9 Закону України "Про громадянство України". Однак, на початку вересня 2017 року ним було отримано два листа від Державної міграційної служби, в яких повідомлялось про скасування 08.08.2017 року дозволу на імміграцію в Україну на підставі п.п. 1 та 6 частини першої ст. 2 Закону України «Про імміграцію» та про припинення провадження щодо його звернення про набуття громадянства України з мотивів скасування дозволу на імміграцію. Позивач вважає рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, прийняте Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області, протиправним, незаконним та просить його скасувати та, як наслідок, видати ОСОБА_1 посвідку на постійне місце проживання в Україні замість вилученої у нього. Також позивачем вказано, що оскільки підстав для скасування дозволу на імміграцію не має, а прийняте відповідачем рішення є протиправним, то належним способом захисту прав позивача є саме зобов'язання відповідача поновити припинене провадження, щодо прийняття його до громадянства України

Представник відповідача у наданому до суду відзиві проти заявленого позову заперечував та зазначив, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 08.08.2017 року №04/1-397296 ГУ ДМС України в Харківській області прийнято у зв'язку з встановленням обставин приховування позивачем належності його дружини до громадянства України та виданням дозволу на підставі свідомо неправдивих відомостей, а отже не підлягає скасуванню. При цьому, провадження за заявою позивача про прийняття до громадянства України було припинено у зв'язку з тим, що після надходження справи позивача від Державної міграційної служби України на доопрацювання було проведено перевірку підстав отримання позивачем дозволу на імміграцію та встановлено обставини протиправності його видання. Отже, припинення вказаного провадження відповідачем було здійснено у відповідності до норм діючого законодавства.

Представник позивача та позивач в судове засідання прибули, позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судове засідання прибув, проти заявленого позову заперечував з підстав, викладених у письмовому відзиві.

Розглянувши матеріали справи, вивчивши доводи, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, судом встановлено наступне.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином Узбекистану та 01.11.2010 року звернувся до Чугуївського РВ ГУМВС Країни в Харківській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що його дружина ОСОБА_5, яка постійно мешкає на території України та має посвідку па постійне місце проживання серії НОМЕР_2 від 07.12.2009, має дозвіл на імміграцію.

За результатами розгляду заяви позивача 26.10.2011 року головним спеціалістом УГІРФО ГУМВС України в Харківській області складено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Узбекистану ОСОБА_1, з якого вбачається, що клопотання заявника підтримує його дружина - громадянка Узбекистану - ОСОБА_5 та оскільки підстав для відмови по наданню дозволу на імміграцію в Україну згідно ст. 10 Закону України "Про імміграцію" від 07.06.2001 року не має, то враховуючи наявність родинних відносин між іноземцями посадова особа УГІРФО ГУМВС України в Харківській області вважала б дозволити громадянину Узбекистану ОСОБА_1 імміграцію в Україну згідно із п.6 ч.2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію". Вказаний висновок затверджено начальником УГІРФО ГУМВС України в Харківській області 26.10.2011 року.

Отже, на підставі вказаної заяви позивача, 26.10.2011 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" (а.с. 46) та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1.

Під час судового розгляду справи встановлено, що позивач 22.03.2016 року звернувся до Чугуївського РВ ГУ ДМС України в Харківській області із заявою про набуття громадянства України на підставі ст. 9 ЗУ «Про громадянство України» (а.с. 50-53).

Листом від 19.08.2017 року №03/3-20423 позивача повідомлено, що рішенням ГУДМС України в Харківській області припинено провадження за його заявою, щодо прийняття до громадянства України відповідно до статті 9 Закону України «Про громадянство України» у зв'язку з тим, що висновком про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 08.08.2017 скасоване рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 26.10.2011 про надання йому дозволу на імміграцію в Україну (а.с. 17).

За адвокатським запитом представника позивача листом від 19.01.2018 року №04/1-6321-814/63.3-18 відповідачем було повідомлено, що відповідно до матеріалів справи про надання дозволу на імміграцію позивача встановлено, що 01.11.2010 заявник звернувся з заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001, так як має дружину іммігрантку - громадянку Республіки Узбекистан ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 Проте, під час проведення перевірки встановлено, що ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, рішенням ГУМВС України в Харківській області від 02.09.2010, на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001, набула громадянство України. У зв'язку з вказаним, відповідно до пунктів 1 та 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» (дозвіл на імміграцію виданий на підставі свідомо неправдивих відомостей), рішенням ГУ ДМС України в Харківській області від 08.08.2017, громадянину Республіки Узбекистан ОСОБА_1 скасовано дозвіл на імміграцію в Україну, виданий 26.10.2011 р. УГІРФО ГУМВС України в Харківській області.

Вирішуючи питання обґрунтованості заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.

Правовідносини між позивачем та міграційними органами України на момент звернення позивача за отриманням дозволу на імміграцію та надання компетентним органом такого дозволу з видачею посвідки на проживання в Україні регулювалися Законом України "Про правовий статус іноземців" № 3929-ХІІ від 04.12.1994, а також Законом України "Про імміграцію" № 2491-ІІІ від 07.06.2001.

Згідно статті 2 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 зазначеного Закону передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Іноземці та особи без громадянства, які іммігрували на постійне проживання або прибули для тимчасового працевлаштування, отримують посвідки відповідно на постійне або тимчасове проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України № 2491-ІІІ від 07 червня 2001 року "Про імміграцію".

Відповідно до частини 1 абзаців першого і четвертого статті 1 Закону № 2491-ІІІ, в редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію, імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 6 Закону № 2491-ІІІ, в редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію, визначено повноваження спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції і підпорядкованих йому органів.

Так, за приписами частини 1 пунктів два і три цієї норми спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань імміграції і підпорядковані йому органи: організовує роботу з перевірки правильності оформлення документів щодо надання дозволу на імміграцію, виконання умов для надання такого дозволу, відсутності підстав для відмови у його наданні; організовує роботу з прийняття рішень про надання дозволу на імміграцію, про відмову у наданні дозволу на імміграцію, про скасування дозволу на імміграцію та видання копій цих рішень особам, яких вони стосуються.

Стаття 9 Закону № 2491-ІІІ, в редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію, встановлює умови, порядок та перелік документів, необхідних для вирішення питання дозволу на імміграцію. Так, заяви про надання дозволу на імміграцію подаються: 1) особами, які постійно проживають за межами України, - до дипломатичних представництв та консульських установ України за кордоном за місцем їх постійного проживання; 2) особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади. За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява може надсилатися поштою або за дорученням заявника, посвідченим нотаріально, подаватися іншою особою.

Для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи: 1) три фотокартки; 2) копія документа, що посвідчує особу; 3) документ про місце проживання особи; 4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі); 5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

У разі неподання особою всіх визначених цим Законом документів заява про надання дозволу на імміграцію не приймається.

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання.

З аналізу наведених норм законодавства вбачається, що для оформлення дозволу на імміграцію заявник повинен подати заяву з доданням певного пакету документів. У разі ж не надання особою повного пакету документів, заява про надання дозволу на імміграцію не приймається та, як слідство, дозвіл на імміграцію та посвідка на проживання в Україні не видаються.

Статтями 10, 11 зазначеного Закону, в редакції чинній станом на час звернення позивача із заявою про отримання дозволу на імміграцію, передбачено, що дозвіл на імміграцію не надається: 1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку; 2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв'язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено; 3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи; 5) особам, яким на підставі закону заборонено в'їзд на територію України; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.

Суд зазначає, що процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено Порядком провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженим постановою КМУ від 26.12.2002 № 1983.

У відповідності до пп. 2 п. 2 цього Порядку, рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів приймають територіальні органи ДМС (далі - територіальні органи) - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: батьків, чоловіка (дружини) іммігранта та його неповнолітніх дітей.

Згідно п. 12, Порядку, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію:

- формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з'ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію;

- надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам;

- здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

З наведених норм вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 01.11.2010 року звернувся до Чугуївського РВ ГУМВС Країни в Харківській області з заявою про отримання дозволу на імміграцію в Україну у зв'язку з тим, що його дружина ОСОБА_5, яка постійно мешкає на території України та має посвідку па постійне місце проживання серії НОМЕР_2 від 07.12.2009, має дозвіл на імміграцію.

На підставі вказаної заяви позивача, 26.10.2011 року УГІРФО ГУМВС України в Харківській області прийнято рішення щодо надання позивачу дозволу на імміграцію відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про імміграцію" та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1.

Отже, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні суб'єкт владних повноважень проводив перевірку законності залишення на постійне проживання на території України позивача та керуючись Законом України "Про імміграцію", підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію позивачу не було виявлено, у зв'язку з чим надано безстрокову посвідку на постійне проживання в Україні.

Судом встановлено, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області вирішено скасувати дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 відповідно до вимог п.п.1 та 6 ч.1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію".

З наявних в матеріалах справи доказів вбачається, що прийняттю вказаного рішення передували обставини звернення позивача із заявою про набуття громадянства України відповідно до ст. 9 Закону України "Про громадянство України".

При цьому, матеріали справи свідчать, що листом від 14.04.2017 року №20/14-31 Департаменту з питань громадянства Адміністрації Президента України відповідно до вимог п. 110 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого наказом Президента України від 27.03.2001 №215 повернуто матеріали для доопрацювання та усунення недоліків стосовно, зокрема ОСОБА_1 з посиланням на те, що на момент надання заявником дозволу на імміграцію його дружина не була іммігранткою (а.с. 54).

В подальшому листом Державної міграційної служби України від 15.06.2017 року №6.4-2536/6-17 справу про прийняття до громадянства України позивача повернуто на доопрацювання до відповідача (а.с. 55).

Після отримання вказаного листа провідним спеціалістом відділу імміграційної роботи ГУ ДМС України в Харківській області додатково перевірено законність надання позивачу дозволу на імміграцію в Україну, про що складено висновок від 08.08.2017 року, з якого вбачається, що 01.11.2010 р. ОСОБА_1, перебуваючи в Україні на законній підставі, звернувся із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 6 частини другої статті 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001, так як має дружину громадянку Республіки Узбекистан ОСОБА_5 (свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3, видане 05.06.2010 відділом реєстрації актів цивільного стану по м. Чугуєву Чугуївського міськрайонного управління юстиції), яка постійно проживає в Україні на підставі посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4, виданої 07.12.2009 УГІРФО ГУМВС України в Харківській області. Рішенням УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 26.10.2011 р. ОСОБА_1 було надано дозвіл на імміграцію в Україну та 06.12.2011 документовано посвідкою на постійне проживання в Україні. Однак, згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 рішенням ГУ МВС України в Харківській області від 02.09.2010 на підставі статті 8 Закону України "Про громадянство України" від 18.01.2001 набула громадянство України, що підтверджується довідкою про реєстрацію особи громадянином України № 4122, виданою 02.09.2010.

Відповідно до вказаного висновку, посадова особа відповідача, керуючись пунктами 1 та 6 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 року, враховуючи встановлені перевіркою обставини приховування ОСОБА_1 інформації про належність його дружини до громадянства України, тобто з'ясуванням того, що дозвіл на імміграцію виданий на підставі свідомо неправдивих відомостей, вважала б скасувати рішення УГІРФО ГУМВС України в Харківській області від 26.10.2011 про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 47-48).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст. 4 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів, зокрема, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

При цьому, відповідно до ст. 12 Закону України "Про імміграцію", дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Таким чином, Законом України "Про імміграцію" встановлений вичерпний перелік підстав для скасування дозволу на імміграцію в Україну зі змісту якого вбачається, що підставами для скасування дозволу на імміграцію можуть бути лише винні дії іммігранта.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, обґрунтовуючи наявність підстав для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію відповідач послався на п.п.1 та 6 ч.1 ст. 12 Закону України " Про імміграцію" та вказано на обставини приховування позивачем інформації про належність його дружини до громадянства України, та як наслідок на те, що дозвіл на імміграцію був виданий на підставі свідомо неправдивих відомостей.

Однак, суд зазначає, що з наданих під час судового розгляду позивачем пояснень встановлено, що станом на момент подання ним заяви про отримання дозволу на імміграцію йому не було відомо про набуття його дружиною громадянства України, як не було відомо і їй, оскільки рішення про реєстрацію громадянства України та паспорт громадянина нею було отримано значно пізніше, водночас, уповноважений орган, здійснюючи перевірку заяви позивача протягом тривалого терміну, самостійно вказаної обставини не встановив.

У судовому засіданні судом було також допитано в якості свідка дружину позивача ОСОБА_5, яка у своїх показах повідомила, що про набуття нею громадянства України їй було повідомлено тільки після подання позивачем відповідної заяви про отримання дозволу на імміграцію, водночас після усного повідомлення посадовою особою відповідного органу про вказану обставину їй не було вчасно надано документального підтвердження, а отже не було підстав вказати будь-які інші обставини для звернення позивачу із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну.

Суд зазначає, що матеріали справи містять копію розписки про отримання ОСОБА_5 довідки про реєстрацію громадянином України, датовану 27.10.2010 року, однак з дослідження у судовому засіданні оригіналу вказаної розписки встановлено, що вона містить в собі підпис в графі про отримання ідентичний із підписом в графі посадовї особи, яка таку довідку видала, а саме старшого паспортиста СГІРФО Чугуївського РВ ГУМВС України в Харківській області ОСОБА_7

З огляду на зазначене, суд приходить до висновку, про обґрунтованість доводів позивача про необізнаність станом на час подання заяви про отримання дозволу на імміграцію в Україну про обставини набуття його дружиною громадянства України, а відтак доводи відповідача про приховування ОСОБА_1 інформації про належність його дружини до громадянства України та подання свідомо неправдивих відомостей є такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.

Отже, суд зазначає, що відповідачем не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, передбачених п.п. 1 та 6 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про імміграцію" та були б підставою для скасування наданого позивачу дозволу на імміграцію.

Крім того, суд звертає увагу, що станом на момент прийняття рішення про надання дозволу на імміграцію, УГІРФО ГУМВС України в Харківській області, як уповноважений державний орган, перевіряв надані позивачем документи та будь-яких порушень законодавства не встановив, у зв'язку із чим позивача було документовано посвідкою на постійне проживання.

З огляду на встановлені судовим розглядом обставини суд приходить до висновку, про наявність підстав для скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 08.08.2017 року №04/1-397296 ГУ ДМС України в Харківській області.

Водночас, позовні вимоги позивача про видачу ОСОБА_1 посвідки на постійне місце проживання в Україні замість вилученої у нього посвідки серії НОМЕР_1 задоволенню не підлягають, з огляду на знаступне.

Наслідком скасування неправомірного висновку (рішення) відповідача, є автоматичне поновлення порушених прав позивача у вигляді поновлення посвідки на постійне проживання в Україні.

Отже, вказана позовна вимога є передчасною, оскільки, на даний час відсутні підстави вважати, що відповідачем, у разі набрання законної сили вказаним рішенням, не будуть вчинені дії направлені на поновлення прав позивача, у зв'язку зі скасуванням рішення 08.08.2017 року №04/1-397296.

Стосовно позовних вимог позивача про зобов'язання ГУ ДМС України в Харківській області поновити припинене провадження, щодо прийняття ОСОБА_1 до громадянства України, суд зазначає наступне.

За Рекомендацією № R (80) 2 комітету державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, під дискреційним повноваженням розуміють таке повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.

З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Отже, адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим ч. 2 ст. 2 КАС України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Таким чином суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.

Стосовно заявленого позивачем клопотання про зобов'язання ГУ ДМС в Харківській області на підставі ст. 382 КАС України подати у встановлений місячний термін звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.

Згідно з приписами частин 1 та 2 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

За змістом вказаної норми зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду, а отже з огляду на відсутність підстав вважати, що відповідачем не буде виконане судове рішення у даній справі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні даного клопотання позивача.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Згідно положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, з врахуванням вищевикладеного, повно і всебічно з'ясувавши обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1.

Розподіл судових витрат здійснюється в порядку ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Скасувати рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 08.08.2017 року №04/1-397296 ГУ ДМС України в Харківській області.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) сплачену суму судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) грн 80 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (61057, м. Харків, вул. Римарська, 24, код ЄДРПОУ - 37764460).

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, або спрощеного позовного провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст рішення виготовлено 15 березня 2018 року.

Суддя Мельников Р.В.