Рішення № 72731982, 05.03.2018, Оратівський районний суд Вінницької області

Справа № 141/957/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 року смт. Оратів

Оратівський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого судді Лисака О.І.

за участю секретаря Невмержицької Я.А.,

позивача ОСОБА_1

представників відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування компенсації за заподіяну шкоду, у відсутності представника , ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року позивач ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування компенсації за заподіяну шкоду.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що слідчим відділенням бувшого Оратівського РВ УМВС у Вінницькій області проводилось досудове слідство відносно неї за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України. 25.05.2005 року відносно неї був застосований запобіжний захід у виді підписки про невиїзд. 16.03.2006 року їй було пред'явлено обвинувачення у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України та цього ж дня обвинувальний висновок скеровано до суду. Вироком Оратівського районного суду від 06 травня 2008 року її було засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307, ч. ст. 309 КК України, до 5-ти років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 1 рік. Вказаний вирок Оратівського райсуду скасований ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03.12.2007 року і справа направлена на новий судовий розгляд.

В подальшому справа передалась на розгляд до Іллінецького районного суду Вінницької області з обвинувальним актом ствердженим прокурором і двічі направлялась судом для провадження додаткового розслідування, зокрема, останній раз постановою Іллінецького районного суду Вінницької воласті від 30 грудня 2011 року.

Постановою начальника Оратівського відділу Немирівської місцевої прокуратури від 30 червня 2017 року, кримінальне провадження відносно неї за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України, закрито у зв'язку з невстановленням достатніх доказів для доведення її винуватості в суді, а можливості їх отримати вичерпні, тобто за реабілітуючи обставин. Цією ж постановою прокурор скасував запобіжний захід застосований відносно ОСОБА_1 25.06.2005 року.

За таких обставин вона перебувала під слідством протягом 12 років, (144 місяці).

Під час перебування під слідством позивачка зазнала глибоких моральних страждань, в її житті відбулися негативні зміни. Протягом 12 років їй прийшлось доводити свою невинуватість у скоєнні злочину. Постійні хвилювання на допитах та під час інших слідчих дій, судових засідань негативно відбивались на її моральному та психічному стані. Застосування до неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд обмежувало її в пересуванні. Тривале постійне перебування в нервовій напрузі призвело до погіршення стану її здоров'я, в результаті чого наступила інвалідність.

Тому, уточнивши позовні вимоги, позивач ОСОБА_5 просила суд стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на її користь 556 400,00 грн (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч чотириста гривень 00 копійок), з яких 532800,00 грн. (п'ятсот тридцять дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди та 23 600,00 (двадцять три тисячі шістсот гривень) витрат на правову допомогу.

В судовому засідання позивач уточнені позовні вимоги підтримала з підстав, заявлених в позові та показала, що під час досудового розслідування у неї погіршився стан її здоров’я, вона неодноразово зверталась за медичною допомогою, періодично перебувала на лікуванні, в результаті чого вона отримала групу інвалідності. Уточнені позовні вимоги просила задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача прокуратури Вінницької області прокурор Загребельний Є.В. позовні вимоги не визнав та пояснив, що постановою Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.06.2009 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз’яснено, що під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення, або які мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення (п. 26). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, а згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно матеріалів справи, 25.05.2005 року старшим слідчим СГ ЛВ на станції Христинівка порушено кримінальну справу по факту збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України. В подальшому, 01.06.2005 року цим же слідчим порушено кримінальну справу по факту незаконного зберігання ОСОБА_1 наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України.

На підставі постанови слідчого про обрання міри запобіжного заходу від 26.065.2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. Позивачці 16.03.2006 року пред’явлено обвинувачення у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України та цього ж дня обвинувальний висновок скеровано до Оратівського районного суду Вінницької області. Відповідно до вироку Оратівського районного суду від 06.05.2008 року ОСОБА_5 визнано винною по ч. 2 ст. 307 та ч. 2 ст. 309 КК України та призначено покарання про позбавлення волі строком на 5 років, на підставі ст. 75 КК України ОСОБА_5 звільнено від покарання з іспитовим строком 1 рік. Відповідно до ухвали Апеляційного суду Вінницької області 03.12.2008 року вирок Оратівського районного суду від 06.05.2008 року щодо ОСОБА_1 скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд в той же суд в іншому складі. У зв’язку із заявленням 21.04.2009 року ОСОБА_1 відводу усьому складу Оратівського районного суду 28.04.2009 року дану кримінальну справу направлено до Іллінецького районного суду Вінницької області. 31.12.2009 року на підставі постанови Іллінецького районного суду дану кримінальну справу було повернуто прокурору Оратівського району для додаткового розслідування. В подальшому, 30.10.2010 року у ході досудового розслідування у зв’язку із наявністю достатніх доказів ОСОБА_1 знову пред’явлено обвинувачення, у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України та цього ж дня обвинувальний висновок скеровано до Оратівського районного суду Вінницької області. На підставі постанови Оратівського районного суду від 20.01.2011 року дану справу спрямовано до апеляційного суду Вінницької області для вирішення питання щодо підсудності, - в ході чого розгляд даної кримінальної справи призначено у Іллінецькому районному суді. Відповідно до постанови Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2011 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України повернуто на додаткове розслідування. По факту зберігання ОСОБА_1 упродовж 2001-2005 років наркотичної речовини без мети збуту 01.06.2015 року внесено відомості до ЄРДР № 12015020250000107 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України. За результатами розслідування 25.06.2015 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України та цього ж дня винесено постанову про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд. Дану постанову про закриття кримінального провадження 22.06.2017 року скасовано заступником керівника Немирівської місцевої прокуратури. Постановою слідчого правову кваліфікацію кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, змінено на ч. 2 ст. 309 КК України. У подальшому, СВ Оратівського ВП Гайсинського ВП ГУНП в області внесено відомості до ЄРДР за № 120170202500000096 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке об’єднано з провадженням № 12015020250000107. В подальшому, вказане об’єднане кримінальне провадження 30.06.2017 було закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді вичерпанням можливостей їх отримати.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що в статусі обвинуваченої ОСОБА_5 перебувала не 144 місяці, а 112 місяців з 16 березня 2006 року (пред’явлено обвинувачення) до 25 червня 2015 року (постанова про закриття кримінального провадження і про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд).

Крім того, позивачкою не надано суду жодного доказу, який би підтверджував незаконність дій органів досудового розслідування або органів прокуратури під час проведення досудового розслідування кримінальної справи, зокрема постанови суду із посиланням на незаконність дій вказаних органів.

Відповідно до частини п'ятої статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, (ч. 6 ст. 4 Закону) .

При визначенні розміру моральної шкоди завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру, при цьому суд зобов’язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (частина третя статті 13 Закону України “Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду”).

Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Питання застосування законодавства про відшкодування моральної шкоди врегульовані постановою Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди». Відповідно до п. 3. зазначеної постанови під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується (п. 4).

В обгрунтування своїх позовних вимог позивачка зазначила, що протягом 12 років вона перебувала під слідством, внаслідок чого зазнала моральних страждань, інших негативних наслідках притягнення її до кримінальної відповідальності. Крім того, застосування до неї запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд обмежувало її в пересуванні. Тривале постійне перебування в нервовій напрузі призвело до погіршення її стану здоров’я, в результаті чого наступила інвалідність.

Однак, належних і допустимих доказів на підтвердження факту спричинення ОСОБА_1 моральної шкоди, в період перебування її в статусі обвинуваченої, в розумінні статті 1176 ЦК України, а також доказів на підтвердження причинного зв'язку між шкодою і діями органу досудового розслідування, прокуратури позивачкою не надано. Не зазначені також фактичні обставини, які слід вважати ознаками отриманої моральної шкоди, що підлягають дослідженню судом.

Крім того, за весь час досудового розслідування ОСОБА_5 ніхто не обмежував у свободі пересування та у вільному спілкуванні з оточуючими.

Надані позивачкою суду довідки з медичних закладів про виклик швидкої допомоги і виписки із медичної картки ОСОБА_1 констатують лише наявність у позивачки вікових хронічних захворювань і ніяк не доводять, що вказані захворювання у неї виникли внаслідок дій органів досудового розслідування та прокуратури.

Більш того, позивачкою не наводиться будь-яких доказів вини органів прокуратури у заподіянні їй моральної шкоди у зазначеному розмірі.

Як зазначалось раніше, за результатами розслідування кримінального провадження № 12015020250000107 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України 25.06.2015 року слідчим винесено постанову про закриття даного кримінального провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України та цього ж дня винесено постанову про скасування запобіжного заходу ОСОБА_1 у вигляді підписки про невиїзд.

Вищевказану постанову про закриття кримінального провадження скасовано заступником керівника Немирівської місцевої прокуратури 22.06.2017 року.

Постановою слідчого СВ Оратівського ВП Гайсинського ВП ГУНП в області правову кваліфікацію кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, змінено на ч. 2 ст. 309 КК України і внесено відомості до ЄРДР за № 120170202500000096 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України, яке об’єднано з провадженням № 12015020250000107.

Однак, вже 30.06.2017 року, тобто через 8 днів, вказане об’єднане кримінальне провадження закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що в статусі обвинуваченої ОСОБА_5 перебувала не 144 місяці, а 112 місяців з 16 березня 2006 року (пред’явлено обвинувачення) до 25 червня 2015 року (постанова про закриття кримінального провадження і про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд). Отже, сума стягнення має становити 358 400 гривень (за кожний місяць перебування під слідством - 3200 грн. х 112 місяців = 358 400 гривень.

У подальшому позивач подала позовну заяву про збільшення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що Законом України "Про ОСОБА_6 бюджет України на 2018 рік" встановлено мінімальну заробітну плату на рівні 3700 грн., тому розмір моральної шкоди складає 532800 гривень.

Визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами поміркованості, розумності, справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення

У постанові Верховного суду України від 02.12.2015 у справі № 6-2203 цс 15 зазначено, що відповідно до частини 3 статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди, за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Разом з тим, відповідно до п. З розділу II «Прикінцевих та перехідних . положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774-19 від 11.10.2017 мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати та інших виплат.

До внесення змін до Законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень.

Крім того, одним з методів доведення моральних страждань є висновки експертизи моральної шкоди. При проведенні даного дослідження, встановлюється не тільки факт наявності моральних страждань у конкретної особи, а й визначається їх грошовий еквівалент. Для проведення таких експертиз, розроблені спеціальні методики, затверджені Міністерством юстиції України. Тобто експерт, який проводить експертизу, у своїх висновках вкаже, які моральні страждання переніс потерпілий, а потім трансформує ці моральні переживання в конкретну грошову суму. Проте на підтвердження своїх позовних вимог позивачкою не долучено висновки експертизи моральної шкоди.

При вирішенні питання щодо витрат на допомогу адвоката суду слід перевірити, чи дійсно мала місце фактична сплата зазначених у позові сум гонорарів, що має бути посвідчено належними доказами.

В якості доказу сплати за надання правової допомоги коштів у сумі 23600 гривень позивачкою надані незасвідчені копії квитанцій №03 від 05.05.2007 на 2300 грн., №05 від 15.05.2008 на 2300 грн., №09 від 09.09.2008 на суму 2000 грн., №01 від 02.02.2009 на 3500 грн., №03 від 05.07.2010 на 2000 грн., №09 від 11.11.2010 на 1500 грн., №20 від 18,10.2011 на 5000 грн., №01 від 20.01.2012. Однак угода, укладена між ОСОБА_1 та адвокатом ОСОБА_7 в матеріалах справи відсутня.

Крім того, відповідно до роз’яснення «Про деякі особливості оподаткування адвокатської діяльності», затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії адвокатури 05.09.2008 у відповідності до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру» адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватись з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього закону та статутів адвокатських об’єднань.

При цьому адвокатські бюро, колегії, фірми, контори та інші адвокатські об’єднання є юридичними особами.

Згідно листа Міністерства фінансів України від 20.12.2001 року №31- 052-3-8/4747 «Щодо реалізації пункту 6 Указу Президента України від 30.09.1999 року № 1240» передбачено, що адвокатські об’єднання за умови відповідності критеріям, "визначеним Указом Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» мають право на оподаткування за спрощеною системою оподаткування.

З приводу можливості переходу на спрощену систему оподаткування адвокатами та адвокатськими об’єднаннями Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 18.02.2005 було дане відповідне роз’яснення № IV/9-2-5.

У відповідності з цим Роз’ясненням, у випадку переходу на спрощену систему оподаткування адвокатом чи адвокатським об’єднанням їх правовий статус не зазнає жодних змін, на них в повному обсязі поширюються права, обов’язки та гарантії їх адвокатської діяльності.

Оподаткування роботи адвоката, який займається адвокатською діяльністю індивідуально (на момент укладення угоди з позивачкою) визначався в порядку, передбаченому Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб» та іншими нормативно-правовими актами податкового законодавства.

Оподаткування діяльності адвоката — члена адвокатського об’єднання та його відносини з адвокатським об’єднанням визначаються статутом та здійснюється бухгалтером адвокатського об’єднання з врахуванням вимог чинного законодавства.

Указом Президента України від 03.07.1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», що діяв на час укладання угод, визначено, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності для суб'єктів малого підприємництва могла застосовуватися поряд з діючою системою оподаткування, обліку та звітності, передбаченою законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва. Форма книги обліку доходів та витрат, що підлягають оподаткуванню відповідно до цього Указу, і порядок її ведення суб'єктами малого підприємництва, які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності, встановлюються ОСОБА_6 податковою адміністрацією України.

Суб'єкт малого підприємництва - юридична особа зобов'язана вести книгу обліку доходів та витрат і касову книгу.

Відповідно до Порядку ведення обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу, затвердженого наказом ДПА України № 490 від 16.10.2003 та №1022 від 24.12.2010 , платники податку, які відповідно до Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" зобов'язані подавати декларацію, або мають право на таке подання з метою повернення надміру сплачених податків, ведуть облік доходів і витрат у Книзі обліку доходів і витрат для визначення суми загального річного оподатковуваного доходу.

З урахуванням викладених вимог законодавства щодо оподаткування, які діяли на час укладення угод про правову допомогу, платники податку, які перебували на спрощеній системі оподаткування, як юридичні, так і фізичні особи, зобов’язані були вести книгу обліку доходів та витрат, або, як платник податку на загальних підставах, подавати податкові декларації.

Отже, належним підтвердженням сплати коштів адвокату слід вважати внесення зазначених сум доходу у книгу обліку доходів та витрат, або у податкову декларацію.

Вважає, що розмір відшкодування моральної шкоди, визначений в позовній заяві про збільшення позовних заяв, не підтверджений належними та допустимими доказами, також відсутнє обґрунтування ОСОБА_1 щодо відшкодування моральної шкоди саме у визначеному позивачем розмірі. Таким чином, позовна заява ОСОБА_1 безпідставна та необґрунтована, а отже задоволенню не підлягає.

Представник відповідача Державної казначейської служби України у судове засідання не з'явився, надавши заперечення на позовну заяву, згідно якого просить замінити неналежного відповідача ОСОБА_6 казначейську службу України на Головне управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області (вул.Пирогова, буд. 29, м. Вінниця, 21018) та відмовити позивачу у задоволенні позову до Казначейства у повному обсязі.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4 управління Державної казначейської служби України у Вінницькій області ОСОБА_2 позовні вимоги не визнала та пояснила, що згідно ст. 19 Конституції України, правовий порядок , в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 2 ст. 176 Цивільного кодексу України, юридичні особи, створені державою, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, не відповідають за зобов'язаннями відповідно держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад. Жодним нормативним-правовим актом України не передбачено, що органи Державної казначейської служби України несе відповідальність за дії інших органів державної влади. ОСОБА_6 казначейська служба України є самостійною юридичною особою, самостійно несе відповідальність за своїми зобов’язаннями, ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускало.

Згідно із статтею 43 Бюджетного кодексу України, ОСОБА_6 казначейська служба України, здійснює лише обслуговування державного бюджету. ОСОБА_6 казначейська служба України ніяких порушень прав та законних інтересів позивача не допускала і будь-які зобов’язання перед позивачем відсутні. Відповідно до пункту 3 статті 13 Закону №266/97-ВР, відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством, чи судом визначається судом у розмірі співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Розмір мінімальної заробітної плати на 2017 рік було установлено Законом України «Про ОСОБА_6 бюджет України на 2017 рік» у місячному розмірі: з 1 січня - 3 200,00 гривень.

Разом із тим, відповідно до пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (набрав чинності з 1 січня 2017 року) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України модо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1 600,00 гривень.

Дана норма закону передбачає, що при визначені розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом, слід керуватись розрахунком за яким встановлений Законом України «Про ОСОБА_6 бюджет України на 2017 рік» розмір мінімальної заробітної плати у розмірі 3 200,00 не застосовуються як розрахункову величина, оскільки відповідно до вище зазначених змін до деяких законодавчих актів України, розмір мінімальної заробітної плати з 01.01.2017 становить 1600,00 грн.

Отже, розмір відшкодування моральної шкоди, визначений в позовній заяві Позивачем, не підтверджується належними та допустимими доказами, також відсутнє обґрунтування ОСОБА_1, щодо відшкодування моральної шкоди саме у визначеному ним розмірі.

Просить відмовити у задоволені позовних вимогах ОСОБА_1 до Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України та ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування компенсації за заподіяну шкоду, в повному обсязі .

Представник відповідача ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області, будучи належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не повторно з'явився, надавши заперечення, відповідно до якого підстави відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю , органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду визначені в статті 1176 ЦК України. Частина 7 даної статті говорить, що Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.

Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено вичерпний перелік підстав для відшкодування шкоди.

Відповідно до положень ст. 1 вказаного Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних біт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України "Про оперативно-розшукову діяльність”, "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю" та іншими тами законодавства.

Тобто, основним критерієм для відшкодування шкоди відповідно до вимог цього Закону є незаконність дій вищезазначених органів.

Оскарження дій чи бездіяльності органів що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування здійснюється у рядку, встановленому Кримінальним процесуальним кодексом України.

На даний момент відсутні будь-які рішення, які б свідчили про незаконність дій посадових осіб органу досудового розслідування щодо позивача.

Відповідно до ст. 4 Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Тобто Законом визначено, що умовами настання моральної шкоди має бути фізичний або психічний вплив на особу, які на сьогоднішній день є відсутнім і не доведеним з боку позивача.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди”, зазначено «Відповідно до загальних підстав цивільно- правової відповідальності обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з’ясувати, 1) чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, 2) за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивачі оцінюють заподіяну їм шкоду та 4) з чого вони при цьому виходять, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Таким чином, з огляду на обставини справа, факт наявності взагалі у позивача моральної шкоди залишається не доведеним. Саме тому, факт душевних страждань має бути доведений в суді належними засобами доказування і доказування цих обставин покладається на особу, яка про це зазначає. Недоведення обставин є підставою для відмови у позові.

Згідно зі ст. 12 Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, даної громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно- розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 5/94-ВР розмір відшкодованої шкоди, зазначеної в пунктах 1,3,4 ст. 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі (розшукові) дії чи розглядав справу, у місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратура і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо кримінальне провадження закрито прокуратурою, зазначені дії провадить прокуратура.

Як вбачається з мотивувальної частини позову та матеріалів доданих до нього ГУНП у Вінницькій області та його співробітники жодних дій та рішень відносно позивача не приймали.

Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України № 730 від 16.09.2015 року "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" було ліквідовано як юридичну особу Управління Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області та його структурні підрозділи.

Водночас, Постановою Кабінету Міністрів України від 02 вересня 2015 року № 641 «Про утворення Національної поліції України» утворена Національна поліція України як центральний орган виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ. 16 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України прийнята постанова за № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ». Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року № 730 передбачено утворення як юридичних осіб публічного права територіальних органів Національної поліції за переліком згідно з додатком 1. До Переліку територіальних органів Національної поліції, що утворюються, включене, зокрема Головне управління Національної поліції у Вінницькій області. Наказом Національної поліції від 06.11.2015 року № 18 затверджено Положення про Головне Управління Національної поліції у Вінницькій області. Головне Управління Національної поліції у Вінницькій області (ідентифікаційний код 40108672) зареєстроване як юридична особа, та не являється правонаступником прав та обов'язків УМВС України у Вінницькій області. Виходячи з положень ст. 1 Закону України від 20.12.2011 № 4191-VІ "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах", розмір компенсації витрат на правову допомогу, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала ПД: у судовому засіданні; під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Тому не зважаючи на порядок обчислення гонорару у договорі, для визначення суми компенсації необхідно зазначати і (або тільки) вартість однієї години роботи адвоката, при цьому вартість години роботи встановлюється за згодою сторін договору, але компенсації буде підлягати лише сума, що не перевищує 40% мінімальної заробітної плати на момент надання правової допомоги.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі №6-32389ск15 зазначив, що розмір витрат на правову допомогу у цивільній справі визначається домовленістю (договором) між стороною у справі та особою, яка надає правову допомогу і не повинен перевищувати граничний розмір встановлений ЗУ «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах».

Склад та розмір таких витрат є предметом доказування у справі. Доказами витрат є: договір доручення або про надання правової допомоги, акт приймання- передачі виконаних робіт та документи, які свідчать про оплату гонорару (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Можуть бути також стягнуті витрати на правову допомогу, які понесені стороною і у разі вчинення дій поза судовим засіданням, але у конкретній справі, що розглядається судом.

У розрахунку платної правової допомоги ОСОБА_1 не відображено вартості години за певний вид послуги та час витрачений на участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; платіжного доручення з відміткою банку або іншого банківського документа, що б підтверджував платником саме ОСОБА_5, квитанцій ознайомлення з матеріалами справи в суді. Документально підтверджених фактів понесення витрат на правову допомогу саме ОСОБА_1 немає. На всіх наявних квитанціях платником зазначений ОСОБА_7

Просить у задоволені позовних вимогах ОСОБА_1 до Прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України та ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування компенсації за заподіяну шкоду, відмовити повністю.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представників відповідачів, дослідивши надані сторонами та досліджені в судовому засіданні докази в їх сукупності, приходить до висновку, що позов підлягає до повного задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.05.2005 року старшим слідчим СГ ЛВ на станції Христинівка порушено кримінальну справу по факту збуту ОСОБА_1 наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.307 КК України.

01.06.2005 року старшим слідчим СГ ЛВ на станції Христинівка порушено кримінальну справу по факту незаконного зберігання ОСОБА_1 наркотичних засобів за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст. 309 КК України.

01.06.2005 року постановою старшого слідчого СГ ЛВ на станції Христинівка об’єднано в одне провадження кримінальні справи стосовно ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.307, ч.2 ст. 309 КК України.

Постановою слідчого від 26.06.2005 року ОСОБА_1 обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд

16.03.2006 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України та обвинувальний висновок скеровано до Оратівського районного суду Вінницької області.

Відповідно до постанови Оратівського районного суду Вінницької області від 20.02.2007 року, кримінальну справу відносно ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України, направлено для провадження досудового слідства в прокуратуру Оратівського району.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25.04.2007 року постанову Оратівського районного суду Вінницької області від 20.02.2007 року відносно ОСОБА_1 про повернення справи на додаткове розслідування скасовано, справа повернута на новий судовий розгляд, до того ж суду, в іншому складі.

Вироком Оратівського районного суду Вінницької області від 06.05.2008 року ОСОБА_5 визнано винною за ч. 2 ст. 309, ч.2 ст.307 КК України та призначено покарання 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням на 1 рік.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 03.12.2008 року вирок Оратівського районного суду Вінницької області від 06.05.2008 року скасовано, а справу повернуто на новий судовий розгляд в суді першої інстанції.

У зв’язку із заявленням 21.04.2009 року ОСОБА_1 відводу усьому складу Оратівського районного суду 28.04.2009 року дану кримінальну справу направлено до Іллінецького районного суду Вінницької області.

Постановою Іллінецького районного суду Вінницької обдасті від 31.12.2009 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України було повернуто прокурору Оратівського району для додаткового розслідування.

В подальшому, 30.10.2010 року ОСОБА_1 пред’явлено обвинувачення, у вчинені злочинів передбачених ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України та обвинувальний висновок скеровано до Оратівського районного суду Вінницької області.

Постановою Оратівського районного суду Вінницької області від 20.01.2011 року кримінальну справу відносно ОСОБА_1, обвинуваченої у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України направлено до апеляційного суду Вінницької області для вирішення питання щодо підсудності, - в ході чого розгляд даної кримінальної справи призначено у Іллінецькому районному суді.

Відповідно до постанови Іллінецького районного суду Вінницької області від 30 грудня 2011 року кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 309, ч. 2 ст. 307 КК України повернуто прокурору Оратівського району для проведення додаткового розслідування.

По факту зберігання ОСОБА_1 упродовж 2001-2005 років наркотичної речовини без мети збуту 01.06.2015 року внесено відомості до ЄРДР № 12015020250000107 за ознаками злочину передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України.

25.06.2015 року слідчим винесено постанову про закриття кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.1 ст. 309 КК України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КК України та цього ж дня винесено постанову про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд.

Постановою заступника керівника Немирівської місцевої прокуратури від 22.06.2017 року скасовано постанову начальника СВ Оратівського РВ УМВС України у Вінницькій області про закриття кримінального провадження.

По факту збуту ОСОБА_1 24.05.2005 року особливо небезпечного наркотичного засобу – макової соломи 22.06.2017 року внесено відомості до ЄРДР № 12017020250000096 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України.

Постановою слідчого про об’єднання матеріалів досудового розслідування від 22.06.2017 року кримінальне провадження № 12015020250000107 від 01.06.2015 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та кримінальне провадження № 120170202500000096 за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 307 КК України об’єднано в одне провадження № 12015020250000107.

Постановою слідчого від 30.06.2017 року об’єднане кримінальне провадження № 12015020250000107 від 01.06.2015 року за ч. 2 ст. 309 КК України, ч. 2 ст. 307 КК України було закрите на підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв’язку з не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді вичерпанням можливостей їх отримати.

Згідно квитанцій №03 від 05.05.2007 на 2300 грн., №05 від 15.05.2008 на 2300 грн., №09 від 09.09.2008 на суму 2000 грн., №01 від 02.02.2009 на суму 3500 грн., №03 від 05.07.2010 на суму 2000 грн., №09 від 11.11.2010 на суму 1500 грн., №20 від 18.10.2011 на 5000 грн., №01 від 20.01.2012 на суму 5000 грн. ОСОБА_1 було сплачено кошти ОСОБА_8 за захист прав та інтересів у Оратівському районному суді за ст. ст. 307, 309 КК України, за апеляційне провадження на вирок Оратівського районного суду від 06.05.2008 року, за захист в Оратівському РВ на досудовому слідстві за ст. ст. 307, 309 КК України, за захист інтересів в Іллінецькому суді за стст 307, 309 КК України, за захист в Оратівському РВ на досудовому слідстві за ст. ст. 307, 309 КК України, за витрати на дорогу і перебування в Оратові, за захист на судовому слідстві та Іллінецькому районному суді за ст. ст. 307, 309 КК України, за захист інтересів за ст. ст. 307, 309 КК України (досудове слідство, скарги) відповідно. Квитанціями від платника ОСОБА_8 підтверджено сплату в місцевий бюджет м. Вінниці єдиного податку за підприємницьку діяльність.

Відповідно до посвідчення серії АЗ № 359333, виданого 28.11.2005 року Оратівським ПФУ, ОСОБА_5 отримує пенсію по третій групі інвалідності загального захворювання.

Як вбачається з довідки до акту огляду МЕК (видається інваліду) Серії 218 АВ № 214658 від 31.08.2006 року, ОСОБА_5 перебуває на третій групі інвалідності загального захворювання. Інвалідність встановлена: безстроково.

Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Зокрема, способами захисту є відшкодування матеріальної та моральної ( немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частин 1,2,6,7 статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок його незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладання арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Згідно із вимогами статті 3 цього ж Закону, громадянинові відшкодовується заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином та суми сплачені громадянином у зв’язку з поданням йому юридичної допомоги.

Згідно з вимогами статей 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди у порядку та у розмірах, визначених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.

Право на справедливий судовий розгляд справи упродовж «розумного строку» підкреслює важливість того, що правосуддя повинно здійснюватися без затримок, які можуть підірвати його ефективність та довіру до нього. Критерій «розумний строк», про який йдеться у п. 1 ст. 6, є суб’єктивним поняттям, що може варіюватися залежно від того, які саме справи розглядаються цивільні чи кримінальні. Складність справи, підхід органів влади до розгляду конкретної справи, окремі аспекти поведінки заявника, що могли вплинути на продовження строку розгляду, а також певні обставини, які виправдовують більш тривалий строк судового розгляду, є тими факторами, які беруться до уваги, з’ясовуючи, чи відповідає судова процедура стандартам «розумного строку». У справі «Еклє проти Федеративної Республіки Німеччини» (1982) суд додав «критерій, за яким з’ясовується, наскільки така ситуація вплинула на становище підозрюваної особи».

Значення критерію «розумного строку» полягає у встановленні межі стану невизначеності, в якому знаходиться та чи інша особа через пред’явлення їй кримінального обвинувачування чи у зв’язку з цивільно-правовими відносинами. Кінцевим моментом стану невизначеності є момент вступу вироку чи рішення у законну силу чи зняття обвинувачення (закриття кримінальної справи).

Отже, перебування тривалість досудового слідства протягом необмеженого строку може завдавати особі певну шкоду: матеріальну та моральну.

Таким чином, судом встановлено, що ОСОБА_5 відповідно до вимог статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01 грудня 1994 року має право на відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством і судом, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом ( частина 3 статті 13 Закону) та має право на відшкодування витрат на правову допомогу .

Також судом встановлено, що час перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 144 місяці ( з 25 червня 2005 року по 30 червня 2017 року). Хоча слідчим винесено постанову від 25.06.2015 року про закриття кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12015020250000107 від 01.06.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 309 КК України, та цього ж дня винесено постанову про скасування запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, однак ОСОБА_1 весь час було пред’явлено обвинувачення у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України, та по даному кримінальному правопорушенню відносно неї не було скасовано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд.

Виходячи з того, що мінімальний розмір заробітної плати на момент відшкодування моральної шкоди позивачеві згідно із Законом України "Про державний бюджет України на 2018 рік" становить 3723 гривні, однак позивачем при подачі позовної заяви про збільшення позовних вимог проводились розрахунки по мінімальному розміру заробітної плати 3700 грн., тому на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню моральна шкода у розмірі 3700*144= 532 800 гривень.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Проаналізувавши вищевикладені обставини справи та законодавчі норми, виходячи з принципів: законності, об’єктивності, розумності та справедливості, приймаючи до уваги моральні страждання позивача ОСОБА_1, порушення її нормальних життєвих зв’язків, обмеження в пересуванні внаслідок застосування відносно позивача запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, погіршення стану здоров’я ОСОБА_1, що підтверджується неодноразовими постановами про зупинення досудового слідства внаслідок перебування позивача на лікуванні та довідками медичних закладів, та в результаті настання інвалідності, що підтверджується посвідченням серії АЗ № 359333, виданого 28.11.2005 року Оратівським ПФУ, довідкою до акту огляду МСЕК Серії 218 АВ № 214658, згідно яких ОСОБА_5 перебуває на третій групі інвалідності загального захворювання, а також виписками з карток амбулаторного (стаціонарного) хворого та медичним заключенням, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації свого життя, суд вважає необхідним стягнути на користь позивача моральну шкоду у сумі 532 800 грн., виходячи з вищенаведеного розрахунку.

Стягнення на користь позивача ОСОБА_1 у даному випадку, на думку суду, буде достатнім і справедливим.

Доводи відповідачів, викладені у заперечень, щодо необхідності застосування прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» ( набрав чинності з 1 січня 2017 року) при здійснення розрахунків розміру відшкодування моральної шкоди та визначення як розрахункової величини мінімальної заробітної плати у розмірі 1 600 грн., суд вважає неприйнятними та такими, що не заслуговують на увагу, оскільки мінімальний розмір заробітної плати на день ухвалення рішення, згідно із Законом України «Про ОСОБА_6 бюджет України на 2018 рік» становить саме 3723,00 грн., проте, зважаючи на розрахунок позивача, в якому позивач брала мінімальну заробітну плату на рівні 3700 грн, тому суд приходить до висновку про необхідність здійснення відповідного розрахунку та стягнення на користь позивача ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди, виходячи саме з вимог ст.ст.4,13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», який є спеціальним Законом за даними спірними правовідносинами.

Такі висновки також викладені Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 06 грудня 2017 року по справі № 520/1919/15-ц.

Щодо порядку відшкодування шкоди, то згідно з ч.1 ст.4, ч.2 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» суд визначає розмір моральної шкоди, яка відшкодовується за рахунок коштів державного бюджету. Тобто, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, здійснюється за рахунок і в межах бюджетних асигнувань, затверджених у Державному бюджеті України на ці цілі.

Разом з тим, слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 170, 176 ЦК України, держава здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, а тому, в деліктних правовідносинах зобов'язання держави виконує ОСОБА_6 казначейська служба України, на яку покладена функція по здійсненню управління наявними коштами Державного бюджету України.

Відповідно до положень ст.25 Бюджетного кодексу України, казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.

Згідно зі ст.48 БК України, в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення ОСОБА_6 казначейством України операцій з коштами державного бюджету.

Згідно з частиною 2статті 2 ЦК України,держава Україна є учасником цивільних відносин, а тому має бути відповідачем у справах про відшкодування шкоди за рахунок держави.

ОСОБА_6 Україна в таких випадках представляє орган, який здійснює функції держави у цих правовідносинах.

Відповідно до п.4 Положення про ОСОБА_6 казначейську службу України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 460/2011, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, є ОСОБА_6 казначейська служба України (Казначейство України), яке, зокрема, здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Крім того, під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій, захист прав та інтересів позивача ОСОБА_1 здійснював адвокат ОСОБА_8, повноваження якого підтверджуються свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордеромами для ведення кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_1 за ч.2 ст.309, ч.2 ст.307 КК України, та відповідно до квитанцій №03 від 05.05.2007 на 2300 грн., №05 від 15.05.2008 на 2300 грн., №09 від 09.09.2008 на суму 2000 грн., №01 від 02.02.2009 на суму 3500 грн., №03 від 05.07.2010 на суму 2000 грн., №09 від 11.11.2010 на суму 1500 грн., №20 від 18.10.2011 на 5000 грн., №01 від 20.01.2012 на суму 5000 грн. ОСОБА_1 було сплачено кошти ОСОБА_8 за захист прав та інтересів у Оратівському районному суді за ст. ст. 307, 309 КК України, за апеляційне провадження на вирок Оратівського районного суду від 06.05.2008 року, за захист в Оратівському РВ на досудовому слідстві за ст. ст. 307, 309 КК України, за захист інтересів в Іллінецькому суді за стст 307, 309 КК України, за захист в Оратівському РВ на досудовому слідстві за ст. ст. 307, 309 КК України, за витрати на дорогу і перебування в Оратові, за захист на судовому слідстві та Іллінецькому районному суді за ст. ст. 307, 309 КК України, за захист інтересів за ст. ст. 307, 309 КК України (досудове слідство, скарги) відповідно, тобто понесено витрати на правову допомогу в сумі 23 600 грн, які підлягають відшкодуванню у повному обсязі Крім того, ОСОБА_8, який здійснював захист прав та інтересів позивача ОСОБА_1, також у місцевий бюджет УДК у Вінницькій області сплачував єдиний податок з фізичних осіб, у відповідності до ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб», згідно наданих під час пред’явлення позову до суду квитанцій, що також є належним підтвердженням сплати коштів адвокату.

Відповідно ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури і суду»,- громадянину відшкодовується така майнова шкода: заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові кошти і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги.

Пунктом 10 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури України та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 р., передбачено, що до інших витрат відносяться суми, стягнуті з громадянина на виконання вироку в частині задоволеного цивільного позову, суми, внесені ним на відшкодування матеріальної шкоди добровільно або за вимогою адміністрації, а також суми, витрачені на оплату проїзду за викликом органів розслідування і суду та найм жилого приміщення. Відповідно до п.4 ст.3 Закону громадянинові підлягають також поверненню суми, сплачені ним у зв’язку з наданням юридичної допомоги. До цих сум відносяться суми, сплачені ним адвокатському об’єднанню (адвокату) за участь адвоката у справі, написання касаційної і наглядної скарги, а також внесені ним в рахунок оплати витрат адвоката у зв’язку з поїздками у справі до касаційної та наглядної інстанції.

Відповідно до ч.4 ст.141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір» судові витрати у вигляді сплати судового збору за даною категорією справи, суд вважає необхідним віднести за рахунок держави.

Враховуючи вищевикладене, керуючись Конституцією України, Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», Законом України «Про ОСОБА_6 бюджет України на 2017 рік», Законом України «Про ОСОБА_6 бюджет України на 2018 рік», Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», затвердженим Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України №6/5/3/41 від 04.03.1996 року, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року, ст.ст.23, 170, 176, 1176 ЦК України, ст.48 БК України, ст.ст. 9, 12, 13, 81, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до прокуратури Вінницької області, Державної казначейської служби України, ОСОБА_4 управління Національної поліції у Вінницькій області про відшкодування компенсації за заподіяну шкоду задоволити повністю.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, 556 400,00 грн (п’ятсот п’ятдесят шість тисяч чотириста гривень 00 копійок), з яких 532800,00 грн. (п'ятсот тридцять дві тисячі вісімсот гривень 00 копійок) відшкодування моральної шкоди та 23 600,00 (двадцять три тисячі шістсот гривень) витрат на правову допомогу.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, визначеному ст. 354, 355 ЦПК України та відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, до Апеляційного суду Вінницької області шляхом подачі апеляційної скарги через Оратівський районний суд Вінницької області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

СУДДЯ О.І. Лисак

Повне судове рішення виготовлено 15.03.2018 року.