Рішення № 72731416, 14.03.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року м. Житомир справа № 296/2966/17

категорія 10.3

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Капинос О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,

встановив:

14.04.2017 ОСОБА_1 звернувся до Корольовського районного суду м.Житомира з позовом, в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просить:

- Визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум.

-Зобов'язати Міністерство оборони України пизначити та виплатити одноразову грошову допомогу у відповідності до ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що з 04.10.2013 йому було встановлено другу групу інвалідності внаслідок поранення, контузії, захворювання, що пов’язані з виконанням обов’язків військової служби. Зважаючи на це, Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі, передбаченому Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб", йому гарантовано право на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 30-місячного грошового забезпечення. Вважає протиправними дії відповідача, щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги, а тому просить скасувати його.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира від 27.04.2017 відкрито провадження в даній адміністративній справі.

Ухвалою Корольовського районного суду м.Житромира від 19.01.2018 адміністративну справу №284/1108/17 передано до Житомирського окружного адміністративного суду за підсудністю в порядку ст.29 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 справу прийнято до розгляду та призначено в спрощене позовне провадження з викликом сторін на 14.03.2018.

Позивач до суду прибув, подав заяву про розгляд справи у письмовому провадженні без його участі.

Представник відповідача в судове засідання не з"явився, повідомлений про розгляд справи належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Згідно поданих письмових заперечень просить відмовити у позові. В обґрунтування заперечень зазначив, що відповідно до п.5 Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов"язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного континенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого Постановою КМУ від 05.05.1994 №№290 компенсаційні суми виплачуються, зокрема, в разі встановлення інвалідності в межах трьох років з дня поранення, контузії, травми або каліцтва, одержаних під час виконання обов"язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного континенту чи національного персоналу. Будь-яка виплата страхових сум та компенсаційних сум у зв"язку з втратою працездатності не проводиться. (п.8 Положення) Вказує, що так як позивачу встановлено інвалідність пізніше трьох років після виконання обов"язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН, лише у 2013 році, тому відсутні підстави для призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Наказом Міністра оборони України №171 від 22.03.2005 позивач звільнений з військової служби у запас за станом здоров'я, з правом носіння військової форми одягу, а з 30.03.2005 виключений зі списків особового складу частини, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини А 1457 № 68 від 30.03.2005. (а.с.10-11)

НАСК "Оранта" проводила ОСОБА_1 виплату страхової суми у розмірі 400 грн. та 875 грн. за державним обов'язковим страхуванням військовослужбовців 26.07.2004 та 16.12.2005, що підтверджується довідкою ВАТ НАСК "Оранта" № 0690-07-05/944 від 20.08.2015. (а.с.12)

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 30.09.2013 №2355 встановлено, що отримана позивачем травма, ТАК, пов’язана з виконанням обов’язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих Сил ООН, що підтверджується копією витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв"язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 30.09.2013 №2355. (а.с.13)

04.10.2013 позивачу було встановлено безстроково ІІ групу інвалідності внаслідок поранення, захворювання пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих сил, що підтверджується копією довідки до акта огляду МСЕК серії 10 ААБ № 667230 від 04.10.2013. (а.с.14)

07.10.2013 позивачу видано посвідчення серії ААВ №006422, згідно з яким він є інвалідом ІІ групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. (а.с.15)

На його звернення до Житомирського ОВК із заявою про виплату одноразової грошової допомоги, Департамент фінансів Міністерства оброни України листом №248/3/6/3744 від 07.12.2015 повідомив Житомирський ОВК, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги не може бути проведена, оскільки редакція ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" набрала чинності з 01.01.2007, а тому на позивача не поширюється.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду.

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 у справі №296/225/16 визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому інвалідності ІІ групи з 04.10.2013 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі миротворчих сил ООН.

Зобов'язано Міністерство оборони України розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням йому ІІ групи інвалідності з 04.10.2013 внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби під час участі в бойових діях у складі миротворчих сил ООН з урахуванням виплачених сум, відповідно до Порядку затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб". В решті позовних вимог відмовлено.(а.с.20-23)

На виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду на засіданні комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов"язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та їх компенсаційних сум прийнято рішення, оформленого протоколом від 17.02.2017 №16, пунктом 13 якого позивачу було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги оскільки на день його звільнення діяла ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов"язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. Законом України від 04.04.2006 №3597 "Про внесення змін до Закону України "Про загальний військовий обов"язок і військову службу", який набув чинності 10.05.2006 введено виплату одноразової грошової допомоги. Закон не має зворотної дії в часі, тому ОСОБА_1 не має права на одержання одноразової грошової допомоги. (а.с.24)

Вважаючи дії відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги протиправними, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним діям відповідача, суд зазначає наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".

Відповідно до статті 41 цього Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011XІІ від 20.12.1991 (далі-Закон № 2011XІІ).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №2011-XII.

При цьому згідно ст. 1 Закону N 2011-ХІІ на час виникнення правовідносин соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст.1-2 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Як встановлено судом, за результатами розгляду документів, що надійшли відповідно до постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 у справі №296/225/16 щодо виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1, як інваліду ІІ групи з 04.10.2013, Комісією Міністерства оборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум прийнято рішення, оформлене протоколом №16 від 17.02.2017, яким відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги.

При цьому, відмова мотивована тим, що на день звільнення позивача діяла ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка передбачала державне обов"язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Додатково, заперечуючи проти позову, відповідач посилається на те, що відповідно до п.5 Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов"язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного континенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого Постановою КМУ від 05.05.1994 №290 компенсаційні суми виплачуються, зокрема, в разі встановлення інвалідності в межах трьох років з дня поранення, контузії, травми або каліцтва, одержаних під час виконання обов"язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного континенту чи національного персоналу. Так як позивачу встановлено інвалідність пізніше трьох років після виконання обов"язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН, лише у 2013 році, тому відсутні підстави для призначення і виплати йому одноразової грошової допомоги.

Суд не погоджується з такою позицією відповідача з огляду на наступне.

Як вже зазначалося, 04.10.2013 позивачу встановлено другу групу інвалідності з 04.10.2013 внаслідок захворювання пов"язаного з виконанням обов"язків військової служби під час участі в бойових діях у складі Миротворчих сил ООН. (а.с.14)

Статтею 16 вказаного Закону в первинній редакції передбачено, що військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплат страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним, призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб" від 03 листопада 2006 №328-V, який набрав чинності 01 січня 2007, статтю 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" викладено в новій редакції. Зокрема, частиною другою цієї статті передбачено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм даного Закону вбачається, що застосування статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.

Аналогічний правовий висновок у спорі цієї ж категорії вже був висловлений Верховним Судом України у постановах від 18 листопада 2014 р. справа №21-446а14 та від 21 квітня 2015 р. справа №21-135а15.

Пунктом 2 Рішення Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 р. у справі №1-рп/99 визначено, що перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Оскільки інвалідність позивача настала 04.10.2013, то виплата одноразової грошової допомоги повинна здійснюватись на підставі нормативно - правових актів, які були чинні на момент встановлення позивачу інвалідності.

На час встановлення позивачу другої групи інвалідності, тобто на час набуття позивачем права на отримання допомоги, діяла постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 499, якою затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок № 499).

Вказаний Порядок розроблено з метою реалізації положень статті 16 Закону №2011-ХІІ.

Згідно з пунктом 2 Постанови № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження.

Приписами п. 7 Постанови № 499 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає в 15-денний строк з дня реєстрації документів головному розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо можливості виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 3 і 4 цього Порядку. Головний розпорядник коштів приймає у місячний строк після надходження зазначених документів на їх підставі рішення про призначення одноразової грошової допомоги і надсилає його разом з документами уповноваженому органові для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, або в разі відмови для письмового повідомлення заявника із зазначенням мотивів відмови.

Відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку № 499 одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби - у розмірі 30-місячного грошового забезпечення - інвалідам II групи.

Отже, право на отримання одноразової грошової допомоги у зв"язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок травми, отриманої під час виконання обов"язків військової служби, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги, тобто, у даному випадку саме з моменту настання інвалідності.

Водночас, абзацом 5 підпункту 4 пункту 2 Порядку №499 (із змінами від 25 липня 2011 р.) визначено, що грошове забезпечення для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, - за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а для звільнених з військової служби - на день звільнення виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія), одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Згідно довідки Житомирського ОВК від 07.02.2017 №739, розмір грошового забезпечення полковника ОСОБА_1 за останньою посадою, яку він займав на день звільнення для виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою КМУ №499 складає 2659,34 грн. (а.с.25).

Таким чином, з урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги по другій групі інвалідності саме в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, оскільки таке право виникло з моменту встановлення інвалідності, тобто з 04.10.2013.

Більш того, таке право позивача на отримання одноразової допомоги саме з моменту встановлення групи інвалідності підтверджено Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21.11.2016 у справі №296/225/16 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, в мотивувальній частині якої суд зробив висновок, що позивач набув право на отримання одноразової допомоги саме з 04.10.2013, тобто з моменту встановлення йому групи інвалідності (а.с.20-23).

При цьому, суд зазначає, що доводи відповідача про те, що нова редакція (з 1 січня 2007 р.) Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не поширюється на позивача є безпідставними, оскільки отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" діюче законодавство пов'язує не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому тієї чи іншої групи інвалідності, що впливає на розмір такої допомоги.

Також, суд відхиляє посилання відповідача на Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов"язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного континенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого Постановою КМУ №290 від 05.05.1994 (далі- Положення № 290), оскільки воно регулює компенсаційні виплати, а у даному випадку позивач ставить питання про призначення та виплату одноразової грошової допомоги, що регулюється іншим нормативно-правовим актом, зокрема Порядком №499.

При цьому, суд звертає увагу, що Положення № 290 передбачає виплату компенсаційних сум в разі встановлення інвалідності в межах одного року з дня поранення, контузії, травми або каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН.

Оскільки, позивачу встановлено інвалідність 04.10.2013, тобто в строк понад один рік з дня поранення, контузії, травми або каліцтва, одержаних під час виконання обов'язків військової служби у складі Миротворчих Сил ООН, дія Порядку № 290 на нього не розповсюджується.

Таким чином, враховуючи визначене законодавчо та підтверджене судом право позивача на отримання одноразової грошової допомоги у зв"язку із встановленням інвалідності 2 групи в розмірі 30-місячного грошового забезпечення, а відповідачем таке право порушене, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмову у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги є протиправними.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Відповідно до статті 3 Конституції України, "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави", а статтею 8 Конституції України закріплено що "в Україні визнається і діє принцип верховенство права".

У частині другій статті 8 Конституції України встановлено вимогу щодо законів України - усі вони приймаються виключно на основі Конституції України і повинні відповідати їй про що також зазначено у п.4 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007.

Пункт 3.2. рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 зазначає, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається й діє принцип верховенства права. Складовою верховенства права є принцип правової визначеності, основу якого утворює ідея передбачуваності очікування суб’єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає наявним у суспільстві нормативним приписам.

Із цього приводу Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип правової визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, щоб ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (правові позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22.09.2005 № 5- рп/2005, від 29.06.2010 № 17-рп/2010. від 22.12.2010 № 23-рн/2010,від 11.10.2011 № 10-рп/2011).

Також Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 зазначив, що "невиконання державою взятих на себе соціальних зобов'язань порушує принцип соціальної, правової держави". Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є "складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права".

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно п. 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб'єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов'язаний відновити порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб'єктом владних повноважень, та враховуючи, встановлену судом протиправність дій відповідача щодо відмови у призначенні та виплаті позивачу одноразової грошвої допомоги, суд вважає що позовна вимога про зобов'язання Міністерство оборони України пизначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу у відповідності до ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008р. №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб" підлягає задоволенню.

При цьому суд зазначає, що покладення такого обов'язку на відповідача не є перебиранням функції іншого суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов'язковість ефективного механізму захисту порушеного права, який є основним завданням адміністративного судочинства відповідно до статті 2 КАС України.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246 Кодексу адміністративного судочинства України

вирішив:

Позов задовольнити.

Визнати протиправними дії Міністерства оборони України (Повітрофлотський проспект, б.6, м.Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) щодо відмови ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,10030, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) у призначенні та виплаті одноразової грошової допомоги.

Зобов'язати Міністерство оборони України (Повітрофлотський проспект, б.6, м.Київ-168, 03168, код ЄДРПОУ 00034022) призначити та виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,10030, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) одноразову грошову допомогу у відповідності до ст.16 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у розмірі 30-місячного грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплаченої суми, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 "Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб".

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Житомирського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя О.В. Капинос