Рішення № 72731306, 05.03.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2018 р. Справа№805/1163/17-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Аляб’єва І.Г., при секретарі судового засідання Козирєвій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про скасування наказів, поновлення на роботі та стягнення коштів,

в с т а н о в и в:

У лютому 2017 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі – ГУ НП в Донецькій області), у якому Позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати наказ ГУ НП в Донецькій області від 03 січня 2017 року №1 о/с про звільнення ОСОБА_1 з Національної поліції за власним бажанням;

- поновити ОСОБА_1 на службі в Національній поліції України на посаді оперуповноваженого Слов’янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області (далі - Слов’янський ВП) з 03 січня 2017 року;

- стягнути з ГУ НП в Донецькій області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, в розмірі середньої заробітної плати, за час вимушеного прогулу за період з 03 січня 2017 року до моменту фактичного відновлення на посаді.

В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає наступне.

01 січня 2017 року ОСОБА_1 подано рапорт про звільнення з Національної поліції за власним бажанням.

03 січня 2017 року Позивачем подано рапорт про залишення рапорту від 01 січня 2017 року про звільнення за власним бажанням без розгляду, з зазначенням, що він не бажає звільнятися з Національної поліції та має бажання проходити службу на займаній посаді.

Проте, наказом ГУ НП в Донецькій області від 03 січня 2017 року №1 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби за власним бажанням. В цьому наказі зазначено, що рапорти про звільнення з Національної поліції Позивачем подані від 20 грудня 2016 року та 03 січня 2017 року. При цьому ОСОБА_1 пояснює, що ним складено рапорт лише 01 січня 2017 року.

Вважає звільнення незаконним та просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 20 лютого 2017 року відкрито провадження в адміністративній справі № 805/1163/17-а та призначено судове засідання на 15 березня 2017 року.

15 березня 2017 року постановлена ухвала про зупинення провадження для надання додаткових доказів до 29 березня 2017 року.

Ухвалою суду від 29 березня 2017 року провадження у справі зупинено до надання витребуваних судом документів.

19 жовтня 2017 року провадження у справі поновлено та ухвалою від цієї ж дати зупинено провадження до надання витребуваних судом документів.

04 грудня 2017 року провадження у справі зупинено за клопотанням Позивача та призначено судове засідання на 03 січня 2018 року.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 03 січня 2018 року призначено почеркознавчу експертизу та зупинено провадження у адміністративній справі до одержання результатів експертизи.

01 березня 2018 року судом поновлено провадження у справі у зв’язку із надходженням висновку судово-почеркознавчої експертизи. Судове засідання відкладено до 05 березня 2018 року.

Через відділ діловодства та документообігу від Відповідача надійшли заперечення, у яких він просить відмовити у задоволені позову, виходячи з того, що рапорт про звільнення власноруч складено ОСОБА_1 20 грудня 2016 року, звільнення Позивача проведено 03 січня 2017 року, що свідчить про те, що наказ про звільнення виданий уповноваженою особою в межах наданої компетенції, з підстав, передбачених ЗУ «Про Національну поліцію» та за наявністю мотиву для його видання.

Представники сторін до судового засідання не з’явилися, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.

Згідно із частиною першою, четвертою статті 229 КАС України суд під час судового розгляду адміністративної справи здійснює повне фіксування судового засідання за допомогою відео- та (або) звукозаписувального технічного засобу в порядку, визначеному Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему.

У разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За таких обставин суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, розглянувши матеріали справи, оцінивши наявні докази за своїм внутрішнім переконанням, встановив наступне.

Позивач – ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), ІНФОРМАЦІЯ_1, проходив службу в Національній поліції України з 07 листопада 2015 року.

20 грудня 2016 року Позивачем подано рапорт з проханням звільнити його зі служби в Національній поліції України за пунктом 7 частини першої статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію» за власним бажанням (а.с.74).

03 січня 2017 року ОСОБА_1 подано рапорт, у якому він повідомляє, що 03 січня 2017 року на лікарняному або у відпустці він не перебуває та наполягає на своєму звільненні з лав Національної поліції з 03 січня 2017 року (а.с.75).

Наказом ГУ НП в Донецькій області від 03 січня 2017 року №1 о/с капітана поліції ОСОБА_1 (М-147066) оперуповноваженого Слов’янського ВП звільнено зі служби за пунктом 7 частини першої статті 77 ЗУ «Про Національну поліцію» за власним бажанням з 03 січня 2017 року. Зазначена підстава звільнення – рапорти ОСОБА_1 від 20 грудня 2016 року та 03 січня 2017 року (а.с.76).

10 січня 2017 року Слов’янським ВП отримано рапорт ОСОБА_1, датований 03 січня 2017 року, у якому, посилаючись на пункт 68 розділу 7 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, просив вважати рапорт від 01 січня 2017 року про звільнення зі служби за власним бажанням недійсним (а.с.79).

У відповідь на вказаний рапорт Слов’янським ВП у листі від 16 січня 2017 року №599/303/07 2017 зазначено, що Позивач був звільнений на підставі власноруч написаних рапортів, а також повідомлено, що до компетенції Слов’янського ВП не входить скасування наказів виданих ГУ НП в Донецькій області.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення Позивача від 03 березня 2018 року №162 грошове забезпечення, визначене на день звільнення ОСОБА_1 складає 4 830 грн.

Ухвалою суду від 03 січня 2018 року клопотання представника Позивача про призначення судово-почеркознавчої експертизи задоволено та призначено по справі судово-почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Донецькому науково-дослідному інституті судових експертиз Міністерства юстиції України.

Судом на роз’яснення експертів поставлені наступні питання:

- чи ОСОБА_1, або іншою особою, у рапорті від 20 грудня 2016 року виконаний рукописний запис в тексті стосовно дати написання рапорту в нижній частині рапорту «20.12.2016»?;

- чи ОСОБА_1, або іншою особою, у рапорті від 03 січня грудня 2017 року виконаний рукописний запис в тексті стосовно дати звільнення «03.01» та дати написання рапорту в нижній частині рапорту «03.01»?

Через канцелярію суду 21 лютого 2018 року від Донецького науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України надійшов висновок судово-почеркознавчої експертизи №101.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи цифрові записи «20.12.2016» після рукописного тексту Рапорту від імені ОСОБА_1 датованому 20.12.2016 року та «03.01» в рукописному тексті після слів «… з лав Національної поліції з …» та «03.01.2017» після рукописного тексту Рапорту від імені ОСОБА_1 датованому 03.01.2017 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

На підставі статті 73 КАС України суд приймає вказаний висновок експерта в якості доказу у цій адміністративній справі.

Здійснивши оцінку обставин справи, надавши їм юридичної кваліфікації, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, виходячи з такого.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначається Законом України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі – ЗУ «Про Національну поліцію»).

Згідно з частиною першою статті 48 ЗУ «Про Національну поліцію» призначення та звільнення з посад поліцейських здійснюється наказами посадових осіб, зазначених у статті 47 цього Закону.

Підстави для звільнення зі служби в поліції визначені статтею 77 ЗУ «Про Національну поліцію», пунктом 7 частини першої якої визначено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Окрім того Постановою КМ УРСР від 29 липня 1991 року № 114 затверджено «Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ», яка визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки (далі – Положення).

Згідно пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально - економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що до закінчення тримісячного строку працівник внутрішніх справ має право відкликати рапорт про звільнення.

Водночас ЗУ «Про Національну поліцію», який визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України не містить детальної регламентації звільнення за власним бажанням та не визначає терміну, за який працівник повинен попередити свого безпосереднього керівника про звільнення.

Водночас у частині п’ятій статті 59 ЗУ «Про Національну поліцію» визначено, що порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.

Статтею 60 Закону передбачено, що проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За змістом частини другої статті 1 ЗУ «Про Національну поліцію» діяльність поліції спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ України згідно із законом. Статтею 3 Закону визначено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

З огляду на те, що Міністерством внутрішніх справ України не прийнято порядку щодо проходження служби в поліції, а Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ є чинним і регулює правовідносини щодо проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин норми Положення, які регулюють загальні засади проходження служби та передбачають, що звільнення за власним бажанням відбувається при наявності поважних причин і про звільнення керівник попереджається не пізніш як за три місяці.

Верховним Судом України у справах №21-99а12, №21-122а12, №21-236а11 (постанови Верховного Суду України від 9 квітня 2012 року, від 29 травня 2012 року, від 5 грудня 2011 року) висловлено наступні правові позиції: за змістом пункту 68 Положення про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою КМУ від 29 липня 1991 року №114, звільнення таких осіб зі служби, на підставі підпункту «ж» пункту 64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним.

Як зазначив Верховний Суд України у своїх рішеннях, у межах передбаченого пунктом 68 Положення строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору вправі домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник міліції має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

Так, з наявних у справі документів вбачається, що датою звільнення позивача є 03 січня 2017 року, підстава звільнення рапорти ОСОБА_1 від 20 грудня 2016 року та 03 січня 2017 року. Проте, у висновку судово-почеркознавчої експертизи зазначено, що цифрові записи «20.12.2016» після рукописного тексту Рапорту від імені ОСОБА_1 датованому 20.12.2016 року та «03.01» в рукописному тексті після слів «… з лав Національної поліції з …» та «03.01.2017» після рукописного тексту Рапорту від імені ОСОБА_1 датованому 03.01.2017 року виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

За таких обставин неможливо прийти до висновку, що рапорт Позивача про звільнення за власним бажанням складений 20 грудня 2016 року, а дата звільнення 03 січня 2017 року є наслідком домовленості сторін.

Суд зазначає, що в порушення вимог підпункту «ж» пункту 64 зазначеного Положення відповідачем підстави написання позивачем рапорту про звільнення не з’ясовувались, бесіда щодо звільнення не проводилась, поважність причин, що перешкоджають виконанню ним своїх службових (посадових) обов’язків, фактично не з’ясовувалась.

При цьому, суд зазначає, що базовими стосовно спірних правовідносин є норми КЗпП України, які регулюють трудові відносини всіх працівників, і можуть застосовуватися до спірних правовідносин у частині, що не суперечать положенням Закону України «Про Національну поліцію».

Частиною другою статті 38 КЗпП України визначено, якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Слід зазначити, що відповідачем у ході розгляду справи не спростовано твердження Позивача стосовно того, що останній продовжував виходити на роботу, де і знаходився впродовж робочого дня, тому суд вважає доведеним той факт, що позивач не залишив роботи і не вимагав свого звільнення за раніше поданим рапортом.

Доводи відповідача про надсилання повідомлень про необхідність прибуття до Слов’янського ВП для ознайомлення із наказом про звільнення і отримання трудової книжки суд не приймає до уваги, оскільки надані копії листів засвідчують лише факт їх реєстрації в журналі вихідної кореспонденції, проте не підтверджують їх відправлення і тим більше отримання ОСОБА_1 цих листів.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає, що сукупність викладених обставин доводить протиправність оскаржуваного наказу, внаслідок чого позивач підлягає поновленню на посаді.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд зазначає наступне.

Згідно з пунктом 6 розділу ІІІ Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 06 квітня 2016 року №260, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29 квітня 2016 року за №669/28799 (далі – Порядок №260), передбачено, що поліцейським, звільненим зі служби в поліції, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачуються всі види грошового забезпечення (в тому числі премія), які були їм визначені на день звільнення. Підставою для нарахування та виплати грошового забезпечення є наказ керівника органу поліції про поновлення особи на службі або скасування наказу про його звільнення.

Пунктом 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, передбачено, що нарахування виплат, які обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Так, пунктом 9 розділу І Порядку №260 встановлено, що при виплаті поліцейським грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата.

Отже, зі змісту Порядку, який є спеціальним для вирішення даних спірних правовідносин, слідує, що грошове забезпечення поліцейських обраховується та виплачується з розрахунку календарних днів відповідного місяця їх служби.

За таких обставин, суд вважає за необхідне при обрахунку грошового забезпечення за неповні місяці враховувати кількість календарних днів, а при обрахунку грошового забезпечення, що належить до виплати за повний місяць вимушеного прогулу, врахувати середньомісячний розмір, самостійно визначений відповідачем у наданій для суду довідці.

Вказана позиція підтверджується висновками, викладеними у рішенні Верховного Суду від 07 лютого 2018 року К/9901/2771/17.

Згідно з довідкою про грошове забезпечення Позивача від 03 березня 2018 року №162 грошове забезпечення, визначене на день звільнення ОСОБА_1 складає 4 830 грн.

Період вимушеного прогулу позивача з 04 січня 2017 року (перший робочий день після звільнення позивача) по 05 березня 2018 року (дата прийняття судом рішення про поновлення позивача на посаді) з врахуванням листів Мінсоцполітики від 05 серпня 2016 року № 11535/0/14-16/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2017 рік» та від 19 жовтня 2017 року № 224/0/103-17/214 «Про надання роз’яснення», складає за січень 2017 року – 28 днів, за лютий 2017 року – 28 днів, за березень 2017 року – 31 день, за квітень – 30 днів, за травень – 31 день, за червень – 30 днів, за липень 2017 року – 31 день, за серпень 2017 року – 31 день, за вересень 2017 року – 30 днів, за жовтень 2017 року 31 день, за листопад 2017 року – 30 днів, за грудень 2017 року 31 день, за січень 2018 року – 31 день, за лютий 2018 року – 28 днів, за березень 2018 року – 5 днів.

Таким чином, за час вимушеного прогулу за період з 04 січня 2017 року по 05 березня 2018 року (включно) з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 67 931,73 грн за розрахунком: (4 830 грн / 31 день у місяці січні 2017 року) Х 28 днів вимушеного прогулу у січні 2017 року + (4 830 грн * 13 повних місяців) + (4 830 грн / 31 день у місяці березні 2018 року) Х 5 днів вимушеного прогулу у березні 2018 року = 4 362, 68 грн + 62 790 грн + 779,05 грн = 67 931,73 грн.

При вирішенні питання щодо врахування/неврахування при визначенні розміру грошового забезпечення, яке підлягає стягненню на користь позивача, суми доходів, отриманих Позивачем з січня 2017 року по березень 2018 року, суд зазначає наступне.

Положеннями пункту 6 розділу ІІІ Порядку № 260, передбачено здійснення виплати незаконно звільненому поліцейському за час вимушеного прогулу з дня звільнення без врахування обставин щодо отримання/неотримання у цей період звільненою особою будь-якого доходу.

Будь-яким іншим нормативно-правовим актом також не передбачено підстав для зменшення розміру грошового забезпечення, що підлягає стягненню з роботодавця на користь незаконно звільненої особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 25 травня 2016 року № 6-511цс16.

Таким чином, за час вимушеного прогулу з ГУ НП в Донецькій області на користь Позивача підлягає стягненню 67 931,73 грн.

Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що Позивачем під час розгляду справи понесені витрати пов’язані з проведенням експертизи у розмірі 6 864,00 грн, які підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 03 січня 2017 року №1 о/с про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції.

Поновити ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Слов’янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області з 04 січня 2017 року.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (пр. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517; код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (вул. Свободи, 1, м. Миколаївка, Донецька область; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) суму грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у розмірі 67 931 (шістдесят сім тисяч дев’ятсот тридцять одна) грн 73 коп.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Донецькій області (пр. Нахімова, 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517; код ЄДРПОУ 40109058) на користь ОСОБА_1 (вул. Свободи, 1, м. Миколаївка, Донецька область; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) витрати, пов’язані з проведенням експертизи у розмірі 6 864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн.

Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на службі в поліції на посаді оперуповноваженого Слов’янського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Донецькій області та стягнення грошового забезпечення за один місяць у розмірі 4 830 (чотири тисячі вісімсот тридцять) грн підлягає негайному виконанню.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства в редакції, що діяла до 15 грудня 2017 року.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 15 березня 2018 року.

Суддя Аляб'єв І.Г.