Рішення № 72727553, 14.03.2018, Семенівський районний суд Чернігівської області

14.03.18

Справа № 744/190/18

Провадження по справі № 2/744/164/2018

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 березня 2018 року Семенівський районний суд Чернігівської області в складі головуючого – судді Смаги С. В.,

при секретарі судового засідання Фільчаговій Г. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Семенівка Чернігівської області в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» про визнання недійним договору фінансового лізингу та стягнення коштів, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1, пред’явив до суду позов до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна», в якому позивач просить: визнати недійсним з моменту укладання договір фінансового лізингу № 3275, укладений 31 жовтня 2017 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна»; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» на його користь грошові кошти в сумі 18000 (вісімнадцять тисяч) гривень; справу просить розглянути за правилами спрощеного позовного провадження.

Із позовних вимог позивача ОСОБА_1 вбачається, що 31 жовтня 2017 року позивач та Товариство з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» уклали договір фінансового лізингу № 3275, предметом якого є транспортний засіб «ЗАЗ Sens». Відповідно до договору лізингу вартість предмету лізингу становить 3172,54 долари США; авансовий платіж – 18000 гривень 00 копійок; сума виплат авансового платежу - 2504,64 долари США, щомісячний авансовий платіж - 952 гривні 38 копійок, комісія за організацію договору (0%) - 0,00 доларів США, комісія за передачу - 3,00 долари США. 31 жовтня 2017 року на виконання умов договору, позивачем сплачено на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» грошові кошти в розмірі 18000 гривень 00 копійок. Позивач вважає, що умови вищевказаного договору не відповідають діючому законодавству та порушують права Лізингоотримувача як Споживача, а також вважає, що укладений договір є нікчемним, що, на думку позивача, є підставою для визнання його недійсним.

Ухвалою судді від 20 лютого 2018 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у даній справі, а справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження на 14 березня 2018 року.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з’явився, належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, надав до суду письмове клопотання про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі, проти заочного розгляду справи та винесення судом заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Еталон» у судове засідання не з’явився. Відповідач належним чином був повідомлений про виклик до суду судовою повісткою, про поважні причини неявки суд не повідомив, відзив не подав, тому суд вважає за необхідне розглянути справу без участі представника відповідача та ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає за необхідне позов задовольнити повністю за наступних підстав.

Згідно вимог ст. 12 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 31 жовтня 2017 року позивач ОСОБА_1 уклав договір фінансового лізингу № 3275 з відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (копія договору на а. с. 7-15)

Згідно вищевказаного договору фінансового лізингу, укладеному між товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Єврокар Україна» (лізингодавець) та позивачем (лізингоодержувач), лізингодавець зобов'язується придбати та передати на умовах фінансового лізингу у користування майно, а лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі та інші платежі згідно з умовами цього договору.

Відповідно до п. 1.1. договору предметом лізингу по даному договору є транспортний засіб «ЗАЗ Sens». Вартість предмету лізингу на момент укладання договору вказується в даному договорі та в додатку № 1 (п. 1.2 договору).

Відповідно до додатку № 1 до договору вартість предмету лізингу становить 3172,54 долари США; авансовий платіж – 18000 гривень 00 копійок; сума виплат авансового платежу - 2504,64 долари США, щомісячний авансовий платіж - 952 гривні 38 копійок, комісія за організацію договору (0%) - 0,00 доларів США, комісія за передачу - 3,00 долари США.

31 жовтня 2017 року на виконання умов договору позивачем здійснено перерахування на рахунок товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» грошових коштів в розмірі 18000 гривень 00 копійок в якості авансового платежу, що підтверджується копією квитанції № 116738534 від 31 жовтня 2017 року (а. с. 16).

За змістом ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 806 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоедержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавню на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частиною 1 ст. 807 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору лізингу може бути неспоживча річ, визначена індивідуальними ознаками, віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

За змістом ч. 1 ст. 808 Цивільного кодексу України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов’язанням щодо продажу (поставки) договору лізингу.

Однак, у договорі фінансового лізингу відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звернутися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - не вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу.

За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

За приписами ст. 6 даного закону, договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Частиною 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізині» визначено, що істотними умовами договору лізингу є:

предмет лізингу;

строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

розмір лізингових платежів;

інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Стаття 11 Закону України «Про фінансовий лізинг» надає право лізингоодержувачу: 1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю; 2) відмовитися від прийняття предмету лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям; 3) вимагати розірвання договору лізингу аби відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках; 4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

У випадку якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляються недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:

1) заміни речі, якщо це можливо;

2) відповідного зменшення розміру плати за користування річчю;

3) безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення;

4) розірвання договору і відшкодування збитків,які були йому завдані (ч. 2 ст. 768 Цивільного кодексу України).

Всупереч вимогам Закону України «Про фінансовий лізинг» та норм Цивільного кодексу України у договорі відсутня обов'язкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету у обсягах, визначених законом. У зазначених договірних документах предметом лізингу визначено: марка/модель «ЗАЗ Sens», комплектація/модифікація standart+, об’єм/тип двигуна 1,3/бензин, тип КПП 5 мех, привід 4x2. Таке визначення предмету лізингу не відповідає поняттю індивідуально визначеної речі (номер кузову та номер двигуна, рік випуску, колір, об'єм двигуна, індивідуальних технічних характеристик, індивідуальної комплектації тощо), не містить вимог щодо якості предмету лізингу відповідно до ДСТУ, класифікаторів, технічних умов тощо.

У договірних умовах не дотримано право лізингоодержувача на вибір постачальника предмета лізингу. У договорі не зазначено за дорученням чи за погодженням лізингоодержувача має здійснюватись вибір постачальника предмету лізингу, тобто, яка із сторін договору визначає продавця предмету лізингу. Згідно договірних умов, право вибору продавця (постачальника) предмету лізингу належить лізингоодержувачу, однак реалізація такого права договором не передбачена. У порушення вимог закону, у договорі продавця (постачальника) предмета лізингу не зазначено взагалі.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

Так, ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач має право на одержання непохідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги). Інформація про продукцію не вважається рекламою.

Інформація про продукцію зокрема повинна містити: назву товару, найменування або відтворення знака для товарів і послуг, за якими вони реалізуються; дані про основні властивості продукції, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання продукції.

Інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома споживачів виробником (виконавцем, продавцем) у супровідній документації, що додається до продукції, на етикетці, а також у маркуванні чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів продукції або в окремих сферах обслуговування.

Продавець (виконавець), який реалізує продукцію, повинен обов'язково зазначати ціну кожної одиниці такої продукції або однієї категорії продукції та ціну однієї стандартної одиниці цієї продукції.

Написи щодо ціни реалізації продукції мають бути чіткими і простими для розуміння.

Ціна продукції повинна включати в себе всі податки та неподаткові обов’язкові платежі, які відповідно до законодавства сплачуються споживачем під час придбання відповідної продукції.

Під час розгляду вимог споживача про відшкодування збитків, завданих недостовірною або неповною інформацією про продукцію чи недобросовісною рекламою, необхідно виходити з припущення, що у споживача немає спеціальних знань про властивості та характеристики продукції, яку він придбав.

У ст. 18 цього Закону наведено перелік несправедливих умов у договорах із споживачами якщо всупереч принципу недобросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про:

1) звільнення або обмеження юридичної відповідальності продавця (виконавця, виробника) у разі смерті або ушкодження здоров'я споживача, спричинених діями чи бездіяльністю продавця (виконавця, виробника);

2) виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника);

3) встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця;

4) надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору;

5) встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов’язань за договором;

6) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається;

7) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права не повертати кошти на оплату ненаданої продукції у разі розірвання договору з ініціативи продавця (виконавця, виробника);

8) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір, укладений на невизначений строк із споживачем без повідомлення його про це, крім випадків, установлених законом;

9) установлення невиправдано малого строку для надання споживачем згоди на продовження дії договору, укладеного на визначений строк, з автоматичним продовженням такого договору, якщо споживач не висловить відповідного наміру;

10) встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору;

11) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі;

12) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати характеристики продукції, що є предметом договору;

13) визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору;

14) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права визначати відповідність продукції умовам договору або надання йому виключного права щодо тлумачення договору;

15) обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов'язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов'язань додержанням зайвих формальностей;

16) встановлення обов'язку споживача виконати всі зобов'язання, навіть якщо продавець (виконавець, виробник) не виконає своїх;

17) надання продавцю (виконавцю, виробнику) права передавати свої права та обов'язки за договором третій особі, якщо це може стати наслідком зменшення гарантій, що виникають за договором для споживача, без його згоди.

Згідно з п. 12.1 Договору фінансового лізингу лізингоодержувач, який не сплатив лізингові платежі, що передбачені в п. 1.7 та 4.1, та не отримав транспортний засіб, має право розірвати даний договір за власним бажанням, про що має повідомити лізингодавця у письмовій формі з чітким волевиявленням щодо розірвання договору, шляхом направлення відповідного листа рекомендованою кореспонденцією на адресу лізингодавця та зазначення реквізитів особистого банківського рахунку для здійснення такого повернення. В такому випадку поверненню підлягає 80% від сплаченого авансового платежу та/або частини авансових платежів, 20% лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. Комісія за організацію договору в такому випадку не повертається.

Пункт 12.5 договору передбачає, що за несвоєчасне внесення лізингових платежів, лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати лізингодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діє в період, за який сплачується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення, починаючи від дня наступного за днем оплати поточного лізингового платежу, до дня фактичної оплати цього лізингового платежу включно. За несвоєчасне внесення лізингових платежів лізингоодержувач зобов’язаний сплачувати суми заборгованості за кожний день прострочення сплати лізингових платежів, починаючи від дня, наступного за днем оплати поточного лізингового платежу по день оплати цього платежу включно.

Пункт 12.13 Договору визначає, що якщо в результаті невиконання або неналежного виконання лізингоодержувачем умов цього договору порушені майнові інтереси або ділова репутація лізингодавця, лізингоодержувач відшкодовує заподіяні збитки в повному обсязі.

Відповідно до пункту 12.14 договору у випадку необгрунтованої відмови від прийняття предмета лізингу, лізингодавець має право розірвати даний договір та вимагати від лізингоодержувача сплатити на користь лізингодавця неустойку (штраф) у розмірі 10% від вартості Предмету лізингу, який був придбаний лізингодавцем для передачі в користування. Також лізингоодержувач зобов'язаний компенсувати всі понесені витрати лізингодавця з реєстрації та страхування предмету лізингу. У такому випадку лізингодавець не повертає лізингоодержувачу сплачені ним на виконання даного договору кошти.

Проаналізувавши зміст договору, з’ясовується, що за невиконання своїх зобов’язань за договором фінансового лізингу лізингодавець не несе відповідальності, а, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 20 % від розміру авансового платежу та всю суму сплаченої комісії за організацію договору (пункт 12.1 договору).

Таким чином, вищезазначені положення договору свідчать про несправедливість умов, які вказані у п. п. 4. 5, 7, 11, 13 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Окрім того укладений договір фінансового лізингу № 3275 є нікчемним, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 Цивільного кодексу України до договору фінансового лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю - продаж та про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з норм чинного законодавства за своєю правовою природою цей договір є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі - продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 799 Цивільного кодексу України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору, такий договір є нікчемним.

Згідно з ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Згідно з п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

За змістом ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, кожна із сторін такого правочину зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Дана позиція в справі підтверджується також і прикладами-судової практики: Постанова Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року Постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 року, Постанова Верховного Суду України від 08 червня 2016 року.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що Договір фінансового лізингу № 3275 від 31 жовтня 2017 року, укладений між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» підлягає визнанню недійсним, а з відповідача на користь позивача підлягають стягненню сплачені позивачем кошти у сумі 18000 гривень 00 копійок.

Оскільки позов задовольняється повністю, суд вважає за необхідне згідно вимог ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України стягнути з відповідача на користь держави грошові кошти на оплату судового збору в розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 81, 89, 141, ч. 2 ст. 247, 259, 263, 264, 265, 280, 281, 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, до товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, місто Київ, 02093), про визнання недійним договору фінансового лізингу та стягнення коштів – задовольнити повністю.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу № 3275, укладений 31 жовтня 2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, місто Київ, 02093; адреса, яка зазначена у договорі: вулиця Бориспільська, будинок 9, корпус 57, офіс 57/1, місто Київ, 02099) та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючим за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, місто Київ, 02093), на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2, грошові кошти в сумі 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 копійок.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Єврокар Україна» (код ЄДРПОУ 40481805, юридична адреса: вулиця Бориспільська, будинок 26-Б, кімната 32-Б, місто Київ, 02093) на користь держави судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто Семенівським районним судом Чернігівської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня проголошення заочного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до апеляційного суду Чернігівської області через Семенівський районний суд Чернігівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга буде подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: С. В. Смага