Ухвала суду № 72726142, 12.03.2018, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 665/1690/15-к Головуючий в 1 інстанції: Тимченко О.В.

Провадження № 11-кп/791/25/18 Доповідач: Гемма Ю.М.

Категорія: ч.2, ч.3 ст. 185 КК України

У Х В А Л А

іменем України

12 березня 2018 року м. Херсон

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Херсонської області в складі:

головуючого Гемми Ю.М.,

суддів Калініної О.В., Литвиненко І.І.,

секретаря Ткаченко А.К.,

за участю прокурора Папуши О.Д.,

захисників Кушнеренко Т.В., Зайцева М.П.,

обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Херсоні в режимі відеоконференції матеріали кримінальних проваджень № 1201523025000058, № 12015230250000326 за апеляційною скаргою прокурора на вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 червня 2017 року, яким:

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітнього на час скоєння першого епізоду кримінального правопорушення, що інкримінується, уродженця смт. Чаплинка Чаплинського району Херсонської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, громадянина України, раніше судимого: 12.05.2014 року Чаплинським районним судом Херсонської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

визнано невинуватим та виправдано за ч.2 ст. 185, ч.3 ст.185 КК України за недоведеністю винуватості в вчиненні кримінальних правопорушень.

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, повнолітнього на час скоєння першого епізоду кримінального правопорушення, уродженця смт. Чаплинка Чаплинського району Херсонської області, проживаючого та зареєстрованого за адресою смт. Чаплинка вул. Кудрі, 49 Чаплинського району Херсонської області, громадянина України, раніше судимого: 12.05.2014 року Чаплинським районним судом Херсонської області за ч.3 ст.185, ч.2 ст.185 КК України на 3 роки позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік;

визнано невинуватим та виправдано за ч.3 ст.185 КК України за недоведеністю винуватості в вчиненні кримінальних правопорушень.

Вирішено питання про речові докази та судові витрати.

в с т а н о в и л а:

Органами досудового розслідування ОСОБА_3, ОСОБА_4 обвинувачуються в у вчиненні таких злочинів, що вони 29.01.2015 року за попередньою змовою між собою, прибули до подвір'я будинку, де проживає ОСОБА_5, розташоване за адресою АДРЕСА_2, де з корисливих спонукань, повторно, з метою крадіжки чужого майна та нетрудового збагачення, проникли до господарчого приміщення через відчинені двері, звідки таємно викрали подрібнювач зерна «Таврія», вартість якого відповідно звіту про оцінку вартості майна від 02.02.2015 року складає 1386 гривень, живих курей, вартістю 30 гривень за 1 шт. в кількості 4 шт. на загальну суму 120,00 гривень, після чого викраденим розпорядилися на власний розсуд, чим заподіяли ОСОБА_5 матеріальних збитків на загальну суму 1506 гривень.

Крім того, в ніч на 23.02.2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 за попередньою змовою між собою, прибули до подвір'я будинку, де проживає ОСОБА_6, розташованого за адресою АДРЕСА_3, де з корисливих спонукань, повторно, з метою крадіжки чужого майна та нетрудового збагачення, проникли до господарчого приміщення через відчинені двері, звідки таємно викрали вісім живих курей, вартістю 40 гривень за 1 шт. в кількості 8 штук на загальну суму 320,00 гривень, після чого викраденим розпорядилися на власний розсуд, чим заподіяли ОСОБА_6 матеріальних збитків на загальну суму 320,00 гривень.

26.05.2015 року о 19-45 годині ОСОБА_3 прийшов до магазину «Каштан», що розташований за адресою Херсонська область Чаплинський район смт.Чаплинка вул.Леніна,55, де за попередньою змовою з ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6, шляхом вільного доступу з місця велосипедної стоянки, повторно, з корисливою зацікавленістю, з метою незаконного заволодіння чужим майном; вчинив крадіжку велосипеду «Україна», вартість якого відповідно до висновку експерта № 2033 становить 493,20 гривень, чим заподіяв матеріальний збиток потерпілому ОСОБА_8 на вказану суму, після чого розпорядився майном на власний розсуд.

В апеляційній скарзі прокурор порушує питання про скасування вироку у зв'язку невідповідністю висновків суд фактичним обставинам справи, неповнотою судового розгляду, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність. В обґрунтування доводів указує, що судом не дотримано вимог ст. ст. 370, 374 КПК України при ухваленні виправдувального вироку. При наявності суперечливих доказів, суд не дав належної оцінки показанням потерпілих, свідків, а також доказам, на які вони посилалися у судовому засіданні. Зауважує, що висновки суду про здійснення всупереч вимогам закону захисту неповнолітнього та дорослого одним захисником, що стало підставою для визнання всіх доказів сторони обвинувачення недопустимими, є необґрунтованими.Захист неповнолітнього обвинуваченого ОСОБА_3 здійснює захисник Кушнеренко Т.В. за дорученням. Обвинувачений ОСОБА_4, який є повнолітнім, на стадії досудового розслідування та під час підготовчого судового засідання послугами захисника не користувався, свій захист здійснював самостійно, тому право обвинувачених на захист під час досудового розслідування не було порушено. Наголошує, що у мотивувальній частині виправдувального вироку не викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, безпідставно прийнято рішення про недопустимість доказів та необґрунтовано вказано про порушення принципу диспозитивності сформульованого обвинувачення за епізодом викрадення майна у ОСОБА_8. Також прокурор вказує, що порушено вимоги ч.3 ст. 56 КПК України, зокрема потерпілих не викликали та не повідомляли належним чином про час та місце розгляду судових засідань, в яких досліджувались письмові докази, експертизи, проголошувався вирок. Просить скасувати вирок суду першої інстанції та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч. 2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст. 185 КК України у виді 3 років 6 місяців позбавлення волі, за ч.3 ст. 185 КК України у виді 4 років 3 місяців позбавлення волі., На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, визначити покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 3 місяці. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком від 12.05.2014 року та за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки 6 місяців. Визнати ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. На підставі ст. 71 КК України до покарання, призначеного за даним вироком, частково приєднати невідбуте покарання за вироком від 12.05.2014 року та за сукупністю вироків визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

Заслухавши доповідача, думку прокурора, який підтримав апеляційній вимоги та просив їх задовольнити, доводи обвинувачених ОСОБА_3, ОСОБА_4 та їх захисників, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, у дебатах сторони залишилися на своїх попередніх позиціях, перевіривши матеріали провадження та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла такого висновку.

Згідно зі ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Зокрема, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до вимог ст.94 КПК України.

Відповідно до вимог ст.374 КПК України та роз'яснень, які містяться в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 29.06.1990р. «Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України № 3 від 04.06.1993р.", № 12 від 03.12.1997р., № 6 від 30.05.2008р., - у мотивувальній частині виправдувального вироку належить викласти формулювання обвинувачення, за яким підсудного було віддано до суду; результати дослідження, аналізу і оцінки доказів як тих, що були зібрані на досудовому слідстві, так і поданих в судовому засіданні, а також мотивовані висновки суду про недоведеність події злочину; відсутність у діях підсудного складу злочину чи недоведеність його участі у вчиненні злочину. Включати у виправдувальний вирок формулювання, які ставлять під сумнів невинність виправданого, не допускається.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано.

Однак судом першої інстанції зазначених вимог кримінального процесуального закону дотримано не було.

Виправдовуючи ОСОБА_3 за ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України та ОСОБА_4 за ч.3 ст. 185 КК України у зв'язку з недоведеністю вчинення ними злочинів, суд першої інстанції послався на те, що обвинувачення ґрунтується на недопустимих доказах, внаслідок того, що захист неповнолітньої особи (на момент вчинення злочину) та повнолітньої здійснював один захисник, що законом не допускається. Крім того, судом вказано, що по першому епізоду не проведено експертизу щодо з'ясування вартості викраденого майна, також зазначено, що порушено принцип диспозитивності за одним з епізодів крадіжок.

При цьому суд не зазначив, які саме докази він визнав допустимими та достатніми на підтвердження свого висновку, і не навів переконливих суджень на спростування висновку органу досудового розслідування про вчинення ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зазначених злочинів.

Як убачається зі змісту вироку та матеріалів провадження, судом не дотримані вимоги кримінального процесуального закону щодо аналізу та оцінки доказів у провадженні.

Суд у вироку має зазначити джерело доказу, фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини, а також зазначити, які обставини даними доказами спростовуються або підтверджуються.

Відповідно до ч.1 ст. 87 КК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини. Частиною другою даної норми визначено перелік діянь, які суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини й основоположних свобод, на підставі чого можливо зробити висновок про недопустимість доказів.

Підстави, якими суд першої інстанції обґрунтував рішення про ухвалення виправдувального вироку, не відповідають положенням ст.370, ч.3 ст.374 КПК України, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Виклавши у вироку докази обвинувачення, суд першої інстанції обмежився лише їх перерахуванням та посиланням на те, що зібрані та досліджені у кримінальному провадженні докази, які надано стороною обвинувачення, є недопустимими, і з цих підстав дійшов висновку, що вони не можуть бути прийняті до уваги на підтвердження винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4.

З таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, на час вчинення інкримінованих злочинів за трьома епізодами 29.01.2015, 23.02.2015 та 26.05.2015 року обвинувачений ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 на час скоєння першого епізоду кримінального правопорушеннябув неповнолітнім.

Обвинувачений ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_4,на час вчинення інкримінованих злочинів був повнолітнім.

Під час досудового розслідування участь захисника, згідно п.1 ч.2 ст. 52 КПК України для захисту прав та інтересів неповнолітнього ОСОБА_3 була забезпечена. При отриманні копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування жодних зауважень від захисника чи обвинуваченого ОСОБА_3 стосовно порушення права особи на захист не надходило.

Обвинувачений ОСОБА_4 є повнолітнього особою і на досудовому розслідуванні здійснював свій захист самостійно, на що суд не звернув уваги.

Він же, при отриманні копії обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування жодних зауважень з приводу порушення його права на захист не заявляв.

Під час судового розгляду для захисту прав та інтересів обвинувачених ОСОБА_3 та ОСОБА_4 судом першої інстанції було допущено одного захисника Кушнеренко Т.В., тобто судом було вирішено питання щодо захисту неповнолітньої та повнолітньої особи одним захисником на стадії судового розгляду, а саме за клопотання обвинуваченого ОСОБА_4.

Тому висновок суду першої інстанції про порушення права обвинувачених на захист під час досудового розслідування є помилковим.

Крім того, вирішуючи питання про можливість призначення судового розгляду в даному кримінальному провадженні, суд першої інстанції вказав, що обвинувальний акт складено відповідно до вимог КПК України та перешкод для призначення судового розгляду не має.

Всупереч цьому, ухвалюючи виправдувальний вирок, однією з підстав виправдання обвинувачених, суд першої інстанції визнав порушення принципу диспозитивності стосовно обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, тобто суд першої інстанції при розгляді даного кримінального провадження допустив порушення вимог ст. 370 КПК України щодо законності та обґрунтованості ухваленого судового рішення, чим допустив суперечності у своїх висновкахта поставив під сумнів ухвалене ним по суті судове рішення.

З огляду на це, колегія суддів зауважує, що, мотиви з яких суд першої інстанції визнав докази обвинувачення недопустимими, не ґрунтуються на вимогах кримінального процесуального закону.

Відкидаючи докази обвинувачення, зокрема, показання потерпілих, свідків, письмові докази, суд першої інстанції належним чином не мотивував свого рішення, не проаналізував і не дав відповідної оцінки доказам обвинувачення в їх сукупності, у тому числі тим, які знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, допустив істотні суперечності та припущення у своїх висновках щодо встановлених обставин кримінального провадження,винності чи невинності обвинувачених у пред'явленому обвинуваченні, достовірності чи недостовірності, допустимості чи недопустимості, достатності чи недостатності тих чи інших доказів, і не навів у вироку переконливих мотивів, з яких він взяв до уваги одні докази й відкинув інші, яким не дав однозначної оцінки в їх сукупності.

За таких обставин, висновок суду про те, що докази обвинувачення не можуть бути прийняті до уваги, не можна визнати правильним, оскільки він не ґрунтується на матеріалах кримінального провадження та є припущенням суду.

Надаючи перевагу показанням обвинуваченого ОСОБА_3 про те, що усі крадіжки вчинено ним самостійно, а також обвинуваченого ОСОБА_4 про його непричетність до інкримінованих злочинів, суд першої інстанції не навів переконливих мотивів, з яких він визнав ці показання обвинувачених достовірними та достатніми на підтвердження свого висновку про недоведеність вчинення ними злочинів, і якими доказами вони підтверджуються, і не навів переконливих суджень на його обґрунтування, чим поставив під сумнів невинуватість виправданих, що є недопустимим.

Тобто, висновки суду першої інстанції щодо оцінки доказів сторони обвинувачення не містять точних і категоричних суджень, які ставлять під сумнів його висновки з приводу допустимості чи недопустимості, достовірності чи недостовірності, достатності чи недостатності тих чи інших доказів, про що правильно зазначено в апеляційній скарзі прокурора.

Тому висновок суду про те, що докази обвинувачення є неналежними та недопустимими, є сумнівним і його не можна визнати обґрунтованим.

Отже, висновок суду про недоведеність винуватості ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 185, ч.3 ст. 185 КК України, є передчасним та не відповідає фактичним обставинам провадження, оскільки він зроблений без належної перевірки всіх обставин справи і оцінки всієї сукупності доказів щодо їхньої належності, допустимості, достовірності та достатності, що є порушенням вимог ст. 370, ч.3 ст.374 КПК України.

Згідно із ст. 409 КПК України, підставою для скасування судового рішення при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 412 КПК України істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог КПК України, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення

Враховуючи те, що допущені судом першої інстанції під час судового розгляду порушення є істотними, які перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, та виключають можливість ухвалення нового вироку апеляційним судом, як про це ставиться питання в апеляційній скарзі прокурором, вирок щодо ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не можна визнати законним та обґрунтованим, тому він має бути скасований та призначений новий розгляд у суді першої інстанції згідно зі ст.ст. 411, ч. 1, 2 ст. 412, п.1 ч.1 ст. 415 КПК України.

При новому судовому розгляді суду першої інстанції необхідно усунути зазначені порушення закону, дослідити обставини, зазначені в цій ухвалі, дати належну оцінку доказам з урахуванням позиції сторін обвинувачення та захисту з точки зору їх стосовності, допустимості, достовірності та достатності, із зазначенням мотивів, з яких суд приймає до уваги одні докази та відкидає інші, і в залежності від установлених обставин, ухвалити законне, обґрунтоване та належним чином умотивоване рішення.

Виходячи з викладеного, апеляційна скарга прокурора має бути задоволена частково.

Керуючись ст. ст. 404, 407, 409, 411, ч.1, 2 ст. 412, п.1 ч.1 ст. 415, ст. 419 КПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково.

Вирок Новотроїцького районного суду Херсонської області від 30 червня 2017 рокущодоОСОБА_3, ОСОБА_4 - скасувати та призначити новий судовий розгляд у тому самому суді першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та оскарженню не підлягає.

Учасники судового розгляду мають право отримати в суді копію ухвали суду.

Надіслати не пізніше наступного дня після постановлення ухвали її копію учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий: (підпис)

Судді: (підпис) (підпис)

Згідно з оригіналом

Ухвала набрала законної сили 12 березня 2018 року

Копія ухвали оформлена 13 березня 2018 року

Суддя Апеляційного суду

Херсонської області Ю.М.Гемма