Постанова № 72722124, 14.03.2018, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №467/335/17 14.03.2018

Провадження №22-ц/784/447/18

Справа № 467/335/17

Провадження № 22ц/784/447/18 Головуючий у 1-ї інстанції Догарєва І.О.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О.О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

14 березня 2018 року м. Миколаїв

Апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого: Ямкової О.О.,

суддів: Царюк Л.М., Колосовського С.Ю.,

із секретарем: Горенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк»

(далі - ПАТ КБ «ПриватБанк)

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Догарєвої І.О. в залі суду в смт Арбузинка Миколаївської області о 9 годині 00 хвилин зі складанням його повного тексту, по справі

за позовом

ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2

про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И Л А:

6 квітня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення 22 708 грн. 11 коп. заборгованості за кредитним договором.

Позивач зазначав, що позичальник ОСОБА_2 в порушення умов укладеного з ним 5 вересня 2006 року договору кредитування з використанням кредитки «Універсальна» у встановлені строки не погашає суму основного кредиту і проценти за користування кредитом, а тому банк має право вимагати повернення кредитних коштів з урахуванням штрафних санкцій.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2018 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове про задоволення позову банку.

На думку апелянта суд першої інстанції невірно встановив початок строку позовної давності, а тому безпідставно відмовив у стягненні заборгованості.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 5 вересня 2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» і відповідачем ОСОБА_2 укладено кредитний договір з використанням кредитки «Універсальна», за яким останній отримав кредитний ліміт коштів в розмірі 2000 грн. 00 коп. з подальшим збільшенням його розміру 11 вересня 2006 року до 4 000 грн., потім 28 липня 2007 року до 6 000 грн., і остаточно 8 вересня 2007 року до 9 000 грн.

Кінцевий термін повернення кредитних коштів відповідає строку дії картки.

За користування кредитними коштами встановлені проценти у розмірі 3% щомісяця або 36% річних.

За порушення строків повернення кредитних коштів за Умовами кредитування визначена оплата штрафних санкцій (а.с.6-15, 125-130).

Вказаний договір складається із заяви позичальника (клієнта), Тарифів надання кредиту, Умов і правил надання банком послуг та Правил користування платіжною карткою.

Так, пунктом 3.2, 3.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт дає згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт надає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт.

Крім того, вищезазначеними Умовами та Правилами передбачено, зокрема: нарахування банком за користування кредитом та овердрафтом процентів в розмірі, встановленому тарифами банку, із розрахунку 360 календарних днів на рік - п. 5.5, 5.8; здійснення погашення платежів за черговістю та відповідним розміром в порядку, зазначеному у Пам'ятці клієнта, яка є частиною договору - п. 5.6.1; при порушенні позичальником строків платежів по будь-якому з грошових зобов'язань, передбачених цим договором більш ніж на 120 днів, зобов'язання позичальника сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми позову - п.8.6.

Відповідач висловив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає договір про надання банківських послуг, що укладено між ним та банком, та підтверджено його підписом у цієї заяві (а.с.9).

Отже, між сторонами існують зобов`язальні правовідносини, які виникли із кредитного договору, та регулюються главою 71 ЦК України та загальними нормами Цивільного кодексу щодо зобов`язань.

Станом на 28 лютого 2017 року банком розрахована заборгованість відповідача за кредитним договором, яка складає 22 708 грн. 11 коп. (5 648 грн. 33 коп. - прострочена заборгованість по кредиту, 15 502 грн. 25 коп. - поточні і прострочені проценти за користування кредитом, 500 грн. 00 коп. - фіксована частина штрафу і 1 057 грн. 53 коп. - процентна складова штрафу).

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У статті 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно зі ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частиною 1 ст. 266 ЦК України встановлено, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

Відповідно до Умов та правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку.

За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Зазначена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року № 6-14цс14, від 18 червня 2014 року № 6-61цс14, від 30 вересня 2015 року № 6-154цс15, які згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковими для судів.

Встановлено, що згідно з випискою за особовим рахунком останній раз отримання готівки по кредитній картці відповідачем було здійснено у березні 2010 року, після цього ним здійснювалися тільки операції з депозиту та переводи за кредитною частиною за розрахунковим рахунком, останній з яких у березні 2014 року ним визнано у судовому засіданні (а.с.62-67).

Строк дії картки закінчився у липні 2013 року (а.с.102).

Тому поповнення кредитної частини переказу, що було здійснено у травні 2014 року неідентифікованою особою у терміналі самообслуговування у місті Миколаєві на суму 500 грн., відповідачем спростовано за допомогою письмових доказів щодо знаходження його на робочому місті у смт. Арбузинка Миколаївської області (а.с.89 , 90, 130).

Такі обставини судом першої інстанції враховані та покладені в основу судового рішення, зважаючи на те, що останній платіж по кредитній картці відповідача, який ним визнано, було вчинено 11 березня 2014 року у смт Арбузинка, а здійснення іншого платежу особисто відповідачем ОСОБА_2 або його уповноваженою особою у травні 2014 року банком не підтверджено за допомогою відповідних квитанцій або касових ордерів тощо, а це відповідно не може свідчити про вчинення боржником дій з виконання зобов'язання.

Враховуючи те, що з позовом банк звернувся 6 квітня 2017 року, направив його поштою 22 березня 2017 року, тобто через 3 роки 8 місяців, після закінчення строку повного погашення кредиту, який відповідає останньому дню місяця дії картки (липень 2013року), то він звернувся до суду з пропуском позовної давності.

Доказів продовження дії платіжної картки відповідача позивачем не надано.

Також за правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №6-1457цс16, визначено , що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можна з урахуванням конкретних обставин справи віднести, зокрема, часткову сплату боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини боргу (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.

За пунктами 5.3, 5.4 Умов та правил надання банківських послуг строки погашення по кредиту по платіжним карткам з встановленим мінімальним обов'язковим платежем наведено у Пам'ятці клієнта, яка є невід'ємною частиною договору. Платіж включає плату за користування кредитом, що передбачена Тарифами, та частину заборгованості за кредитом.

Строки погашення по кредиту по платіжним карткам без встановлення мінімального обов'язкового платежу здійснюються в наступному порядку: строк погашення процентів по кредиту щомісячно за попередній місяць; строк погашення кредиту в повному обсязі, не пізніше останнього дня місяця, зазначеного на платіжної картки (а.с.15).

До матеріалів справи, та заяви відповідача на укладення договору та отримання платіжної картки, Пам'ятка клієнта, в якій було б визнано розмір мінімального обов'язкового платіжу не надана, але за наведеним банком розрахунком ним такий платіж від позичальника вимагався.

Однак у всіх визначених вищенаведеними Умовами та правилами випадках, і при встановленому мінімальному обов'язковому платежу, і за його відсутності, строк погашення ОСОБА_2 кредиту у повному обсязі настав в останній день липня 2013 року, в тому числі щодо щомісячного нарахування процентів за користування кредитним лімітом.

Даних про визнання позичальником свого обов'язку щодо виконання основного зобов'язання шляхом внесення платіжу у травні 2014 року та переривання щодо нього строку позовної давності за допомогою належних доказів кредитором у судових засіданнях не доведено, а самим боржником спростовано за допомогою письмових доказів.

Окрім цього, за розрахунком заборгованості наданим банком (а.с.6-8) початок щомісячної заборгованості за процентами виник з жовтня 2006 року, а за кредитом з червня 2007 року, але такий борг частково погашався позичальником шляхом внесення разового платежу.

Тому за змістом Умов та правил надання банківських послуг в частині строків та черговості погашення заборгованості, у випадку внесення особисто відповідачем в рахунок погашення боргу 500 грн. у травні 2014 року, на чому наполягав позивач, ця сума була б віднесена на погашення процентів, заборгованість за якими виникла задовго до настання строку погашення кредиту у повному обсязі, а отже, у розумінні статті 264 ЦК України такий платіж не може бути підставою для переривання перебігу позовної давності, яка почала спливати з останнього дня місяця дії картки.

За таких обставин суд зробив правильний висновок про те, що банк пропустив строк позовної давності для звернення до суду, про застосування якого просив відповідач.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів, на правильність висновків суду вони не впливають та їх не спростовують.

На підставі викладеного та у відповідності до положень, передбачених статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції доходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін, оскільки оскаржуване судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» - залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 5 січня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України, з цього дня як дати складення повного тексту судового рішення.

Головуючий О.О. Ямкова

Судді С.Ю. Колосовський

Л.М. Царюк