Рішення № 72722107, 13.03.2018, Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 500/370/18

Провадження № 2/500/1400/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 березня 2018 року

Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області в складі:

головуючого – судді Адамова А.С.,

при секретарі – Нікітіній Ю.П.,

за участю: позивача – ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла в порядку загального провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

25.01.2018 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовними вимогами, якими просить суд: встановити факт спільного проживання на день смерті матері ОСОБА_2, яка померла 25.11.2003 року, з нею; визнати за нею в порядку спадкування за заповітом після смерті матері ОСОБА_2, померлої 25.11.2003 року, право власності на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 25.11.2003 року померла її мати ОСОБА_2. Після її смерті залишилося спадкове майно у вигляді квартири АДРЕСА_1. За життя спадкодавець ОСОБА_2 залишила заповіт, яким квартиру залишила їй. Вона є спадкоємцем за заповітом. Державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв’язку з тим, що їй необхідно було протягом шести місяців із дня смерті спадкодавця особисто подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, але заява не була подана.

В судовому засіданні від 16.02.2018 року позивачем було заявлене клопотання про витребування доказів по справі. 16.02.2018 року ухвалою суду (витяг із журналу судового засідання) витребувано від Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області копію спадкової справи, заведеної після смерті 25.11.2003 року ОСОБА_2.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача, сповіщений належним чином про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з’явився, надав до суду письмову заяву про визнання позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі та розгляд справи без його участі.

В судовому засіданні вбули допитані свідки: ОСОБА_3 (син позивача), ОСОБА_4 (невістка позивача), які пояснили, що дійсно позивач ОСОБА_1 на день смерті 25.11.2003 року ОСОБА_2 спільно проживала з нею останні п’ять років, оскільки спадкодавець хворіла, потребувала сторонньої допомоги. Дочка спадкодавця проживала разом з нею, доглядала її, хоронила. Інших спадкоємців першої черги померла не мала.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, заслухавши пояснення позивача, свідків, суд дійшов наступного.

Судом встановлено, що згідно свідоцтва про право особистої власності на житло №2182 від 07.04.1993р. квартира АДРЕСА_2 належить на праві особистої власності ОСОБА_2.

Згідно листа КП «Ізмаїльське МБТІ» за №349 від 03.03.2018р. власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 (рос. мовою) (1/1 частка) на підставі свідоцтва про право власності №2182 від 07.04.1993р., видане Ізмаїльським МБТІ, зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно в реєстровій книзі за №69/114 від 07.04.1993р.

Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі відкриття спадщини до 01.01.2004 року застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Згідно до ст. 1216 ЦК України спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно із ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Частиною 1 статті 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261 - 1265 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 статті 1234 ЦК України визначено, що право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю.

Згідно ч. 1 ст. 1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Згідно ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Відповідно до ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до свідоцтва про смерть серії 1-ЕД№ 412728 від 26.11.2003 року, виданого Відділом реєстрації актів Ізмаїльського міського управління юстиції Одеської області, ОСОБА_2 померла 25 листопада 2003 року.

Після її смерті, згідно ст. ст.1220 ЦК України, відкрилася спадщина на спадкове майно, до якої входить квартира АДРЕСА_1.

За життя ОСОБА_2 склала заповіт від 06.09.1999р., яким квартиру №67, яка знаходиться в м. Ізмаїлі по вул.. Шевченка 1, заповіла ОСОБА_6.

Згідно свідоцтва про народження серії ЯЖ №578348 від 24.01.1957р. та свідоцтва про укладення шлюбу серії І-ЖД №339499 від 21.12.1975 року позивач є дочкою спадкодавця ОСОБА_2 та після реєстрації шлюбу змінила своє прізвище з ОСОБА_2 на ОСОБА_3.

Осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту після смерті ОСОБА_2 відповідно до ст. 1241 ЦК України, немає.

Інших спадкоємців немає.

Спадкоємцем за заповітом є позивач.

Позивач ОСОБА_1 спадщину після смерті матері прийняла, оскільки на день смерті спадкодавця, час відкриття спадщини проживала разом зі спадкодавцем за однією адресою, в її квартирі, що підтверджено показами свідків.

На звернення ОСОБА_1 до державного нотаріуса з приводу отримання свідоцтва про спадщину за заповітом на спадкову квартиру, державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори Одеської області листом за № 1313/01-16 від 12.10.2017р. їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв’язку з тим, що їй необхідно було протягом шести місяців із дня смерті спадкодавця подати заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до п.п. 4.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, провадиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів. Спадкоємець повинен надати нотаріусу правовстановлюючий документ, що підтверджує право власності спадкодавця на нерухоме майно.

Згідно із п. 23 Постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування", за наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами позовного провадження.

Згідно п. 3.1 Інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13 "Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування" умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об'єкти нерухомості, в тому числі житловий будинок, інші споруди, земельну ділянку є набуття спадкодавцем зазначеного права у встановленому законодавством України порядку.

Відповідно до ст. 316 Цивільного Кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України розгляд справ про встановлення факту віднесено до компетенції суду.

Згідно п.5 ч.2 ст. 293 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, що мають юридичне значення.

Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 319 ЦПК України у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.

За позицією Верховного Суду України, викладеною в абз.2 п.2 постанови Пленуму «Про судову практику у справах про спадкування» за №7 від 30.05.2008 року, якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення факту постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Згідно Постанови пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30.05.08 року до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки, інші особи, які взяли до себе дитину як члена сім'ї, тощо.

Так, факт проживання позивача з матір’ю, яка померла 25.11.2003 року, за адресою: АДРЕСА_3, а саме на день її смерті – 25.11.2003 року, підтверджують допитані в судовому засіданні свідки та зібрані у справі докази, їх належна оцінка.

У відповідності зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності до роз'яснень п. 24 ч.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12 червня 2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з’ясування і дослідження інших обставин справи.

Стаття 76 ЦПК України, передбачає, що доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст.ст. 12, 13, 78, 81 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем. Ухвалення в підготовчому засіданні судового рішення у разі відмови від позову, визнання позову, укладення мирової угоди проводиться в порядку, встановленому статтями 206, 207 цього Кодексу.

Відповідно до ч.4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності до того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню, у тому числі, з огляду на те, що відповідач визнав позов і обставини визнані сторонами не підлягають доказуванню у відповідності до ст. 81 ч.1 ЦПК України. Судом не виявлено обставин, що суперечать закону або порушують права, свободи чи інтереси інших осіб.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, місце реєстрації: 68600, АДРЕСА_4) до Ізмаїльської міської ради Одеської області (68600, Одеська область, м. Ізмаїл, пр. Суворова, 62, Код ЄДРПОУ: 26569223) про встановлення факту, що має юридичне значення, та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Встановити факт спільного проживання на день смерті ОСОБА_2, яка померла 25.11.2003 року, зі спадкоємцем ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1.

Визнати за ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2, померлої 25.11.2003 року, право власності на квартиру АДРЕСА_5.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга подається апеляційному суду через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.03.2018р.

Суддя: ОСОБА_8