Рішення № 72720479, 12.03.2018, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/9/17

Провадження № 2/628/18/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 березня 2018 року Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

у складі: головуючого Демченко І.М.,

за участю секретаря Бабенко О.М.,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Куп'янську цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 Неріс Іванівни до ОСОБА_2 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 Неріс Іванівни про визнання договору недійсним,

В С Т А Н О В И В:

30.12.2016 позивач ОСОБА_1 звернулася до Куп’янського міськрайонного суду Харківської області з позовом, посилаючись на те, що 15 травня 2013року ОСОБА_2 взяла у неї в борг 23000грн. на строк до 15 травня 2014року, про що власноруч написала розписку. Крім того, ОСОБА_2 взяла в борг ще 4000грн. На неодноразові звернення з приводу повернення коштів відповідач не реагує, у зв’язку з чим позивач ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_2 борг у розмірі 23000грн., який підтверджується розпискою, з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних у сумі 42964,27грн. Також просить стягнути з відповідача понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 551,20грн.

Ухвалою від 24.01.2017 провадження у справі відкрито та справу призначено до розгляду.

31.07.2017 ОСОБА_2 подано позов про визнання договору позики недійним, з тих підстав, що грошей від ОСОБА_1 вона не отримувала, розписку написала під тиском та погрозами останньої.

Ухвалою від 04.09.2017 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору позики недійсним та цивільну справу за позовом ОСОБА_1І до ОСОБА_2 про стягнення боргу об’єднано в одне провадження.

Оскільки позовна заява подана до суду та провадження у справі відкрито до набрання чинності нової редакції Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до п. 9 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України в редакції від 15.12.2017 розгляд справи було продовжено за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник – адвокат ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити, стягнувши з відповідача ОСОБА_2 суму боргу в розмірі 23000грн., з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних - 42964,27грн. Позивач ОСОБА_1 пояснила, що у 2013році ОСОБА_2 пообіцяла їй допомогти у вирішенні питання щодо вступу до Національної юридичної академії імені ОСОБА_4 її доньки, тому відповідач взяла кошти у борг, які пообіцяла повернути. Оскільки боргові зобов’язання ОСОБА_2 виконані не були, вона написала у 2014році розписку, у якій зобов’язалася повернути кошти у строк до 14.05.2014. Строк виконання зобов’язання за розпискою від 15 травня 2013року минув, а відповідач ОСОБА_2 від повернення грошей ухиляється, тому позивач вимушена була звернутися до суду для захисту своїх прав.

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала та підтримуючи зустрічний позов вказала, що вважає розписку датовану 15 травня 2013року нікчемною, оскільки фактично розписка була надана 18 жовтня 2014року, при цьому рошей у борг вона не отримувала. Розписка була написана нею під погрозами ОСОБА_1 звернутися до правоохоронних органів з метою повернення 23тис.грн., які остання просила передати в кінці травня 2013року ОСОБА_5, що займався питаннями влаштування на навчання доньки позивачки - ОСОБА_6 до Національного університету «Юридична академія України ім.Ярослава Мудрого». Вона лише транспортувала вказані грошові кошти в сумі 23000грн., які дала їй ОСОБА_1 в місті Куп’янську до міста Харкова, де передала їх ОСОБА_5 Зазначає, що розписка фактично була написана через 1,5роки після отримання та передачі ОСОБА_5 грошових коштів, її волевиявлення було вимушеним, не вільним, спричиненим погрозами та складністю ситуації, оскільки вона є керівником громадської організації, а конфлікт з ОСОБА_1 міг негативно вплинути на її авторитет.

Суд, заслухавши сторони, допитавши свідків, вивчивши матеріали справи, приходить до такого.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Ця особливість реальних договорів зазначена у ч. 2 ст. 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

Відтак, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням його повернення та дати отримання коштів.

Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року по справі № 6-1967цс15.

Судовим розглядом справи встановлено, що відповідно до розписки від 15 травня 2013року ОСОБА_2, 18.10.1951року народження, паспорт серія МН 998144, виданий 08.09.2008р. Куп’янським МРВ УМВСУ в Харківській області, отримала від ОСОБА_1 Неріс Іванівни, ІНФОРМАЦІЯ_1, грошові кошти в сумі 23тис.грн. в борг, які зобов’язалася повернути до 15 травня 2014року (а.с.4). Розписка написана власноручно в присутності свідка ОСОБА_7

Сам факт написання особисто та власноруч даної розписки відповідач ОСОБА_2 не заперечувала.

Зазначена розписка свідчить про отримання ОСОБА_2 коштів у борг з умовою їх повернення протягом встановленого у ній строку, тобто засвідчує укладення договору позики.

Згідно із ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним (ст.231 ЦК України).

Під насильством слід розуміти заподіяння учасникові правочину фізичних або душевних страждань з метою примусити укласти правочин. Насильство породжує страх настання невигідних наслідків. На відміну від насильства, погроза полягає в здійсненні тільки психічного, але не фізичного впливу, і має місце при наявності як неправомірних, так і правомірних дій. Погроза може бути підставою для визнання правочину недійсним, коли з обставин, які мали місце на момент його вчинення, випливає, що відмова учасника правочину від його вчинення могла спричинити шкоду його законним інтересам.

Відповідно до ст.1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Отже, при наявності договору позики, саме боржник зобов'язаний довести, що грошові кошти за договором не передавались, чи передавались для інших цілей, але ці обставини мають бути підтверджені доказами, які відповідають вимогам ст.ст. 76-81 ЦПК України.

Разом з тим, будь-яких належних, допустимих, достовірних та достатніх доказівна підтвердження безгрошовості написаної розписки про позику коштів або написання її під впливом погроз, насильства, психічного тиску ОСОБА_2 суду не надала.

Відтак, суд приходить до висновку, що між сторонами укладений договір позики, розписка свідчить про отримання відповідачем коштів у борг з умовою їх повернення протягом встановленого у ній строку, позичальник своєчасно не повернув суму позики, а тому зобов'язаний сплатити суму боргу та три проценти річних від простроченої суми з урахуванням відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України.

Доводи ОСОБА_2 про те, що розписка складалась без її волі під тиском з боку ОСОБА_1, безгрошовість розписки, під час розгляду справи не знайшли свого підтвердження. Факт передачі грошових коштів підтверджується власноруч написаною нею розпискою, оскільки письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

При цьому, знаючи про складену розписку, ОСОБА_2 не вчиняла будь-яких дій по її спростуванню, до правоохоронних органів із заявою про вчинення ОСОБА_1 неправомірних дій по спонуканню її до написання розписки не зверталась.

Крім того, суд приймає до уваги, що ОСОБА_2 звернулася до Куп’янського міськрайонного суду Харківської області з зустрічним позовом про визнання недійсним вищезазначеного договору позики лише 31 липня 2017року, тобто після пред’явлення до неї позову про стягнення боргу.

Посилання ОСОБА_2 на безгрошовість розписки у зв’язку з тим, що кошти знаходилися в неї лише протягом 3 годин їх переміщення та доставки на прохання ОСОБА_1 громадянину ОСОБА_5 є безпідставними з огляду на встановлені обставини справи та не спростовує можливості укладення між ними договору позики. Розписка від 15.05.2013року не містить будь-яких застережень про отримання коштів ОСОБА_2 від ОСОБА_1 для передачі ОСОБА_5 чи для вчинення будь-яких інших цивільно-правових угод.

Будь-яких доказів на підтвердження негативних наслідків у громадській діяльності ОСОБА_2, як керівника Куп’янського міського відділення МГО «Ми Українці», викликаних діями ОСОБА_1, матеріали справи не містять.

Отже, відповідачем ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, зокрема, щодо іншої правової природи розписки.

Крім того, як уже зазначалося, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей, а не самим договором.

Тобто, боргова розписка є доказом у даній справі, якій оцінку суд дає відповідно до положень ЦПК України, зокрема, ст.ст.89,264 ЦПК України, проте визнання доказу нікчемним чинним процесуальним законодавством не передбачено і не відноситься до передбачених способів захисту цивільних прав, оскільки п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено визнання недійсним правочину, а не доказу, який підтверджує його укладення.

Суд не приймає до уваги пояснення свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 218, абз. 2 ч. 1 ст. 1051 ЦК України рішення суду у даному випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків тому, що при укладенні договору позики була дотримана письмова форма у вигляді боргової розписки. Крім того, вказані особи не були безпосередніми свідками написання розписки та факту передачі грошових коштів.

Свідок ОСОБА_10 пояснила, що у її присутності ОСОБА_1 просила ОСОБА_2 допомогти у влаштуванні доньки на навчання до юридичної академії, а потім в її присутності ОСОБА_1 передавала грошові кошти ОСОБА_2, які згодом ОСОБА_2 віддала невідомому їй чоловіку у місті Харкові.

Свідок ОСОБА_11 пояснила, що ОСОБА_2 обіцяла її матері, допомогти у вступі свідка до юридичної академії. Вона разом з ОСОБА_2 дійсно їздили до юридичної академії, де вони зустрічалися з посадовою особою приймальної комісії, яка ознайомившись з сертифікатом ЗНО повідомила, що зазначений у ньому бал з англійської мови є недостатнім. ОСОБА_2 неодноразово Л.О. брала грошові кошти у її матері - ОСОБА_1, тому вона написала про це розписку, інші обставини, на які посилається відповідач, свідку невідомі.

Оскільки сторони є вільними в укладенні договору, а відтак зазначення у розписці про те, що ОСОБА_2 взяла в борг 23000гривень до 15 травня 2014року із зазначенням особистих даних, а саме: дати народження, паспортних даних, які повністю збігаються з паспортними даними відповідача, а також дати та особистого підпису позичальника, при наявності оригіналу боргової розписки у позикодавця, суд визнає як боргове зобов`язання, яке боржником не виконано.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, у разі неповернення позичальником суми позики своєчасно його борг складатиме: суму позики з урахування встановленого індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання; проценти за позикою, якщо інше не встановлено договором або законом, нараховані відповідно до договору позики або облікової ставки НБУ за весь строк користування позиченими коштами; три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлено договором або законом.

При цьому індекс інфляції, 3 % річних від простроченої суми (стаття 625 ЦК України) та проценти за позикою (стаття 1048 ЦК України) підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, за своєю природою є відшкодуванням кредитору понесених втрат за несвоєчасне повернення грошових коштів, а відтак відрізняються від процентів, які підлягають сплаті за правомірне користування грошовими коштами, що свідчить про відсутність подвійного стягнення при нарахуванні 3 % річних від простроченої суми, включаючи нараховані проценти за користування коштами, встановленими договором.

Враховуючи зазначене, 3 % річних, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України, підлягають застосуванню до порушеного грошового зобов'язання, складовою якого, зокрема, є також нараховані проценти за користування кредитними коштами, строки сплати яких передбачено договором (правова позиція Верховного Суду України висловлена у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі № 6-2129цс16).

Суд, беручи до уваги статистичні дані, розміщені на офіційному веб-порталі Державної служби статистики України, не погоджується з сумою боргу, визначеною позивачем ОСОБА_1 з урахуванням індексу інфляції у розмірі 40532,33грн. без надання до суду відповідного розрахунку, виходячи з такого:

травень 2014року – 23000грн. х 103,8 % : 100 – 23000 = 874 грн.

червень 2014року - 23000грн. х 101 % : 100 – 23000 = 230 грн.

липень 2014року - 23000грн. х 100,4 % : 100 – 23000 = 92 грн.

серпень 2014року - 23000грн. х 100,8 % : 100 – 23000 = 184 грн.

вересень 2014року - 23000грн. х 102,9 % : 100 – 23000 = 667 грн.

жовтень 2014року - 23000грн. х 102,4 % : 100 – 23000 = 552 грн.

листопада 2014року - 23000грн. х 101,9 % : 100 – 23000 = 437 грн.

грудень 2014року - 23000грн. х 103 % : 100 – 23000 = 690 грн.

січень 2015року - 23000грн. х 103,1 % : 100 – 23000 = 713 грн.

лютий 2015року - 23000грн. х 105,3 % : 100 – 23000 = 1219 грн.

березень 2015року - 23000грн. х 110,8 % : 100 – 23000 = 2484 грн.

квітень 2015року - 23000грн. х 114 % : 100 – 23000 = 3220 грн.

травень 2015року - 23000грн. х 102,2 % : 100 – 23000 = 506 грн.

червень 2015року - 23000грн. х 100,4 % : 100 – 23000 = 92 грн.

липень-серпень 2015року - не індексується, індекс інфляції не перевищує 100%

вересень 2015року - 23000грн. х 102,3 % : 100 – 23000 = 529 грн.

жовтень 2015року - не індексується, індекс інфляції не перевищує 100%

листопад 2015року - 23000грн. х 102 % : 100 – 23000 = 460 грн.

грудень 2015рокуроку - 23000грн. х 100,7 % : 100 – 23000 = 161 грн.

січень 2016року - 23000грн. х 100,9 % : 100 – 23000 = 207 грн.

лютий 2016року - не індексується, індекс інфляції не перевищує 100%

березень 2016року - 23000грн. х 101 % : 100 – 23000 = 230 грн.

квітень 2016року - 23000грн. х 103,5 % : 100 – 23000 = 805 грн.

травень 2016року - 23000грн. х 100,1 % : 100 – 23000 = 23 грн.

червень-серпень 2016року - не індексується, індекс інфляції не перевищує 100%

вересень 2016року - 23000грн. х 101,8 % : 100 – 23000 = 414 грн.

жовтень 2016року - 23000грн. х 102,8 % : 100 – 23000 = 644 грн.

листопад 2016року - 23000грн. х 101,8 % : 100 – 23000 = 414 грн.

грудень 2016року - 23000грн. х 100,9 % : 100 – 23000 = 207 грн.,

Таким чином, за період з травня 2014року по грудень 2016року, тобто час подання позову до суду, сума інфляційних втрат склала 16054грн.

Суд також не погоджується з розрахунком позивача ОСОБА_1 суми 3% річних, виходячи з такого:

за період з 16.05.2014року по 31.12.2014року – прострочення сплати боргу складає 229 календарних дні;

за період з 01.01.2015року по 31.12.2015року – 365 календарних дні;

за період з 01.01.2016року по 30.12.2016року (день направлення позову до суду – а.с.7) - прострочення сплати боргу складає 365 календарних дні (2016рік – є високосним роком).

Розрахунок 3 % річних здійснюється за формулою:

сума санкції = С х 3 % х Д : 365 : 100%, де

С – сума заборгованості,

Д – кількість днів прострочення.

Таким чином, сума 3 % річних складатиме:

23000грн. х 3% х 959 : 365 : 100% = 1812,90грн.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 зі стягненням з ОСОБА_2 на її користь суми боргу у сумі 23000грн., інфляційних втрат в сумі 16054грн. та 3% річних в сумі 1812,90грн., а всього в сумі 40866,90 грн. та відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 у повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК Українисудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_2 підлягає стягненню судовий збір на користь ОСОБА_1 пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, тобто у сумі 523,64грн. ( 40866,9 х 100 / 42964,27 = 95%; 551,20 х 95% / 100= 523,64грн.)

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 23, 76-81, 90, 141, 263, 264, 265, 268 ЦПК України, ст.ст 234,1046-1050 ЦК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 Неріс Іванівни до ОСОБА_2 про стягнення боргу – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 (р.н.о.к.п.п - НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 Неріс Іванівни (р.н.о.к.п.п. – НОМЕР_2) борг у сумі 40866,90грн. (сорок тисяч вісімсот шістдесят шість грн. 90 коп.), а також понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 523,64грн. (п’ятсот двадцять три грн.64коп.).

В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 – відмовити.

Рішення може бути оскаржено повністю або частково учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи, інтереси та (або) обов’язки до Апеляційного суду Харківської області шляхом подачі апеляційної скарги через Куп’янський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення. Оскільки у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 14.03.2018.

Головуючий: І.М.Демченко