Рішення № 72720403, 14.03.2018, Індустріальний районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Харкова)

Суддя Шевченко С. В.

Справа № 644/6431/17

Провадження № 2/644/152/18

14.03.2018

РІШЕННЯ

іменем України

01 березня 2018 року Орджонікідзевський районний суд м. Харкова в складі: головуючого судді Шевченка С.В., за участю секретаря судового засідання Голік О.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу № 644/6431/17 за позовом ОСОБА_1 до ТОВ «Ніка-2016» і ТОВ «Арма Факторинг» про визнання договору недійсним,

у справі приймали участь представники учасників справи:

представник позивача ОСОБА_2;

представник відповідача ТОВ «Ніка-2016» Ашурова А.Р.

в с т а н о в и в:

Позивач просив визнати недійсним договір відступлення права вимоги № 280416 від 28.04.2016 року, укладений між ТОВ «Арма Факторинг» і ТОВ «Ніка-2016» в частині відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29.08.2007 року, № 010-2/07-01-0101-08 від 07.02.2008 року та № 010-2/07-01-0513-08 від 19.06.2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1.

В обґрунтування вимог позивач посилався на те, що в 2007-2008 роках між ним та ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» було укладено генеральну угоду та три кредитні договори. В забезпечення належного виконання зобов'язань він з банком уклав договір іпотеки № 687/1-07 від 07.02.2008 року, предметом якого була нежитлова будівля по АДРЕСА_1. В липні 2017 року йому стало відомо, що ТОВ «Ніка-2016» подала в суд позов про стягнення з нього заборгованості за вказаними вище кредитними договорами в загальній сумі 27 075 012,48 грн. Право вимоги ТОВ «Ніка-2016» набуло на підставі договору про відступлення права вимоги, який був укладений з ТОВ «Арма Факторинг» 28.04.2016 року. В свою чергу ТОВ «Арма Факторинг» отримало право вимоги до позивача за вказаною вище кредитною заборгованістю на підставі договору факторингу, укладеного 18.04.2016 року з ПАТ «Артем-Банк», яке за договором факторингу від того ж числа, в свою чергу, отримало право вимоги до ОСОБА_1 від ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Однак, оскільки ТОВ «Ніка-2016» не внесена до Державного реєстру фінансових установ, не є банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові послуги, а відповідно до листа Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 6842/16-12 від 01.09.2017 року операція уступки права вимоги на умовах оспорюваного договору є фінансовою послугою, то дане товариство не мало права укладати з ТОВ «Арма Факторинг» договір про наступне відступлення права вимоги, яке було набуте первісним кредитором на підставі договору факторингу. Наступне відступлення права вимоги має відбуватись на умовах факторингу між сторонами, які є банками, або ж фінансовими установами, які мають право здійснювати фінансові послуги.

Представник ТОВ «Ніка-2016» проти позову заперечувала, посилалась на те, що укладений 28.04.2016 року договір між ТОВ «Арма Факторинг» і ТОВ «Ніка-2016» про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29.08.2007 року, № 010-2/07-01-0101-08 від 07.02.2008 року та № 010-2/07-01-0513-08 від 19.06.2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, не є договором факторингу, оскільки такий договір має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором, при цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Представник ТОВ «Арма Факторинг» в судове засідання не прибув, відзиву на позов не подав.

В ході з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, судом встановлено, що між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 були укладені: генеральна кредитна угода №687 від 29.08.2007 року; кредитний договір № 010-2/07-01-0101-08 від 07 лютого 2008 року; кредитний договір № 014/07/1-967-07 від 29 серпня 2007 року; кредитний договір № 010-2/07-01-0513-08 від 19 червня 2008 року. Крім того, 07.02.2008 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № 687/1-07, а 07.02.2008 року договір № 1 про внесення змін до основного іпотечного договору. Виконання ОСОБА_1 кредитних зобов'язань перед банком було забезпечено іпотекою, предметом якої була нежитлова будівля по АДРЕСА_1.

18 квітня 2016 рокуна підставі договору факторингу (портфельне відступлення прав вимоги) право вимоги за вказаними вище кредитними зобов'язаннями ОСОБА_1 ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» відступило на користь ПАТ «Артем-Банк», яке того ж дня і також за договором факторингу відступило право вимоги за вказаними вище кредитними договорами на користь ТОВ «Арма Факторинг».

В свою чергу, ТОВ «Арма Факторинг», на підставі договору № 280416 від 28 квітня 2016 року відступило право вимоги до ОСОБА_1 на користь ТОВ «НІКА-2016».

Крім того, на підставі договору від 23 травня 2016 року, ТОВ «Арма Факторинг» також відступило на користь ТОВ «НІКА-2016» право вимоги за договором іпотеки № 687/1-07 від 29 серпня 2007 року, з Договором №1 про внесення змін до іпотечного договору № 687/1-07 від 29 серпня 2007 року. Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Марченко О.І. за реєстровим № 932. Про це існує відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується наданою відповідачем інформаційною довідкою №95299494 від 22.08.2017 року, де іпотекодержателем зазначено ТОВ «Ніка-2016» (код ЄДРПОУ 40449929).

Наявність вказаних вище обставин підтверджується копіями відповідних договорів та не оспорюється сторонами у справі.

Відповідач ОСОБА_1, після того, як йому у 2017 році стало відомо про заміну кредитора за його зобов'язаннями перед ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на ТОВ «Ніка-2016», звернувся 31.07.2017 року до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг і отримав інформацію, що на думку комісії, оскільки договором факторингу від 18 квітня 2016 року укладеним між ПАТ «Артем-Банк» і ТОВ «Арма Факторинг» передбачено право наступного відступлення фактором права грошової вимоги третій особі, то воно повинно здійснюватися відповідно до положень глави 73 ЦК України, тобто шляхом укладання договору факторингу між сторонами, які вправі здійснювати фінансові послуги, а оскільки ТОВ «Ніка-2016» не внесена до Державного реєстру фінансових установ, не є банком або іншою фінансовою установою, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові послуги, то і не має право бути фактором за оспорюваним договором. Копія відповідного листа Нацкомфінпослуг № 6842/16-12 від 01.09.2017 року міститься в матеріалах справи.

З проведеного судом аналізу цивільного законодавства вбачається, що відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема договір цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відповідно, здійснення фінансування первісного кредитора шляхом купівлі у нього новим кредитором права грошової вимоги, що, зокрема, допускається за договором факторингу (ч. 1 ст. 1084 ЦК України), за відсутності обов'язку у первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання таких послуг не є підставою для кваліфікації такого договору, як договір факторингу. В такому випадку (відсутність плати первісного кредитора за надані йому послуги) між сторонами виникають правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги, до яких застосовуються положення про відступлення права вимоги.

Щодо імперативності ч. 1 статті 1083 ЦКУ, відповідно до якої подальше після договору факторингу відступлення права грошової вимоги здійснюється відповідно до положень Глави 73 ЦКУ «Факторинг» слід зазначити, що наступне відступлення фактором права грошової вимоги третій особі не допускається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Законодавче обмеження щодо наступного відступлення фактором права грошової вимоги спрямоване на те, щоб запобігти збільшенню збитків, які може понести клієнт у зв'язку з таким відступленням. Частина 2 коментованої статті все ж таки передбачає, що за наявності спеціальної умови у договорі факторингу про наступне відступлення права грошової вимоги, воно здійснюється відповідно до норм, передбачених ЦК України. Отже таке відступлення є можливим, однак виключно якщо це є закріпленим сторонами у договорі факторингу.

Пунктом 2.11 договору факторингу від 18.04.2016 року укладеного між ПАТ «Артем Банк» та ТОВ «Арма Факторинг», який було надано Національній комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, передбачено, що «фактор після дати відступлення прав вимоги має право розпоряджатися правами вимоги на свій власний розсуд, в тому числі здійснювати наступне відступлення прав вимоги на користь третіх осіб за будь-яку ціну».

В свою чергу відступлення права вимоги (уступка вимоги - цесія) є договірною передачею зобов'язальних вимог первісного кредитора (цедента) новому кредиторові (цесіонарію). Тобто, цесія є заміною особи у зобов'язанні, що виникає в силу укладення відповідного договору купівлі-продажу, міни чи дарування прав, що випливають із зобов'язання. При цьому договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги, і чинний Цивільний кодекс України не містить жодних заборон з цього приводу, а відтак сторони самі визначають оплатний договір цесії чи безоплатний. Якщо договір цесії є оплатним, то до нього застосовуються положення про договір купівлі-продажу, а якщо безоплатний, то підлягають застосування положення про договір дарування.

Судом також було досліджено положення договору відступлення права вимоги №280416 від 28.04.2016 року, за умовами якого: ТОВ «Арма Факторинг» іменується «Первісний кредитор», ТОВ «Ніка-2016» іменується «Новий кредитор». Пунктом 2.1. даного договору передбачено, що «Новий кредитор» зобов'язаний: перерахувати «Первісному кредитору» на поточний рахунок суму відшкодування (компенсації) за відступлення «Права вимоги» за «Кредитними договорами», «Договорами забезпечення» в розмірі 1 005 000,00 (один мільйон п'ять тисяч) гривень 00 копійок, в день підписання цього Договору. Сума сплаченого відшкодування (компенсації), а також сума різниці між номінальною вартістю відступленого права вимоги за «Кредитними договорами» та сумою сплаченого відшкодування (компенсації) не є платою/винагородою «Первісному кредитору» за здійснене відступлення «Права вимоги». За пунктом 5.4 «Новий кредитор» набуває «Право вимоги» виключно в своїх інтересах та за свій власний рахунок. У пункті 6.1 зазначено, що відступлення «Права вимоги» від «Первісного кредитора» до «Нового кредитора» не є фінансовою послугою, в тому числі факторингом, в розумінні Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших нормативно-правових актів, чинних на території України.

Разом з тим розділ І книги п'ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов'язання, зокрема положення щодо сторін у зобов'язанні.

Так, відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина 1статті 510 ЦК України).

Законодавством також передбачені порядок та підстави заміни сторони (боржника чи кредитора) у зобов'язанні.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Пунктом 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина третя статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

За статтею 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У відповідності до статті 655, частини третьої статті 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Натомість договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу, про що свідчить практика Верховного Суду України, сформульована у справі від 10.07.2007 року № 26/347-06-6531 та у справі від 06.07.2015 року № 6-301цс15.

З аналізу оспорюваного договору, укладеного 28 квітня 2016 року між ТОВ «Арма Факторинг» і ТОВ «Ніка-2016» про відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29.08.2007 року, № 010-2/07-01-0101-08 від 07.02.2008 року та № 010-2/07-01-0513-08 від 19.06.2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 вбачається, що сторони мали на меті саме договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору.

Зміст оспорюваного договору не містять такої умови, як обов'язок первісного кредитора сплачувати новому кредитору винагороду за надання послуг фінансування, а така умова є однією з суттєвих, яка дозволяє кваліфікувати правочин саме як договір факторингу.

Відтак, суд приходить до висновку, що між ТОВ «Арма Факторинг» і ТОВ «Ніка-2016» виникли правовідносини з договору купівлі-продажу права вимоги і до таких правовідносин мають застосовуватись положення цивільного законодавства про відступлення права вимоги, передбачені Главою 47 Розділу 1 Книги 5 ЦК України.

Крім того, додатково на користь того, щосторони оспорюваного правочину мали на меті саме договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору, свідчить те, що ТОВ «Арма Факторинг» відступило також ТОВ «Ніка-2016» право вимоги за договором іпотеки № 687/1-07 від 07.02.2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, на підставі чого, ухвалою Дзержинського районного суду від 07.10.2016 року № 2-892/10, яка залишена без змін ухвалою суду апеляційної інстанції від 21.11.2017 року, у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» кредитної заборгованості за вказаними в даному рішенні кредитними договорами стягувача з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» було замінено на ТОВ «Ніка-2016».

Згідно із частиною першою статті 24 Закону «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.

Вказані обставини підтверджені наданими представником відповідача ТОВ «Ніка-2016» копій відповідних судових рішень, матеріалів виконавчого провадження та копій договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки.

Також суд звертає увагу на те, що позивач, який не є стороною оспорюваного ним договору, звертаючись до суду з позовом про визнання такого правочину недійсним зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси. Водночас, суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Тобто, в такому випадку обов'язок доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання прав та інтересів позивача покладається безпосередньо на останнього.

При цьому судом враховано Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004, в якому зазначено про те, що поняття "охоронюваний законом інтерес", яке вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом (аналогічна правова позиція наведена в п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Натомість позивач не обґрунтував, яким чином Договір відступлення права вимоги порушує його суб'єктивні права або охоронювані законом інтереси позивача. В ході розгляду даної справи судом не було встановлено обставин, з якими законодавство пов'язує недійсність правочинів, у зв'язку з чим вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відтак, суд приходить до висновку що ТОВ «Ніка-2016» за договором відступлення права вимоги від 28 квітня 2016 року № 280416 з моменту його укладення набуло відповідних прав та обов'язків і має право вимагати від ОСОБА_1 належного виконання зобов'язання за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29.08.2007 року, № 010-2/07-01-0101-08 від 07.02.2008 року та № 010-2/07-01-0513-08 від 19.06.2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1, що зумовлює відсутність передбачених статтями 203, 215 ЦК України підстав для визнання оспорюваного договору недійсним.

Викладене вище свідчить, що аргументи позивача та його представника, які були наведені в обґрунтування наявності підстав для задоволення позовних вимог, є безпідставними і ґрунтуються на хибному сприйнятті положень цивільного законодавства, яке має регулювати правовідносини, що виникли між сторонами оспрюваного правочину.

Керуючись ст.ст. 12, 89, 263-264 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВ «Ніка-2016» і ТОВ «Арма Факторинг» про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 280416 від 28.04.2016 року, укладеного між ТОВ «Арма Факторинг» і ТОВ «Ніка-2016» в частині відступлення права вимоги за кредитними договорами № 014/07/1-967-07 від 29.08.2007 року, № 010-2/07-01-0101-08 від 07.02.2008 року та № 010-2/07-01-0513-08 від 19.06.2008 року, укладеними між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до Апеляційного суду Харківської області або через Орджонікідзевський районний суд м. Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне судове рішення складено 14.03.2018 року.

Суддя С.В. Шевченко