Рішення № 72714902, 14.03.2018, Сіверськодонецький міський суд Луганської області (до 25.04.2025 - Сєверодонецький міський суд Луганської області)

Справа № 428/1436/17

Провадження №2-а/428/8/2018

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 березня 2018 року Сєвєродонецький міський суд

Луганської області у складі:

головуючого судді Юзефовича І.О.

при секретарі Продченко О.А.

за участю позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського голови Казакова Валентина Васильовича, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К; поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до Сєвєродонецького міського суду з адміністративним позовом до Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В., Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К; поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що 20.09.2016р. Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було видано розпорядження №310-К «Про звільнення ОСОБА_5.», відповідно до якого позивача ОСОБА_5, начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради звільнено з займаної посади 23.09.2016р. у зв'язку з припиненням строку трудового договору п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, який був укладений на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу з виплатою грошової компенсації за 3 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 05.05.2016р. по 23.09.2016р.. Позивач ОСОБА_5 вважає оскаржуване розпорядження незаконним, необґрунтованим, протиправним та таким, що прийнято з перевищенням меж наданих повноважень, оскільки при прийнятті спірного розпорядження Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було видано два розпорядження про звільнення ОСОБА_5 під одним номером та однією датою, про що свідчать записи у трудовій книжці позивача. Запис про звільнення з посиланням на п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України є неправильним, оскільки підставою для звільнення був вихід на роботу працівника з декретної відпустки, а отже підставою мало бути п.6 ч.2 ст.40 КЗпП України. Крім того, позивач ОСОБА_5 23.09.2016р. знаходився на лікарняному та був звільнений від роботи, що було проігноровано Сєвєродонецьми міським головою Казаковим В.В.. Позивач ОСОБА_5 вважає, що вищевказаними діями йому було завдано душевні страждання, приниження честі, гідності та ділової репутації, тобто моральної шкоди, яку позивач ОСОБА_5 оцінює у розмірі 100000грн.. Тому, позивач ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом і просить суд визнати протиправним і скасувати розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. «Про звільнення ОСОБА_5.» від 20.09.2016р. №310-К; поновити ОСОБА_5 на посаді начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради з 23.09.2016р. та допустити негайне виконання постанови суду в цій частині; стягнути з Сєвєродонецької міської ради Луганської області на користь ОСОБА_5 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23.09.2016р. та по час фактичного поновлення ОСОБА_5 на посаді начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради; стягнути з Сєвєродонецької міської ради Луганської області на користь ОСОБА_5 моральну шкоду у розмірі 100000грн..

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що 05.05.2016р. він був прийнятий на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Сєвєродонецької міської ради Луганської області на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6, за результатами конкурсу. В період з 23.09.2016р. по 20.10.2016р. він знаходився на лікарняному та був звільнений від роботи, однак не зважаючи на цю обставину, 20.09.2016р. Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було видано розпорядження №310-К «Про звільнення ОСОБА_5.». На підставі даного розпорядження його було звільнено та до його трудової книжки було внесено запис щодо звільнення на підставі п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України. Він не згоден, як з самим розпорядженням так і з формулюванням причини звільнення. До того ж ним було виявлено запис у трудовій книжці про його звільнення на підставі розпорядження міського голови за тим же самим номером, тою самою датою, однак іншою причиною формулювання. На його думку, Сєвєродонецькою міською радою було допущено порушення вимог чинного законодавства при його звільненні в період знаходження на лікарняному та причини формулювання звільнення. 21.10.2016р., коли він вийшов на роботу з лікарняного, його було знов прийнято на роботу на ту ж посаду на підставі укладеного контракту. Тому, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник позивача ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що 05.05.2016р. позивач ОСОБА_1 був прийнятий на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Сєвєродонецької міської ради Луганської області на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6, за результатами конкурсу. В період з 23.09.2016р. по 20.10.2016р. позивач ОСОБА_1 знаходився на лікарняному та був звільнений від роботи, однак не зважаючи на цю обставину, 20.09.2016р. Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було видано розпорядження №310-К «Про звільнення ОСОБА_5.». Крім того, оскільки ОСОБА_6 була поновлена роботі, то формулювання причин звільнення позивача ОСОБА_1 зазначено не правильно, а звільнення необґрунтованим. 21.10.2016р. позивача ОСОБА_1 знов прийняли на роботу на ту ж саму посаду, з якої його звільнили. Наказ про прийняття на роботу позивач ОСОБА_5 не бачив, його трудова книжка весь час перебувала у Сєвєродонецькій міській раді Луганської області, з наказами його не ознайомлювали. Тому, просив задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача Сєвєродонецької міської ради Луганської області ОСОБА_7 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

Представник відповідача Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив. Надав до суду відзив на позовну заяву, який мотивовано тим, що позивача ОСОБА_1 було прийнято на роботу за підсумками конкурсу з 05.05.2016р. на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради на період соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу. 19.09.2016р. ОСОБА_6 надала заяву про достроковий вихід з соціальної відпустки з 26.09.2016р., на підставі чого було винесено розпорядження міського голови №309-К від 20.09.2016р. «Про вихід на роботу із соціальної відпустки ОСОБА_6 і встановлення їй не повного робочого дня». Розпорядженням міського голови №310-К від 20.09.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1.», позивача ОСОБА_1 було звільнено з займаної посади 23.09.2016р. у зв'язку з припиненням строку трудового договору п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України. Доводи позивача про неправильне формулювання причини його звільнення є необґрунтованим, оскільки п.2 ч.1 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору. Оскільки звільнення позивача ОСОБА_5 відбувалось на підставі п. 2 ч.1 ст. 36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненям працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, то норми ч.3 ст. 40 КЗпП України на ці відносини не поширюються. До того ж позивачем ОСОБА_1 не надано до суду жодних доказів наявності моральної шкоди. Тому, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, дослідивши письмові матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

15.12.2017р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» №2147-VIII від 03.10.2017р., яким КАС України викладено в новій редакції.

Згідно пп. 10 п. 1 Розділу VII Перехідних Положень КАС України в новій редакції, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до копії розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. №47/1-К від28.03.2013р. «Про переведення на посади працівників відділу внутрішньої політики міської ради», з 01.04.2013р. переведено начальника відділу внутрішньої політики міської ради ОСОБА_6 на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради. Відповідно до копії розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. №16-В від 08.02.2016р. «Про надання ОСОБА_6 соціальної відпустки», ОСОБА_6, начальнику відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради, надано соціальну відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 08.02.2016р. по 17.12.2018р.. Відповідно до копії розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. №117-К від 04.05.2016р. «Про призначення на посаду ОСОБА_1.», ОСОБА_1 прийнято на роботу, за підсумками конкурсу, з 05.05.2016р. на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради на період соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу. Відповідно до копії заяви ОСОБА_6 від 19.09.2016р., остання звернулась до Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. з заявою та просила вважати її такою, що приступила до своїх посадових обов'язків з 26.09.2016р., у зв'язку з достроковим виходом з соціальної відпустки. Відповідно до копії розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. №309-К від 20.09.2016р. «Про вихід на роботу із соціальної відпустки ОСОБА_6 і встановлення їй не повного робочого дня», вважати ОСОБА_6, начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради, як таку, що вийшла із соціальної відпустки - відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку і приступила до виконання своїх службових обов'язків з 26.09.2016р.. Відповідно до копії розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В. №310-К від 20.09.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1.», ОСОБА_1, начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради звільнити з займаної посади 23.09.2016р. у зв'язку з припиненням строку трудового договору п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, який був укладений на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу з виплатою грошової компенсації за 3 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 05.05.2016р. по 23.09.2016р.. Відповідно до копії трудової книжки серія НОМЕР_1 п.21 - 05.05.2016р. ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради за підсумками конкурсу (розпорядження міського голови від 04.05.2016р. №117-К); п.22. - 23.09.2016р. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з поновленням на роботі основного працівника, який раніше виконував цю роботу, п.6 ст.40 КЗпП України (розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К); п.23 Запис №22 вважати недійсним. 23.09.2016р. ОСОБА_1 звільнено з займаної посади у зв'язку з припиненням строку трудового договору п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України (розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К); п.24 - ОСОБА_1 прийнято на роботу на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради за контрактом (розпорядження міського голови від 21.10.2016р. №351-К, контракт від 21.10.2016р.). Відповідно до копії листка непрацездатності серія АГТ №243800, виданого 23.09.2016р. Комунальною установою «Сєвєродонецька міська багатопрофільна лікарня», ОСОБА_1 знаходився на амбулаторному, стаціонарному лікуванні з 23.09.2016р. по 20.10.2016р. (перебував у стаціонарі з 30.09.2016р. по 20.10.2016р.), стати до роботи - 21.10.2016р..

Оцінюючи обґрунтованість позовних вимог, суд враховує наступне.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, підставами припинення трудового договору є закінчення строку трудового договору (пункти 2, 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна зі сторін не поставила вимогу про їх припинення. У вказаній нормі права передбачено підставу припинення трудового договору, що укладався на певний строк. А саме: у тих випадках, коли трудовий договір укладався до настання певного факту, наприклад на час відпустки працівниці по догляду за дитиною, такий договір вважається укладеним на певний строк. Тому настання обумовленого факту є підставою для припинення трудового договору у зв'язку з закінченням строку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.10.2013р. по справі №21-303а13.

Відповідно до ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Аналогічні правила застосовуються і до випадків звільнення працівника з підстав передбачених ст.41 КЗпП України (ч. 3 цієї норми).

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» містяться роз'яснення про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (ч.3 ст.40 КЗпП України), які стосуються як передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України випадків, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Разом з тим, зміст поняття «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» розкрито законодавцем у п.4 ст.36 КЗпП України, до якого віднесено лише звільнення з підстав, передбачених ст.ст. 40, 41 КЗпП України. Це виключає охоплення змістом терміну «розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу» будь-якого іншого звільнення, підстава якого не зазначена у ст.ст. 40, 41 КЗпП України, або яке законодавець спеціально не визначив як розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, виходячи з нормативного (а не сутнісного) тлумачення п.2 ч.1 ст. 36, ч.3 ст.40, ч.3 ст.41, ст.ст. 40, 41 КЗпП України та враховуючи те, що між сторонами виник спір із приводу припинення трудового договору з працівником з підстав, закінчення строку трудового договору у зв'язку з достроковим виходом основного працівника з соціальної відпустки - п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, а не у зв'язку із звільненням працівника з ініціативи власника, або уповноваженого ним органу, норми ч.3 ст.40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюється. Аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 26.12.2012р. по справі №6-156цс12 та від 23.01.2013р. по справі №6-127цс12.

Отже, матеріалами справи, поясненнями позивача, представника позивача встановлено, що 05.05.2016р. позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Сєвєродонецької міської ради Луганської області на підставі розпорядження Сєвєродонецького міського голови Казакова В.В., за підсумками конкурсу, з 05.05.2016р. на посаду начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради на період соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу. У зв'язку з наявністю заяви ОСОБА_6 від 19.09.2016р., Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було видано розпорядження №309-К від 20.09.2016р. «Про вихід на роботу із соціальної відпустки ОСОБА_6 і встановлення їй не повного робочого дня», і як наслідок Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. було прийнято розпорядження №310-К від 20.09.2016р. «Про звільнення ОСОБА_1.», ОСОБА_1, начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю міської ради звільнити з займаної посади 23.09.2016р. у зв'язку з припиненням строку трудового договору п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, який був укладений на строк соціальної відпустки (по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) основного працівника ОСОБА_6 до дня її фактичного виходу на роботу з виплатою грошової компенсації за 3 календарних дні невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 05.05.2016р. по 23.09.2016р.. Отже, суд приходить до висновку, що звільнення позивача ОСОБА_1 на підставі оскаржуваного розпорядження з роботи за п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України було здійснено відповідачем Сєвєродонецьким міським головою Казаковим В.В. без порушень трудового законодавства, оскільки вищевказана підстава припинення трудового договору не належить до підстав припинення трудового договору за ініціативою адміністрації. Водночас, враховуючи положення чинного законодавства України, суд не може прийняти до уваги посилання позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 на ту обставину, що з 23.09.2016р. ОСОБА_1 перебував на лікарняному, оскільки положення ч.3 ст.40 КЗпП України не поширюються на припинення трудового договору з працівником з підстав п.2 ч.1 ст.36 КЗпП України, а не у зв'язку зі звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, оцінюючи зібрані докази по справі, суд приходить до висновку, що обставини, викладені позивачем ОСОБА_1 в обґрунтування свого позову не знайшли відображення в матеріалах справи, тому суд приходить до висновку, про необхідність відмови у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Сєвєродонецького міського голови Казакова Валентина Васильовича, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К; поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 2, 9, 10, 21, 73-77, 229, 241-246, 292-293, 295, 297 КАС України, суд -

вирішив:

Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 паспорт серія НОМЕР_2 виданий Білокуракинським РВ УМВС України в Луганській області 30.07.1998р.) до Сєвєродонецького міського голови Казакова Валентина Васильовича, Сєвєродонецької міської ради Луганської області про визнання протиправним і скасування розпорядження міського голови від 20.09.2016р. №310-К; поновлення на посаді начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Сєвєродонецької міської ради Луганської області з 23.09.2016р., стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 23.09.2016р. по час фактичного поновлення на посаді начальника відділу внутрішньої політики та зв'язків з громадськістю Сєвєродонецької міської ради Луганської області та моральної шкоди у розмірі 100000грн..

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Донецького апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частиною другою статті 299 КАС України.

Суддя