Постанова № 72713979, 13.03.2018, Донецький апеляційний адміністративний суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року справа №805/4193/17-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Міронової Г.М.,

при секретареві судового засідання Святодух О.Б.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представника позивача ОСОБА_2,

представника відповідача Переходи Р.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 805/4193/17-а (головуючий І інстанції Загацька Т.В., м.Слов'янськ, повний текст рішення виготовлено 19 січня 2018 року) за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної архітектурно-будівельної інспекції України, в якому з урахуванням уточненої позовної заяви просив: визнати неправомірним та скасувати наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області; поновити ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 1.11.2017 року; зобов'язати відповідальних осіб Державної архітектурно-будівельної інспекції України внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про визнання недійним запису про звільнення на підставі наказу від 31.10.2017 №548 «ОС»; стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу; стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в сумі 1 грн. (т.1 а. с. 3-5, 73).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року зазначений позов ОСОБА_1 задоволений частково:

визнано неправомірним та скасовано наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області;

поновлено ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 1.11.2017 року;

стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 1 листопада 2017 року по 9 січня 2018 року в розмірі 37458,06 грн;

в задоволенні решти позовних вимог відмовлено;

рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 17349,15 грн. допущене до негайного виконання (т. 2 а.с. 185-191). Додатковим рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16.01.2018 стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Державної архітектурно-будівельної інспекції України витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн. (т.2 а.с. 247-249). Це рішення суду не оскаржене в апеляційному порядку.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 17.01.2018 виправлено описку у вступній та резолютивній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, у зв'язку з чим вважати вірним четвертий абзац резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2018 року, викладений в редакції: «Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2017 року по 9 січня 2018 року в розмірі 37458,06 грн.» (т.2 а.с. 184, т.3 а.с. 2).

Відповідач не погодився з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу разом з доповненням до неї, в якій посилався на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просив скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилався на невірний розрахунок судом першої інстанції суми середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу. Крім того, судом не взято до уваги доводи відповідача про подання позивачем 31.10.2017 декларації (в т.ч. виправленої) особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за типом «Перед звільненням за період 01.01.2017-31.10.2017», що підтверджує наміри позивача звільнитися (т.3 а.с. 13-15, 29-31).

На апеляційну скаргу надійшов відзив від представника позивача, в якій вважає неприйнятними доводи апеляційної скарги та доповнень до неї з огляду на їх спростування матеріалами справи ( т.3 а. с. 46-48).

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.

Позивач та його представник заперечували проти доводів апеляційної скарги, просили залишити її без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, позивача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 13.09.2017 №467 «ОС» ОСОБА_1 призначено на посаду директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Донецькій області, як переможця конкурсу, зі строком випробування два місяці, з посадовим окладом згідно зі штатним розписом (т.1 а.с. 9).

Департамент Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області є структурним підрозділом апарату Держархбудінспекції України.

31.10.2017 року на електронну адресу відповідача надійшла заява у сканованому вигляді про звільнення за згодою сторін з 31.10.2017 року за підписом ОСОБА_1, яка того ж дня зареєстрована відповідачем за вх. №40-24647 (т.1 а.с. 30-32).

31.10.2017 року позивачем було подано електронну декларацію (тип: Перед звільненням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування) за період з 01.01.2017 до 31.10.2017, яка опублікована в Єдиному державному реєстрі декларацій о 17 год. 30 хв. Також 31.10.2017 року позивачем подано виправлену електронну декларацію (перед звільненням), яка опублікована в Єдиному державному реєстрі декларацій о 17 год.36 хв. (т. 1 а.с. 34-51).

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 №548 «ОС» позивача звільнено з 31 жовтня 2017 року з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції України у Донецькій області за угодою сторін відповідно до п.3 ч.1 ст.83 та ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» (т. 1 а.с. 52).

Листами Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 №40-502-10/9183, від 15.11.2017 №40-501-10/9674 позивача повідомлено, що на підставі його заяви відповідно до наказу Держархбудінспекції від 31.10.2017 №548 «ОС» позивача звільнено з займаної посади з 31.10.2017. Відповідно до норм чинного законодавства пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника, тому позивачу було запропоновано терміново надати письмову згоду на пересилання трудової книжки, або з'явитись до Управління роботи з персоналом та документообігу для отримання трудової книжки (т. 1 а.с. 61, 62).

Згідно листка непрацездатності Комунального лікувально-профілактичного закладу «Міська лікарня №1 м.Слов'янськ» позивач у період з 01.11.2017 до 13.11.2017 перебував на стаціонарному лікуванні (т. 1 а.с. 11).

В позовній заяві позивач зазначив про отримання 20.11.2017 від відповідача листа, датованого 15.11.2017, також посилався на неотримання витягу з наказу або наказу про його звільнення та неподання позивачем заяви про звільнення відповідачеві (т.1 а. с. 3).

Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи та не є спірними.

Спірним у справі є правомірність (протиправність) наказу Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та як наслідок - поновлення позивача на посаді з 1.11.2017 року та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 1 листопада 2017 року до 9 січня 2018 року.

Згідно ч. ч. 2, 3 ст. 5 Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VIII (далі Закон №889) відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону №889 державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

За приписами ст.86 Закону №889 державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб'єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.

Суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

Згідно з ч.1 ст.21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Підставами припинення трудового договору є угода сторін (п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України)

Працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник ( ст.38 КЗпП України).

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що законодавством не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку. Звільнення за угодою сторін означає, що роботодавцем та найманим працівником досягнуто спільної згоди щодо припинення трудового договору у визначений строк.

Відповідно до п. 8 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за угодою сторін, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення трудового договору та строк, з якого договір припиняється. Визначення ж дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України, відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України (за угодою сторін).

Відповідно до п.18 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 року № 9 при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Таким чином, у справах, в яких оспорюється незаконне звільнення, саме роботодавець повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю.

Верховний суд України у постанові від 26.10.2016 у справі №6-1269цс16 висловив правову позицію, що розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін), суди повинні з'ясувати: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.

Позивач стверджував, що з його сторони було відсутнє дійсне волевиявлення на припинення трудових відносин з відповідачем та звільнення з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції позивач пояснив, що 31.10.2017 року працівники відділу кадрів відповідача у телефонному режимі повідомили йому про звільнення та попередили про необхідність термінової подачі електронної декларації (перед звільненням) відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Позивач з огляду на те, що не подавав заяву про звільнення, вирішив, що його звільнили за ініціативою суб'єкта призначення.

За матеріалами справи встановлено, що спірний наказ про звільнення позивача прийнятий відповідачем на підставі заяви про звільнення за угодою сторін з 31.10.2017 року за підписом ОСОБА_1, яка була отримана на електронну адресу відповідача у сканованому вигляді.

Доказів подання позивачем письмової заяви відповідно до вимог ст.86 Закону України «Про державну службу» відповідачем не надано як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції.

В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що у відповідача відсутня власноручно написана позивачем заява про звільнення за угодою сторін з 31.10.2017 року, позивача було звільнено на підставі сканкопії заяви, отриманої електронною поштою 31.10.2017 року.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що встановлені обставини підтверджують відсутність свідомого волевиявлення позивача щодо звільнення з підстав, визначених ч.2 ст.86 Закону №886 та відсутність наміру ОСОБА_1 звільнитися за угодою сторін чи звільнитися на інших підставах, оскільки законом передбачено звільнення за власноручно написаною заявою працівником, а такої заяви відповідач не отримав.

Враховуючи вище викладене, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про те, що угода сторін про звільнення позивача на підставі ч.2 ст.86 Закону України «Про державну службу» не була досягнута сторонами, внаслідок чого наказ Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 31.10.2017 року №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області є протиправним.

Суд апеляційної інстанції вважає неприйнятними посилання відповідача в якості підтвердження наміру позивача звільнитися 31.10.2017 факт подання останнім електронної декларації «перед звільненням» та відсутність позивача на роботі, оскільки зазначені дії, за умови відсутності відповідної письмової заяви, не свідчать про наявність у позивача волевиявлення на припинення державної служби за угодою сторін, а факт відсутності на роботі не підтверджений документально.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про визнання неправомірним та скасування наказу відповідача від 31.10.2017 №548 «ОС» про звільнення ОСОБА_1 з посади директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області та поновлення позивача на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 01.11.2017.

Також, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 01.11.2017 року до дня поновлення на роботі включно, оскільки вони є похідними від позовних вимог про скасування спірного наказу та поновлення на посаді.

Відповідно до частин 1, 2 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно ч.1 ст.27 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100) у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п.5 Порядку №100).

Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Відповідно до правового висновку Верховного суду України, викладеному в постанові від 14 січня 2014 року у справі №21-395а13, суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами, закріпленими у Порядку.

Враховуючи, що звільнення позивача відбулося 31.10.2017 року, середня заробітна плата позивача повинна обчислюватися з виплат, отриманих ним за попередні два місяці роботи, а саме: за вересень 2017 року та жовтень 2017 року.

Позивача призначено на посаду наказом від 13.09.2017 року №467 «ОС» з 14.09.2017 року.

Згідно довідки про доходи позивача, виданої 14.12.2017 року №40-602/1066, заробітна плата позивача за вересень 2017 року (12 робочих днів) становить 10209,25 грн., за жовтень 2017 року (21 робочих дні) - 16091,20 грн., що разом становить 26300,45 (33 робочі дні) грн. (т. 1 а.с.178).

Середньоденна заробітна плата позивача складає 26300,45 (грн.):33 (дні) = 796,98 грн.

Час вимушеного прогулу ОСОБА_1 за період з 01.11.2017 до 09.01.2017 (дата поновлення позивача на посаді рішенням суду першої інстанції) складає 47 робочих днів (47 х 796,98 =37458,06 грн.).

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу позивача становить 37458,06 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі посилався на невірний розрахунок судом першої інстанції суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Відповідач вважає, що судом першої інстанції стягнуто з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.11.2017 до 09.01.2018 в сумі 40481,35 грн. (т.3 а.с. 14).

Суд апеляційної інстанції не бере до уваги ці доводи відповідача, оскільки вони спростовуються матеріалами справи.

Згідно абз.4 вступної та резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 09.01.2018 стягнуто з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2017 року по 9 січня 2018 року в розмірі 40481,35 грн. (т.2 а.с. 184).

У зв'язку з виявленою опискою судом першої інстанції ухвалою від 17.01.2018 виправлено описку у вступній та резолютивній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, у зв'язку з чим вважати вірним четвертий абзац резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 9 січня 2018 року, викладений в редакції: «Стягнути з Державної архітектурно-будівельної інспекції України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2017 року по 9 січня 2018 року в розмірі 37458,06 грн.» (т.3 а.с. 2).

Таким чином, судом першої інстанції виправлено допущено арифметичну помилку, допущену у вступній та резолютивній частині судового рішення.

При цьому, в абзаці четвертому повного судового рішення зазначено про стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 1 листопада 2017 року до 9 січня 2018 року в розмірі 37458,06 грн.

Відповідно до пунктів 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Таким чином рішення суду в частині поновлення позивача на посаді директора Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Донецькій області з 01.11.2017 та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць підлягає негайному виконанню.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст.308 КАС України судом апеляційної інстанції здійснено перегляд справу за наявними у ній доказами та перевірено законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, в частині незадоволених позовних вимог рішення суду не оскаржене.

Отже, спір за суттю вимог судом першої інстанції вирішений правильно, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні.

В повному обсязі постанова складена 14 березня 2018 року.

Керуючись ч.5 ст.250, ч.1 ст.308, ст.310, п.1 ч.1 ст.315, ст.316, ст.321, ст.322, ч.1, ст.325, ст.328, ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ :

Апеляційну скаргу Державної архітектурно-будівельної інспекції України залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року у справі № 805/4193/17-а за позовом ОСОБА_1 до Державної архітектурно-будівельної інспекції України про визнання неправомірним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення суми моральної шкоди залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Головуючий Л.А. Василенко

Судді: А.В. Гайдар

Г.М. Міронова