Постанова № 72713189, 13.03.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 823/409/18 Суддя першої інстанції: С.М. Гарань

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 березня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Кузьменка В.В., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу, -

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Черкаській області) про визнання протиправним та скасування наказу від 11.12.2017 року №2136 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи-підприємця ОСОБА_2» (далі - Наказ №2136).

Крім того, Позивачем було подано заяву про забезпечення позову шляхом зупинення дії Наказу №2136 та заборони ГУ ДФС у Черкаській області вчиняти будь-які дії щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 на підставі Наказу №2136 до завершення розгляду справи.

Ухвалою Черкаського окружного адміністративного суду від 31.01.2018 року у задоволенні заяви про забезпечення позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з матеріалів заяви не вбачається існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або того, що захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Крім того, суд зазначив про відсутність очевидних ознак протиправності рішення та дій Відповідача. Поряд з іншим, суд наголосив на тому, що зупинення дії Наказу №2136 за своїм змістом є вирішенням спору без розгляду справи по суті, у той час як оскарження такого акту індивідуальної дії не повинно становити перешкод органам ДФС для вжиття заходів, передбачених ст. 20 Податкового кодексу України.

Не погоджуючись із викладеним в ухвалі рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу і винести нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити повністю. При цьому посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Вказує на неврахування судом існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам Позивача у зв'язку з тим, що Наказ №2136 є актом одноразового застосування, а тому допуск посадових осіб до перевірки призведе до його фактичного виконання, що, на переконання Апелянта, у подальшому нівелюватиме будь-які доводи останнього про його протиправність та спричинить порушення упорядкованої діяльності ФОП ОСОБА_3 Водночас, недопущення ГУ ДФС у Черкаській області до проведення перевірки матиме своїм наслідком накладення арешту на майно Позивача у порядку, передбаченому пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України. Крім того, наголошує на тому, що зупинення дії індивідуального акта є одним з передбачених ст. 151 КАС України способів забезпечення позову, а тому твердження суду про вирішення справи по суті шляхом вжиття такого заходу забезпечення позову є помилковим. Крім іншого, наполягає на неврахуванні судом очевидної протиправності оскаржуваного Наказу №2136, адже останній прийнятий без наявних на те правових підстав, у ньому визначено термін перевірки, що перевищує нормативно регламентований, індивідуальний акт не містить дати початку перевірки, яка, у свою чергу, призначена попри дію мораторію.

Сторони, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце судового розгляду справи, у судове засідання не прибули, а тому справа розглядалася у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, приписи ч. 4 ст. 150 КАС України визначають, що подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для однозначного висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

За правилами ч. ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема, зупинення дії індивідуального акта та заборони відповідачу вчиняти певні дії. Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч. 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених ч. 2 ст. 150 КАС України.

За своєю правовою природою Наказ №2136 є індивідуальним актом у розумінні положень п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, оскільки виданий суб'єктом владних повноважень на виконання владних управлінських функцій, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк. Зупинення дії такого акту в якості способу забезпечення позову прямо передбачено п. 1 ч. 1 ст. 151 Кодексу адміністративного судочинства України, як вірно зазначає Апелянт.

Разом з тим, зі змісту положень ст. ст. 78, 79, 81 Податкового кодексу України вбачається, що у визначених законом випадках у платника податків виникає право недопуску посадових осіб до проведення таких контролюючих заходів: документальної виїзної перевірки та фактичної перевірки.

Особливістю невиїзної документальної позапланової перевірки в силу положень пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 ПК України є те, що остання проводиться у приміщенні контролюючого органу. Натомість, положення Податкового кодексу України прямо вказують на те, що недопуск посадових осіб може мати місце виключно у випадку проведення виїзної документальної або фактичної перевірки.

У контексті наведеного безпідставним, на думку суду апеляційної інстанції, є посилання Апелянта на те, що у випадку недопуску посадових осіб контролюючого органу до проведення перевірки останніми може бути накладено арешт на майно Позивача у порядку, передбаченому пп. 94.2.3 п. 94.2 ст. 94 ПК України, оскільки інститут недопуску до перевірки у межах невиїзної перевірки не застосовується.

Оцінюючи доводи Позивача про те, що у випадку, коли ГУ ДФС у Черкаській області розпочне контролюючий захід на підставі оскаржуваного Наказу №2136, останній, вважатиметься таким, що вичерпав свою дію, а відтак захист прав та інтересів суб'єкта господарювання буде неможливим, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.

У справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

Крім того, у рішенні від 09.01.2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, передумовою вжиття заходів забезпечення позову є необхідність встановлення судом їх співмірності із заявленими позовними вимогами, а також врахування наслідків вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що навіть вчинення дій з виконання ГУ ДФС у Черкаській області Наказу №2136 у процесі розгляду справи №823/409/18 не позбавляє суд права на визнання протиправним та скасування індивідуального акту попри його фактичне виконання. Водночас, зупинення дії такого акту до набрання законної сили судовим рішення унеможливить його виконання взагалі з огляду на встановлені у Наказі №2136 строки на умови проведення перевірки та вважатиметься задоволенням позовних вимог до початку розгляду справи по суті, що не узгоджується з основною метою інституту забезпечення позову.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з твердженням Черкаського окружного адміністративного суду про те, що Позивачем не доведено очевидних ознак протиправності рішення ГУ ДФС у Черкаській області, адже зазначені ним доводи, а саме - відсутність правових підстав для призначення позапланової перевірки, порушення термінів її призначення, відсутність дати початку перевірки у Наказі № 2136 та призначення її у період дії мораторію на планові та позапланові заходи контролю є за своєю суттю підставами позову, надання оцінки яким повинен здійснювати суд під час розгляду справи по суті.

Необґрунтованими, на переконання колегії суддів, є і посилання Апелянта на те, що проведення перевірки порушує унормовану діяльність платника податків, оскільки воно йде у розріз із загальними принципами оподаткування, передбаченими ст. 4 ПК України, та не порушує право особи на вільне зайняття підприємницькою діяльністю з огляду на законодавче закріплення права контролюючих органів здійснювати заходи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності з метою виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб'єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства.

Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про правильність твердження суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданої заяви про забезпечення позову у повному обсязі, оскільки, як було встановлено вище, зупинення дії Наказу №2136 як індивідуального акту не відповідає меті інституту забезпечення позову. У зв'язку з чим вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 150-151, 242-244, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без задоволення, а ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді В.В. Кузьменко

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 13» березня 2018 року.

Головуючий суддя Степанюк А.Г.

Судді: Кузьменко В. В.

Шурко О.І.